Показують дірку у стелі від влучення танка та знесених півстіни. Там, де колись була стеля, тепер можна спостерігати вночі зоряний пейзаж. Танк працював приблизно за 500 метрів від позицій, хоча тієї ночі до важкої техніки додалися ще й міномети.
"Працювали 82-мм міномети, 120-мм міномети, стрілецька зброя, АГС… Все як завжди… Я вірю в одне – жодну війну в обороні не виграти", – розповідає командир взводу з позивним "Злий".
Як кажуть армійці, з того боку, окрім танків чути БМП, САУ і колісну техніку, якою підвозять боєкомплект. Відзначають військові і зміни у веденні бойових дій противника.
"Зазвичай картина така: під час бою у них закінчується БК, вони через місію ОБСЄ замовляють режим тиші. Ми відповідно стріляти у відповідь не можемо. Під'їжджає машина, вони дозаряджаються і режим тиші знову припиняється, починається стрілкотня - від автоматних черг до пострілів САУ", – додає "Злий".
"Раніше, вони нас хаотично обстрілювали, а зараз почали прицільно працювати. Може у них ротація відбулася чи військові Російської Федерації заїхали. Зараз стріляють чітко по бійницях".
Донедавна за півсотні метрів від українських позицій стояли "п'ятнадцятитисячники", як їх жартома називають військові – уродженці псевдореспублік, які отримують зарплатню у 15 тисяч рублів.
"Це боягузливі, непрофесійні люди. Якщо і стріляють, то роблять імітацію присутності. Ми називаємо це "по-сомалійські" – сидить в окопі, на витягнуті руки витяг автомат і стріляє у незрозумілому напрямку… А після недавніх подій навіть чути, що характер бою зовсім не той. Вже є у них централізоване управління. Якщо раніше окремі бойові точки воювали самі по собі, то тепер більше взаємодії між собою, з елементами військової хитрості", – розповідає командир.
До ворожих окопів звідси – рукою подати. "Тут підходити не треба, тут 60 метрів між мною і ним. Можна навіть спитати чи він зарплату отримав", – каже один з бійців.
"Є моменти постійних провокацій… Відповідно, щоб зберігався режим тиші, то його немає. Ми хотіли, навіть намагаємося його підтримати, але іншого виходу немає, ми вимушені відповідати, тому що це життя моїх людей… Ми не відповідали на провокації, які були, тому що знали, що ремонтували неподалік ЛЕП, щоб відновити в Авдіївці світло. Вони намагалися навмисно зробити так, щоб ми реагували у відповідь, щоб перестати відновлювати лінію. Але у нас був даний наказ не реагувати на провокації."
Повного припинення вогню хоча б на 24 години тут не було вже давно.
"Я пам'ятаю місяців два тому був такий день… А так постійно все прострілюється, гранати кидають і це так – дрібниці", – розповідає 24-річний вояк з позивним "Довгий". Він із сім'ї військових, на війні – трохи більше двох місяців. Розповідає, що до "стрілкотні" та вибухів вже звик, але страху, що може прилетіти щось щомиті, не позбувся.
"Звичайно, що страшно. Не боїться тільки хворий. Страшно завжди, навіть якщо легенько стріляють. Тому що в будь-який момент може прилетіти".
А от командир взводу "Злий" на цій позиції вже п'ять місяців, а на війні з перших днів. Спочатку пішов добровольцем, а потім підписав контракт. Каже, пишається більше ніж бойовими заслугами лазнею, яку сам і змайстрував прямо посеред зруйнованих стін.
"Воду нагріли, налили в бочку, там розтопили буржуйку, щоб жарко було, навіть попаритися можна".
"Злий" розповідає, що вищої військової освіти не має, хоча у Львові закінчив профільний військовій ліцей, проте життєві обставини внесли свої корективи і навчання в інституті довелося відкласти. Вищу освіту отримував заочно. Посміхаючись, говорить: "Бачите, від долі не втекти. Я з дитинства мріяв бути військовим". Про свій вибір, зізнається, ніколи не пошкодував. Єдине – дуже сумує за родиною.
Попри безперервні обстріли, вояки у відмінному настрої. Передають ворогу вітання та радять не видавати вдаване за дійсне.
"Едіку, величезні вітання! Не обдурюй своє військо, що ми кудись відійдемо. Ми лишаємося на місці. У мене особовий склад з прекрасним бойовим духом, у них все добре, тому що у даному бою перемогу отримали ми", – цей "привіт" замкомбриг 72-ї ОМБр Олександр Самарський передає по той бік умовного кордону одному із ватажків бойовиків "ДНР" Басуріну.
Вже біля авто, яке чекало на журналістів, в одного із супроводжуючих бійців задзвонив телефон. "Привіт, мам! У мене все добре, мам. Від бойових позицій відійшли, тепер все спокійно, але розмовляти трохи не зручно. Бережу-бережу себе, мам". І, поклавши слухавку, про себе додає: "Дякувати Богу, не гупало, поки говорив".
Ось такі вони – сини нашої України.
Євгенія Китаїва, 5.UA