Ніна Матвієнко про участь у телемості з "ДНР": "Просто хотілося подивитися у вічі цим людям"

Народна артистка України Ніна Матвієнко у програмі "Рандеву" із Яніною Соколовою розповіла про своє ставлення до виступів українських артистів у Росії, про телеміст із "ДНР", свою позицію щодо подій на Донбасі, а також про свою сім'ю та плани на майбутнє

– Ніно Митрофанівно, ви як думаєте? Те, що ваші онучки, донька, яка молода, сини, що ми живемо в такий непростий час для країни. Як ви думаєте, це важливо, що діти живуть в такий непростий період?

Довідка. Ніна Матвієнко має двох синів (Івана та Андрія) та доньку Антоніну. Двічі бабуся – двох онуків їй подарувала донька.

– 43 роки одному, другому 42. І вони все шукають по Інтернету... Вчора мені син каже: "Мамо, а з Авдіївки вісім трун привезли. На Майдані похорони". Ми якраз проїжджали і вже не пустили на Хрещатик. Що буде? Діти шукають. Андрій шукає компроміс. Щоб Україна не попала в залежність. Щоб нас, знаєте, як ото курку на яйця щоб не зловили, ми вже економічно втратили свою, територіально нас втяпують кожен рік, то там забирають, то там. Пам'ятаєте, Придністров'я забрали. Це ж величезна, скільки там, З00 з чимось кілометрів. Скільки разів, от якщо дивитись історію, то ми не знаємо, скільки разів зводили брата з братом. Сина Святослава звів Свінельд, Ольгин хранитель, коли чоловік її загинув, він почав онуків її зводити. І так зробив, що вони в Овручі повинні були зустрітися. А він не дам їм зустрітися, бо їх Ольга вчила, ця наша цариця прекрасна, цариця, а не княгиня, вона вчила своїх внуків ніколи з-за спини не всовувати брату ножа, а прийти і поговорити, спитати, правда це чи не правда. Тобто, щоб боялися.

Як ви думаєте, зараз зі спини той ніж?

Зараз зі спини все робиться. І зараз продалися наші хлопці. За гроші продалися. Всі продалися. Якось так дивно, але все рівно так не буде. От я йду, і кожен раз, коли я на Майдані, я повертаюся лицем, отак стаю в поклоні, отак поклонюсь і кажу їм всім: "Слава вам, хлопці. Слава, синочки, батьки наші". Лакомий кусочок Україна. Вона стоїть на роздоріжжі. Всім треба переходити. А треба обходити, а цей кусочок заважає. Свою дорогу кожен хоче прокласти.

Я слідкувала за вашими реакціями на ті події, які нині відбуваються в Україні, зокрема на сході. Ви знаєте, я в Інтернеті знайшла одне відео. Це був телеміст між нами і так званими "ДНР". Чому ви взяли участь у цьому телемості? Ви вважаєте, що ми маємо все ж таки вступати в діалог з бойовиками?

Довідка. У січні 2015 року на "17 каналі" проходив телеміст Київ-Донецьк на тему: "Коли чекати на мир?". Зі сторони "ДНР" у ньому брали участь бойовики. У складі київської сторони участь у телемості взяла Ніна Матвієнко.

– А ми що, раби якісь, чи що? Ми ж вільні люди, вільні люди.

Справа в тім, що я від вас хочу почути думку.

Справа в тому, що там прийшли офіцери. По-перше, я нічого ніколи не боюся. Чого я маю боятися у вільній державі, правда? І в нас є свобода слова.

Безумовно.

І це ж не чужі люди там сидять. Вони ж якесь відношення мають до України. Це бувша Україна, яка раптом вона стала чужа. Просто хотілося подивитися у вічі цим людям.

Мама і народна артистка України Ніна Матвієнко як би порадила? Ваше слово і дійсно має вплив, адже ви людина, яка є символом української пісні.

Нема діалогу.

Треба вступати в діалог?

Звичайно, треба вступати в діалог. Чому нема розмови?

А з ким розмовляти?

Ну, як з ким, якщо є війна...

З "Гіві"? З "Моторолою"?

А з ким ми воюємо, скажіть, будь ласка.

Ми воюємо із тими людьми, які є найманими.

Яких ми не знаємо.

Ну вони українці наші частково, а частково росіяни, які підтримані російськими грошима.

У тому-то й справа, що немає там з ким говорити. Немає там ні лідера, якісь люди, які стріляють, а говорити нема з ким. Але все рівно треба йти, тому що найбільше зло, що стріляють по хатах, там де люди нікому нічого не зобов'язані – це українці. Якби ви знали, як вони розмовляють красиво. От зараз мені зі Слов'янська подзвонили, так наче трохи по-кубанськи: "Так це ж ми так хатєли, щоб ви до нас приєхали. Так оце ж, звичайно, Ніно Митрохванівно".

Намагалися-намагалися.

Ні, вони говорять, вони в житті кажуть, коли хтось хоче випендритися, швидше сказати або погрубіше, ми російською розмовляємо. А так, каже, вдома, ми говорим так, як наші батьки, якось стараємося говорити українською мовою. Я була зворушена, звичайно, цим запрошенням і цією розмовою. Вони люблять Україну. Я сьогодні хочу відрізати антагоністичність таку. Її не можна. Якщо ми її будемо розворушувати, але чомусь ця війна викликає такі внутрішні протести, розумієте? Згадайте, скільки в Чеченській війні наших хлопців загинуло, які пішли проти Росії, згадайте. Скільки Україна клала туди своїх героїв. Ніхто ніколи нічого не каже. Але подивіться, яка відповідь. Як прийшов не сам чеченський народ, а така ж банда, як і всі інші.

Безумовно банда, ви правильно сказали.

І на сьогоднішній день в інших країнах хтось вмішується, Іран, Ірак. Якщо Америка там воює, ніхто не вмішуються, всі бояться, поки не розточать, поки не запустять свої лапи, поки не висмокчуть всю кров, ніхто, ні Європа, ні Росія, ні Україна не вмішується.

В інтерв'ю и наголосили, що організатори Євромайдану зрадили Україну і український народ. Далі цитата: "Мене вже не підняти туди ніколи. Ніколи і нікому. Моя голова в ту сторону не повернеться. Я серцем відчуваю ці речі. Ніколи". В принципі, абстрагуючись від питання влади, не йшли ж за владу, йшли за те, що піти до Європи, йшли проти Януковича. Наскільки я знаю з ваших інтерв'ю, на певному етапі ви підтримували цю людину. Я маю на увазі нашого екс-президента Януковича. Ви були згодні з його рішеннями і казали, що це такий собі лідер нації на той момент.

Ні, я не була ніколи за Януковича. І цього не говорила.

Можна вашу цитату привести?

Так-так.

У жовтні 2013 року ви заявили, що дії Януковича ідуть на славу нашого народу. На зустрічі Януковича із нашими жінками Героями України, ви подякували Януковичу за євроінтеграційну спрямованість його політики і відмітили, що його дії спрямовані на покращення життя українців. Це було у жовтні 2013 року. Далі цитата ваша, пані Ніно: "Сьогодні ми повинні йти з такими надбаннями, з такою культурою, з таким народом ми повинні іти в Європу. Я вам дуже дякую за ті всі спроби, за ті виступи ваші, які ви проголошували на весь світ. Те, що ви сьогодні сказали, воно йде во славу нашого народу. Пам'ятаєте той час, коли ми були в Союзі? Нами хтось керував, але ми повинні так ладно, так вправно ходити, щоб ми залишилися незалежними". Це ваша фраза на цій зустрічі.

Непогані слова.

Непогані слова.

Там трошки не так. Вони мене прикрасили, перекрутили.

Але красиво, насправді. Я ще так прочитала з гідністю.

Я сказала, що якщо ви сьогодні будете ратувати за входження в Європейський Союз, не забудьте захистити наші ідентичність. Бо ми не є, як всі інші. У нас багато того, чого немає в інших. Ми не будемо згоджуватися, з тим що наші традиції, не зможем їх поміняти, поки не вимремо, аж тоді воно може щось змінитися, коли прийде інше покоління. Воно потрошечку так зараз йде. Але я не така розумна, щоб так записали. Я зовсім по-простому, по-жіночому так, я вас вітаю, якщо ви будете стояти на захисті. Він ніколи не думав туди їхати. Ніхто ніколи не збирався нас в Євросоюз, бо він був дуже пов'язаний з комуністами, хто це захоче в той Євросоюз іти. Ну треба ж було йому піддати охоти трошки. Ми ж теж жінки лукаві. Але я не відмовляюся. Якби навіть так було написано, хай би було так. Але ж не буде так ніколи. Ми завжди хочемо, щоб було краще. В Європу на сьогоднішній день я не хочу, бо я бачу її пасивність. Я думала, що нам таки дійсно допоможе Європа, що вона нам буде активніше сприяти.

А куди ви хочете, пані Ніно?

Я хочу, щоб Україна була самостійна. У нас всі є шанси.

Минулого тижня у нас була дуже запекла дискусія щодо мови. Ви, напевно, чули, що в нас мовний закон на поверхні, всі його широко обговорюють. Мова і війна на сході. Ці речі, на вашу думку, пов'язані?

Довідка. У Верховній Раді зареєстровано одразу три закони про мову. Вони передбачають майже повну українізацію телевізійного та радійного ефіру, преси, книговидання, кінематографа та реклами.

– Ми ж давно вже на різних мовах говоримо, навіть у Києві. У нас бізнесмени, хлопці, які приїжджають зі сходу, вони ж ніколи українською не розмовляють. І я знаю, що багато з них попереїжджали зі сходу до Києва, таксі чи ще щось, вони всі російською мовою розмовляють. Я була в Луганській області, Свердловський район, Бірюковичі село. Воно таке село, як і інші села, але які ж там люди прекрасні. В кожній хаті є банька, вино є своє, виноградне, лоза біля кожної хати. Люди, в хаті бідно-бідно, просто, от як, знаєте, при радянській владі. Ну а десь в Луганську і Донецьку зовсім по-другому. Ну а подібна ситуація скрізь так, як у нас. Але ми тут чомусь багатші, більш чисто, і в хаті і їжа наша багатша. Ну хтось каже, ми європейці. А може, не в цьому справа.

А в чому?

Там переїхали багато із цієї частини України. Пам'ятаєте, шахти.

Так, пам'ятаю. Безумовно.

Потім цілина була. І ми, пам'ятаю, агітували там за Ющенка на Луганщині, ближче там вже до Донеччини під'їжджали, і здається, Красний Луч, там живе наша Тоня Листопад, наша поетеса.

Так, знаю таку.

Може, там. Трошки ми там від"їхали, всі нам казали, от зараз будуть хлопці з футболу йти і нас тріо, будуть нас бити. Але ми не втікаємо. Бити, так уже ж загинемо за нашу Україну і за нашого Ющенка.

Так а чого бити будуть?

– За те, що за Ющенка ми агітуємо. Це була Ніна Крюкова, Алла Ковальська, Марія Миколайчук і я. Тріо "Золоті ключі". З нами Ніла Крюкова як ведуча була. Ну що ми робимо? Ми повключали запис і ждем, коли хлопці прийдуть. І знаєте, мені було трошки стидно, що вони йдуть, як телята, бички, і навіть не йдуть послухати пісню. Свобідно. Це ж воля, це ж шахтарі, хлопці, які незалежні ні від кого. А вони так пройшли гурточком повз нас, а ми так почали співати вслід: "Хлопці, підемо, боротися, будемо за Україну, за вольнії права держави, хлопці…" І вони посміхаються і йдуть, йдуть, думаю, телята. А я кажу: "Ну й телята!! Ніхто навіть не зайде до дівчат послухати українську пісню". І так, знаєте, почали відпадати, відпадати. Ми там якось... Хлопчик один прийшов, випивший. Його тягають, відривають, забирають, а він не йде: "Я хочу к Ниночке Матвиенко. Мой отец сказал, что ты, как вишня в саду, в его жизни была".

Як зворушливо.

Ну як це можна було по-другому, ну чому на російській мові сказано, хіба мені було неприємно?

Я думаю, дуже приємно.

Вишня, у саду. І його батько був звідси, десь з країв наших. Але вони там, така була система, що не було української школи. У мене в Запоріжжі є Яременки. Вони не розмовляють українською, але вони її прекрасно розуміють, вони зі мною переходять на українську мову.

Ну ви за мовний закон чи проти нього? Цей мовний закон покликаний на те, щоб у нашій державі, як в офіційних органах, так і в більш побутовому житті, надати українській мові ширших повноважень.

Гарно.

Виступаєте "за".

Так.

Як думаєте, існує тут аспект, на якому дуже зіграла Російська Федерація, і мені здається, що в певний момент ми проґавили той випадок, коли можна було сказати: "Слухайте, панове, зараз питання в мові? Ми вам подаруємо можливість говорити тою мовою, якою ви хочете, у вашому регіоні там на певний термін". І це б взагалі звело нанівець всі російські спекуляції, пам'ятаєте, що ми забороняємо мешканцям Донбасу говорити російською. Ну таке звучало в повітрі.

Ви знаєте, не можна так все в лоб робити. Як казав Ісус і взагалі в Біблії говориться - по ділах. "По ділах ваших". Мова – це, мабуть, найтяжче питання в нашій Україні. Подивіться, у нас забирають постійно або Крим, або Донецьк, проблема сходу. І постійно з Росією такі от сутички, то приливає вода, то відбуває. Немає якоїсь такої сильної позиції.

Якою має бути позиція?

Що має бути мова і все. Ви можете між собою розмовляти, якою хочете, але у школі вона має категорично шість там уроків на тиждень, вона має бути кожен день. Для того, щоб зрозуміти красу її. Вони навіть не будуть говорити, але вони будуть чути її, коли приїдуть сюди чи на Західну Україну. Вони вільні люди будуть. Вони скрізь приїдуть і будуть українцями, розумієте? Мені хочеться, щоб ми, українці, володіли російською мовою, українською, але щоб свою краще знали, бо дивіться, весь світ знає свою мову, але знає і англійську, знають французьку. Це ж нічого страшного. Якось так, що ми швидше англійську вивчаємо, ніж свою українську. Оце погано. Але я ще йду в захист тих, хто не хоче її, наприклад, вчити. Поки що наша держава україномовна не зробила нічого хорошого для свого народу. Ні в пенсіях, ні в зарплатах, ні в тому, щоб підняти статус українців до такого рівня, як у світі.

Лише тоді українці заговорять масово українською мовою, вони будуть пишатися країною, в якій живуть.

Їхав зі мною єврей, таксист він був, дуже цікава людина, він мені розказав, що треба їсти по сім наших волоських горішків, грецькі ще на них кажуть, бо це форма наших мізків і треба погодувати наші мізки. Потім він мені щось почав: "Що, ви зі мною не можете нормально говорити?" Я йому кажу: "Вибачте, будь ласка, я – Україна, і ви будете говорити з мною, як я хочу, не ви. Ви будете командувати!" Я йому кажу: "А чого ви не хочете?". А він: "Я буду тоді говорить, коли буде зроблено все тут для мене, щоб я поважав, я тоді і китайською заговорю".

Мені цікаво. Сядуть ось представники "ДНР/ЛНР", сяде представник України, Європи, Росії. І представник так званої "ДНР" скаже: "Панове, наша головна умова така от". Російською мовою скаже. "Язик статус соответствующий. Наши люди при власти".

Повірте, що не з цього буде йти мова.

А з чого буде йти мова?

Та воно їм до одного місця ця проблема, як захочуть, так і зроблять.

А про що мова?

Спасти людей, спасти територію від війни, від горя. Це вже починається загравання, оце вже всунули цю мову для того, щоб відволікти від того, що відбувається.

Як би ви зупинили війну?

Я б поїхала до хлопців цих і спитала:"Що ви хочте, хлопці?"

Ми хочемо, щоб наші люди були на чолі цих областей.

А я б взнала правду. Нема правди, ви розумієте?

Добре. Ви б виконали бажання так званих керівників "ДНР/ЛНР", якби вони вам висунули умови. Ось є умова, це умова миру. Ми висуваємо, ви це приймаєте. Так, це суперечить загальному законодавству України.

А давайте подумаємо, з чого виникли проблеми, що ті стали проти того, що тут відбувається. Це ж не так просто сісти за розмови. Я б нарешті дізналася, що насправді там відбувається. А насправді ніхто не знає, що там відбувається. Їм вигідна війна. І Європі, Америці, Росії й Україні, саме оцим нашим представникам влади. Їм вигідна війна. Вони наживаються на ній. Подивіться, скільки вже люди дали грошей, це можна було побудувати ще одну Україну. Де воно поділося? Де понабиралося стільки банків? Це ж треба стільки грошей мати. Я не вірю ні у що, що зараз відбувається. Це все неправда. Це все гра із хохлом, розумієте? Доки ми будемо хохлами, доки будемо розвішувати вуха на це все, ця війна буде продовжуватися і наші хлопці там будуть гинути. Та нехай не дурять нікого. Мені вже за стидно цю владу.

– Щодо питання квот. 25% має бути української музики по радіо, щодо телебачення, це 50%. Як ви до цього ставитесь?

Та це взагалі, Господи, в своїй державі ми торгуємося, скільки має бути.

В тому-то й справа. І ви чули, скільки людей проти? В тому числі й славетних музикантів, які співають?

Причому тут квоти?! 100% має бути українська пісня. Захоче хтось... От дивіться, є замовники. Він захотів російську пісню, на ось на ваше прохання заспівали. Захотіли ту, хай ця буде музика. Захотіли, ось ми їдемо в дорозі, чого класичну музику ніхто не каже, скільки процентів? Де вона ділась? А класична музика все ж таки духовна. Чому немає Баха, Бетховена, Моцарта, Чайковського немає, чого немає наших хлопців. Ви подивіться, скільки у Білаша пісень, у Ігоря Поклада. Ось приходять їхні ювілейні роки, а ніхто не згадує. Колись навіть був при радянській владі день музики. У Поклада день народження – всі радіоточки, всі телебачення показують концерти Ігоря Поклада і скрізь звучать його пісні. Де це все ділося? Чому це ця влада каже, ми українці, але чомусь без них відбувається багато такого, що потурається, ніби знущаються над цим українським народом.

Ну ви ж самі говорили, що треба це не радикально, не в лоб, а поступово це робити.

У нас у Києві?!

100% – це доволі радикально, ні?

У нас у Києві? Столиця це.

Я не про Київ, я про Україну. Це ж всеукраїнський закон.

Я не знаю, для кого вони ці проценти ввели.

Квоти – це всеукраїнський закон, який каже: на радіо - не менше 25% українською, на телебаченні – не менше 50% українською.

Довідка. Законопроект про квоти на ТБ зареєстровано 27.10.2016. Згідно з ним: 75% – українська мова на національних каналах, 50% – регіони, 75% – новини.

– Чекайте, а інші 75% залишаються, що має бути? Чуже? Я не знаю, що це означає – квота.

Це означає, що решта може бути на увагу і смаки радіостанції, ви можете і решту заповнити українським, але якщо...

Мені навпаки, 25% має бути на смаки, хто що хоче, про що виказали, а українського... Тому що у нас є що показувати. Я сьогодні в Інтернет мій син зайшов, слухає там автентичну музику, Білаша знайшов, він же по суті малий був, коли Білаш був у розквіті. Остапенко Лариса, якраз Анатолій Мокренко. І як вона співала, оце обличчя її, коли вона там про зорі, про квіти. Вона без всякої міміки, тільки в очах так. Каже: "Мамо, подивіться, яке ідеальне обличчя, скільки там краси, чистоти". Значить, мій син правильно мислить і він повключав цю музику. Він слухає і проповіді, і російських проповідників, він слухає і наші, на українській мові, псалтир читає. Він адекватний. Він у Бахчисараї був у монастирі.

Так, я чула цю історію. А потім звідти переїхав у зв'язку з тим, що сталося.

Сталося там, що почали благословляти сепаратистів на війну на схід. Ну він вихований у такій сім"ї, що він не може і не буде такого піддержувати. Ми йому не казали "синок, ти ж дивись". Ніколи нічого жодному сину нічого не кажемо, жодному синові нічого не кажемо. В них повинно бути, бо вони бачили, як ми жили, як ми протестували, ходили, на Майдан йшли. Вони з нами йшли. Вони же дорослі – 43 і 42 роки. Уже у них своє бачення і хороше. Ви розумієте?

Не сумніваюся.

І коли я виступала в YouTube, що це кланова війна, що все треба зупинити, бо багато дітей загине, то мій син сказав: "Мамо, дайте шанс Порошенку це вирішити". Вони настільки вірили владі, а стояла дивилася і думала: "Які ж вони ще в мене чисті, які довірливі". І як таких от клаповухих, які отак вуха порозвішували, скільки цих тисяч уже немає. Розумієте? І я замовкла і кажу: "Синок, а ти ще далі побачиш. Не можна, ідуть дітки, ідуть студенти, вони не мають зброї, вони не вміють воювати. Вони тільки люблять Україну, вони люблять цю землю, але, кажу, тілом вистеляти не можна. Отак просто брати як горобців, раз - і туди". Страшно мені. Я не знаю, на кого мені ображатися. І ви знаєте, народ ще досі покладає, ще покладає надію на нашого Президента. Ще хоче вірити, щоб це якось зупинилося.

А ви на кого покладаєте надію? Ви бачите людину, яка може стати...?

А хіба їм, знаєте, скільки зараз є хлопців військових, які можуть стати, які знають цю стратегію. Вони не допускають "афганців", які знають що сьогодні робити. Це знову війна! Хіба в цьому справа? Я не хочу, щоб вони йшли і знали, як відлупити тих чи тих. Я хочу, щоб вони жили ті й ті. Хочу, щоб знайшлась людина, яка зможе зупинити це все. Вони вже є, може, не було весь цей час, бо ми не були готові. Ми не були готові до ситуації.

 Я сьогодні хочу заклик зробити таких офіційний по телебаченню. Не тільки проти цієї війни, проти цієї крові, а ще ж захистити сьогодні артистів. Артистів-пенсіонерів. Кіношників, співаків, драматичних театрів, театрів. Якщо вони працюють, то в них забирають пенсії. Не може сьогодні співак, навіть якщо він на пенсіях, не може він сьогодні не співати, він просто фізично гине, ви розумієте?

Безумовно.

Це ж як повітря і богом даний дар. Людина могла на шахті трудитись важко, вона може відпочивати, поїхати на море, ще щось дома робити, а співак не може. Він вимагає постійно сцени, віддачі голосу. Бо якщо бог дав цей талант і ти не звучиш в ефірі, то ти гинеш. Тому я кажу, не знищуйте нашу пенсію і дайте нам можливість, бо ми таким трудом ми на сцені оратори, скільки тисяч сьогодні, хіба так багато? Тисячі всього цих людей. А вони завжди йшли за людське, за любов, нічого не було проти чогось, навпаки, серце до серця. Саме пісня об'єднувала, давала можливість на фронти їхати до людей співати. То були інші фронти, але ж йшли співаки, співали.

Довідка. Із 01.01.2016 для артистів встановлено пенсійний вік 55 років. Раніше піти на пенсію можна було за вислугою років. Надбавка до пенсії народних артистів - від 35% до 40% від звичайного розміру пенсії.

У нас у гостях був Іво Бобул. Він говорив про своє непросте життя зараз. І коли я в нього спитала, то виходить висновок такий, що така людина, які Іво Бобул, з прекрасним голосом і знаним ім'ям, виходить, зараз Україні і не потрібен? І він сказав, що ні.

У нас так. Якщо ти за когось голосувать їдеш, то значить, ти ворог. Це неправильно.

Дуже неправильно. Безумовно.

Співак, він сьогодні має за що жити, а завтра ні. Це дуже випадкові речі. Це влада так зробила. Це вони стали запрошувати співаків під себе, розумієте? І платили непогані гроші. Але артист завжди залишається артистом. Платять, його діло співати. Але він ніколи не буде його прорабом, розумієте?

А ви відчували колись оцю травлю, що ти підтримував Ющенка, а зараз при владі Янукович? Вчора ти ще був на хвилі, а зараз аутсайдер.

А це влада робить. Це саме вона підсилає таких хробаків, які перед концертами, пам'ятаєте, як було перед концертом Ані Лорак? Там почали кричати. Для чого? Для чого? Вона ж їздила, то ви підтримували, всі їздили туди в Росію. Всі на конкурси їздили.

А як вам зараз її позиція? Вона вам зараз близька?

Я не про позицію. Я просто хочу, щоб співаків не чіпали просто. Хоче співак, хай їде співає. Співаку треба територія. Тут же немає території. Якщо їй тут не дають, вона мусить десь. Я ж вам кажу, співак не може стояти на одному місці. Дивіться, скільки наших оперних співаків виїхало в Європу. А чого ж їх не викреслили з життя тут.

Пані Ніно, я не вірю, якби вам запропонували територію Кремля, якби там концерт во славу воєнно-морського флоту і ви б вийшли і співали в цій ситуації, яка зараз є, як зробила це Ані Лорак.

А до чого тут військовий флот тільки?

Ну я умовно кажу. Я бачила цей концерт.

А чого не можна виступити... Вона ж не виступала, коли... Це ж добровільно віддали той Крим Росії. Якщо наші віддали Крим Росії… то Ані поїхала, вона ж їм теж прокладає стежечку свого серця, бо ж Україна проклала для Росії дорогу. Це ж сама Україна зумовила такі речі. Це ж наша влада такі речі робить. При чому тут артисти? Де хоче, там і співає, розумієте? Я не хочу за когось ратувати, я хочу за себе ратувати. Мені, якщо чесно, навіть не до співу зараз. Я можу тільки співати, знаєте скільки концертів було: "Ах Українонько, бідна годинонька тепер твоя. Згинули козаки, славні юнаки, ах кров моя". Мені було до цього. І зовсім інші. А якщо свідомість така, якщо вона саме так мислить, це її проблеми. Це не треба щось перед нею ставити. Вона так хоче жити. І дивіться, скільки артистів знімається в турецьких фільмах, а колись Туреччина нищила українців як, а скільки Росія винищила в нас? А ми ж їздили в Кремль, пани такі великі, скільки... Тут пахне, знаєте, смердячим чимось. Я нікого не буду судить. Хто що хоче, те і робить хай. Голос є в співака. От я недавно була на концерті. Як ви гадаєте, Гуляєв (радянський співак Юрій Гуляєв – 5.UA) належить тільки Росії? Росії тільки належить? Він співав пісні, які хотів. І були радянські композитори, той тому давав, той тому давав. Якщо я зараз відновлюю і хочу, щоб вона прозвучала – "ах, не час", бо він раптом став тільки російським. А він тут співав, ви розумієте?

Це політика.

Це ж неправильно. Позиція співака, взагалі вона повинна бути патріотичною по-справжньому, але де та патріотика? Де патріотизм в нашій державі? Де?

Ну от у вас.

Ні, моєї держави?

В людях.

Ні, люди одягають вишиванки, але це гра. Це їде Катерина ІІ, і треба поодягати, погратися, так? коли кров проливається. Це клоунада. Ми й так одягали і без них, це наше національне право, одягати вишиванку, розумієте, і ми і на похорон її одягаємо, і на свято, правда? З тими кольорами чи з тими кольорами. А де патріотизм нашої влади?

Пані Ніно, зараз будуть бліц-запитання. Короткі запитання - короткі відповіді.

Я так не вмію.

Та ладно. Вмієте. Перше питання - з ким із сучасних співаків, ви б хотіли заспівати дуетом.

Із багатьма.

Наприклад?

Дмитро Андрієць, я б заспівала, у нього дуже прекрасний голос. З Яремчуком хотіла з одним або другим заспівати.

Із зятем би заспівали?

І з зятем. І ми заспіваємо скоро. Ой, у мене багато друзів. Із Вакарчуком, із "Танком" (ТНМК – 5.UA)", ми з ними попрацювали. Але я вже не вмію такого робити.

Чому?

Ну я вже не витримую такого, по-перше, музики без нот.

Серйозно?

Ну от вони співають, а нот у них нема, партитур нема. А мені треба ноти ще поставити. Зіпсувалася я трошечки.

Зрозуміло. Як ви ставитеся до критики?

По-всякому. Якщо справедливо, то мовчу, а якщо трошки неправда, не розібралися в ситуації, то серджуся.

Вам імпонує хтось із сучасних політиків?

Ні.

Про що шкодуєте?

Про що шкодую? А ні про що.

За якої умови ви б погодилися виступити в Росії, якби запросили?

Ви знаєте, вже ніколи я там не виступлю. Це якби тільки наші українці туди поїхали на Урал, там, де наші є поселення, емігранти наші, як у Канаді, в Америці, а так би – ні.

Як ставитесь до українських зірок, які виступають в Росії?

Це їхні проблеми.

Ви б хотіли, щоб ваша молодша онука, хоча можемо і про старшу спитати, стала співачкою?

Я думаю, що вона буде музикант. Це точно. Чи буде співачка? Старша вже не буде, точно знаю, хоча вона дуже любить співати, вона всі твори знає.

Ви б хотіли, щоб про вас зняли фільм? Ви на це заслуговуєте.

– Так.

Чого боїтеся? Є у вас страхи?

Старості.

Старості? Серйозно?

Я найбільше боюсь, щоб голос не пропав. А все інше, то таке. Ну це ж і є. Пропадає голос - і ти вже наче непотріб на цій землі. Це є мій статус життя, моя пісня.

У якому місті світу мрієте дати концерт?

Мабуть, в Індії.

Нічого собі. Я думаю, в 2017 році треба все зробити, щоб здійснити це. Колись хотіли представляти Україну на Євробаченні?

Ні.

Як ставитесь до бажання Тоні?

Справа в тім, що я для цього вже трішки застара.

А колись хотіли?

Ні, колись не було такого.

Ну пам'ятаєте, Пугачова брала участь.

Ну це вже було смішно. Я ж знаю, коли співак співає і я стою плачу від щастя, значить, я не візьму цієї ноти, правда?

Вам часто, до речі, дзвонять із пропозицією концертів? От ми з Іво Бобулом на цю тему говорили. Він казав, що нечасто таке в його житті трапляється.

Такі є якісь моменти, що я хочу відпочити, не хочу нікуди їхати. Вдома... Може, такі уже. Може, я не впадала так часто в депресії, але останнім часом якісь були такі стани, невід того, що я там, а що втомилася від цієї неправди жити, розумієте? Від того будня, який... Свята, кожна душа вимагає свята, вона тоді живе. А коли йдуть по телебаченню кожен день... Я по телебаченню виключаю. Що трошки я наче була велика така, хоч наче і маленька зростом, але я думала, що я висока. А тоді раптом почала відчувати, що я маленька стаю, що в мене нема голосу достукатися до когось, що ніхто не чує того. Я не проти особистостей. Я просто хочу, щоб люди... Так мало тієї краси, життя мало на цій землі, любові мало, вік короткий. Чого б не зробити, щоб увійти в історію не як "Кровожадний" або ще якесь ім'я тобі не дали, а щоб з красивим символічним ім'ям увійти в історію. Чому люди про це не думають? Адже погане нищить не тільки рід, не тільки ім'я, а все до генетики винищується згодом.

Ваше ім'я вже в історії, я дуже дякую, що ви до мене сьогодні прийшли. В історії як сміливої, чесної, талановитої. Ну і мені здається, що якби Україна мала голос, то вона мала б ваш голос. Я дякую, що ви прийшли.

Дякую вам дуже. Дякую Богу за все.

Попередній матеріал
Керівник сервісного центру МВС розповів про корупційні схеми в системі та назвав винних
Наступний матеріал
Гугля, сардаки та перемітки: чим вражає стародавня мода Гуцульщини