Смерть "від ковтка води": шокуючі свідчення тих, хто пережив ядерний удар по Хіросімі і Нагасакі

Хіросіма і Нагасакі колаж 5.ua / Shutterstock
6 серпня 1945 року у світі вперше використали атомну бомбу. О 8:15 ранку бомба "Малюк" знищила Хіросіму. Вибух забрав життя 80 тисяч людей 350-тисячного міста. Ще 60 тисяч померли в лікарнях. За три дні така ж доля спіткала і Нагасакі... Вважають, що кількість жертв у Нагасакі була меншою, ніж у Хіросімі. Проте бомба "Товстун", скинута на Нагасакі, була потужнішою

Тоді ходили чутки, що за 75 років там нічого не виросте... Японські Хіросіма та Наґасакі стали першими й останніми містами світу, де ядерну зброю було випробувано під час воєнних дій – Другої світової.

Німеччина капітулювала 8 травня 1945 року – але бойові дії Союзних військ на Далекому Сході проти Японії тривали: Токіо відмовилося капітулювати.

Тоді, за офіційною версією, у США вирішили, що скидання атомної бомби може прискорити здачу японських військ. І 6 та 9 серпня завдали ядерних ударів по двох містах. 14 серпня Японія погодилася на капітуляцію на умовах союзників. А 2 вересня 1945-го таки підписала акт про капітуляцію, що й вважається кінцем Другої світової.

Хіросіма
ХіросімаShutterstock

Чи справді десятки тисяч людських життів були варті такої перемоги? Це питання, на яке й досі не можуть дати однозначної відповіді.

Уранова бомба "Little Boy" була скинута на Хіросіму 6 серпня 1945 року в 8:15 ранку зі стратегічного бомбардувальника ВПС США – "Боїнга" B–29 "Суперфортресс" з бортовим ім'ям "Енола Гей". Бомба вибухнула з енергією, еквівалентною 16 000 тон тротилу, на висоті близько 580 м. над будівлею Промислової палати Хіросіми, зараз відомим як "Купол Гембаку" або "Атомний купол" і в 1996 році занесеним до списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Внаслідок вибуху бомби і подальшої вогненної бурі загинули 80 тис. осіб, а інтенсивне нейтронне і гамма–випромінювання привело до загибелі людей в радіусі 1,3 км. Поранення і травми отримали більше 70 тис. чоловік. Близько 6 тис. осіб вижили після вибуху і пожежі, але пізніше померли від радіоактивного зараження, онкозахворювань, спровокованих радіаційним опроміненням, і інших відкладених ефектів вибуху. Військові дослідження, проведені США незабаром після війни, показали, що вибухом було зруйновано 12,2 кв. км Хіросіми.

Хіросіма
ХіросімаShutterstock

"Величезні руйнування, завдані бомбардуванням Хіросіми й Наґасакі, і втрата 135 тисяч людей мало вплинули на японських військових. А от вторгнення Радянського Союзу в Манчжурію 9 серпня… їхню думку змінило", – написано на табличці, розміщеній біля копії бомби "Малюк" у Музеї військово-морських сил США.

Телфорд Тейлор, головний прокурор Нюрнберзького трибуналу, у своїй книзі, що вийшла у 1970-го, зазначив, що бомбардування Хіросіми і Наґасакі можна віднести до воєнних злочинів.

Хіросіма
ХіросімаShutterstock

"Хібакуша"

Словом "хібакуша" японці називають жертв обох ядерних бомбардувань, які вижили. Дослівно це означає "вражені вибухом", і стосується постраждалих від впливу радіаційного опромінення.

Від початку вони були "приховані" від решти світу, оскільки Вашингтон заперечував довгострокові наслідки бомбардування. І лише починаючи з 1957 року вони отримують безкоштовну медичну допомогу. Це право у 1978 р. було поширене і на іноземців, - переважно корейців, які перебували на примусових роботах у Японії під час війни.

А ще їх... боялися.

Багато жителів Хіросіми і Наґасакі, розповідає постраждала Кейко Огура, поїхали зі своїх міст і ніколи не згадували в розмовах із новими сусідами і друзями про те, звідки вони родом – не хотіли отримати клеймо жертви радіації.

"Ніхто не хотів говорити про це. Якби люди дізналися, що ми з Хіросіми, вони б уникали нас. Одного разу я відчула це на собі: познайомилася з молодим чоловіком, і він приїхав у моє місто, щоб зустрітися зі мною. Перше, про що він запитав, чи не з Хіросіми я. Почувши відповідь, він тут же розвернувся і поїхав", – згадує Кейко Огура.

Нагасакі
НагасакіShutterstock

В наш час "хібакуша" вважають за свій обов'язок якнайбільше розповідати про ті події, аби світ не забував. Лишилося їх, за підрахунками, трохи більше 135 тисяч. Історії виживання тих днів – це історії справжнього дива.

Нагасакі
НагасакіShutterstock

Ранок 6 серпня 1945 р. Мічіко проспала. Вона запізнювалася на потяг, який мав забрати її на роботу з Хіросіми. Але дівчина не розгубилася й побігла за ним. І встигла.

"Якби я запізнилася на той потяг, то померла б десь між станціями Йокоґава та Хіросіма", – написала вона у щоденнику.

Еміко Окада

Еміко було вісім років, коли на Хіросіму скинули атомну бомбу. Її старша сестра Мієко та ще четверо членів родини загинули. Багато родинних фотографій Еміко втрачені, однак збереглися ті, що були у її вцілілих родичів, зокрема, фото її сестри.

Еміко згадує ті події:

"Моя сестра того ранку пішла з дому, сказавши: "Побачимось пізніше!" Їй було лише 12 років, і вона була сповнена життя. Але вона так ніколи і не повернулася. Ніхто не знає, що з нею сталося. Мої батьки відчайдушно її шукали. Її тіло так і не знайшли, тому вони продовжували вірити, що вона вижила.

Моя мама тоді була вагітна, але у неї стався викидень.

У нас не було їжі. Про радіацію ми не знали, тому підбирали все, що могли б знайти, не замислюючись про те, забруднене воно чи ні. Через те, що не було чого їсти, люди крали. Брак їжі був найбільшою проблемою. Вода була смачною! Отак людям спочатку доводилось жити...

Нагасакі
НагасакіShutterstock

Потім у мене почало випадати волосся і кровоточити ясна. У мене була хронічна втома, і я постійно лежала. Ніхто тоді й уявлення не мав, що таке радіація. Через дванадцять років мені діагностували апластичну анемію.

Щороку кілька разів небо на заході сонця стає темночервоним. Таким червоним, що червоніють обличчя людей. Тоді я не можу не думати про захід сонця у день атомного бомбардування. Три дні і три ночі місто палало. Я ненавиджу захід сонця. Навіть зараз захід сонця досі нагадує мені палаюче місто.

Багато "хібакуша" загинули, не маючи змоги говорити про ці речі, про гіркоту, яку вони відчували через бомбардування. Вони не могли говорити, тому кажу я. Багато людей говорять про мир у всьому світі, але я хочу, щоб люди діяли. Я хочу, щоб кожна людина почала робити те, що може. Я сама хотіла би щось зробити, щоб наші діти та онуки, наше майбутнє, могли жити у світі, де вони можуть посміхатися щодня".

Рейко Хада

Рейко Хада було 9 років, коли 9 серпня 1945 року на її рідне місто Наґасакі скинули атомну бомбу "Товстун".

Це сталося об 11:01 до полудня. Бомба відхилилась від запланованого епіцентру вибуху на 2 км, однак це не сильно знизило руйнування. Загинуло 73 тис. людей. Пізніше від наслідків радіації померло ще 35 тис.

Того ранку надійшло попередження про авіарейд, тому Рейко залишилась удома. Після сигналу, що небезпека минула, вона пішла до сусіднього храму, де діти з її району вчилися замість школи через часті авіарейди. Приблизно через 40 хвилин навчання вчителі відпустили клас, тож Рейко пішла додому.

Вона пригадує події того дня:

"Я дійшла до під'їзду свого будинку, і, здається, навіть зробила крок усередину.

Тоді це раптом сталося. Яскраве світло засліпило мені очі. У ньому змішалися різні кольори – жовтий, хакі та помаранчевий. Я навіть не встигла подумати, що це... Потім все стало зовсім білим. Було відчуття, ніби я залишилась зовсім сама. Потім почувся гучний рев. Тоді знепритомніла.

Через деякий час я прийшла до тями. Наш учитель навчив нас у надзвичайних ситуаціях ховатися у бомбосховищі, тож ми разом із мамою пішли до найближчого бомбосховища.

У мене не було жодної подряпини. Мене врятувала гора Конпіра. Але людям з іншого боку гори так не пощастило, і вони мали жахливі наслідки. Багато хто втікав через гору до нашої громади. Люди з виряченими очима, розпатланим волоссям, майже всі голі, обгорілі, шкіра звисала клаптями.

Нагасакі
НагасакіShutterstock

Моя мати захопила з дому рушники та простирадла і разом з іншими жінками повела уцілілих людей до аудиторії сусіднього комерційного коледжу, де вони могли лягти. Вони просили води. Мене попросили їх напоїти, тож я знайшла вищерблену миску і пішла до сусідньої річки і набрала для них води. Після ковтка води вони помирали. Люди вмирали один за одним.

Було літо. Щоб уникнути гниття та жахливого запаху, тіла потрібно було негайно кремувати. Їх складали в басейні в коледжі та спалювали. Неможливо було знати, хто вони. Людські істоти не мають помирати таким чином.

Я сподіваюся, що майбутнім поколінням ніколи не доведеться переживати подібний досвід. Ми ніколи не повинні дозволити знову використати ядерну зброю. Саме люди створюють мир. Навіть якщо ми живемо в різних країнах і розмовляємо різними мовами, наше бажання миру однакове".

Що таке "везіння Кокури"?

У квітні 1945 р. Наґасакі увійшло до списку із 17 потенційних міст, повітряні удари по яких ускладнювалися топографією. У 1940-х у військовій авіації лише починали використовувати радари. Крім того, біля міста знаходився табір для військовополонених із країн-союзників.

Хіросіма і Кокура, на противагу, були ключовими цілями щодо промисловості і населення, розташовані на великих пласких рівнинах. Вони, як твердив американський соціолог Валлерстайн, були "ідеальними з точки зору масованого придушення за допомогою ядерної бомби".

Загалом, перший варіант цілей, крім Хіросіми і Кокури, містив ще Йокогаму і Кіото.

Йокогаму було вилучено зі списку, оскільки місто було настільки зруйноване звичайними бомбами, що побачити ефект від ядерної, яку до того випробовували лише на полігонах, було би складно.

Нагасакі
НагасакіShutterstock

Незабаром вилучили й Кіото, – з тих міркувань, що руйнування імператорської столиці Японії не дозволило б Вашингтону виграти "серця і голови" японців.

Наґасакі додали до списку потенційних цілей ядерного бомбардування лише згодом. Те, що місто опинилося у списку цілей для удару, свідчить про поспіх, у якому готувалася операція. Назва його написана чорнилами на друкованому документі із грифом "Цілком таємно" від 24 липня 1945. Навіть тоді – лише як можлива заміна на випадок непередбачуваних обставин.

Саме ці обставини і склалися у день, коли літаки ВПС США опинилися над Кокурою, і повідомили про "туман і дим" над містом. Пілоти отримали команду обирати цілі візуально, щоб максимізувати ефект від вибуху бомби "Товстун".

Нагасакі
НагасакіShutterstock

Тож вони попрямували до другої цілі – Наґасакі.

До сьогодні японці вживають вислів "везіння Кокури".

Після Другої світової Японія проголосила себе миролюбною країною. У неї офіційно немає армії – лише Сили самооборони. А японські очільники щороку 6 серпня наголошують, що виступають за світ без ядерної зброї...

Хіросіма
ХіросімаShutterstock

Читайте також: Українська зірка німого кіно: чутки, тріумф і два кохання Віри Холодної

Попередній матеріал
Чому Мазепа "грав у любов" із тіткою польського короля – інтриги та конспірації українського гетьмана
Наступний матеріал
Цікавився ісламом та мав за свідка на весіллі Тараса Шевченка: маловідомі факти з життя Пантелеймона Куліша
Loading...