• Віра Левченко народилася 5 серпня 1893 р. в Полтаві, у сім'ї вчителя словесності Василя Левченка та випускниці Олександро-Маріїнського інституту шляхетних дівчат Катерини Слєпцової. Крім Віри, у подружжя були доньки Надія (1896) і Софія (1905).
• За 2 роки сім'я переїхала до Москви. Там 1903-го дівчинка вступила до Приватної жіночої гімназії, де читала вірші, грала роль Лариси у п’єсі "Безпосажна" О. Островського й співала, акомпануючи на фортепіано.

Гімназисткам викладали акторську майстерність, класичні танці, малювання. Дівчинка захоплювалась ковзанами й тенісом, брала участь в аматорських виставах.

За рік Віру прийняли до балетного училища Великого театру. Софія, котра у 1919 р. стала професійною балериною, згадувала, що сестра "мріяла про сцену".

• Бабуся була категорично проти артистичної кар’єри Віри і наполягла, аби дівчинку повернули до гімназії. До кінця життя Віра Холодна шкодувала, що не закінчила балетної школи, і дорікала цим матері.
• 1905 р. помер від крупозного запалення легень батько. Сім'я опинилась у скруті. Мати часто хворіла, тож Віра доглядала сестер. Софія писала: "Віра замінила мені тата, зайнялась вихованням, і коли помітила, що я люблю балет, допомогла вступити до балетної школи".
• На випускному балу в Жіночій гімназії 1910 р. Віра Левченко познайомилася з випускником юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету Володимиром Холодним (1885-1919).

Він прочитав вірш "Озеро Чад" Миколи Ґумільова, присвячений Анні Горенко, яка тоді ще не перетворилась на Ахматову.

• Кілька місяців потому, попри спротив своїх сімей, пара пішла до шлюбу. Молоді жили в одній квартирі з усією своєю ріднею.

Після народження доньки Євгенії 1912 р. лікарі заборонили Вірі народжувати. Тож рік потому подружжя вдочерило Нонну.

• Володимир Холодний був автогонщиком, брав участь у виданні першої в імперії спортивної газети "Ауто"; не раз подружжя потрапляло в аварії і дивом лишалося серед живих.

Тим часом Віра відвідувала артистичний клуб "Аларт", з'являлась у "тусовці" молодих артистів Московського Художнього театру.

• Інтерес до кіно в дівчини з'явився давно. Захват Віри викликала творчість данської кінозірки Асти Нільсен, яка знімалася з 1910 р. Її вважають першою серйозною кіноактрисою. Аста Нільсен вирізнялася манерою гри: не заламувала рук, не закочувала очей, не корчила гримас...

Є кілька гіпотез про прихід Холодної в кінематограф. Олександр Вертинський у мемуарах писав, що трапилось це завдяки йому: "Зустрівши Холодну на Кузнецькому ... я запропонував пробуватись у кіно. Вона спочатку відмовлялась, потім зацікавилась, і я привіз її на кінофабрику, де показав дирекції".

• Але до рішення стати кіноакторкою Холодну підштовхнули фінансові проблеми. Чоловіка – годувальника – забрали на фронти Першої світової.

Восени 1914 р. на київській студії "Тіман і Рейнґард" ("Ера"), де колись як художник розпочав творчий шлях І. Кавалерідзе (1887-1978) дівчина потрапила на кастинг до режисера Володимира Гардіна (Блаґонравова; 1877-1965). Він так описав цю зустріч: "...Колишня танцівниця, вона сиділа переді мною, опустивши гарні вії на чарівні очі й говорила про те, що хоче спробувати себе на екрані. Тоді Віра Холодна вміла лише повертати прекрасну голівку й поводити очима вліво, вправо та догори... Більше красуня нічого показати не зуміла".

В. Гардін зняв акторку в епізодичній ролі – годувальниці Анні – в картині "Анна Кареніна". У 1,5-годинній стрічці вона з’явилася у двох коротких епізодах. Але творчого діалогу не сталося.

"Подумки я поставив діагноз із трьох слів: "Нічого не вийде", – казав Гардін.

Категоричним був і Пауль Тіман, співвласника ательє "Тіман і Рейнґард" на київському Сирці: "Мені потрібні не красуні, а актриси".

Сінематограф був за дивину. В кіно ходили побачити фігури й предмети, що "оживають". Перед сеансом продавалися програмки, звідки глядач дізнавався про події на екрані. Фільмам акомпанував піаніст. Якщо програмок не було, сюжет перед сеансом викладав кіномеханік. Майже десятиріччя стрічки лише возили з-за кордону. Першою картиною, знятою в Російській імперії, була "Понизова вольниця" (1908; тривалість 6:14 хв) Василя Гончарова за піснею "Из-за острова на стрежень..." про Стєньку Разіна.

• Переживши удар по самолюбству, Віра Холодна вирішила забути про кіно. Тим часом... на неї в одному з епізодів "Анни Кареніної" звернув увагу співвласник кіноательє Пауль Ернст Тіман. Повагавшись, він дав Холодній рекомендації для Євгена Бауера (1865-1917), режисера-художника з фірми-конкурента "О. Ханжонков і Ко".

Навесні 1915 р. кінокар’єра полтавської Попелюшки злетіла.

"Я знайшов скарб", – оголосив Бауер друзям і навесні 1915 р. почав зйомки "Пісні торжествуючого кохання" за повістю І. Турґенєва з Холодною в головній ролі.

Підприємець Олександр Ханжонков (1877-1945), статутний капітал кіноательє якого становив 500 тис. рублів, продивившись робочі матеріали, уклав з 22-річною Вірою контракт на три роки.

Прем’єра "Пісні..." відбулася 22 серпня 1915-го і стала сенсацією.

Не дочекавшись рішення продюсерів, режисер Бауер узявся за другу картину з Холодною. Салонна мелодрама "Полум’я неба" про злочинне кохання молодої жінки, відданої за похилого вдівця, пішла екранами раніше за "Пісню...".

У щоденнику сестра Софія писала: "Віра Василівна дуже хвилювалася".

"Пісня торжествуючого кохання" стала вершиною успіху Холодної. Кіносеанси збирали натовпи. Аби вгамувати юрбу, що розбила всі вікна, зірвала двері та штурмом брала кінозал "Ампір" по вул. Сумській, 5 у Харкові, довелося викликати загін кінних драгунів.

Ханжонков скаже: "Молода, не обтяжена навіть театральним досвідом Віра Холодна прекрасними сірими очима і класичним профілем справила сенсацію".

Дебютантку перевели з категорії "Актриса, котра подає надії" в когорту "Великий талант". Не без піару. Журнал "Сінема", видаваний із 1913 р. у Ростові-на-Дону тим же О. Ханжонковим, писав: "Пані Холодна – ще молода в кінематографі артистка, але велике дарування і великий талант ... Роль вона проводить незрівнянно; глибокі душевні переживання, безмовна покірність велінням незбагненної сили, – яскраві контрасти почуття передано без найменшої шаржировки, правдиво й талановито".

За 1915 р. у "О.Ханжонков і Ко" Віра Холодна знялась у 13 фільмах. Серед головних - "Місячна красуня", "Діти століття", "Полум’я неба", "Пробудження", "Діти Ванюшина", "Покараний Антоша", "У світі має правити краса".

• Поза кіно життя вирувало драмами. У серпні 1915 р. поручика Володимира Холодного важко поранили під Варшавою. Покинувши зйомки, сім’ю, доньок, актриса помчала на Західний фронт. Не відходила від чоловіка, поки той не почав одужувати. Назад вони повернулись разом - поручику дали відпустку через поранення.

Отримавши за хоробрість Георгіївський хрест і шпагу з золотим ефесом, польовий артилерист Володимир Холодний міг до кінця війни сидіти в тилу. Але коли Віра вирушила в Сочі – через її сімейні обставини не мала простоювати вся кіногрупа – Володимир, навіть не оговтавшись від поранення в ногу, попросився на фронт.

• Восени 1915 р. в дверях московської квартири Холодних з'явився схудлий О. Вертинський: ноги в обмотках, вицвілий мундир у плямах – привіз листа Вірі від чоловіка. Він приходив щодня, сідав на стілець, дивився на красуню й мовчав.

У мемуарах зізнався: "...Присвятив їй пісеньку "Маленький креольчик". Я вперше придумав і написав титул "королева екрану". Титул утвердився за нею".

Їй присвятив романси "Бузковий негр", "Бал Господній", "Ваші пальці пахнуть ладаном", "За лаштунками", "Папуга Флобер" та інші. Кохав її?..

• 1916 р. московське кіноательє "О. Ханжонков і Ко" почало зйомки фільму "П’єро". В головних ролях заявлено улюбленців публіки – киянина Олександра Вертинського й полтавчанку Віру Холодну. На жаль, із невідомих причин, стрічку так і не завершили.
• З українки Віри Холодної зародився інститут кінозірок Росії. Досі назва і зміст фільму тримались у таємниці, аби ідею не поцупили конкуренти. Фільми ж за участю Холодної рекламували від початку зйомок – головною цінністю був не сюжет, а особистість. З ательє акторку пов'язував контракт, тож ім’я Холодної за рік стало трендом кіноательє "О.Ханжонков і Ко".
• Після того, як імперією прогриміла стрічка "Життя за життя", Віра отримала статус "королеви екрану". Охочих переглянути фільм було стільки, що вперше в російській кіноіндустрії ввели попередній запис на квитки.

У Харкові фільм зустріли ажіотажем. В сінематографі "Мішель" його показували з 24 травня по 5 червня – це було вперше, що фільм ішов 12 днів поспіль.

"Життя за життя" оповідала історію сестер-суперниць Нати й Мусі, чия драма полягала у шлюбах без кохання.

Сценарист Валентин Туркін (1887-1958) зауважив: "Гра Л. М. Коренєвої... хвилювала й зачіпала, але запам’ятався образ іншої героїні, Віри Холодної, котра не грала, а жила на сцені, була в рідній стихії".

• Провінційна дружина юриста стала законодавицею мод. Окрім портретів у дорогих журналах, свою справу робили й листівки – друкувались величезними накладами а-ля модний "глянець". Органічно об’єднуючи дві аудиторії – luxury й casual – кінозірка поставала в різних образах: вечірні сукні, хутра, капелюшки, циганські вбрання, навіть чоловічий костюм.

Українку вирізняв оригінальний смак. Колись від бідності Віра Левченко вигадувала фасони, підбирала тканину й фурнітуру, шила капелюшки.

Навіть у виборі парфумів була винахідлива: на шкірі змішувала два аромати – французький "La Rose Jacqueminot Coty" (1906) й англійський "Fashion Decree" від парфюмера Королівського двору Англії "Atkinsons Оf London" (1906), улюблений аромат Сари Бернар. Так Віра отримувала власний гіркувато-солодкий запах...

• Пропрацювавши рік замість трьох у Ханжонкова, Холодна перейшла на студію "Торговий дім Харитонова", створену 1916 р. в Москві харківським кінопромисловцем Дмитром Харитоновим (1886-1946). Він пообіцяв зірці більше творчої свободи, а його ательє – за 5 хвилин ходу від будинку Віри, тож вона зможе частіше бувати з дітьми.

Український підприємець обладнав найбільшу в країні кіностудію. Переманив провідних режисерів, сценаристів та акторів. Пообіцяв творчим особистостям повну свободу й запаморочливі гонорари.

Харківський купець першим у Європі юридично запропонував і матеріально зліпив "систему зірок", пізніше запозичену Голлівудом.

• У мемуарах Софія Левченко писала, що старша сестра пішла з кіноательє "О. Ханжонков і Ко" через небажання грати у вульгарних та беззмістовних фільмах. А зі слів самого О. Ханжонкова, причиною став удвічі більший гонорар від Харитонова.

При тому, що місячна ставка Холодної дорівнювала річній зарплатні середнього театрального актора. З 1916 р. її гонорар за одну картину становив 25 тис. рублів.

• За кілька років її акторський потенціал розгледів і кінорежисер Володимир Гардін: "Вона пройшла би всі щаблі від живої моделі до істинного майстра".
• Новим поводирем у кіно для полтавчанки став режисер Петро Чардинін (1873-1934), який 1916 р. теж перейшов від Ханжонкова до Харитонова. Відтоді "королева екрану" знімалася лише в нього і тільки у виняткових випадках – в інших режисерів.

Ще одна незвична практика: з подачі харків'янина Харитонова в кожної зірки кіно в його кіностудії з'явилося амплуа.

Так, Вітольд Полонський і Володимир Максимов лишались "героями-коханцями" і "розбещеними фатами", Віра Холодна – "безвільною скорботною жертвою пристрастей". Зважаючи на збори від прокату, крок було виправдано.

З амплуа, нав'язаним кіноательє, зіграна картина "Біля комину" (1916) режисера Чардиніна за однойменним романсом. За сюжетом, Віра Ланіна (В. Холодна), дружина чиновника (В. Полонський) у хвилину слабкості віддалася закоханому в неї князю Печерському (В. Максимов). Коли страдниця покаялась перед чоловіком, той побажав їм щастя і дав розлучення. Та Ланіна не пробачила собі зради й пішла з життя. У фіналі біля труни зустрілися розбиті горем чоловік і коханець.

В Одесі "Біля комину" неперервно показували 90 днів, у Харкові – 72. У найбільшому кінотеатрі "Ампір" прокат картини поновлювали чотири рази. І щоразу по квитки шикувалися величезні черги.

Кінотрагедію з прокату зняли аж 1924-го – за спеціальним рішенням Головрепеткому (Комітету з контролю за видовищами та репертуаром Наркомпросу РРФСР).

Доти ж, аби стрічка лишалася "серед живих", творчий колектив і монтажер Есфір Шульц придумали план: щокварталу перемонтовували відзнятий матеріал, міняли написи, переставляли епізоди. Все заради того, щоб у черговій версії проявлялася безглузда революційна ідеологія.

Радянська цензура фільм свідомо знищила. Як і сотні дореволюційних фільмів. З 80 кінокартин Віри Холодної донині лишилося п'ять. До 1917 р. режисер Петро Чардинін поставив понад 200 фільмів, із яких збереглися 34.

1916 р. кіновиробництво в імперії сягнуло апогею, адже через Першу світову іноземні фільми у прокат не потрапляли. Конкуренція зростала, знімати фільми стало вигідно.

Успіх мелодрами "Біля комину" спонукав "Торговий дім Харитонова" відзняти сиквел – "Забудь про комин, у ньому згасли вогні...". Сюжет повторював колізію першої частини. Продовження мало колосальний успіх, хоча вийшло в листопаді 1917 р., саме під час більшовицького перевороту. У харківському театрі "Ампір" стояли черги. Нова мелодрама з тандемом Холодна-Максимов і двосерійний бенефіс "Мовчи, смутку... мовчи..." (1918) мали рекордні збори в кінематографі своєї епохи.

У 1916-1919 рр. було знято понад 30 картин за участю "королеви екрану".

Навколо зірки снували чутки. Що син одеського "чайного короля" застрелився через невдалий роман із Холодною. І що Віра застрахувала свої очі на пів мільйона рублів...

• 1917-й став для актриси плідним. Картини від "Торгового дому Харитонова" зробили касу: "Столична отрута", "Заради щастя", "Тортура мовчання", "Біля комину", "Знівечені душі", "Чому я безтямно кохаю", "Як вони брешуть", "На вівтар краси", "Тобою страчені", "Блукаючі вогні", "Забудь про комин, у ньому згасли вогні...", "Людина-звір".

12 фільмів за рік – по три тижні на стрічку.

• 1918 р. з Холодною знято 12 картин, із яких у радянський прокат потрапили лише чотири.

Громадянська війна застала акторку в Москві. Донька актриси згадувала: "У травні 1918 р. студія виклопотала для мами вагон, наспіх попрощавшись зі знайомими та друзями, ми виїхали до Одеси. Тато через поранення їхати не зміг, але пообіцяв приїхати до нас, як тільки дозволить нога. З татом у Москві лишилась маленька Нонна, котра через вік була б перешкодою в такій мандрівці, і прабабуся".

• Сюди ж, до Одеси, на нинішній Французький бульвар, із Москви продюсер Харитонов перевів кінофабрику. У будівлю по вул. Преображенській, 21 переїхала дистриб’юторська компанія "Прокат кіно Д. Харитонова".

1918 р. в Одесі конкурувало 6 приватних кіностудій.

За впливової підтримки з Москви революційна влада йшла назустріч Холодній. Софія писала, що й за жорсткої економії електрики комісари, "знаючи, що в стрічці буде Віра Холодна, відпускали знімальній групі електроенергію та плівку по можливості безперебійно".

Із Холодною в Одесу переїхали сестра Софія і донька Женя. Творча експедиція зупинялась у Києві та Харкові – для творчих вечорів та концертів, Віра знялась у кількох картинах. На півдні України виступала на благодійних концертах на користь антибільшовицької Добровольчої армії.

В Одесі за допомогою адміністрації студії Харитонова Холодні винайняли квартиру на Соборній площі, 1 (нині – вул. Преображенська, 25).

Місцеві газети писали: "Цікаве явище на центральних вулицях Одеси. За витонченою молодою жінкою бігають підлітки. Обертаються й оглядають її з ніг до голови й дорослі... То пливе "королева екрану" Віра Холодна!"

Поки споруджували основний кінопавільйон, Харитонов на березі моря поставив декорації – у походних умовах із Холодною та Руничем у головних ролях знімали картину "Азра". Прем'єра відбулася 15 жовтня 1919 р. в Одесі.

У новому кінопавільйоні на Французькому бульварі за пів року Холодна зіграла мінімум у чотирьох картинах "Торгового дому Харитонова": "Циганка Аза", "Міс Кетті", "У лабетах кохання", "Дама з камеліями".

18 грудня 1918 р. місто зайняли французькі війська та Добровольча армія – ситуація з громадським порядком виправилася.

• На Різдво Холодній запропонували зніматися за кордоном – у Німеччині їй обіцяли контракт на 10 років. Кликала до себе і Франція. Її добре знали в Північній Америці і в Японії. Як писала Софія: "Фірми обіцяли величезні гонорари, проте Віра рішуче відхиляла... Довелось опублікувати офіційну заяву в пресі, у котрій актриса заявила, що не полишить Батьківщину в важкий для неї час, і закликала інших колег наслідувати її рішення".

Розуміючи політичну ситуацію, Дмитро Харитонов запропонував Холодній стати компаньйоном його кіноательє за кордоном. Зірка обіцяла подумати. В Одесі для фільмів постійно не вистачало плівки й потрібних "хімікаліїв".

• У вільний час Холодна давала комерційні концерти, займалася благодійністю, збираючи кошти для малозабезпечених колег. Виступала в театрах, зокрема з Леонідом Утьосовим. Але шалених гонорарів давно не бачила...

У січні 1919 р. 7-річна Женя захворіла на скарлатину. Із готелю "Брістоль" сім'я з'їхала – у флігель будинку Папудова. Призвичаївшись до економії, акторка повернулась до готелю – там було дешевше. У її номері тієї зими температура вище за +9 градусів не піднімалась.

• В Одесі "королева екрану" сяяла в товаристві французьких воєначальників і білогвардійських офіцерів, що підживлювало плітки: про роман із військовим губернатором Одеси О. Гришиним-Алмазовим (1880-1919), французьким генералом А. Фрейденберґом (1876-1975), представником держав Згоди в УНР, французьким капітаном Е. Енно...

В оточенні актриси з’явились таємні агенти більшовиків – чекіст Г. Лафар (1894-1919) й актор кіноательє "Мирограф" П. Інсаров-Апостол. У московську ЧК Лафар доносив: "В окремому кабінеті "Будинку гуртка акторів" (Віра Холодна, – ред.) вечеряє, іноді обідає з друзями ... Я мав із нею бесіду. Дама дещо інфантильна, але чуйна й мила ... Слава не запаморочила їй голову. Вона її обтяжує. Генерал Фрейденберґ лине до неї, хоча тримається в рамках пристойності".

• 8 лютого 1919 р. Віра Холодна застудилась. На благодійному вечорі на користь фонду профспілки театральних художників Одеси в театрі було холодно, партер сидів у шубах – а їй виходити на сцену у відвертій сукні з глибоким декольте... Адміністратор ще до концерту помітив: Віру морозило, жахливий кашель не припинявся.

За словами імпресаріо Харитонова, після того виступу в Театрі губернського літературно-артистичного товариства на вул. Грецькій, 48А (Одеський театр юного глядача ім. Островського) Холодна поїхала до готелю "Брістоль" – хоч якось зігрітися.

В дорозі сани перевернулися, артистка впала на сніг. На ранок у неї підскочила температура, лікар діагностував грип. Актриса веліла перевезти її до матері, до будинку Папудова. Там і проявилась форма грипу з ускладненнями – "іспанка". Професори Коровицький і Усков виявили: у хворої вона подібна до легеневої чуми...

Натовп під вікнами Холодних чергував цілодобово. А на кухні продюсер Дмитро Харитонов і режисер Петро Чардинін щиро плакали.

Віра розуміла, що відбувається. І попри чутки, до кінця залишалася вірною дружиною. Перед смертю прошепотіла Соні: "Володя там, у Москві, не відчуває, певно, що я вмираю".

• Вранці 16 лютого 1919 р. начебто стало легше. Віра попросила покликати доньку... А о пів на восьму вечора того ж дня 26-річна Віра Холодна пішла у засвіти. Врятувати її не зміг і професор Леонтій Усков передовими на той час засобами – аспірином і камфорним маслом. Антибіотиків не існувало.

Розтин тіла, всупереч звичайній практиці, не робили – покійну забальзамували, для чого викликали найкращого одеського патологоанатома, професора М. Тізенґаузена. Від розчину шкіра потемнішала, тож довелося накласти товстий шар гриму.

Цинкову труну з будинку до Спасо-Преображенського кафедрального собору винесли не вдень, як прийнято, а о 4:00 ранку. Та попри дощ і темряву, із зіркою прийшла прощатися вся Одеса. У церкві на Соборній площі вмістились 12 тисяч парафіян.

Покійну вбрали у Maison Lavalette – сукню для фільму "Біля комину". Її тіло тимчасово, поки війська Антанти не залишать місто, перенесли до каплиці на Першому християнському кладовищі Одеси, плануючи відправити останки до Москви. Досі зберігся документальний фільм "Похорон Віри Холодної", котрий... за три дні по її смерті вийшов на одеські екрани.

У день похорону в багатьох театрах країни скасували вистави.

• Володимир Холодний пережив дружину лише на кілька місяців. За сфабрикованим звинуваченням колишнього білогвардійського поручика його арештувало ГПУ (Головне політичне управління радянської армії).

Дочка Євгенія Холодна-Лапікен майже все життя прожила в Каліфорнії. Вона згадувала: "У нашій московській квартирі чекісти багнетами розпороли подушки, розпатрали стіни; усю обстановку й меблі з шести кімнат вивезли. Прабабусю Катерину Володимирівну й сестру Нонну не зачепили. Вони й носили передачі батькові в тюрму, допоки їм не сказали, що більше в цьому немає потреби – тата розстріляли".

• Скоро за зятем, який до самої смерті говорив про Віру, як про живу, відійшла й мати зірки, Катерина Левченко, – 7-річна Євгенія та 6-річна Нонна осиротіли.
• Молодша сестра Віри, балерина Софія Левченко, стала солісткою Одеського театру опери та балету. Вийшла заміж і народила двох дітей.
• Надія Левченко 1919 р. вийшла заміж за болгарина і змінила підданство, коли 1923 р. чоловік повертався на батьківщину. Взявши у свою сім’ю дочок покійної Віри, Надія переїхала до Константинополя (Стамбула), де її сліди загубились.

• Труна Холодної лишалася в Одесі, аж поки в 1931 р. Перший християнський цвинтар радянська влада не вирішила перетворити на Парк відпочинку.

1932 р. цинкову труну з прахом відправили до Москви, але дорогою вантаж "загубився".

Через совкове нехлюйство могила Холодної не збереглася. Є лише символічне поховання – у Сан-Франциско, штат Каліфорнія, на Сербському цвинтарі.

• Олександр Вертинський згадував, як 1916 р., за три роки до смерті Віри "приніс їй показати останню річ. Вже віддавав текст видавцеві у друк і, як завжди, присвятив його Вірі Холодній. Пісня називалась "Ваші пальці пахнуть ладаном":

Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо вам,
Никого теперь не жаль.
И когда весенней Вестницей
Понесут вас в тихий край,
Сам Господь по белой лестнице
Поведет Вас в светлый рай.

Коли я прочитав текст пісні, Віра замахала руками: "Що ви зробили? Не треба! Не хочу! Щоб я лежала в труні! Ні за що!". Вона страшенно розхвилювалась: "Це смерть! Зараз же зніміть присвяту!".

Я образився. Твір був вдалий, але здивувало її упередження. Хоча присвяту я зняв. За кілька років, коли співав у Ростові-на-Дону, до номера готелю подали телеграму з Одеси: "Померла Віра Холодна". Рукописи лежали на столі, видавець сидів навпроти. Я дістав "Ваші пальці пахнуть ладаном" із паки, перечитав текст і надписав:

"Королеві екрану – Вірі Холодній"...

Читайте також: Чому Мазепа "грав у любов" із тіткою польського короля – інтриги та конспірації українського гетьмана