Гренландія – найбільший острів на Землі, у 50 разів більший за Данію, якій належить. Розташована біля узбережжя Північної Америки, майже повністю вкрита льодом і відома суворим кліматом, за винятком найпівденнішої частини.
"Експедиція" Еріка Рудого
Десь у 982-986 рр. н. е. скандинавські вікінги на чолі з Еріком Рудим на 14 кораблях відпливли з Ісландії до Гренландії, щоб заснувати там поселення. На жаль, єдине джерело інформації про подію, "Сага про гренландців", не містить докладної хронології.
Єдиним видом сільського господарства, можливим тоді на цій землі, було скотарство. Теплі води Гольфстріму пом'якшували клімат на півдні острова, що нагадувало про звичні скандинавам береги Ісландії.
За легендою, Ерік збрехав колоністам, розповідаючи перед відплиттям на нову землю про багаті пасовиська, аби привернути їхню увагу. Навіть назва для острова придумана відповідна – Гренландія ("Зелена земля"), хоча велика частина її весь рік покрита снігом і льодом.
Тож у Х ст. колоністи з Європи заснували у Гренландії перші поселення: Східне (Eystribyggd) і Західне (Vestribyggd). Залишки першого знаходяться біля с. Какорток (Qaqortoq), а руїни другого, де одружилися Сігрід Бьорнсдоттір і Торстейн Олафссон, виявлені неподалік м. Нуук (Nuuk).
Існувало й Центральне поселення, але про нього майже нічого невідомо.
Спочатку у всіх трьох селах мешкало близько 350 чоловік, але із Ісландії й Норвегії прибували нові поселенці, народжувалися діти... Під час розкопок археологи нарахували залишки 400 житлових будинків. А в XIII ст. в обох поселеннях могло проживати 5-6 тисяч осіб – немало для тогочасної Європи. Наприклад, у 1377-81 рр. в Англії із 250 міст тільки два – Лондон і Йорк – мали понад 10 тис. жителів. У Кельні і Регенсбурзі, у Страсбурзі жило 15-25 тис. людей, а вони вважалися мегаполісами того часу.
Вікінги – комерсанти, християни, республіканці
Скандинави-колонізатори торгували з Ісландією і Європою: продавали моржевий бивень, шерсть, м'ясо, рибу, хутро і шкіри тюленів – отримуючи залізо, деревину та інші дефіцитні для острова товари.
Поселенці разом із Скандинавією прийняли християнство. 1126 р. з'явилася гренландська католицька єпархія, підпорядкована єпископу норвезького міста Тронхейм, а також збудовано не менше п'яти церков. Паства потребувала священиків, а надіслати їх могли тільки з Європи.
Колоністи відвідували Північну Америку, на 500 років випередивши Колумба. В Ньюфаундленді (узбережжя сучасної Канади) вони навіть заснували поселення. А ще при розкопках будинків острів'ян була знайдена шкіра бізона, який мешкає тільки в Північній Америці.
Довго Гренландія була незалежною республіканською державою – рідкісне явище в середньовічній Європі, де майже всі країни були монархіями.
1261 р. вікінги Гренландії присягнули на вірність королю Норвегії. В обмін на сплату податків той зобов'язався щороку відправляти їм корабель із дефіцитними на острові залізом і деревиною. Ісландці і гренландці платили королю раз на шість років. Цікаво: 1327 р. з Гренландії в норвезький Берген відплив корабель із податком, 260 моржевими бивнями, – цей вантаж коштував більше, ніж уся шерсть, відправлена королю за 6 років із 4000 ісландських ферм.
1380 р. Норвегія разом із залежними територіями ввійшла в унію з Данією. Відтоді Гренландією керують датські королі.
Відбувається щось незрозуміле
У XIV ст. колонія занепала. Серед імовірних причин – похолодання клімату, конфлікти з ескімосами, зниження попиту на моржевий бивень, епідемія чуми, напад піратів. 1345 р. церква навіть звільнила поселенців від сплати податі, а це допускалося тільки в разі крайньої бідності пастви.
А дал... села спорожніли.
Між 1325 і 1350 рр. у Західне поселення прийшов священник. Але людей не знайшов – тільки кинуті будинки. І жодних слідів бою. Люди просто полишили рідні місця.
Останнє, що відомо про Східне поселення – це весілля Сігрід Бьорнсдоттір і Торстейна Олафссон 1408 р. Жодних свідчень про подальше життя колоністів немає, немов це були останні епізоди в їхній історії.
"Якби трапилася якась біда, ми мали б підстави припустити, що була б якась згадка про неї", – переконаний Ян Сімпсон (Ian Simpson), археолог з Стерлінгського університету в Шотландії в бесіді з кореспондентом Smithsonian Magazine.
У світовій історії не раз траплялося, що люди покидали насиджені місця, гинули від епідемії або голоду. Але щораз лишалися сліди – останки людей і тварин, обгорілі руїни, спогади очевидців тощо.
Мешканці гренландскої колонії зникли безслідно і без свідків.
У XV ст. європейці майже не відвідували острів, тому зникнення колонії не помітили. Лише 1540 р. в колишньому Східному поселенні ісландські моряки знайшли порожні будинки й муміфікований труп невідомого чоловіка. На холоді тіла зберігаються довго, тому час смерті визначити не вдалося.
Версія 1. Малий льодовиковий період
Ця версія базується на тому, що до XIII ст. на Землі було тепліше, ніж у наші дні. Можливо, й розповіді Еріка Рудого про гренландські пасовища з соковитою травою в той час були правдою.
У норвезькому трактаті 1250 р. Konungs skuggsjá ("Королівське дзеркало") написано, що сонце в Гренландії "досить сильне, щоб там, де земля вільна від льоду, грунт прогрівається досить і приносила хороший урожай і запашні трави". А американський географ і біолог Джаред Даймонд (Jared Diamond) у книзі "Колапс. Чому одні суспільства виживають, а інші вмирають" писав, що на півдні Гренландії до приходу вікінгів була пишна рослинність і ліс, згодом вирублений колоністами.
1257 р. на індонезійському острові Ломбок сталося виверження вулкана. На думку геологів, це було найпотужніше виверження за 7000 років. Кліматологи знайшли сліди його попелу в пробах, узятих при бурінні крижаної кори в Антарктиді та Гренландії. Вулканічна сірка, викинута у стратосферу, відбивала сонячне світло назад у космос. На Землі настало похолодання.
"Це вплинуло на всю планету. У європейців настав довгий період голоду. Почалося все близько 1300-х і тривало до 1320-40-их", – пояснює археолог міського університету Нью-Йорка Томас Макговерн (Thomas McGovern). Похолодання, що настало XIII ст., вчені називають "малим льодовиковим періодом". Культурні рослини не змогли пристосуватися до змін, почалися багаторічні неврожаї.
Малий льодовиковий період зачепив і Гренландію – збільшилася площа льодовиків і вічної мерзлоти, зими стали суворішими, а замерзле море ускладнило судноплавство. Але поселення не могли довго існувати без торгівлі з Європою. А без дерева і металу неможливо виготовити інструменти та зброю, ремонтувати будинки і кораблі.
У XIV ст. на європейському ринку з'явилася слонова кістка з Азії та Африки – якісніша і дешевша, ніж моржевий бивень. Купцям стало невигідно плисти в Арктику по товар. А без торгівлі скандинави втратили економічні стимули жити на холодному острові.
Дослідники припускають, що якби вікінги пристосувалися до життя в Арктиці, як ескімоси, – полювали і ловили рибу, будували будинки зі снігу і їздили на собаках, – то змогли б залишитися в Гренландії. Та в умінні виживати на Півночі вікінги поступалися ескімосам. Але корінні мешканці Арктики – мають пристосуватися до суворої природи або загинути. У скандинавів же була альтернатива – повернутися до Європи.
Дослідження людських останків і сміття свідчать, що на початку існування колонії гренландські поселенці їли овочі, м'ясо, молоко і сир. У XIV ст. 80% їхнього раціону становило м'ясо тюленів і моржів; найочевидніше пояснення: скорочення поголів'я худоби через зменшення площ пасовищ. Дивно, але колоністи майже не їли риби, хоча для скандинавів це найважливіший елемент раціону.
У "кліматичної теорії" є опоненти. Науковець Датського національного музею Крістіан Кох Медсен (Christian Koch Madsen) стверджує, що в Гренландії було однаково холодно і в X ст., і XIV ст. Він вважає, що надзвичайно м'який клімат в ранньому Середньовіччі, коли на півдні Швеції ріс виноград, був можливий лише в Європі. А Гренландію потепління не зачепило.
Вікінги пристосувалися до суворих природних умов і жили в них чотири століття. Вони не помітили би зниження температури і Малого льодовикового періоду, підтверджують геологи. 2015 р. співробітники Колумбійського університету і Університету штату Нью-Йорк вивчили проби гренландського льоду і дійшли висновку, що площа льодовиків Гренландії була максимальною між 975 і 1275 роками.
За 300 км від острова знаходиться Ісландія, де лише трохи тепліше, ніж на крайньому півдні Гренландії. І тут скандинави пережили Малий льодовиковий період і живуть досі.
Версія 2. Епідемія
1348 р. в Європі почалася епідемія чуми – Чорна смерть. Невідомо, чи дійшла вона до Гренландії, але в Норвегії хвороба забрала життя від 50% до 70% населення. Епідемія не торкнулася Ісландії, бо сюди у 1348-1350 рр. не заходив жоден корабель. Але в 1402-1403 рр. хвороба таки знищила більше 50% населення Ісландії. Історія свідчить, що в ізольованому поселенні, де все знаходиться поруч одне одного, від чуми нерідко вмирали всі жителі.
Нечисленну гренландську колонію могла би вбити одна інфікована людина, що прибули з Норвегії чи Ісландії. Або заражені блохи могли дістатися острова на одязі, у волоссі людей і на корабельних щурах. При регулярних торгових контактах Гренландії та Скандинавії це було цілком імовірно.
Навіть якщо колонія уникла епідемії, поселенці зазнали великих економічних втрат. Населення Європи через чуму скоротилося в 1,5-2 рази, тож упав попит на більшість товарів. А відновлення колишньої торгівлі зайняло багато років.
Версія 3. Війна з ескімосами
Ескімоси з'явилися на півночі Гренландії приблизно в XIII ст. і просувалися на південь. Вікінги називали ескімосів skraelings, що можна перекласти як "негідники" або "обрубки". Неприязнь переросла у війну. 1379 р. біля Східного поселення сталася битва між скандинавами і ескімосами. Жертви були з обох сторін. Про неї етнографи дізналися з ескімоських переказів, записаних аж у XIX ст. Могли бути й інші сутички, але про це нічого невідомо.
Але доказів знищення колонії ескімосами немає. Між народами могли бути локальні бої через контроль над мисливськими угіддями, але винищення кількох тисяч скандинавів малоймовірне. Ще й вікінги вважалися чи не найкращими воїнами Європи. Війна з ними призвела б до великих втрат із обох сторін, а ескімоські племена не могли дозволити собі втратити багатьох воїнів і мисливців. Як і гренландскі вікінги.
"Ескімоську" версію підтверджує і те, що Папа Римський Микола V у 1448 р. передав на піклування єпископам Скальхольтсому і Голумскому в Ісландії "... гренландскі церкви, вцілілі від лиха, що спіткало Гренландію за 30 років перед цим (1418 р. – прим. авт.), коли прибув туди флот варварів із сусідньої язичницької країни; вони розорили присвячені Богу храми і заподіяли загальне спустошення, вціліли тільки дев'ять довгих парафій, прикритих горами, з небагатьма жителями, яким вдалося уникнути полону".
За легендою, два народи перейшли від боротьби до співпраці. І навіть уклали безліч змішаних шлюбів, а нащадки вікінгів просто розчинилися серед ескімосів. Але...
2005 р. професор Ісландського університету Гіслі Пальссон (Gísli Pálsson) у дослідженні ДНК гренландських і канадських ескімосів слідів змішення зі скандинавами не виявив.
Версія 4. Стихійне лихо
Є припущення, що населення колонії навіть за часів розквіту не перевищувало 2,5 тис. людей. А невелика група може сильно постраждати навіть від одного стихійного лиха або нападу.
Археолог Томас Макговерн має теорію. У Скандинавії існував звичай колективного полювання і риболовлі, коли всі чоловіки поселення одночасно виходять у море. Можливо, під час такого полювання на тюленів або моржів несподівано вітер перевернув човни. Тоді поселенці відразу втратили би більшості працездатних чоловіків. На березі залишилися жінки, старі, діти та інваліди, приречені на голод.
Подібне сталося 1881 р. в с. Глоуп на Шетландських островах, за 300 км від Норвегії. Всі чоловіки і підлітки поселення вийшли море і потрапили в шторм, 80% із них загинули.
Версія 5. Напад піратів
Таку гіпотезу пропонує американська письменниця Кірстен Сівер у книзі "Заморожений відгомін".
У XIV-XV ст. вони викрадали людей, яких продавали в рабство на невільничих ринках Північної Африки і Близького Сходу.
Наприклад, 1627 р. нападу піратів зазнала Ісландія. Розбійники з Магрибу (на території сучасних Алжиру і Мароко) пропливли більше 3 тис. км і захопили в полон понад сотню ісландців. Багато з них ніколи не повернулися на батьківщину.
Пірати теоретично могли подолати відстань до Гренландії. Якщо після набігу в поселенні залишилися слабкі і хворі, їх чекала голодна смерть. Корсари зазвичай не вели записів своїх "подвигів", а бранці могли померти в рабстві, тому Європа не знала подробиць загибелі далекого поселення.
Таємниця зачинених дверей
Можливо, до зникнення колонії на Гренландії призвело поєднання декількох несприятливих факторів – клімат, падіння попиту на моржеву кістку і зменшення числа європейців, голод і хвороби в Європі, неврожай. Самостійно вижити острів'яни не могли, а європейцям стало не до них.
Залишки поселень у Гренландії свідчать, що жителі покидали домівки спокійно, можливо, сподіваючись повернутися. Ферми зруйнував час, а не війна або природний катаклізм, свідчать археологи. В розкопках не було знайдено цінних речей, крім золотого перстня і шматка палиці з кістки нарвала.
"Коли кидають невелике поселення, що забирають з собою? Цінності, фамільні коштовності. Не залишають меч або хороший залізний ніж. Не залишають Христа на розп'ятті. Це забирають із собою. Я впевнений, в соборі було б якесь оздоблення – чаші, свічники – які були в середньовічних церквах, але які ніколи не знаходили в Гренландії", – розмірковує Нільс Люннеруп (Niels Lynnerup).
Йетті Арнеборг (Jette Arneborg), старший дослідник Національного музею Данії із колегами знайшла докази того, що власники гренландських ферм покидали їх поступово. Біля Західного поселення є руїни маєтку, який назвали "Ферма під пісками". Двері у всіх кімнатах, крім однієї, згнили. Судячи зі слідів, тварини бродили приміщеннями. Та одні двері збереглися – і залишалися зачиненими протягом століть.
"Там було зовсім чисто. Жодна вівця не була в цій кімнаті. Вони прибрали, взяли все, що хотіли, і пішли. Вони навіть зачинили двері", – каже Йетті Арнеборг.
Навряд чи гренландці одночасно вирішили покинути острів, усі разом сіли на кораблі і попливли.
По-перше, для цього потрібна флотилія, якої колонія не мала. Еріку Рудому, щоб привести 350 перших колоністів, знадобилося 14 кораблів, а через чотири століття в Гренландії жило набагато більше людей.
По-друге, вони мали кудись припливти, найімовірніше, в Ісландію або Норвегію. Але у відомих літописах цих країн немає жодних згадок про масове прибуття переселенців із Гренландії, хоча поява тисяч людей не могла б залишитися непоміченою.
Відомі поодинокі випадки переїзду колоністів із острова. Торстейн Олафссон і його дружина Сігрід – молодята, весілля яких стало останньою відомою подією в житті Східного поселення – опинилися в Ісландії. Тут 1424 р. вони надали документи і свідчення свідків на підтвердження їхнього одруження.
Для зникнення колонії, за підрахунками Нільса Люннерупа, досить було, щоб щороку Гренландію покидали 10 людей дітородного віку.
1921 р. датський археолог Пауль Норланд виявив біля Східного поселення поховання XV ст. Небіжчик не був схожий на жебрака, виснаженого хворобами і голодом. Він був одягнений в дорогий одяг, а на останках не було слідів хвороб, пов'язаних із поганим харчуванням. Історики знайшли пояснення знахідці: 1470 р. до Гренландії вирушила датська експедиція, і це, можливо, її учасник, який помер у дорозі.
Після відвідувань острова в 1510-1540 рр. стало очевидно, що Західне і Східне поселення безлюдні. Але в Європі довго ходили чутки, що у Гренландії ще живуть нащадки вікінгів. 1721 р. на острів прибув датський місіонер Ганс Еґеде (Hans Egede), який прагнув знайти нащадків європейців. Він турбувався, що у відірваних від цивілізації християн нема священика. Але на острові отець виявив тільки язичників-ескімосів.
Історія Сігрід Бьорнсдоттір і Торстейна Олафссона вказує напрямок, в якому, можливо, слід шукати нащадків гренландських вікінгів. Подружжя припливло до Ісландії і там документально підтвердило законність свого шлюбу. Можливо, праонуки цієї пари живуть і досі. Якщо припущення Нільса Люннерупа правильне і середньовічні гренландці поступово покидали свій острів, вирушаючи в Європу, їхні нащадки живуть серед нас донині.
Читайте також: "Гітлер – інструмент комунізму": як СРСР і Німеччина 1939-го роздирали Польщу, поки світ – непокоївся