У кінці XV ст. між Литвою і Московією розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. Питання стояло руба: переможцеві належало панувати в Центрально-Східній Європі. Велике Князівство Литовське ще в XIII-XV ст. приєднало до себе більшість руських князівств і земель. Але Московське велике князівство намагалося (і не без успіху) підкорити їх собі.
У листопаді 1512 р. цар Василій III без оголошення війни (в дусі московитів) почав наступ на Литву. А саме на Смоленськ. Московським військам довелося здійснити три кампанії, аж поки 31 липня 1514-го фортеця не капітулювала. Ця перемога підштовхнула Кремль до наступу на внутрішні райони Литовської держави. Царське військо просувалося на Захід.
Тимчасом польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд I Ягеллончик майже рік намагався зібрати військо. Проте шляхта не поспішала ставати під прапори, а грошей на найманців у державній скарбниці бракувало. Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький мав, щоправда, під рукою українські полки з Волині та Поділля. Та Білгородська орда під кордоном не давала йому змоги вирушити на московський фронт. Тільки ополчення київської землі разом із союзними кримськими татарами здійснило 1513-1514 рр. два походи на Сіверщину. Уже після падіння Смоленська і захоплення московитами Мстиславля, Кричева і Дубровно шляхта почала збиратися на війну. Крім того, Польща погодилася допомогти Литві.
Тонкощі тактики
У серпні 1514 р. в Мінську польське і литовське війська – 26 тис. кінноти та піхоти – об'єдналися під орудою короля. Союзники мали кілька важких гармат. Литовська армія складалася з литовських, білоруських, українських, сербських, кримськотатарських, польських, угорських та німецьких загонів.
Привівши полки до Борисова, Сигізмунд лишився в місті. Далі об'єднаним військом командував 54-літній волинський князь Костянтин Острозький.
Рушаючи назустріч ворогу, полководець вирішив якнайшвидше дати генеральну битву. Власне на це він мав кілька причин:
- Князь розумів, що зібране військо довго вкупі не протримається через брак грошей та припасів.
- Потрібно було не дати супротивникові закріпитися в захоплених містах.
- На півдні знову могла виникнути загроза, і туди довелося б відправляти частину полків, зокрема свою гвардію – волинців і подолян.
Дорога гетьмана на схід пролягала через заболочені річки. 27 серпня 1514 року під Березіною відбулась перша сутичка з московським військом, яке, програвши битву, поспіхом відступило до Смоленська. Не вдалось їм стримати русько-литвинські сили й під час переправи через річку Бобер. Військо Острозького нищило всі ворожі застави на своєму шляху, вирушивши на Оршу. За 4 милі від неї, на річці Кропивній, вже стояло 80-тисячне військо на чолі з воєводою Іваном Челядніном.
7 вересня союзники досягли Дніпра поблизу Орші. 40 тис. московської кінноти, очолюваної воєводою Іваном Челядніним, стала на протилежному березі. Слабкістю Челядніна була відсутність піхоти й артилерії. Крім того, московське військо роздирала ворожнеча між воєводами.
Князь Острозький вирішив не затримуватися на правому березі. Ретельно розвідавши ворожі позиції, через річку перекинув два наплавні мости на бочках. Частина кінноти перейшла Дніпро. Челяднін вирішив не заважати підходу ворога. Можливо, розраховував на свою чисельну перевагу і планував знищити ворога, скинувши його в річку. Поки воєвода все це малював у своїй голові, Острозький до початку активних дій не лише переправив військо, а й вишикував його в бойові порядки.
Гетьман розділив кінноту на дві частини, а центр зміцнив піхотою. На лівому фланзі, на який і мала припасти, за тогочасним воєнним звичаєм, основна атака, стояли литовські полки – і їх князь очолив особисто. Праворуч стала польська кіннота, між двома крилами – частина піхоти. Позаду лівого крила стояла друга лінія війська, а фланг замикали три легкі кінні хоругви. Позаду правого крила теж стояла друга лінія на чолі з Янушем Сверчевським. Його правий фланг прикривали три хоругви легкої кінноти. А за нею на самому краю поля бою було встановлено батарею. Артилерійська позиція була дібрана досить вдало: підходи прикриті важкодоступною місцевістю, а гармати замасковані кущами.
Челяднін був чи то бездарним, чи то надто самовпевненим. Крім того, що дав можливість супротивникові вишикуватися, ще й не провів розвідки. Тож про батарею, звісно, не знав. Челяднін розташував свої полки за класичною схемою проведення атаки. Імовірно, московський воєвода хотів трьома концентрованими ударами розколоти литовсько-польське військо. Проте Острозький сподівався за допомогою фронтального бою зупинити ворога й перетворити його чисельну перевагу на місиво з людей і коней.
До перемоги
Десь опівдні 8 вересня Челяднін наказав правому полку атакувати. Спочатку московські загони потіснили русько-литовські бойові порядки. Проте нападники не отримали допомоги Великого полку. Цим скористався Острозький і контратакував усіма литовськими силами й частиною польських хоругов. Після рукопашного бою правий фланг московитів був розбитий і почав тікати. У цей час на лівому фланзі пішов в атаку полк Лівої руки. Але він був розбитий ще швидше. Втім поляки вирішили його не переслідувати – а навпаки, важка кіннота залишилася на місці, а легкі хоругви почали імітували відступ до Дніпра. Челяднін вирішив, що супротивник тікає, й кинув в атаку частину Великого полку і залишки Лівого. Не знаючи про засідку, ці полки купою вийшли на піших стрільців і гармати. Останнім не треба було навіть цілитися.
"Битва під Оршею" – "відеокліп" XVI ст., який слід "читати" справа наліво, щоби бачити весь перебіг бою. Князь Острозький зображений тричі, у різні фази битви
Нападники зупинилися й змішалися. Коли ж кілька важких ядер поцілили в задні ряди, паніка швидко охопила більшість московського війська. Через ганебні поразки флангів Челяднін із одним полком залишився сам на сам проти цілого литовсько-польського війська. Острозький швидко організував атаку з кількох боків. Під натиском важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже вся була знищена. Втрати московського війська сягали 30 тисяч вояків, а Челяднін, восьмеро воєвод, 37 бояр та півтори тисячі дворян (а саме дворяни були основою феодального війська) потрапили у полон.
Після битви
Здавалося, шлях на Смоленськ був відкритий, однак сталося те, чого боявся князь Острозький. Більшість шляхти вже не хотіла воювати й почала збиратися додому. Гетьман навіть у такій ситуації спромігся організувати повернення Мстиславля, Кричева й Дубровно. Але незабаром військо було розпущено.
Князя з тріумфом зустрічали у Варшаві та Вільнюсі. На честь перемоги під Оршею він побудував у Вільні Свято-Троїцьку та Свято-Миколаївську церкви. Символічно, що у церкві святої Трійці у Вільнюсі нині розташована українська греко-католицька громада.
P.S. У 2005 році чотирьох активістів опозиційного Білоруського народного фронту покарали штрафом (у перерахунку на євро – €1500 кожного) за святкування річниці перемоги під Оршею.
Довідка. Князь Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460 – 1530) уславився як визначний полководець, сучасники називали його руським Сціпіоном. Після переможної битви під Оршею папський легат у Польщі писав про нього: "Князь Костянтин може бути названий найкращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на полі битви... в бою він не поступається хоробрістю Ромулу". Князь був ктитором (церковним старостою) Києво-Печерської лаври. Там же, згідно із заповітом, він і був похований.
Через майже 40 років син Василь встановив надгробок, який не лише показував небіжчика, а разом із кіньми, гарматами, колісницями, військовими обладунками, сценами із битв відтворював життя полководця. В епітафії мовилося про 63 перемоги та були перелічені заслуги покійного.
Кілька століть на його могилі молилися парафіяни Успенського собору монастиря і дізнавалися про полководця. Але в листопаді 1941 р. у храмі пролунав вибух – він зруйнував споруду та пам'ятник.
Нині Костянтина Острозького своїм національним героєм вважають одразу три народи – литовці, білоруси та українці. Про його час писали: "Раніше литвини не питалися "скільки ворогів?", а питали "де вони?", і ставили у приклад хоробрість полководця.
Читайте також: Почали підкорення Канади 130 років тому: що відомо про українців, які змінили обличчя країни Кленового Листя