Згодом Red Fife став одним з основних видів, поширених у Канаді і півночі США. Його єдиним ґанджем були більша висота та пізніше дозрівання. Пізніше Red Fife схрестили з Hard Red Calcutta – новий вид назвали Marquis. До 1928 р. 85% усіх посівів ярої пшениці у Канаді був Marquis із половинчастим українським походженням.

• Перша документована хвиля еміграції до Канади припала на 1891-1892 рр., хоч загально вважається, що переселенці з України з'явилися там значно раніше, просто їхній вплив на канадські громади був незначним.

У квітні 1892 р. кілька родин із с. Небилів (район Калуша в Галичині) оселилися на північному сході від Едмонтона.

Перед ними Канаду відвідали Василь Еленяк та Іван Пилипів, які, а саме Іван, спонукали ці приїзди. Це перші офіційно зареєстровані українці, що прибули до Канади 6 чи 7 вересня 1891 р. Відтоді почалася масова еміграція українців (переважно збіднілих селян із західноукраїнських земель), якій сприяла імміграційна політика Канади.

Зацікавленість місцевої влади у значному притоку іммігрантів зі Східної Європи зумовлювалася економічною доцільністю: безкраї прерії південного заходу Канади залишалися неосвоєними й потребували дешевої робочої сили, спроможної обробляти землю (на світовому ринку в цей час стрімко зростає потреба в пшениці). Тому влада, особливо ліберальний уряд У. Лор'є, стимулювала переселення східноєвропейських селян, надаючи їм гомстеди (земельні наділи) по 65 га.

Коли 1896 р. з'явилася праця Осипа Олеськова, професора сільського господарства у Львівській вчительській семінарії, вона скерувала імміграцію до Канади на організоване русло. Саме Олеськів вважається батьком української імміграції.

У 1891-1914 рр. до Канади приїхало майже 170 тис. українців, емігрантів із Галичини й Буковини.

Як потенційні фермери українські іммігранти оселялися в новостворених південно-західних провінціях Манітобі, Саскачевані та Альберті, перетворивши широку смугу канадських прерій на "хлібний кошик світу". Так у степових провінціях Канади виникла низка українських поселень: Україна, Київ, Полтава, Тернопіль, Коломия, Січ, Дніпро, Дністер, Карпати, Шевченко і т.д. (нині в Канаді майже 200 поселень і місцевостей мають питомо українські назви). Від самого початку ці поселення утворювалися громадами, сформованими з колишніх мешканців сіл і повітів, з яких вони емігрували. Саме тут згаданий вище перепис 1921 р. зафіксував проживання 90,1% українців.

Емігранти з України за роботою в полі. Канада. 1904 р.

Втім не всі поселенці осіли на фермах. Багато хто працював на заводах і підприємствах у містах.

Група українських вуглекопів у Канаді. 1904 р.

• Друга хвиля імміграції почалася вже після Першої світової війни і тривала у 1922-1939 рр.

Хоча людей приїздило значно менше, втім причини втечі були не господарськими, а політичними. УНР та ЗУНР припинили своє існування. До берегів Канади тоді пристало майже 68 тис. українців, переважно з Галичини, Буковини, а також Волині, яка опинилася в кордонах польської держави.

Більшість іммігрантів були хліборобами, однак якісна земля біля поселень уже коштувала відповідних грошей. Вихідці з України потягнулися до міст.

Серед нових мігрантів було чимало учасників визвольної боротьби 1917-1922 рр. Переселенці першої хвилі орієнтувалися на канадські справи, а нової – більше зосереджувалися на покинутій Батьківщині та визвольній справі. Через це між тими й іншими почали виникати конфлікти. Виникла потреба поєднати і цілеспрямувати носіїв різних політичних поглядів, суспільних переконань та конфесій.

1926 р. до федерального парламенту Канади було обрано першого українця – громадського діяча і педагога Михайла Лучковича. Протягом своїх двох каденцій (1926-1935 рр.) він працював у парламенті задля захисту національних, політичних, соціальних і культурних прав української спільноти та іммігрантів із Центрально-Східної Європи в цілому. І ця робота була досить успішною – уже на початку 1930-х рр. канадські англомовні газети почали висвітлювати участь українців у розвитку Канади, доводячи, що українці належать до "найкращих поселенців, яких тільки ця країна має".

У роки голодомору з трибуни канадського федерального парламенту Лучкович привертав увагу своїх колег та громадськості до цієї трагедії. Беручи участь у засіданнях Ліги націй канадський парламентар також намагався підняти "українське питання". А 1931 р. він представляв Канаду і Велику Британію на міжнародній арені під час міжнародного конгресу парламентарів у Бухаресті.

Із моменту обрання Лучковича депутатом федерального парламенту Канади помітно збільшується участь українців в органах влади Канади всіх рівнів. Зокрема, до федерального парламенту, за різними підрахунками дослідників, протягом 1940-1964 рр. було обрано від 10 до 31 осіб українського походження із 120, що балотувалися. Більшість із них представляла в парламенті Консервативну партію.

1940 року було засновано Конгрес українців Канади – своєрідний координаційний центр української діаспори в Канаді, утворений за допомогою канадського федерального уряду для більш ефективної взаємодії української діаспори з урядом Канади. КУК об'єднав майже всі українські організації в цій країні, крім тих, що співпрацювали із "совєтами" (зараз до КУК входить майже 200 організацій).

В Оттаві діє Інформаційне бюро КУК, яке представляє інтереси української громади перед парламентом та урядом країни. Президент і президія КУК щороку зустрічаються з міністрами федерального і провінційних урядів, канадськими парламентарями, послами України в Канаді і Канади в Україні, під час яких обговорюють і вирішують питання становища української діаспори та канадсько-українські відносини загалом.

• Третя хвиля імміграції. У 1946-1961 рр. українців за океан гнали наслідки Другої світової. Політична ситуація у Східній Європі примусила українців шукати притулку за кордонами Батьківщини. З них 37 тисяч знайшло собі місце в Канаді. Серед біженців – тепер уже з усіх регіонів України – були представники різних професій і галузей науки й мистецтва.

Український чоловічий хор із Вінніпега. Фото з обкладинки альбому Ukrainian Male Chorus Sings Folk Songs

Ця група політичних втікачів найбільше впливала на українців попередніх міграцій. Вона швидко включилась у діяльність українських установ, поповнила їх та допомогла змінити імідж української імміграції. Власне, для цього вони вже мали підготовлений ґрунт. Інтелігенція у третій хвилі активно долучалася до науки (зокрема й українознавства), управління та бізнесу.

• Приїзд українців пожвавився у 1980-х, коли розпочалась імміграція громадян Польщі українського походження.

За словами доктора Андрія Макуха, наукового працівника університету Торонто, у 1980-90 рр. переселилось до Канади 10-20 тисяч українців. Насамперед більшість із цих людей активно поповнила українські церкви й школи та включилась у політичне, релігійне і суспільне життя діаспори. Нові поселенці допомогли встановити тісніші зв'язки українців Канади з українцями у Польщі. Оскільки більшість нових іммігрантів володіла українською мовою, це допомогло українцям Канади її зберегти. Значна частина нових поселенців мала вищу освіту.

• Після 1991 р., коли СРСР припинив своє існування, почалась хвиля імміграції з незалежної України. Всеволод Ісаїв, професор соціології в університеті Торонто, вважає це вже 5-ю хвилею.

У 1991-2001 рр. до Канади прибуло майже 18-20 тис. українських громадян. Половина новоприбулих була вихідцями з Центральної або Східної України, 41% – із Західної України (Галичина, Буковина), а 9% – з південних регіонів. Цікаво, що понад третина цих людей мала університетський диплом.

Професор Всеволод Ісаїв провів опитування і з'ясував, що серед цієї хвилі лише 9% людей залучилися до українських організацій, які існували до їхнього приїзду. І лише 4% – до організацій, створених новоприбулими). А в подіях, спонсорованих українськими організаціями, беруть участь лише трохи більше як 20% переселенців.

Цікава і дуже радісна статистика: 92,3% опитуваних вважає важливим передати дітям культурні цінності українського народу, 50% – відправляє своїх дітей до українських шкіл, 24% – на українські танці, 82% – часто читає українську еміграційну пресу, а 66,8% – серйозно зацікавиться політичним життям в Україні.

• У переписі населення 2001 р. 1 071 060 людей подали своє походження як українське – з 29 639 035 усіх мешканців Канади. Серед тих, хто подали своє походження як українське, 326 200 були виключно українського походження, 744 860 – мали українське походження як одне з кількох.
• Провінції з найбільшою кількістю мешканців з українським походженням – це Онтаріо (290 925), Альберта (285 725), Британська Колумбія (178 880), Манітоба (157 655) та Саскачеван (121 735), Квебек (24 030).
• За переписом 2001 р. українці посідають 9-те місце серед національностей у Канаді (10-те – у Британській Колумбії, 7–ме – в Альберті, 6–те – у Саскачевані, 5-те – у Манітобі, 12-те – у Онтаріо та 22–ге – у Квебеку).
• До метрополітальних міст із найбільшою кількістю мешканців з українським походженням належать Едмонтон (125 720), Торонто (104 490), Вінніпеґ (102 635), Ванкувер (76 525), Калґарі (65 040), Гамільтон (24 070) та Монреаль (20 050).
• Українську мову як першу вживає 26 675 жителів Торонто, 18 055 – Едмонтону, 15 315 – Вінніпегу, 5805 – Ванкувера, 4945 – Саскатуну, 4685 – Монреалю та 4265 – Калґару.

Серед визначних українських канадських особистостей – політики, спортсмени, митці, науковці, бізнесмени, космонавти і не тільки. Серед них:

• покійний Реймон (Роман) Джон Гнатишин – колишній генеральний губернатор Канади;

• Ерні Івз – колишній прем'єр Онтаріо;
• Ґері Фільмон – колишній прем'єр Манітоби;
• Рой Романов – колишній прем'єр Саскачевану;
• Стівен Джуба (Степан Дзюба) – колишній мер міста Вінніпеґ;
• Пітер Ліба – колишній губернатор Манітоби;
• Сильвія Федорук – науковець та ексгубернатор Саскачевану;
• Ед Стельмах – теперішній прем'єр Альберти;
• Джерард Кеннеді – колишній міністр освіти Онтаріо та надія Ліберальної партії Канади;
• Джін (Євген) Звоздеський – міністр освіти Альберти в 2004-2006 рр.;
• Стіве Пітерз – міністр праці Онтаріо;
• Джуді Василиця-Лейс, Борис Вжесневський, Волтер Ластівка, Марк Варава – депутати до федерального парламенту;
• покійний Джон Сопінка – юрист, колишній суддя Верховного суду Канади;
• покійний сенатор Пол (Павло) Юзик;

• сенатор Рейнел Андрейчук;
• покійний Ярослав Рудницький – мовознавець, один з основоположників канадської політики багатокультурності;
• покійний Волтер Тернопольський – законодавець;
• Євген Мельник – власник фармацевтичної компанії Biovail Pharma та власник оттавського хокейного клубу Ottawa Senators;
• покійний Петро Яцик – бізнесмен та меценат;
• Роберта Боднар – астронавт;
• Пилип Коновал – вояк у час Першої світової війни, відзначений Хрестом Вікторії, найвищої та найпочеснішої нагороди за мужність;
• Альберт Бандура – видатний вчений-психолог;
• покійний Віл'ям (Василь) Курелек – визначний канадський художник;
• відомий скульптор Лео Мол (Леонід Молодожанин);
• Люба Ґой – відома комедійна актриса.

Серед відомих канадців українського походження також багато хокеїстів світової слави: Уейн Ґрецький, Дейв Андрейчук, Дейл Гаверчук, Майк Босси, Джон Буцик, Терк Брода.

Однією з болючих сторінок історії українців Канади є клеймування українців із австро-угорським громадянством як "союзників ворога". У 1914-1920 рр. запроторено до 24 концтаборів 8579 людей, серед яких були жінки і діти. З них тільки 3138 вважались "воєннополоненими", усі інші – цивільні. Майже 5 тисяч були українцями.

Пам'ятний знак на честь в'язнів табору для інтернованих осіб Кастл Маунтін в національному парку Банфф (провінція Альберта). Фото – сайт "Українська діаспора"

24 березня 2005 р. Інки Марк, депутат до федерального парламенту з округи Dauphin-Swan River-Marquette у Манітобі вніс на розгляд парламенту пропозицію акту, яким Канада визнала би історичну несправедливість супроти канадців українського походження. Акт під назвою Internment of Persons of Ukrainian Origin Recognition Act (Bill C 331) отримав схвалення федерального парламенту.

2005 р. колишній прем'єр-міністр Канади Пол Мартін визнав інтернування Канадою громадян українського походження за темну сторінку канадської історії та призначив 2,5 млн доларів на пропам'ятні заходи та освітні програми.

Читайте також: Скандали сина Анни Ярославни: за що Папа Римський відлучив Філіпа І від церкви