Гай Юлій – завойовник галлів

У 59 р. до н. е. Цезар ще був консулом. Після закінчення терміну повноважень, наступного року, він мав вирушити з проконсульськими повноваженнями в одну з провінцій. Цезар заздалегідь провів через одного з народних трибунів закон, за яким на 5 років отримував в управління Цизальпинську Галлію з Ілліріка (частина сучасних Албанії і Хорватії), до яких Сенат додав Нарбонську Галлію (нині – французький Прованс), завойовану римлянами наприкінці II ст. до н. е.

Цезар планував завоювання Галлії "по той бік Альп", яка за площею дорівнювала сучасним Франції, Бельгії, Нідерландам і Швейцарії. Римляни також називали цю країну Gallia Сomata, тобто "Кудлата Галлія" – через тамтешній звичай носити довге волосся.

За перші роки війни Цезар підкорив численні Галльські племена і декілька німецьких племен, що періодично нападали на Галлію. 56 р. до н. е. повноваження Цезаря були продовжені ще на 5 років.

У Галлії була загроза повстання місцевих племен – ебуронів, белгів, нервіїв та інших. Найбільше повстання галлів почалося взимку 53 р. до н. е. У 52 році його очолив молодий вождь арвернів Верцінгеторікс. Цезарю довелося завойовувати Галлію вдруге. Остаточно вгамувати колонію вдалося аж у кінці 51 р. до н. е.

Цезар включив декількох галлів до складу римського Сенату, і з цього приводу в Римі співали частівки: "Галли зняли штани, тоги з облямівкою взяли". Тога з широкою пурпуровою облямівкою була офіційним одягом римських вищих магістратів і сенаторів. Натомість штани, які носили галли, в Римі вважалися непристойним і дикунським одягом.

За кілька століть Галли забудуть своїх друїдів і рідну мову – заговорять на зіпсованій латині. Галлія буде підкорена і стане однією з найбільш романізованих провінцій Римської імперії.

Дитина, якої "не було": кого Цезар не вказав у своєму заповіті

Знайомство Цезаря і Клеопатри було драматичним.

Після перемоги Цезаря над Помпеєм у битві при Фарсалі (48 р. до н. е.) Помпей, кинувши залишки своєї армії, вирушив до Єгипту, сподіваючись на притулок: адже колись він дуже допоміг покійному цареві Птолемею Авлету. У Єгипті саме точилася династична війна між спадкоємцями Авлета – 13-річним царем Птолемеєм XIII і його сестрою, 20-річною Клеопатрою VII.

Царедворці Птолемея, намагаючись догодити диктатору Риму, вбили Помпея. Вони відправили за ним човен, а коли Помпей зійшов із корабля і сів у нього, був убитий на очах дружини і сина. Цезар прибув в Олександрію услід. І попри те, що Помпей і Цезар ворогували, цей злочин викликав у римського правителя відверту огиду.

Хоча Цезар узяв до Єгипту лише два малоукомплектовані легіони, римляни зайняли в Олександрії стратегічно важливі позиції, зокрема царський палац. Цезар хотів покарати єгиптян за вбивство Помпея. Назрівала війна... Римлянин забажав бути посередником у питанні про єгипетське престолонаслідування – і викликав до себе Клеопатру, яка чи то була вигнана, чи то сама втекла з Олександрії. За даними Плутарха, дівчині потай від її брата допоміг пробратися в римський табір друг: він проніс Клеопатру в мішку для постільної білизни. Ця хитрість здалася Цезарю сміливою – так і почався один із найвідоміших романів в історії.

За твердженням римського письменника IV ст. Аврелія Віктора, "чоловіки смертю платили за одну ніч із нею". Однак зображення Клеопатри, що збереглося на монетах і античні бюстах, свідчать: її краса не була досконалою. Але Клеопатра володіла гострим розумом, вона знала безліч мов. Її рідною мовою була грецька, і хоча вона була єгипетською царицею, в ній не було ні краплі єгипетської крові – з часів розпаду імперії Олександра Македонського Єгиптом правили Птолемей, а вони були греками.

Цезар підтримав претензії Клеопатри на престол і затримався в Єгипті. Він придушив антиримське повстання в Олександрії, розбив армію Птолемея. Утікаючи, юний цар потонув у Нілі, а Клеопатру оголосили єгипетською царицею. Після цього Цезар і Клеопатра здійснили подорож по Нілу в супроводі флотилії з 400 кораблів, насолоджуючись життям.

Однак за цей час посилилися помпеянці, і щоб не втратити плоди Фарсальської перемоги, на початку літа 47 р. до н. е. Цезар покинув Єгипет. Кілька тижнів потому в Клеопатри народився син, якого олександрійці називали Цезаріоном, тобто "маленьким Цезарем". Светоній писав, що Цезаріон був дуже схожим на свого батька.

У 46 р. до н. е. Цезар запросив Клеопатру до Риму, виділив їй розкішну віллу на березі Тібру, влаштував прийом. Візит був офіційним і передбачав укладення союзу між Римом і Єгиптом – єгипетська цариця надовго затрималася в Римі.

Попри все, Цезар не розлучився зі своєю дружиною Кальпурнією. Останню ніч у житті він провів із нею, з нею він прощався, збираючись у Сенат 15 березня 44 р. до н. е.

Цезар так і не визнав Цезаріона офіційно своїм сином і не згадав його в заповіті, зробивши основним спадкоємцем внучатого племінника Гая Октавія.

Цезар був диктатором, але одночасно займав одну з "плебейських" посад

До 45 р. до н. е. уже Цезар повновладно правив Римом.

Перший раз він став диктатором восени 49 р. до н. е. – але пробув на цій посаді лише 11 днів. За цей час організував вибори, влаштував святкування і запропонував низку законів, зокрема про роздачу хліба нужденним і про часткову касацію (тобто порядок скасування) боргів.

У кінці 48 р. до н. е. після Фарсальської битви диктаторські повноваження Цезар отримав на невизначений час. Крім того, Сенат надав переможцю Помпея нечувані почесті: Цезар отримав право самостійно оголошувати війну і укладати мир, протягом 5 років виставляти свою кандидатуру на консульських виборах, йому була дарована довічна трибунська влада. Народні трибуни в Римі мали право вето щодо будь-якого законопроєкту або постанови. Цю посаду займали тільки плебеї, а Цезар походив із патриціїв. Тому спеціально для диктатора було відокремлено повноваження від посади.

Після битви при Тапсі в 46 р. до н. е. йому передавалися цензорські повноваження, тобто тепер Цезар сам укладав список членів Сенату. Він став принцепсом Сенату – тобто першим висловлював думку і подавав голос при обговореннях, а його крісло стояло між кріслами консулів, вищих римських магістратів.

Після битви при Мунді Сенат підніс переможцю титули Визволителя, Батька Батьківщини і Імператора.

На початку 44 р. до н. е. Цезаря оголошено недоторканним. Диктатору присвячували храми, в його честь влаштовували ігри, його статуї шанувалися, як і зображення богів. Його влада нагадувала царську, але при цьому поєднувалася з республіканськими інститутами – Сенатом, магістратурами, народними зборами. Цезар прагнув не анулювати їх, а підпорядкувати собі.

Цезар провів низку заходів для стабілізації життя римлян. У дусі проголошеної ним політики милосердя в Сенаті відновлено статуї Сулли і Помпея. Прийнято закони проти розкоші. Велося велике будівництво. Під керівництвом єгипетського астронома Созигена реформовано календар. Близько 80 тис. ветеранів (серед них і чимало колишніх помпеянців) отримали землю. У провінціях засновано нові колонії, прискорився процес романізації підкорених народів; багато міст і деякі провінції отримали права римського громадянства.

Що насправді перед смертю вигукнув Цезар?

На початку 44 р. до н. е. Цезар готував похід на Схід проти Парфянського царства. Приблизно тоді ж проти диктатора виникла змова, серед учасників якої були і пробачені помпеянці – зокрема керівники змови Марк Юній Брут і Гай Кассій Лонгін. Були й цезаріанці, зобов'язані диктатору кар'єрою і багатством: наприклад, Децим Брут і Требон.

Дехто приєднався до змовників з особистих міркувань, але більшість відверто боялася, що єдиновладдя Цезаря може перерости в тиранію.

15 лютого 44 р. до н. е. під час свята Луперкалій стався дивний інцидент. Полководець і друг Цезаря Марк Антоній публічно спробував увінчати диктатора короною, оповитою лавровим вінком.

"У народі, як було заздалегідь підготовлено, пролунали нечасті оплески. Коли ж Цезар відкинув корону, весь народ зааплодував" – писав Плутарх. Антоній спробував виконати цей фокус удруге – все повторилося. Помітивши це, Цезар наказав віднести корону в храм Юпітера Капітолійського. На статуї напівлегендарного Луція Юнія Брута, одного із засновників Римської республіки, з'являлися написи: "Якщо б ти був живий!", "О, якби ти був сьогодні з нами!".

До Марка Юнія Брута, який став символом змови, Цезар завжди ставився прихильно – можливо, через те, що Сервілія, матір Брута, колись була коханкою Цезаря. Деякі античні автори припускали, що Брут був сином Цезаря, але це навряд чи – Брут народився 85 р. до н. е. І хоча Цезарю тоді й було вже близько 16 років, його відносини з Сервілією почалися значно пізніше.

На початку громадянської війни Брут пішов за Помпеєм, після поразки якого при Фарсалі здався Цезарю. Диктатор пробачив його, наблизив і "прийняв у коло найближчих друзів".

Кар'єра Брута полетіла вгору: 46 р. до н. е. Цезар зробив його намісником Цизальпинскої Галлії, 44 р. до н. е. Брут став міським претором, а в 41 р. до н. е. мав отримати посаду консула. Все це не заважало йому захоплюватися ворогом Цезаря Катоном і навіть написати 45 р. до н. е. панегірик на його честь. Тоді ж Брут розлучився зі своєю дружиною Клавдією Пульхрою і взяв шлюб із дочкою Катона Порцією.

Змовники вирішили вбити Цезаря на останньому перед походом на парфян засіданні Сенату – 15 березня 44 р. до н. е.

Перекази свідчать, що напередодні Кальпурнія, дружина диктатора, побачила уві сні вбитого чоловіка. Вона переказала сон Цезарю, але той, відмахнувшись від чуток і застережень, пішов на засідання Сенату. Цезар зустрів ворожбита Спурінну, який колись застеріг його від небезпеки, що чекала в березневі іди, тобто в середині місяця. Диктатор зауважив, що іди вже прийшли. "Так, прийшли, але ще не минули", – відповів Спурінна. Якийсь перехожий дав Цезарю на вулиці сувій – детальний донос про змову і план убивства, але диктатор не встиг його прочитати – він саме увійшов у курію Помпея, де збирався Сенат, із цією запискою в руці.

Консула Марка Антонія, який теж прийшов до Сенату, запідозривши щось недобре, навмисно відволік розмовою Гай Требоній, зупинивши біля входу до маєтку Помпея.

При появі Цезаря сенатори на знак поваги підвелись. Змовники розділились на дві групи – поки одна приєдналася до Туллія Цимбра, який просив повернути з вигнання його брата, інша стала за спиною Цезаря. Сівши у крісло, диктатор відхилив озвучене прохання. Сенатори почали підступати ближче. Несподівано Цимбр ухопив обома руками тогу Цезаря і почав стягувати її вниз. Це було умовним сигналом – Публій Сервілій Каска, що стояв позаду, завдав Цезарю першого удару, влучивши чи то в шию, чи то в плече – удар виявився неприцільним. Цезар схопився з крісла, перехопив руку нападника, що збирався ударити вдруге, й навіть зумів стилусом проткнути йому долоню.

Кілька сенаторів оточили крісло диктатора, у повітрі замиготіли кинджали.

"Непосвячені у змову сенатори, уражені страхом, не сміли ні бігти, ні захищати, ні навіть кричати. Усі змовники оточили його з оголеними кинджалами: куди б він не звертав погляд, він, подібно до дикого звіра, оточеному ловцями, зустрічав удари мечів, спрямовані йому в обличчя і в очі, так як було домовлено, що всі змовники візьмуть участь у вбивстві і наче скуштують жертовної крові. Поранений Цезар сперся на цоколь статуї Помпея, і поплямив її своєю кров'ю".

Плутарх із посиланням на невідомих нині письменників пише: "... відбиваючись від змовників, Цезар метушився і кричав, але побачивши Брута з оголеним мечем, накинув на голову тогу і підставив себе під удари".

Діон Кассій стверджує, що в момент сильного удару, нанесеного Брутом, диктатор вигукнув грецькою: "І ти, дитя!". Светоній також свідчить: що Цезар сказав Бруту грецькою: "І ти, дитя моє!". Але жодне джерело не наводить слів "І ти, Брут". Ці слова вклав у вуста вмираючого диктатора Вільям Шекспір – і вони вперше з'явилися в його трагедії "Юлій Цезар".

Вражені побаченим, непосвячені у змову сенатори застигли на місці. На допомогу Цезарю кинулись лише Луцій Марцій Цензорін і Гай Кальвізій Сабін, але не змогли підступитись: натовп добивав диктатора, що упав на підлогу й намагався захиститися, прикриваючись тогою. Цезар помер, за іронією долі, під статуєю переможеного ним Помпея Великого. Ніхто не прийшов йому на допомогу – непричетні до змови сенатори почали розбігатись, втрутитись не зважився і Марк Антоній, зрозумівши, що сталось непоправне.

Бездиханне тіло Цезаря пролежало на підлозі сенату кілька годин, перш ніж раби прибрали його і на підстилці віднесли додому.

На тілі диктатора були виявлені 23 ножові рани, але тільки одна, нанесена в груди, на думку лікаря Антистія, стала смертельною. Хто її завдав, невідомо.

Брут із супутниками кинувся до Капітолію, щоб сповістити: "Люди Риму, ми знову вільні!".

Наступного дня Сенат постановив надати Цезарю належні почесті і, що дивно, не зважився підняти питання про відміну жодного з його розпоряджень.

Марк Антоній, який за місяць до того прагнув одягнути на Цезаря царську діадему, закликав Сенат пробачити вбивць, сподіваючись примирити протиборчі табори. Однак "люди Риму" не підтримали вбивць популярного серед нижчих верств Цезаря: вихопивши головешки з вогнища, на якому на римському Форумі кремували останнього римського диктатора, вони кинулись на пошуки змовників – нікого, правда, не знайшли, але спалили їх будинки.

Втеча вбивць Цезаря з Риму стала фактичним початком чергової – вже третьої – громадянської війни, у якій загинули і прихильники республіки, і сама республіка, а на вершині влади утвердився Октавіан, який успадкував обожнене ім'я свого усиновителя і його чималі статки, здолав Марка Антонія й через півтора десятиліття став "першим серед рівних" у Римській імперії.

Через два роки після загибелі Гая Юлія Цезаря, зазнавши від Антонія і Октавіана поразки в битві при Філіппах, накладуть на себе руки керівники змови – Брут і Кассій...

У рік своєї смерті Брут замовив чеканку монети, присвяченої вбивству Цезаря. На аверсі монети 42 р. до н. е. зображений сам Брут. На лицьовому боці – написи BRVT IMP і L PLAET CEST – "Воєначальник Брут" и "Луцій Плеторій Цестіан". Луцій на той час був монетарієм у Римі.

Вираз EID MAR – це скорочення від Eidibus Martiis, тобто "березневі іди" – день 15 березня, коли було вбито Цезаря. Головний убір між кинджалами – фрігійський ковпак. Його отримував раб, який здобував волю. Він мав символізувати повернення Риму до республіканської форми державного правління після диктатури Цезаря.

У 2020 році одна з монет (а їх у світі залишилося лише три) була продана з аукціону за 3,49 млн доларів – це світовий рекорд вартості монети.

Інформація з відкритих джерел

Читайте також: Лікбез для Європи: чому княгиня Ольга не могла бути "першим російським монархом"