Справа "Спілки визволення України": фальшиве судилище над патріотами – у річницю народження Шевченка

Харківський оперний театр (1920-30-ті рр.) Вікіпедія
Шевченківське свято 1930 року стало для 45 представників української інтелігенції початком трагедії і репресій. Із 9 березня до 19 квітня 1930 року в Харкові, тодішній столиці УРСР, тривав судовий процес над "Спілкою визволення України"...

Суд над визначними світськими та церковними діячами, на чолі яких стояли академік Сергій Єфремов, студент Микола Павлушков і представник УАПЦ, професор Володимир Чехівський, відбувався у залі Харківського оперного театру – там, де нині розташована філармонія.

За процесом нищення української інтелігенції стежили консули багатьох держав, про його перебіг інформувала радянська преса та закордонні видання, суд транслювався у прямому ефірі українського радянського радіо, що тоді базувалося в Харкові...

Суд над "Спілкою визволення України"
Суд над "Спілкою визволення України"Радіо Свобода

З чого все почалося

У 1920-х рр., у період політики українізації, саме інтелігенція визначала національний рух, нагадують історики.

"Українська академія наук у 1920-ті роки дуже сильно опиралася впливу радянської влади. Академіки намагалися все робити по-своєму, наприклад, не одразу обрали комуністів до Академії, хоча це було однією з умов її існування. Треба було брати контроль над Українською академією наук – от і почалися ці процеси", – каже історик Оксана Юркова в інтерв'ю "Радіо Свобода".

Політика українізації, розгорнута у 1920-ті, була спрямована на партійний апарат УРСР. Українська інтелігенція скористалася цією можливістю. Але вже наприкінці 1920-х значна частина партійно-державного апарату була українізована. А "націоналістичні", як казали чекісти, погляди української інтелігенції ставали на заваді радянській владі. Тож 1929-й став також роком наступу на Українську автокефальну православну церкву.

Власне, причиною для масових арештів була необхідність контролювати і дискредитувати проукраїнських діячів.

"Вони були під дуже пильним наглядом ще від початку 1920-х. І цей наступ набрав форму масових арештів. Врешті, це призвело до справи "Спілки визволення України". Треба згадати, що перед цим були арешти у справі "Союзу України і Кубані". Це ще одна сфальсифікована справа, в якій арештовано дуже багато кубанських українців, що навчалися в українських вишах. Це була підготовка до масштабнішого наступу на українську інтелігенцію", – розповідає історик Оксана Юркова.

НКВС / КДБ
НКВС / КДБвідкриті джерела

Арешти

Першим арештували Миколу Павлушкова – студента Київського інституту народної освіти й племінника академіка Сергія Єфремова. Це сталося у травні 1929 р. Разом із ним загарбали ще кількох молодиків. Чекісти допитували їх протягом близько 2 місяців – і на початку липня вибили ті свідчення, які хотіли отримати. Після цього почалися арешти старшого покоління.

У липні 1929-го схопили Володимира Чехівського і Сергія Єфремова – діячів, відомих ще з часів Центральної Ради. Заарештували Володимира Дурдуківського – директора школи ім. Шевченка, теж активного діяча українського національного руху.

"Арештовували партіями. Арештували – і починали з цими людьми працювати. Єфремов, до речі, потрібні свідчення дав не одразу, а лише у вересні, коли, швидше за все, йому почали погрожувати арештувати його кохану жінку Онисю Дурдуківську. Розуміючи, що вона не витримає в'язниці, Єфремов почав давати свідчення, потрібні слідчим", – розповідає пані Юркова.

Нова хвиля арештів прокотилася восени 1929 р. Письменницю Людмилу Старицьку-Черняхівську арештували в січні 1930-го, а сам процес почався 9 березня 1930 року. На суді в Харкові було 45 обвинувачених, але в 1929-1930 рр. арештували понад 700 осіб. Ба більше, у справі СВУ арешти тривали й після того, як були винесені вироки основним діячам. Дослідники кажуть, що і в 1931-1932 рр. у цій справі проходили арешти.

"Близько 30 тис. осіб, які так чи інакше проходили у справі СВУ. Арешти відбувалися не лише в Києві, де була Всеукраїнська академія наук, не лише в Харкові, тодішній столиці, але і в інших містах", – каже Оксана Юркова.

Суд над "Спілкою визволення України"
Суд над "Спілкою визволення України"Радіо Свобода

Усіх цих людей обвинувачували у створенні антирадянської терористичної організації, яка мала на меті створення самостійної України.

"З сучасної точки зору, це звинувачення звучить абсолютно дико. Людей обвинувачували у тому, що вони бажали створити незалежну Україну. Для радянської влади незалежна Україна, звісно, була ворожою", – пояснює історик.

Судячи з документів, кажуть дослідники, "Спілка визволення України" була вигадана самими ж чекістами. Ба більше, якщо читати протоколи допитів, стає зрозуміло, що заарештовані дізнавалися про її існування від слідчих – і це було масово.

Згідно з висновком НКВС, СВУ мала на меті створення демократичної самостійної Української держави. Слідчі звинувачували вчених ВУАН та священиків УАПЦ у зв'язках з імперіалістичними державами, у плануванні повстань, заколотів та терору.

Невипадковою була не лише дата початку публічного процесу СВУ та СУМу, а й його завершення – 19 квітня – під Великодню ніч.

Процес

Зранку 9 березня 1930 р. на Миколаївську площу до пам'ятного знаку Т. Шевченку, де мав, за задумом радянської влади, постати монумент Кобзареві, йшли заводськими колонами робітники. Пролетарії, представники керівництва УРСР читали поезію Шевченка, виголошували ідеологічно правильні думки щодо його творчості й життя. І... у фіналі Шевченкового свята їхні промови звелися до публічного суду над контрреволюціонерами, націоналістами, провідниками підпільних організацій: Спілки визволення України та Спілки української молоді. З Миколаївської площі, яка нині носить назву пл. Конституції, колони повели до Державної опери головних обвинувачуваних – академіка Сергія Єфремова, студента Миколу Павлушкова та інших.

"Влада зробила театральний жест. Судовий процес проходив не в якомусь там суді, а в оперному театрі. Звідси пішов відомий вираз: "Опера СВУ – музика ГПУ (головне політичне управління – так тоді називалися чекісти, – ред.)", – пояснює історик Оксана Юркова.

На це дійство навіть... продавали квитки.

"І от, можете собі уявити, що заздалегідь підготовлені люди, які прийшли з колонами, щось кричали на адресу обвинувачуваних. Цими людьми була заповнена зала державної опери", – зазначає літературознавець Ольга Різниченко.

Спілка визволення України, карикатура
Спілка визволення України, карикатураРадіо Свобода

У залі театру розігралася 40-денна політична вистава, яка стала початком для подальших репресій тисяч освітян, науковців, письменників та церковних діячів, нібито причетних до СВУ та СУМу (Спілки української молоді – ред.). Готуватися до громадського судилища відповідні органи розпочали заздалегідь, каже голова Харківської крайової організації Спілки української молоді, що була відроджена після розвалу СРСР, Кость Черемський.

Інформаційна служба радіо Радянської України вела пряму трансляцію із судової зали, де нова "совєтська інтелігенція" розставляла крапки у питаннях ставлення до українізації, науки та релігії.

"Очевидно, що для кожного мало бути зрозумілим, що мовиться про завершення періоду українізації, який був покликаний вибити ґрунт із-під ніг у політичних опонентів совєтського режиму і починається період творення нової тоталітарної держави, де немає місця дисидентам", – зазначає архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ владика Ігор Ісіченко.

У цій справі проходило дуже багато діячів, які у 1917-1920 рр. займали різні посади в урядах УНР, брали участь у роботі Центральної Ради, працювали з Петлюрою. Усі ці проукраїнськи налаштовані люди для більшовиків були класовими ворогами.

"У суді брали участь не тільки судді Верховного суду УСРР, а й так звані "громадські обвинувачі", серед яких два академіки, до речі, потім також репресовані. Серед 13 захисників дехто підтримував обвинувачених, доводив, що вони не винні; дехто йшов на поводу у слідства й робив наголос на розкаянні своїх підзахисних. Це справді було зрежисоване дійство", – каже історик Оксана Юркова.

На лаві підсудних були: 2 доктори Всеукраїнської академії наук, 15 професорів вищих шкіл, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, 1 теолог і 1 священик УАПЦ, 3 письменники, 5 редакторів, 2 кооператори, 2 правники і 1 бібліотекар.

Серед засуджених – голова СВУ академік Сергій Єфремов, студент Київського інституту народної освіти, керівник СУМу Микола Павлушков, керівний діяч УАПЦ, колишній прем'єр-міністр УНР Володимир Чехівський, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська та її чоловік – науковець-гістолог, професор Київського медінституту Олександр Черняхівський.

Суд над "Спілкою визволення України"
Суд над "Спілкою визволення України"territoryterror.org.ua

Справа слухалася т. зв. особливим складом Найвищого суду УСРР під головуванням Антона Приходька. Склад суду був затверджений спеціальною постановою ЦВК, чим підкреслювалось особливе значення, яке уряд надавав процесові.

Цей процес контролювався не тільки українським більшовицьким керівництвом. Про нього доповідали напряму Сталіну, і той визначав основні напрямки, наприклад, наказав "зробити особливу медичну секцію. Через це почали арештовувати медиків і продовжували – навіть після завершення процесу в Харкові.

Вирок

12 обвинувачених, зокрема й академік Сергій Єфремов, мали бути розстріляні, але смертну кару замінили на 8 або 10 років ув'язнення, що стало фактично досмертним терміном, бо більшість підсудних ніколи не повернулися додому.

"Дехто, та ж Старицька-Черняхівська, через кілька місяців ув'язнення були звільнені, перебували під наглядом. Але, фактично, роки репресій пережило дуже мало людей. Із тих, хто були заслані, багато потрапили на Соловки. Декого звільнили, але 1937 року їх однаково репресували. Дехто так і не вийшов з ув'язнення. Єфремов загинув 1939 р., причому місце та обставини його смерті досі не з'ясовані", – пояснює Оксана Юркова.

Микола Павлушков був розстріляний у Сандармосі 1937-го, "хоча він багато кого виказав, зокрема свого дядька – академіка Єфремова. Він вказав місце, де той зберігав свій щоденник, дуже щирий, який Єфремов писав для себе. Його ставлення до радянської влади справді було негативним, але ніякої організаційної діяльності він не провадив. Скоріше це можна назвати інтелектуальним спротивом", – каже історик.

Довідково

Подібні процеси відбувалися і в Білорусі. Там, хоч і не настільки розкручений як СВУ, був процес "Союз визволення Білорусі". Постраждали працівники Білоруської академії наук, дехто під час слідства вчинив самогубство, наприклад, академік Ігнатовський, який був академіком і Української академії наук.

Через пів року після процесу над "Спілкою визволення України" в Москві відбувся процес над "Промпартією" – так само в театрі. По цій справі проходили, зокрема, і фахівці вугільної промисловості Донбасу.

У 1932-1933 рр. відбувся процес над "Спілкою визволення фінських народностей"…

Маховик репресій розкручувався.

За матеріалами "Радіо Свобода"

Читайте також: Жертв ховали поблизу дач НКВС: Катинський злочин – у листах, світлинах і документах

Попередній матеріал
Жертв ховали поблизу дач НКВС: Катинський злочин – у листах, світлинах і документах
Наступний матеріал
Рік тому ВООЗ оголосила про початок пандемії: як COVID-19 змінив життя українців
Loading...