• Шолом Нохумович Рабінович народився 2 березня 1859 р. в Переяславі (зараз Переяслав-Хмельницький) в заможній сім'ї, а ріс на Полтавщині. Його батько займався виготовленням вин, володів льохом "Продаж різних вин Південного берега". Дні відносної безтурботності швидко зникли, коли батько збанкрутував, мати померла, а мачуха була зла і сварлива.

Власне, з-поміж усіх дітей найбільше діставалось Шолому, бо він любив імітувати манери, звички, розмови мачухи і шановних людей міста.

Навіть першим літературним твором 13-річного хлопця став збірник лайливих висловів його мачухи.

• У юнацькому віці йому дуже сподобався твір "Робінзон Крузо". Настільки надихнувшись їм, хлопчик в 15 років написав свою єврейську версію Крузо. І з цього моменту він твердо вирішив стати письменником.
• Сирітська доля привела Шолома, його молодших братів і сестер в Богуслав, де він жив 8 місяців в сім'ї бабусі і дідуся.

По закінченню єврейської початкової школи і Переяславського повітового училища, з 17 років, щоб не бути тягарем для сім'ї, він вирішив заробляти для себе сам. Почав давати приватні уроки з загальноосвітніх дисциплін у Переяславі та Ржищеві.

• Реальна історія кохання, яка більше схожа на сюжет художнього твору, сталася з Шоломом та його ученицею Голдою.

У 18 років доля завела молодого вчителя до багатого маєтку Софіївка під Богуславом, Київської губернії, це заможний орендар на прізвище Лоєв виховував свою доньку.

На той час Шолом-Алейхем активно писав – і головним слухачем його стала учениця Голда Лоєва. Між молодими людьми спалахнули романтичні почуття. Довідавшись про роман доньки з бідним учителем, Лоєв вигнав юнака – так у пошуку роботи Шолом потрапив аж у Лубни, де влаштувався казенним рабином (чиновником з реєстрації народжень, шлюбів, смертей серед єврейського населення). Ці три роки додали парубкові впевненості в своїх силах.

1883-го – через шість років після страшного конфлікту з сім'єю Голди Лоєвої – Шолом знову зустрівся з коханою. Проти волі її батька вони все ж таки одружилися й оселилися в Білій Церкві. Там придбали будинок, у якому народилися їхні перші діти. Всього ж у Шолом-Алейхема і Голди було шестеро дітей: 4 доньки – Ернестина, Ліліан, Емма, Марія, а також 2 сини – Михайло, Наум. Подружжя прожило разом 30 років.

• Спочатку Шолом писав давньоєврейською мовою, а потім, щоб його твори були доступними ширшому колу читачів, почав використовувати розмовну єврейську – ідиш – і підписуватися псевдонімом Шолом-Алейхем, що звучить як традиційне єврейське вітання "Мир Вам".
• Щоб привабити талановитих літераторів, Шолом-Алейхем заснував літературний збірник "Єврейська народна бібліотека". Після смерті тестя, 1886-го, усе його майно перейшло у спадок Голді – з цих грошей Шолом міг платити письменникам щедрі гонорари.
• 1890-го письменник побував у Парижі, Відні та інших містах Європи. Й обрав для життя Одесу – проте за якісь лічені роки все одно повернувся до Києва.
• Шолом-Алейхем дуже любив місто Боярка. Він приручив місцевих птахів і "спілкувався" з ними "умовними знаками".

Залізнична станція Боярка – і дачне селище поряд – виникли ще 1868-го. Тут був найближчий до Києва лісовий масив, повітря, цілюще для здоров'я і чарівна природа. Лікувальні властивості хвойного повітря сприяли виникненню в Боярці безоплатного "санаторію з надання допомоги бідним сухотним євреям Києва".

Боярські дачі були популярними серед киян. Щоліта тут відпочивало близько 10 тис. людей. Одним з них був Шолом-Алейхем зі своєю родиною. "Зелений ліс, свіже повітря, щебетання пташок і прибрані дачі, з яких кожна виглядає як причепурена наречена в очікуванні нареченого, так нас зачарували, що не хотілося їхати звідси в галасливий Єгупець" (Єгупцем Шолом-Алейхем називав Київ – ред.). Письменник усюди ходив із блокнотом і олівцем.

За спогадами брата Вевіка, у митця був улюблений куточок у боярському лісі, де він умовним свистом скликав пташок і годував їх хлібом. Птахи знали його і чекали. Нагодувавши пташок, Шолом-Алейхем сідав на "дачний стілець", тобто на колоду, і починав працювати – кілька годин поспіль, не розгинаючись. Якщо ж робота не клеїлась, він малював пташок, дерева, все, що бачив перед собою.

• Брат письменника згадував, як високо цінував Шолом-Алейхем Тараса Шевченка, зберігав у своїй бібліотеці "Кобзаря", любив, знав напам'ять деякі Шевченкові вірші.
• Письменник добре знав українську пісню, мав чистий голос, хоч і з невеликим діапазоном.
• У творах "Тев'є-молочник" і "Дачна кабала", які вийшли багатьма мовами світу, Шолом-Алейхем описав Боярку як Бойберік – завдяки своїм сюжетам, він прославив невелике містечко чи не на весь світ.

Прототипом головного героя твору "Тев'є-молочник" був еврей Тевель – прикажчик заїзджого двору з с. Забір'є, що поруч із Бояркою. Шолом-Алейхем познайомився з Тевелем, бо той був трохи філософом і дотепником. Жив прикажчик бідно, але мав коня і воза. Заробляв Тевель тим, що перевозив вантажі дачникам Боярки.

В оповіданні "Щастя припало" Шолом-Алейхем описує цікавий епізод із життя Тевеля.

Недалеко від станції Боярка була дача мільйонера з Києва Бродського. Якось Тевель повертався ввечері додому на підводі і зустрів двох жінок, які заблукали в лісі. Він підвіз їх на вказану ними дачу. Жінки виявилися родичками Бродського, який заплатив Тевелю за його послугу 37 рублів і подарував йому корову. Тевель купив на ці гроші ще одну корову і торгував у Боярці молочними продуктами. Заробивши гроші, збудував собі нову хату в 1900 р. в с. Забір'є.

"Тев'є-молочник" був перекладений багатьма мовами і розійшовся по світу. Письменник змалював жителів Боярки, її краєвиди, побут тогочасного дачного поселення – і містечко стало популярним у літературному світі. Бо кожен сприймає Тев'є з його мудрістю, оптимізмом, працелюбством як дуже близьку людину.

Вистави за цим твором були поставлені на багатьох сценах в Україні і за кордоном. А 18 січня 2004 р. відбулася 300-та вистава "Тев'є-Тевеля" – і легендарний виконавець ролі Тев'є Богдан Ступка був удостоєний Почесного титулу "Жива легенда".

• На межі ХІХ-ХХ ст. царизм створив для євреїв нестерпні умови життя – і багато з них мусили емігрувати за кордон. Ця доля не минула і родину Шолом-Алейхема.

У жовтні 1905 р., переживши в Києві жахи єврейського погрому, він виїхав із родиною до Львова, потім – за кордон. Популярність письменника там була великою, проте він сумував за батьківщиною.

В Україні він народився і провів більшу частину свого життя. Українським колоритом насичена вся творчість письменника. Головні герої його творів – типові українські євреї.

Шолом-Алейхем вільно володів українською, завдяки йому багато людей за кордоном взагалі вперше почули про Україну. І навіть у період державної політики антисемітизму Шолом-Алейхема шанували в Україні і не раз видавали його твори.

• Влітку 1908 р. Шолом-Алейхем вирушає у подорож містами і містечками, де проживали євреї. Але раптом він тяжко захворів на туберкульоз і за порадою лікарів виїхав до Італії. Для його лікування за кордоном друзі організували збір грошей серед читачів. Щоб врятувати життя улюбленого письменника, люди охоче віддавали чи не останні копійки.
• Початок Першої світової війни застав Шолом-Алейхема в Німеччині на курортному лікуванні. Як російському підданому, йому запропонували залишити цю країну.

Тяжко хворий, без засобів до існування він із сім'єю декілька місяців перебував у Данії.

А наприкінці 1914 р. виїхав до Нью-Йорка. Життя в Америці у Шолом-Алейхема було нелегким. Він бідував і дуже хворів, але все трагічне завжди умів обернути на смішне. Уже будучи хворим на цукровий діабет, у листі до доньки писав: "Я знаю, що ніколи не помру від голоду, я помру від спраги".

• Критики порівнюють Шолом-Алейхема з Марком Твеном за схожість стилів письменників та любов до літератури для дітей. Марк Твен навіть зауважував, що вважає себе американським Шолом-Алейхемом.

В Америці письменник мріяв, що одразу ж після закінчення війни з першим пароплавом повернеться на Батьківщину. Але здійснитися цьому не судилося. Хвороба знесилила організм і прикувала його до ліжка.

• Помер Шолом-Алейхем 13 травня 1916 року. І подія ця пов'язана з... містикою.

Річ у тім, що письменник був дуже забобонним. Ніколи сторінки своїх рукописів не нумерував числом 13, а ставив замість цього двічі по 12. Його рідні визнають днем його смерті 12 травня, хоча насправді він помер 13 числа.

Йому було всього 57 років. До речі, кажуть, Шолом-Алейхем також боявся і числа "57", тому що саме у цьому віці помер його батько.

Останнім передсмертним бажанням письменника було, щоб його поховали в Києві, з яким пов'язано 20 років життя. Але здійснитися цьому так і не судилося. Він похований у Нью-Йорку.

Трохи життєвої мудрості від Шолом-Алейхема

• Але ж нічого на світі немає гіршого, ніж коли лаєш людину, з брудом її змішуєш, а та мовчить. У вас жовч розливається, а вона сидить і посміхається.
• Немає на світі рани, яка б не залікувалася, і немає такого горя, яке не було б забуте.
• Ось станемо старшими на кілька годин – тоді порозумнішаємо.
• Не по своїй волі живе людина, нам не дано взяти свою долю в руки, а спробуй-но взяти, по руках отримаєш.
• Краще золотник щастя, ніж фунт золота.
• Як моя мама каже: "Глухий чув, як німий розповідав, що сліпий бачив, як кульгавий побіг".
• Сором і ганьба показати кому-небудь, що ти пишеш. Як моя мама каже: найстрашніший біль – той, який не викажеш.
• У вас, може, і нові домашні туфлі, а у мене старі, схожі, вибачте на слові, на млинець. Але у моїх туфель є одна перевага, якої немає у ваших, – вони мої.
• Якщо судилося кланятися, то кланяйся голові, а не ногам.
• Догодити цілому світові ніколи не беріться – не вийде!
• Коли їстимеш плоди своєї тяжкої праці – буде тобі втішно і добре.
• Багатство вік не замінить.
• Вченість – вона в скрині, а мудрість – у кишені.
• Ніхто не знає, що таке смерть; можливо, це навіть щастя. (Так говорить Платон.) А я говорю: можливо, це і щастя, але позбав мене, Боже, цього щастя.
• Хворий – одужає, п'яний – протверезіє, чорноволосий – посивіє, але дурень залишиться дурнем.
• Краще двічі запитати, ніж один раз наплутати.
• Ніякої відповіді – також відповідь.
• Розум і каяття – обидві ці речі завжди приходять занадто пізно.

Інформація з відкритих джерел

Читайте також: Чому Леся Українка пішла проти волі матері: життя поетеси "за лаштунками" творчості