Ранком середи кілька десятків осіб зібралися в центрі селища. Вшановують пам’ять полеглих за свободу Станиці Луганської українських захисників.
Максим 7 років тому визволяв місто. Сьогодні до пам’ятного знака приїхав сам здалеку. Ділиться, на урочистості його не запрошували, як і інших учасників визволення. Серед десятків облич на монументі шукає своїх побратимів.
Війна для Максима розпочалася саме тут. Упродовж літа 2014-го його рота утримувала блок-пост за кілька кілометрів від Станиці.
"Тут уже була не Україна. Тут стояли 3 ряди бетонних блоків. Перегороджували цей напрямок і цей напрямок, і сюди був рух заборонений повністю. Протягом всього липня-серпня тут точилися жорстокі бої. Тут і працювала з РФ артилерія по нас, і підходив противник безпосередньо аж сюди", – розповідає Максим.
Українське військо довго не наважувалося штурмувати селище, попри те, що на той час уже звільнили чимало населених пунктів на сході.
Станиця була міцним горішком, адже не лише окупанти, а й цивільні чинили супротив армії. Саме місцеві у березні 14-го зупинили там колону техніки, яка рухалася до українсько-російського кордону і могла б зашкодити окупації. Тому операцію зі звільнення армійці довго продумували.
"15 серпня після остаточного планування 2-ма групами ми провели розвідку з виїздом у Станицю Луганську. Одна група була в цивільній формі одягу, на цивільному автомобілі. Друга група провела розвідку околиць Станиці Луганської. Ми планували наступ по 2-х напрямках і надалі батальйон заходив у Станицю за 2-ма маршрутами", – пояснює командир 13-го батальйону тероборони (травень-листопад 2014 ) Олександр Жакун.
Штурм Станиці Луганської був запланований на 9-ту ранку. Проте комбат вирішив розпочати операцію вночі.
"Близько 4-ї години ми зайшли в Станицю Луганську. Вже в Станиці Луганській колона розділилася на 2 маршрути. Ту колону, яку очолював я, ми проходили по околиці Станиці Луганської. І при проходженні маршруту нас чекала засідка, яку ми знищили сходу. Ми змінили маршрут, вийшли на відповідні напрямки, зайняли ключові дороги з’їзду-виїзду і о 6-й годині ранку ми розпочали обладнання опорних пунктів. Без бою. Крім однієї засідки", – згадує Олександр Жакун.
Те, що Станиця під контролем Збройних сил, окупанти зрозуміли, коли українські вояки вже почали облаштовувати в селищі свої укріплення, пригадує Максим. Тоді ж бойовики почали намагатися повернути втрачене та марно.
"Між 10-ю і 11-ю постріли були з їхнього боку, а потім уже вони пішли на штурм. Був жорсткий мінометний обстріл. І тут працювала артилерія по цьому опорному пункту. Виходить, по наших тилах. І там по нас працювали міномети і стрілецька зброя груп противника, які намагалися нас звідти вибити", – зауважує Максим.
Місцеві ж здогадалися, що повернулися до України за кілька днів, коли бої трохи вщухли і люди вийшли на вулиці.
"Висять прапори. Синьо-жовті. І зрозуміли, що ми в Україні залишились", – каже місцева жителька Любов.
"Були блок-пости, ополчення. Звідки вони взялися, ми не знаємо. Може, це місцеві були, може з Луганська, може, з іншої країни. Але Україна прийшла і ось вона! Допомогла нам уникнути відділення разом з ними", – радіє Ганна.
Під час звільнення Станиці своє життя віддали 3-є бійців 13-го батальйону тероборони, ще 8-ро зазнали поранень. За 7 років війни були зруйновані понад 3 сотні будинків. Загинули близько сотні цивільних і стільки ж військовослужбовців. Війна за Україну тут досі триває.
Вікторія Ковальова, Олександр Лахтін, Сергій Могилевич, Луганська область, "5 канал"
Нагадаємо, сім років тому Рубіжне визволили від окупантів. 21 липня 2014 року добровольці разом із правоохоронцями повернули в місто синьо-жовтий стяг. Під окупацією Рубіжне було аж три місяці.
