З жовтня 2014 р. почався відлік гарячої фази боїв за Донецький аеропорт. Від травня і успішного його відбиття від бойовиків минуло 5 відносно спокійних місяців. Аж поки Гіві та Моторола не оголосили, що на 7 жовтня – день народження нашого головного ворога, Володимира Путіна, вони звільнять ДАП і зроблять такий йому подарунок.

Як народилися "кіборги" та яку роль в обороні ДАП відіграв "Правий сектор"?

Військовий аналітик Олександр Сурков відтворив на картах – що відбувалося в ДАП з травня по жовтень 2014-го. Та які події передували жовтневій гарячій порі в донецькому аеропорту.

"Донецький аеропорт був узятий під контроль силами АТО 26 травня 2014 р. В той час військово-політичне керівництво України відчувало небезпеку повторення кримського сценарію, коли на Сімферопольський аеропорт без проблем посадили російські військово-транспортні самольоти, що змінило обстановку в регіоні. Те ж саме могло відбутися і в Донецьку. Куди могли висадитися російські "іхтамнєти" і тоді там могла бути зовсім інша ситуація. Однак після того, як аеродром був повністю взятий під контроль нашими силами і там встановили доволі потужний на той момент укріплювальний район, лінія розмежування пройшла західніше. У такий спосіб гарнізон Донецького аеропорту виявився в оперативному оточенні", – пояснює Сурков. 

Аналітик зазначає: "Ситуація змінилася рівно за 2 місяці. 26 липня 2014 р. лінія зіткнення зсунулася внаслідок фронтального просування наших сил і стала проходити фактично через злітне поле аеропорту. Тоді наші сили, які знаходилися в терміналі і технічних спорудах, виявилися зв'язаними з "великою землею", їх забезпечення відбувалося через опорні пункти "Опитне", "Піски" і у такий спосіб аеродром втратив стратегічне значення, оскільки приземляти літаки на нього вже було неможливо, але він набув оперативного значення як плацдарм, який постійно загрожував Донецьку. Оскільки аеропорт знаходиться на території Донецька всередині Кільцевої дороги".

Прийшовши в армію 2014 р. рядовим, гість спецпроєкту "Таємниці війни" Андрій Шараскін уже за місяць виконував обов’язки командира роти, з січня 2015 р. призначений керівником відділу взаємодії та речником ДУК "Правий Сектор". Брав участь в обороні Донецького аеропорту, став прообразом одного з героїв у фільмі Ахтема Сеітаблаєва "Кіборги".

В одному з інтерв'ю 2018 р. "кіборг" Андрій Шараскін (позивний "Богема") сказав, що за 10 років він бачить себе щасливою людиною. Чи наблизився він до своєї мети і яку роль в цьому відіграла оборона ДАПу та "кіборги"?

– То ви на шляху до щастя, як обіцяли собі?

– Я би сказав, що вчуся бути щасливим, а не бути на шляху до цього.

– Чому вас навчила війна? Що ви для себе взяли з того періоду, коли перебували в складі ДУК "Правий сектор" у ДАП?

– Там багато інсайдів, насправді. З одного боку, війна сама по собі – це зло. Якщо можна її уникнути – її треба уникати. Але якщо вона нав'язана тобі – її треба вигравати. І завершувати її виключно перемогою.

– Що для вас перемога і як, на вашу думку, ми можемо завершити цю війну?

– Як мінімум, ми мусимо відновити свої кордони до 2014 року.

– Коли ви приїхали в ДАП, що ви там побачили? І ким були перші люди, з якими ви контактували?

– Я хотів би відкотитися на кінець вересня. Тоді якраз комбат "Чорний" зібрав батальйон і оголосив, що є можливість потрапити в ДАП, там стає гаряче. Потрібні виключно добровольці. І першим туди зайшов якраз підрозділ розвідників–штурмовиків ДУК "Правий сектор", які прийняли на себе першу хвилю і взагалі стикнулися із серйозними бойовими задачами. Тоді довелося відкотитися, адже чисельно було мало людей в 3-му полку спецназу (нині 3-й полк Сил спеціального призначення ЗСУ), в 93-ї бригаді. І нашим хлопцям довелося відкотитися з готелю до старого терміналу, і так само дальню частину від "Спартака" довелося залишити і перегрупуватися.

Ще тоді було очевидно, що там досить складно проводити оборону, і хлопці, які приїхали із шаленими очима, здобули перший потужний контактний бойовий досвід. Вони одразу ділилися враженнями про те, що "що там обороняти", "оборонних споруд немає", "ховатися немає де", "сенсу особливого немає". Але тоді почала народжуватися історія про "кіборгів" і це стало єдиним місцем в цей час, де проводилися активні контактні бойові дії ну і, зрештою, для нас це було величезним магнітом, бо всі ж приїхали воювати.

Чому важливо було тримати "бетон і арматуру"? Військовий аналітик Олександр Сурков пояснив стратегічні замисли тодішнього військово-політичного керівництва в обороні ДАП.

"Гарячі" бої, які почалися в жовтні 2014 р. і завершилися в кінці січня 2015 р. в ДАП, були викликані низкою об'єктивних і суб'єктивних причин. Насамперед, основним приводом для атак ворога на аеропорт стало те, у який спосіб була проведена лінія розмежування у відповідності до Мінських домовленостей.

Справа у тому, що точки, які були передбачені протоколом, пройшли через середину злітної смуги. У такий спосіб наші основні опорні пункти – це старий і новий термінали – виявилися начебто на стороні противника. Якби це трапилося зараз, можливо, війська б і відвели звідти, але тоді було усім зрозуміло оперативне значення терміналів, і всі спроби атакувати їх наші сили відбивали постійно. Позиції навколо ДАП розмістилися у такий спосіб, що противник зайняв усі населені пункти ("Спартак", передмістя Донецька, де була група Мотороли, "Метро", "Гаражі") і всі захищені об'єкти навколо аеропорту. Все забезпечення нашої групи в терміналах відбувалося по відкритому льотному полю, де був пристріляний буквально кожен метр. Тому висування колон з Пісок і Опитного фактично перетворювалося в бойову операцію.

– Коли вам запропонували туди добровільно поїхати, Ви сідаєте в мікроавтобус і їдете в ДАП, навіщо?

– За своїми хлопцями. І, мабуть, за війною.

– Ви її отримали там, коли прибули?

– Ми вночі з 3 на 4 жовтня заїхали туди, дуже вправно запаркувалися. Своїх хлопців не знайшли в новому терміналі. Це було під ранок. Середніччя на транспортних стрічках переночували. А на ранок побігли в старий термінал, де якраз базувалися наші хлопці, які нам розповіли – де і хто. 4 жовтня було досить спокійно. А от 5 і 6 жовтня закрутилися серйозніші події, коли нам довелося знову забирати новий термінал, показувати присутність.

– На той момент проїзд до ДАП прирівнювався до бойової операції, адже дороги обстрілювалися. Ви – добровольці. їдете по цій дорозі. Чи мали контакт із ЗСУ, які там вже були?

По-перше, на 79-ту десантну бригаду тоді було покладено основне завдання з оборони ДАП. І всіма точками, засобами і всією інформацією володіли виключно вони. Ми були як допоміжна сила. Це потім на короткий період трапилося, що довелося контактувати безпосередньо. Військових рацій у нас не було. Тому ми зв'язувалися з Дмитром Ярошем, а він контактував із командуванням – командування обіцяло когось прислати, і тоді вони наступного дня прислали з 95-ї бригади підсилення. Але виявилося, що вони двічі проїжджали повз термінал уночі, тому що їм перед виїздом показали фото. Єдиний нюанс, що на фото термінал був новий. І його впізнати в тих лахміттях, в якому він був уже в той час, було нереально. Вони промахувалися, двічі проїжджали, потім їх висадили метрів за 500 від терміналу, і вони в повному екіпіруванні, з боєкомплектами, просто бігли через злітну смугу вночі на маячок, по якому ми зідзвонилися, на залишки пожежі.

– Коли ви зустрілися з армійцями в ДАП, якою була ця зустріч?

– Там все просто і вирівнюється все відразу. Ніхто і ні на кого не ділить. Там зустрілися чоловіки. Було таке, що ми заїхали і на кожних 10 чоловік було 2-3 автомати, 1 гвинтівка і все. Було сказано "здобудете в терміналі". Насправді так і було. Там же добирали гранатомети. Чергували постійно. Хлопці ставали з чужими снайперськими гвинтівками і стріляли. Брали чужі автомати, поки одні відсипаються – інші працюють. Там дуже вирівнюється і дуже добре одразу видно чоловіче братерство і дуже хороший колектив.

Про братерство на війні "5 каналу" розповів В'ячеслав Зайцев, бієць 79-ї десантної бригади ЗСУ. Він згадав про те, як складалися стосунки з добровольцями в ДАП:

"В ніч із 3 на 4 жовтня ми заходимо в аеропорт. Спочатку це новий термінал, а потім нас перешикували і частину, мене зокрема, відправили в старий термінал. Ми заходимо в аеропорт – і перед нами ніч. Ніч із 200-ми. Я пам'ятаю, що 93-та бригада нас зустрічала, вона нам передавала аеропорт. Почалася наша епоха. Два місяці там панувала 79-та десантна бригада. І нам сказали "Добро пожаловать в АД". Нічого веселого в тому не було. Я вважаю, що страх – це цілком нормально".

"Завжди був гумор. Була і смерть. Але завдяки гумору ми намагалися один одного підбадьорювати. Страх був, але ти його перемагаєш – і це головне. Щодо гумору. Ми коли читали новини, і там писали "Бойовики взяли аеропорт", мені телефонують і кажуть, що "Славо, вас там взяли". Я відповідав: "Скажи, що я на 2-му поверсі, мабуть, забули піднятися". Або телефонували в місцеву "міліцію" і казали, що "нам страшно, тут стріляють. Приїжджайте". Нас питали, де ми. Відповідали: "ДАП". І нам кричали в слухавку, що ми – укропи. Замовляли піцу. Нас питали: "Ви "Восток"? Вам куди везти?". Такі "розваги" і гумор нас рятував", – пригадує боєць.

"З "Правим сектором" завжди були чудові відносини. Це волонтери, які виконували військову роботу, несли військову службу за просто так. У хлопців зі зброєю було погано. В них були АКС, АКМ, тобто це легка стрілкова зброя 5.45. Якщо у нас у роті були гранатомети, кулемети, автоматичні гранатомети, пізніше СПГ, протитанкові гранатомети, нам навіть "Стугни" попали... Хлопці з "Правого сектора" нам дуже допомагали не тільки стояти вночі, але і відбивати на важливих ділянках, коли був день народження "фюрера" (В. Путіна – ред.), 7 жовтня. І бойовики разів десять казали, що вони взяли аеропорт, а нас збройників, як кажуть, було доволі мало. Насправді в аеропорту було не більше 100 людей, завжди разом із "Правим сектором". І кожна людина була дуже важливою. Коли ми на добу спали 2-4 год. І вночі треба було допомагати хлопцям перезаряджати. І коли ми кажемо, що ворог навколо, але забуваємо, що в новому терміналі ворог був на підвалі і на 3 поверсі, і коли ти сидиш на 2 поверсі, вночі чуєш як вони кидають "кошку" (якір, який протягується) і знімають ним розтяжки, щоб їхня група підійшла, і чекаєш, коли ці товариші підійдуть, щоб кинути гранату. Ще велика дяка артилерії і танкістам. Наша мінометка клала як не в себе, просто. І всі терористи визнають, що у них офіційні втрати приблизно 2-2,5 тис. людей, а в нас 100-200.

– Чи можна говорити про те, що в Донецькому аеропорту вами командували Збройні сили України?

– Як і в Пісках, це були завдання ЗСУ. В Пісках у нас було завдання підтримувати особовим складом артилеристів.
Це вже потім наші хлопці вишколилися, вивчилися, самі вже ставали артилеристами, мінометниками, але насправді в нас завжди була оця допоміжна функція і функція морального мотиватора.

Зараз багато говорять, що ось в армії "аватари", невиконання наказів а "у вас не так". Я пояснюю дуже просто: в армії коли ти отримав повістку і прийшов – не можеш відмовитися від завдання. У нас же кожен або відразу зрозумів, що "це не моє", або через якийсь період часу хлопці бачать: треба відправляти в батальйон, тому що вже зовсім безстрашний стає. І це було. Можна було піти, і тобі ніхто не скаже слова, тому що в тилу теж багато завдань, плюс додаткові підрозділи...

В армії тебе посадили в окоп чи в склад, і ти не маєш права нічого іншого зробити, незважаючи на те, можеш чи не можеш ти психологічно, фізично. Тому це складно. Тому і тримали наші підрозділи ще для такого "взірцево показового" моменту , тому що витворено було практично новітню Січ, дух був на першому місті.

– Відчайдушність... Багато говорили про те, що серед ваших побратимів були відчайдухи, готові просто йти вперед... Чи заважала вона в веденні бойових дій і власне у ДАП?

– Якби я був військовим, я б сказав, що це абсолютно неправильно. Але мені здалося, що практично у всіх випадках відчайдушність... Правду кажуть що героїзм виникає там, де мало місця професіоналізму. Всі пам'ятають, у якому стані тоді були і підготовка, і кадрова армія... Плюс абсолютна деморалізація і демотивація, незрозумілість мотивів цієї війни, що до 16 року точилась навіть у штабах бригад серед офіцерів, в той час як нам було все очевидно. І там це було дуже потрібно.

Один короткий епізод як з боку військового, так і відчайдухи. Я вже говорив, що більшість була без зброї. Здобути зброю вважалось просто за честь, бо трофейну зброю можна використовувати далі на фронті. Зі сторони військового той же Сергійович, "Редут", згадував, що він дуже, м'яко кажучи, насварив одного нашого бійця, "Друга Кобру", за те, що той вбив потенційного полоненого і джерело інформації. А "Кобра" мусив здобути зброю. Вони підбили російській танк. Кулеметник із кулеметом заховався під танком. "Редут" планував виснажити його і захопити. "Кобра", йому тоді було 18 чи 19 років, поліз під танк, вбив цього кулеметника, забрав його зброю і прийшов. Щасливий! А його за це насварив "Редут". Розумієте?

– Розумію. Але цей конфлікт інтересів не заважав? Чи навпаки, в чомусь допомагав? Його насварили, а це ж могло демотивувати? Як вирішувалися ці питання?

– Вирішувались дуже просто. Коли в тебе спільний ворог, таки моменти відходять на задній план. Один з основних уроків, які винесли ми для себе – коли в тебе спільний ворог, тобі абсолютно байдуже, якою ви мовою спілкуєтесь із побратимом, хто якого віросповідання, тим більше, політичних поглядів.

– Наскільки важливе братерство в такому замкнутому просторі? Маю на увазі співпрацю з ЗСУ? Бійці ЗСУ дивляться на побратима добровольця, який може полізти, вбити і йому нічого не буде, максимум насварять. Він теж хотів би здійснити такий героїчний вчинок, але розуміє що він не може, бо немає наказу. Як це працювало в закритому просторі в надскладних умовах під постійними обстрілами?

– Тут уже дуже багато було про т. зв. "завчену безпорадність". Пам'ятаєте, як з серпня тимчасово окупована територія насичувалася технікою, боєприпасами зі сторони РФ. Нам було дуже незрозуміло дивитися, як рапортують ті ж артилеристи "ми спостерігаємо колону техніки, яка заходить, але нам не дають наказу..." Стоп! Люди, ви ненормальні? Ти збережеш тисячі життів чи ти максимум посидиш кілька місяців? Оця різниця була колосальною. Коли ставиться на терези життя, яке ти готовий віддати – найдорожче, що в тебе є, і ти думаєш про те, що тобі влетить чи не влетить? Чи, до прикладу, були розмови там же, в терміналі, коли десантура між собою – кому скільки грошей перевели на карточку чи не перевели... Я тоді попросив: "Хлопці, припиняйте ці розмови, тому що тут не те що грошей, а взагалі нічого немає, тому я думаю, що це, м'яко кажучи, неетично". Вони зрозуміли. Їм навіть стало трошки ніяково. Вони все намагались допитувати: "Так ви що, взагалі нічого не отримуєте?". Кажу: "Ні" – "А потім?" – "І потім. Не за цим... Зараз війна".

До оборони Донецького аеропорту в різний час були залучені різні підрозділи як ЗСУ, так і добровольчих батальйонів.

Першими у запеклий бій із російськими найманцями вступили бійці 3-го полку спецпризначення, десантники 25-ї десантно-штурмової бригади та офіцери спецрезерву ГУ розвідки Міноборони України. Це було 26 травня, коли окупанти спробували захопити новий та старий термінали Донецького аеропорту. Того дня українських військових потужно підтримала авіація, розгромивши ворога. Після цього бою майже все літо в аеропорту не відбувалося значних сутичок. Важкі бої розпочалися з вересня 2014-го.

За 242 дні оборони ДАПу до захисту цього стратегічного обєкту долучилися зведена ротно-тактична група 72-ї та бійці 93-ї механізованих бригад, добровольці Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", артилеристи, танкісти 1-ї танкової бригади, які виконували бойові завдання на території аеропорту. Північні підступи до летовища обороняли військовослужбовці Зведеного загону Повітряних сил. Селище Піски неподалік ДАПу захищали підрозділи батальйону МВС "Дніпро-1". У жовтні на посилення в Піски та аеропорт штаб АТО перекинув підрозділи 95-ї та 79-ї аеромобільних бригад, 74-й розвідувальний батальйон, добровольців ОУН.

З другої половини листопада Донецький аеропорт та навколишні поселення обороняли бійці 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади, які прославилися своїми успіхами у знищенні ворога. У січні 2015-го оборону нового терміналу тримали бійці 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади.

Важливу роль у захисті аеропорту відіграло те, що у ДАПі командування залишало лише тих, хто добровільно зголосився виконувати роль "кіборгів", надлюдськими зусиллями тримаючи оборону зруйнованих терміналів.

– Як ви сприймали ворога і як відреагували на заяви Гіві, Мотороли що такий буде "подарунок Путіну"?

– Звісно, частково з гумором. Але недооцінювати ворога теж не варто. Тому – серйозно. Насправді в нас були дискусії про те, "а хто це?". І дуже чітко відчувалося, коли це найманці, коли звільнені зека, а коли кадрові офіцери. Місцеві мешканці... Я скажу: недооцінювати і ненавидіти ворога – зовсім не про це.

– Доводилося спілкуватися з полоненими?

– Це велика напівбайка, але насправді колись "обмінний фонд" ДУК був дуже великим. В батальйоні у нас вони копали траншеї, до них зверталися (і це було дуже кумедно) "друже сепаратист". Вони співали гімн України...

– Як вони реагували?

– Я вам скажу, як. Один священник Московського патріархату, який був коректувальником артилерії для тої сторони, після місяця перебування у нас, бесід, бачення на власні очі, що це з середини, він пішов у монастир Київського патріархату.

– Чи відчуваєте ви себе кіборгом?

– Деякі хлопці, які отримали складні і дуже важкі поранення, які справді наполовину "кіборги". Хтось без руки, хтось без ноги, хтось без обох ніг – це справжні "кіборги". Вони і зараз показують чудеса, і це просто вражаюче. А ми, ті, кому довелося із легкими подряпинами вийти... Я особисто кажу, що я цивільний, у якого невеликий військовий досвід, який дозволив мені трошки відформатувати своє уявлення про світ і про себе самого.

242, а за деякими оцінками 244 дні українські воїни утримували ДАП. Вихід із нього відбудеться в січні 2015-го, але про це восени 2014 р. ще навіть не здогадувалися...

Довідка. Шараскін Андрій Андрійович, позивний "Богема". 43 роки. Народився у Тернополі.

Закінчив режисерське відділення КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого та акторське відділення Тернопільського музучилища. Працював режисером у Львівському театрі для дітей та юнацтва. Грав у театрах, знімався у телесеріалах. 2006-го створив "Театральну компанію Андрія Шараскіна", як режисер ставив вистави у Тернополі, Львові та Ужгороді. Створив школу Дитячого театру.

На початку російсько-української війни сцену замінив на театр воєнних дій. Прийшовши рядовим, за місяць став в. о. командира роти, з січня 2015 р. призначений керівником відділу взаємодії та речником ДУК "Правий Сектор". Брав участь в обороні Донецького аеропорту, став прообразом одного з героїв у фільмі Ахтема Сеітаблаєва "Кіборги".

З 2016 року – заступник командувача УДА (Українська Добровольча Армія), голова правління ГО "ДІЯ". З 2019 року – голова Координаційної ради добровольців та волонтерів Національного форуму "Трансформація України". На позачергових парламентських виборах 2019-го року – кандидат у народні депутати від партії "Голос". У списку йшов під номером 20.

Читайте також: Артилерія ЗСУ працювала на відмінно – від чого в росіян на Донбасі "підгоріло" найбільше