За свободу на одних барикадах: як формувалися українсько-єврейські взаємини

"Машина часу" продовжує цикл програм про українсько-єврейські взаємини, у яких стає відомо про те, як та ким формувалися міфи про ворожнечу народів

7 листопада 1938-го, Париж. У посольство Німеччини у Франції заходить юнак Гершель Гриншпан. Він дістає револьвер і кілька разів стріляє у секретаря Ернста фон Рата – як помста за расову дискримінацію євреїв у Третьому Рейху. За два дні німецький дипломат помирає. Ця подія дає привід для антисемітської істерії в німецькій пресі. У ніч з 9 на 10 листопада по всій Німеччині, а також у частині Австрії і в Судетах відбуваються інспіровані нацистською владою єврейські погроми. Кришталева ніч (яку так назвали через тисячі розбитих шибок) безпосередньо забрала життя сотні євреїв. Однак її наслідки були значно масштабніші. Нацистська влада впритул наблизилася до так званого "остаточного вирішення єврейського питання": расової сегрегації і геноциду. Протягом наступних тижнів 30 тисяч євреїв опинилися в концентраційних таборах. Почався Голокост.

8 липня 1941-го, Лієпая, Латвія. Унікальні кадри, зняті одним з німецьких офіцерів. Сотні євреїв під наглядом солдат зондеркоманди копають яму. Для себе. Уже за кілька годин почнуться масові розстріли. Вбивають як чоловіків, так і жінок та дітей, навіть немовлят.

Наприкінці вересня 1941-го у щойно захопленому Києві німецька окупаційна влада розвішує оголошення. Усім євреям наказують з речами зібратися на перехресті вулиць Мельникова та Дорогожицької. Зранку 29 вересня багатотисячні колони потяглися до Бабиного Яру. Київські євреї ще не здогадувалися, що їх чекає.

Вони до сучасної вулиці Дорогожицької йшли самі. Ніхто нікого не конвоював. А тому що наказ був прийти: хто не прийшов - розстріл.

Німці свідомо розпускали чутки, що будуть кудись вивозити

Віталій Нахманович, історик, етнополітолог

Київські євреї думали, що їх будуть переселяти за місто. Однак у зондеркоманд СС були інші розпорядження. Людей роздягали і розстрілювали. Убитих і поранених вже в ямі закидували вибухівкою та закопували. Страти тривали кілька днів. За матеріалами Нюрнбергу, протягом останніх днів вересня 1941-го тут розстріляли понад 33 тисячі людей. Розстріли тривали і в наступні роки. Однак по завершенні війни тема Бабиного Яру в Радянському Союзі – табу. 

Причин замовчування – кілька. Одна з них – у Бабиному Яру німці страчували не лише євреїв. Ось цей скромний пам’ятний знак – на вшанування 600 замордованих тут гестапівцями українських націоналістів. Поміж інших десь тут розстріляли поетесу Олену Телігу.

Ще одна причина замовчування Голокосту за радянських часів – ворожі відносини між СРСР та щойно створеною єврейською державою Ізраїлем. На початку 50-х Кремль розпочинає так звану "боротьбу з космополітизмом" – насправді так тоді називався владний антисемітизм. Згадку про тисячі закатованих євреїв вирішили назавжди поховати – відходами цегельні.

Яри від Дорогожичів до психлікарні Павлова у 1950-му були заповнені пульпою — сумішшю глини і води, відходами цегельні. Була дамба, спроектована чомусь у Москві. Навесні 1961-го дамба не витримала навантаження і прорвалася. 14-метровий вал пульпи покотився униз — на житлові квартали Куренівки.

Трагедія 1961 року забрала кілька тисяч життів… 

5 років потому український дисидент Іван Дзюба та київський російськомовний письменник Віктор Некрасов організували у Бабиному Яру невеликий мітинг, на якому закликали владу гідно вшанувати жертв розстрілів. Радянська влада застосувала санкції до усіх учасників зборів, однак з часом таки погодилася відкрити пам’ятник у Бабиному Яру. У цей час у Кремлі нова пропагандивна стратегія – Голокост в Україні чинили не лише німці, а й їхні посібники: колаборанти-українці з ОУН. Ця теза, вигадана у Москві, сьогодні знаходить своїх послідовників і в Ізраїлі, причому на найвищому державному рівні.

Панове. Близько 1,5 мільйонів євреїв було знищено на території сучасної України… Багато пособників злочинів були українцями. І серед них виділялися бійці ОУН, які знущалися над євреями, вбивали їх і видавали німцям.  

 Реувен Рівлін, Президент Ізраїлю

Такий далекий від правди погляд на минуле підтримують не всі євреї.

Один із московських історичних міфів твердить, що розстріли у Бабиному Яру, крім нацистської зондеркоманди, проводив Буковинський курінь Організації українських націоналістів. Створена на території нинішньої Чернівецької області напіввійськова формація ОУН мельниківського крила взяла собі за назву ім’я підрозділу часів УНР. Буковинський курінь складався переважно з молодих людей. За задумом Організації українських націоналістів, курінь повинен був рухатися услід за вермахтом на Схід і створювати органи української влади на місцях.  

У розстрілах у Бабиному Яру Буковинський курінь не міг брати участі просто фізично – на той момент він ще просто не дістався Києва. Крім зондеркоманди у Бабиному Яру була ще поліція. Проте з наявних документів відомо – українці не брали участі у масових вбивствах у вересні 1941-го.

Стріляли у ці дні зондеркоманда і один з поліцейських батальйонів. Із тих 300 чоловік, яких дав комендант, десь 30 були оунівцями. Але в цих два дні їх для розстрілів не використовували.

 Віталій Нахманович, історик, етнополітолог

У матеріалах Нюрнберзького процесу у документі 014-USSR є циркуляр нацистів, датований 25 листопада 1941 року. В ньому чорним по білому стверджується, що "рух Бандери" (ОУН(б) готує антинімецьке повстання з метою створення незалежної держави. У зв’язку з цим айнзацгрупі наказували всіх бандерівців після ретельного допиту розстрілювати.

Услід за ОУН(б) під репресії нацистів потрапило й інше крило ОУН – так звані мельниківці. У Бабиному Яру гестапо розстріляло кількасот оунівців, зокрема поетесу Олену Телігу. Олег Ольжич разом з Андрієм Мельником та Степаном Бандерою опинився у концтаборі Заксенгаузен, де був закатований до смерті.

Ще один радянський міф про співучасть українців і нацистів у вбивствах євреїв стосується батальйону "Нахтігаль".

Оце вже повоєнний міф, коли Оберлендер, реальний командир "Нахтіґалю", бо в усіх цих підрозділах був німецький командир і український заступник, потрапив в уряд Західної Німеччини, і радянський уряд почав кампанію по дискредитації Оберлендера.

 Віталій Нахманович, історик, етнополітолог

30 червня 1941-го о 4:30 ранку передові частини вермахту увійшли до Львова. У числі перших було 330 бійців батальйону Нахтігаль, сформованого німецьким командуванням з українців, переважно членів ОУН(б). Керівником Нахтіґалю був німець Оберлендер, його заступником – майбутній командувач УПА Роман Шухевич. 7 липня батальйон був передислокований зі Львова до Тернополя. У цьому проміжку відбулося дві ключові події. 30 червня українські націоналісти проголосили Акт відновлення Української державності, а у перших числах липня євреї Львова стали жертвами масових погромів.

У принципі встановити, хто брав участь у цьому погромі, дуже важко. Перепису учасників погрому ніхто не вів. Але очевидно не "Нахтіґаль" влаштував львівський погром.

  Віталій Нахманович, історик, етнополітолог

Імовірно, що серед учасників єврейського погрому були й українці. Можливо, серед них були навіть члени ОУН. Утім, це не привід для колективної відповідальності цілої нації. 

Львівський погром тривав пару-трійку днів, а потім увійшла зондеркоманда і почала масовий розстріл. Якщо під час львівського погрому загинуло десь 700 осіб, то зразу в наступні дні зондеркоманда розстріляла десь 8 тисяч євреїв.

Віталій Нахманович, історик, етнополітолог

У цей час керівництво Німеччини переглядає свої відносини з українцями. "Нахтігаль" розформовують, а один із керівників батальйону Роман Шухевич від арешту рятується втечею. З цього моменту він на нелегальному становищі. Пізніше звинувачений радянською владою у колабораціонізмі та антисемітизмі, Шухевич сам рятував євреїв.

Пізніше, в очолюваній Шухевичем Українській повстанській армії пліч-о-пліч з українцями воювало як мінімум кілька десятків євреїв. Більшість з них були лікарями. Багато загинули. Найвідомішим євреєм в УПА став Мандик Хасман. 14-річним хлопцем зголосився до повстанської армії як конюх та візник. У 1945-му потрапив у засідку НКВС, був поранений. Зважаючи на те, що Мандик був неповнолітнім і вперто заперечував свою причетність до повстанців, він пробув за гратами лише 9 місяців. Зі здобуттям Україною незалежності – учасник ветеранських організацій УПА. Історія Хасмана – яскраве спростування міфу про масовий природжений антисемітизм українців. Врешті, жахлива м’ясорубка Другої світової часто-густо перемелювала українців і євреїв разом, і навіть місця масових поховань – спільні.  

Місто Івано-Франківськ, у минулому – Станіслав. До Другої світової війни понад 50% населення тут становили євреї.  

Цвинтар поблизу шкірфірми, так зване Окописько, давно не функціонує. Останні могили датовані початком 60-х років минулого століття. Навколо виросло дачне містечко, поміж зруйнованих могил – сліди заготівлі сіна. Про жахливу трагедію часів війни нагадують тільки сліди від куль на надмогильних пам'ятниках. 

Тут було розстріляно з 41 по 44 рік більше 100 тисяч людей… Моїх батьків вже немає на світі. Вони були тоді підліткового віку, мешкали тут за річкою в селі. І всі ці страхіття бачили на власні очі. Неймовірно страшні, криваві сцени, які можливо собі людська уява змалювати.

Іван Ципердюк, журналіст

У Станіславові було одне з найбільших єврейських гетто – до 40 тисяч мешканців. В результаті постійних розстрілів розміри гетто невпинно скорочувалися. Аж поки не розстріляли останніх. Після цього на Окопиську виник концтабір. Туди звозили євреїв з різних куточків світу. 

У 1944-му гетто геть спорожніло і Окописько почало приймати нових ворогів рейху – українських націоналістів.

Пам’ятні плити на забутому цвинтарі твердять, що загалом протягом воєнних років тут було страчено понад 100 тисяч людей. Євреїв і українців. Тут і в багатьох інших місцях у них одна спільна могила.

Рік 2013-й, листопад. Готується до підписання Угода про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Кремль починає масовану інформаційну кампанію проти України. Одна з її тез: в Україні процвітає неонацизм та антисемітизм. Доходило до маразмів – як от вимоги від влади Відня демонтувати пам’ятник Іванові Франку, наче як антисеміту. Переважно ж йшлося про майстерно змонтовані акції фанатів чи праворадикалів, а ще – відверті провокації.

За останні два роки один напад, на щастя, не дуже серйозний, і приблизно 20 випадків вандалізму. Частину яких ми підозрюємо у провокаціях, бо ті, що нав'язують всьому світові, колишні з оточення Януковича, сьогодні це опозиційний блок, і Росія, нав'язують усьому світові, що в Україні перемогли фашисти.

 Йосиф Зісельс, правозахисник

Статистика чудово спростовує пропагандивні кліше Кремля. Коли у Німеччині за останні два роки зафіксовано більше тисячі випадків нападів та вандалізму на грунті антисемітизму, у Франції і Бельгії – по 600, то в Україні – лише 24.

В мейнстрімі українського життя антисемітизму немає. В маргінесі він є.

 Йосиф Зісельс, правозахисник

Останнім часом зіпсувалися відносини між Україною та Ізраїлем. На грунті геополітики та історичної пам’яті.

Сотні років ми не бачимо шляху, бо ми культивуємо свої жертви. З одного боку, як показала історія голодомору, це позитивно культивувати свої жертви, бо це зберігає ідентичність, а з іншого комплекс жертви, віктимність, він заважає подальшому розвитку.

  Йосиф Зісельс, правозахисник

Утім, як показує досвід останніх двох років, порозуміння українців та євреїв таки відбувається. Найбільше воно проявилося під час подій Майдану у 2013-14 роках. Хоч як це дивно звучить, за свободу на одних барикадах тоді стояли і праворадикали, і євреї.

Продовжилося порозуміння і з початком російсько-української війни. У рядах добровольців опинилися сотні громадян України єврейського походження. Наприклад, такий колоритний боєць як Ашер Йозеф Черкаський. 19 січня у стінах Донецького аеропорту загинув один із кіборгів – Євген Яцина – теж єврей за походженням. 

Серед Небесної сотні, тих, хто загинув 20 лютого 2014 на Інститутській, троє євреїв. Це Котляр, Шілінг та Щербанюк. Саме в цей час з легкої руки російської пропаганди з’явився мем жидобандерівці. Своє існування він продовжив і на фронтах українсько-російської війни. Врешті, в українському паспорті немає графи національність. Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Попередній матеріал
Молитися не було часу: легендарний "Сумрак" Ігор Гордійчук розповів про бої в Іловайську
Наступний матеріал
Фронтмен гурту "СКАЙ" про поїздки в зону АТО, допомогу бійцям та ставлення до концертів укранських артистів в РФ