Авторка цих інтерв'ю Наталка Васьо регулярно буває у лікарні, бачить хлопців, їхніх дружин, які поруч.
Якось в Instagram авторка побачила сторіс одного з військових, з яким познайомилася в лікарні. У відео звучала пісня KINDRAT "Нехай", де були слова: "Брате, ти такий не один". Саме тоді прийшло переконання: історії цих хлопців і дівчат мають бути почуті.
І це не просто історії воїнів. Це біль, боротьба, досвід, але головне – це шлях вперед.
Ми говоритимемо з тими, хто втратив, але не зламався. Хто вчиться жити по-новому, знаходить у собі сили піднятися і ділиться, як саме це зробити. Бо цей досвід може стати опорою для інших.
Перша зустріч
Сергій Сухина, 41 рік.
З військовим Сергієм та його дружиною Світланою ми познайомилися у жовтні 2024 року.
Ви знаєте, щоразу, коли ми відвідуємо хлопців у шпиталі, їхній настрій буває різним. Іноді вони замкнуті, непривітні – і це цілком зрозуміло, з огляду на те, через що їм довелося пройти.
Але це знайомство було інакшим. Сергій та Світлана настільки щиро раділи нашому візиту, настільки тепло усміхалися, що це вразило до глибини душі. Саме так почалася наша дружба. Відтоді ми регулярно зустрічалися в госпіталі, і щоразу я переконувалася, наскільки сильною є їхня любов.
Світлана була поруч із чоловіком від самого початку його перебування у шпиталі. Вдома на них чекали дві доньки – 19 і 13 років. І увесь цей час виховання молодшої фактично лягло на плечі старшої. Проте дівчатка трималися, розуміючи, що мама повинна бути поруч із татом. Це неймовірно сильна родина, яка знайшла сили рухатися далі й здатна зарядити оптимізмом ще багатьох із нас.
Ця історія – не тільки про силу і віру, але й про справжні випробування та виклики, які довелося подолати.
"Пішов не вагаючись"
– Я народився в Дніпропетровській області, у місті П'ятихатки, після одруження мешкаю у Верхівцевому, – розпочинає розповідь Сергій.
– З 20-ти років працював на залізниці – починав монтерам колії, потім був бригадиром, згодом шліфувальником 4-го розряду.
7 березня 2022 року був мобілізований. Пішов не вагаючись. Потрапив до Національної гвардії України.
До війни мав уявлення про військову справу, бо проходив строкову службу, але реального бойового досвіду не було.
Бригаду я не обирав – потрапив випадково. Моя спеціальність – кулеметник. Позивний – Сухий, прізвище саме все вирішило.
Спочатку чергував на блокпостах у Харкові, потім мене відправили до підрозділу "Хартія". Мій бойовий досвід – два місяці. Але за цей час багато чого трапилося. У мене був Харківський напрямок, н.п. Липці. Було різне: штурми, перестрілки, втрати, перемоги…
"Я маю жити, бо вдома чекає родина"
4 липня 2024 року Сергій отримав поранення.
– Пам'ятаю вихід… приліт… побратима поруч, який загинув одразу. Нас було в окопі двоє. Потім – нестерпний біль. Побачив, що нога нижче коліна перебита в кількох місцях, рука теж була сильно поранена в районі ліктя.
Не розгубився – швидко наклав турнікет на ногу, дотягнувся до рації й повідомив, що я 300-й, а побратим 200-й.
На допомогу прийшли хлопці-штурмовики; наклали ще один турнікет на руку, затампонували руку, почалася евакуація.
Ворожий дрон висів над нами, коригував обстріли.
Мене то несли, то клали головою під дерево. Думки були лише про одне: вижити. Я маю жити, бо вдома на мене чекає родина.
Евакуація тривала шість годин. На стабілізаційному пункті я вже розумів, що залишуся без руки та ноги.
Побратими до останнього підтримували, не наважилися сказати, що шансів урятувати кінцівки майже немає.
Потім – лікарня у Харкові, коридор, черга в операційну. Перед очима – біла стеля і… кінцівки – синьо-чорні, вже неживі. Операційна. Потім – знову біла стеля. А я вже без ноги і руки.
"Найважче було сказати дітям"
– Думки роїлися безупинно: як далі жити? Як відреагує родина? Чи потрібен я тепер таким своїм рідним?
Та й взагалі, раніше я був дуже активним. Усе, що можна було зробити власними руками – робив. А як тепер буде!?
Через добу дружині повідомили про поранення. Вона приїхала відразу й відтоді не відходить від мене.
– Найважче було сказати про це дітям. Урешті це зробила теща. Вже за кілька годин донечки подзвонили і сказали: "Тато, все буде добре. Головне, що ти живий. Ми подолаємо всі перешкоди разом".
"Багато операцій, багато болю…"
– Після Харкова – Київ. Багато операцій, багато болю, відновлення, фізична терапія.
Коли все зажило і сформувалися кукси, можна було почати протезування.
Далі – Львів, Винники, шпиталь ветеранів, Superhumans. Там запропонували спробувати спорт.
Спочатку просто відвідав змагання з армреслінгу. Потім тренування, ще одні змагання, самбо, кікбоксинг, плавання. Прийти у спорт допоміг Герман Золотарьов, ветеран і викладач у Superhumans.
Раніше спортом не займався. Спорт допоміг подолати багато страхів. Найперший страх – страх падіння.
Хочу окремо згадати патронатну службу "Хартія". Ця підтримка відчувалась завжди, це справді величезна опора. Я б дуже хотів, щоб така крута команда була в кожній частині – це б дуже полегшило життя хлопцям.
І, звичайно, медики. Ці люди роблять неймовірні речі. Вони буквально допомагають зібрати себе докупи заново, прийняти реальність і йти далі. Дуже прошу цінувати їхню працю і не забувати казати їм просто людське "дякую". Вони заслуговують на це.
"Попереду – ще багато планів"
– Після повернення назад (Сергій повернувся додому 12 березня – ред.) – багато планів. По-перше, більше часу з рідними. Я придбав будинок перед війною, але не встиг зробити ремонт – тепер настав час.
По можливості хочу продовжувати займатися спортом. А ще – повернутися на залізницю, але вже на іншу посаду.
Щодо підтримки хлопців – поки ще думаю, як залучити себе тут. У нас створена спілка ветеранів, можливо, зможу стати її частиною і допомогти тим, хто повертається з війни.
"Поки вони там стоять – ви живете"
– Тим, хто зараз отримав поранення і не знає, що далі, скажу одне: вперед і тільки вперед.
Життя не закінчується. Ти – герой своєї країни.
Тилу ж хочу сказати: дякуйте тим, хто боронить землю. Допомагайте, хто чим може. Донатьте. Бо поки вони там стоять – ви живете.
А ще – величезна вдячність волонтерам, які приходять у шпиталь. Ви для нас – як промінь світла в темному тунелі. Дай Боже вам здоров'я.
Наталка Васьо
- Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.