У 2014-му – з приходом російських загарбників – в Україні почали виникати благодійні фонди та волонтерські організації. Причому більшість із них налічувала усього по декілька людей. Але вклад у розвиток арміії – безцінниий.
Про те, що найбільше болить волонтерам і як війна змінює погляд на речі, у студії спецпроєкту "Таємниці війни" з Яною Холодною на "5 каналі" розповів член волонтерської організації "Народний тил" Олексій Сіхалурідзе.
"Все, що почалося у 2014-му, перевернуло моє уявлення. Я був зовсім з іншого боку, антивоєнно настроєний, точно. Зараз я може найбільший мілітарист серед волонтерів", – Олексій пригадує, як окупація змінила його настрої.
"В перші дні, коли зрозуміли, що розпочинається війна, я не міг пригадати серед своїх знайомих військових. Якимось чудом пригадав одного, з якого все і розпочалося. Коли поїхав у Маріуполь вагон допомоги прикордонникам. Це були намети. До речі, намети з Майдану. Потім я почав обдзвонювати своїх знайомих і питати, чи в тебе є хтось із знайомих, хто зараз на війні?".
"Коли друзі закінчилися, розпочався Рома Сініцин. І це вже прийняло якісь форми системні. Головним постулатом нашим було "кумовство", бо коли ти когось знаєш, він знає когось і йому телефонуєш. Насправді, спочатку ми шукали, а потім вже нас шукали", – пригадує волонтер.
"Саме болюче, коли ти збираєш гроші, кажеш про це, тобі на картку, чи як у 2014-му особисто бабусі останні чи не останні 20 грн, 50 – вони тобі надсилають. А особливо коли ти їх бачиш – сльози – і ти нічого не можеш із собою зробити. Найважче, коли люди малозабезпечені або одинокі й історії розповідали – чому саме вони хочуть допомогти. На щастя, що вдалося допомогти значній кількості людей, які робили таку важливу справу – захищали Україну. Це круто".