Складна і заплутана історія: як українці стали частиною Французького іноземного легіону – "Машина часу"

Військові Twitter/ Légion étrangère
У березні 2024-го Макрон шокував весь світ заявою про "можливість відправити в Україну іноземні війська"

"5 канал" і "Машина часу" розповідають вам про Французький іноземний легіон та чому в українців з легіоном давні тісні взаємини.

У березні 2024-го президент Франції Еммануель Макрон шокував весь світ заявою про "можливість відправити в Україну іноземні війська". Навіть попри критику партнерів від своїх слів не відмовився. Що саме він мав на увазі – не конкретизував. Тож одразу посипалися припущення.

Дивіться повний випуск програми:

Одне з припущень – можливість використання в Україні відомого на весь світ Французького іноземного легіону. Тим більше, очолює його зараз етнічний українець Кирило Ющенко. Та й взагалі у українців з легіоном давні тісні взаємини. Які саме – зараз розкажемо.

Завдяки кінематографу Французький іноземний легіон нажив недобру славу підрозділу, куди стікаються підозрілі особи з кримінальним минулим. Це міф, у якого, щоправда, є історичні підстави.

Історія створення

Легіон створив у далекому 1831 король Луї Філіп І. Підрозділ був йому потрібен для колонізаторської війни в Алжирі. За одно король позбувся великої кількості іноземців, небажаних у Парижі. Власне, у ХІХ та й ХХ столітті у легіон записувалося чимало людей, які у такий спосіб вирішували свої проблеми з законом. Проте все це у далекому минулому.

Зараз легіон – один з найкращих підрозділів французької армії, щось на зразок сил спеціальних операцій.

Як українці стали частиною іноземного легіону

А тепер власне до історії, як українці стали частиною іноземного легіону, точніше його 13 бригади. Історія складна і трохи заплутана. Щоб її почати треба повернутися у Київ 1917 року.

Особиста війна одного із наших героїв розпочалась тут – у Києві, біля стін заводу "Арсенал". Взимку 1917 року більшовицьке підпілля разом з монархістами-чорносотенцями вчинили збройний заколот. Їх об'єднала ідея принесення до Києва "руского міра" – як завжди, на багнетах.

Але заколот був розгромлений завдяки двом важким гаубицям. Їх добровольці-гайдамаки під вогнем ворога викотили прямо сюди, до тодішнього пам'ятника полковникам Іскрі і Кочубею. Звідси артилеристи прямою наводкою придушили вогневі точки більшовиків – і завод був взятий штурмом.

Про Костянтина Смовського

Керував цією спецоперацією командир 1-го гайдамацького гарматного дивізіону Костянтин Смовський.

Кость Смовський
Кость Смовськийскріншот

Кость Смовський народився на Кубані у козацькій родині. З 18 років служив у російській імператорській армії. Закінчив артилерійське училище у петербурзі і повоював "за царя і отєчество" у Першу світову – був командиром кінної батареї. Революція застала козака у москві, і йому довелося зробити свій перший вибір – на чий бік стати: "червоних" чи "білих". Та він не пристав ні до тих, ні до інших – і подався до України. Тут взявся організовувати українське військо, зокрема артилерію. Саме Смовський спорядив імпровізований бронепотяг із двома гарматами до Крут. Той потяг став основною ударною силою героїв-крутянців, які тримали оборону, доки мали набої до цієї важкої зброї.

Сам же наш герой взяв участь у боях в самій столиці, а згодом відступив з усією армією. Він пройшов усю війну за незалежність і закінчив її командиром кавалерійської бригади, з якою опинився у союзній Польщі.

Після табору інтернованих, Смовський вступив до війська польського. У 1939 повоював проти нацистів і срср, знову опинився у таборі, проте на прохання уряду УНР в екзилі був випущений на свободу.
Німці переконали Смовського, що є союзниками України і готові створити збройні сили України.

"Українці в різних країнах, особливо військово-політична еміграція, знову готувалися до можливості відновити українську державу. Для цього потрібно було війська, для цього потрібна була армія. І тому за дорученням, як правило, ОУН, державного центру УНР в екзилі – продовження республіканської традиції – українці спеціально йшли у військо, в поліцію для того, щоб навчитися, відновити свої військові характеристики і коли буде треба, встати в ряди української армії", – сказав історик Олександр Кучерук.

 Формування Костянтином Смовським 2 підрозділів

З початку 1942 року тут, у будівлі райвідділку міліції на вулиці Левашовській (нині Шовковичній) Кость Смовський береться формувати одразу 2 підрозділи – 115-й і 118-й охоронні батальйони. Туди потрапляють невиявлені нацистами члени націоналістичних організацій, червоноармійці, які за будь-яку ціну хотіли вирватись із таборів військовополонених, а також мобілізована молодь.

До осені 1942 гітлерівське полювання на націоналістів в Україні досягло рівня сталінських репресій, а то й перевершило його. Арешти відбулись і в батальйоні Смовського – кількадесят офіцерів і сержантів були затримані і більше ніколи не повернулись. Нацисти були змушені надати добровольцям важку зброю – кулемети, міномети та артилерію, але при цьому побоювались, що її українці рано чи пізно обернуть проти окупантів.Тому Гіммлер прийняв просте рішення – перекинути українські батальйони з Києва до білорусі для боротьби з місцевими та засланими з москви партизанами і диверсантами. А український рух опору – червоний і національний – вирішив придушувати силами інших чужоземних формувань німецької армії – російських, польських, балтійських та азійських. Нічого нового – старий римський принцип "поділяй та володарюй".

На той час конфлікти між українськими добровольцями і нацистами досягли апогею. Омріяної незалежності, за яку пішли воювати ветерани Визвольних змагань, німці давати не збиралися.

Коли батальйони виводили до Прусії, у них ледве не розпочалось повстання. Найгарячіші голови закликали перебити німецьких офіцерів і з боями прориватись на з'єднання з УПА. Однак заколот зупинив Смовський.

Смовський
Смовськийскріншот

Він не був принципово проти, але своїм авторитетом ветерана трьох війн довів бійцям, що спроба прориву з Німеччини до України – безглузде самогубство. Та дослухались до командира не всі.

"З колишнього Буковинського куреня я знаю буквально одиниці людей, які змогли потрапити в УПА. Наприклад, Андрій Таршак. Він ще живий був, пам'ятаю, у 90-их роках. Микола Сидоренко, він не був з заходу України, але він також перейшов до УПА зі складу цих батальйонів. А загалом до УПА відомо, що 4 чоловіка змогли пробитися до Української повстанської армії", – сказав історик Андрій Дуда.

Врешті, у Пруссії Костянтина Смовського заарештували – однак все ж не розстріляли. Його втретє у житті кинули до концтабору. Цього разу це був нацистський табір смерті Дахау біля Мюнхена.

До долі Смовського ми ще повернемося, а поки розповімо про його дітища – 118 батальйону. Він був доповнений бійцями 115-го, і влитий до новостворюваної 30-ї дивізії військ СС.

Це з'єднання формувалось із мішанини національних батальйонів, які 1944 року опинились у Східній Пруссії. Тут були українські, білоруські, вірменські та "казачі" підрозділи, але всім їм оголосили, що тепер вони – "росіяни", і в майбутньому будуть передані до "російської "визвольної" армії" генерала андрія власова.

Повстання і помста нацистам

Мало того, бійці дізнались, що їх кидають на Західний фронт, де вони мають вбивати французьких повстанців-макі. Мотивація воювати на боці одного ворога – нацистів, проти іншого – більшовиків, – тепер зникла навіть у найзатятіших антикомуністів. Навпаки, ідея повстання і помсти нацистам охопила всіх – і ветеранів Визвольних змагань, і колишніх червоноармійців.

Батальйон Смовського прибув до французького міста Безансон 20 серпня 1944. А уже за два дні українці налагодили зв'язок з французькими повстанцями. Це виявилося просто – через виявленого у найближчому кафе місцевого українця. Ще за дві доби домовились про спільні дії – перехід на бік "Вільної Франції" під час першої ж антипартизанської операції, запланованої на суботу, 26 серпня.

Нацисти щось вочевидь запідозрили і скасували операцію, а українським офіцерам оголосили про зняття з посад. Однак це вже не змінило нічого, крім деталей. Тепер батальйону потрібно було здійснити повстання не в лісах на виїзді, а просто в гарнізоні, в оточенні німецьких частин.

І операція була проведена просто блискуче! У ніч на 27 серпня 1944-го о 2-й годині в розташуванні батальйону добре засвоєним вермахтівським прийомом – червоною сигнальною ракетою – було піднято тривогу. Всі солдати і старшини швидко зібрались у похідну колону. Німецькі офіцери, які спали в окремому від українців будинку і спробували взятись за зброю, були знищені спеціально виділеною ударною групою з 15 автоматників. Весь батальйон з обозом і гарматами вирушив на обумовлене з французькими макі місце зустрічі – у лісі. При відході вояки звільнили з місцевого концтабору й забрали з собою близько 180 військовополонених – французів та арабів з армії Де Голля.

2-й Український батальйон імені Тараса Шевченка

Так близько 500 добровольців стали партизанами – 2-м Українським батальйоном імені Тараса Шевченка – і підняли прапори вільної України – і "Вільної Франції".

"Ось це саме приклад французького прапора, який використовували французькі партизани та український батальйон. Це прапор Франції з Лотаринзьким хрестом. Лотаринзький хрест був обраний генералом Де Голлем, як символ боротьби, як символ Жанни Д'Арк, яка перемогла британців у свій час. І символ свободи. Тому він був зображений на всіх прапорах, значках та емблемах військових частин", – розповів керівник історичного клубу "Вільна Франція" Владислав Садовий.

Але нацисти не були б нацистами, якби і тут не обдурили. Основним завданням 30-ї дивізії СС була не боротьба з повстанцями-макі, а підсилення потріпаної 19-ї армії Вермахту. Вона мала зупинити союзників отут, на лінії Вогезького гірського хребта. Дивізії виділили найважчу ділянку оборони у районі Бельфорського проходу, відомого також як "Бургундська брама" – єдиної ущелини між горами, куди могли вдарити американські танки.

Як повстання батальйону Смовського запустило ланцюгову реакцію

Однак цей обман вдарив по самих нацистах. Дивізія хоч і належала до елітних військ СС, та насправді була непідготовленим і сирим збіговиськом випадкових людей різних національностей. Не всі з них були згодні з тим, що вони тепер – росіяни, а їхні вороги – французи. Тож повстання батальйону Смовського запустило ланцюгову реакцію – і з'єднання просто розсипалось.

Уже наступного дня на бік французів з боєм перейшла ще одна українська частина.

"Був ще один батальйон українців, який так само перейшов на бік французів, руху опору. Він називався батальйон Івана Богуна. Він був більший, ніж батальйон Шевченка, близько 800. І якщо у батальйоні Шевченка були невеликі втрати, то в Богуна більші, майже 200 осіб", – сказав історик Олександр Кучерук.

Ще за дві доби повстав уже цілий полк білорусів. Ті воювати більше не хотіли ні за кого – і просто втекли через гори до Швейцарії. А 2 вересня українські партизани розбили останню боєздатну частину дивізії – кавалерійський батальйон із російських казаків.

Рештки есесівського з'єднання роззброїли і відвели якомога далі в тил, а командувач 19-ї армії Фрідріх Візе після перших зіткнень з американцями і регулярними військами "Вільної Франції" просто кинув позиції і відступив до рейху.

Так повстання одного українського батальйону обвалило увесь німецький фронт у південній Франції.

"Приблизно так виглядав український партизан у складі французьких партизанів: німецька сорочка, штани, чоботи, ремінь, обрубані німецькі підсумки", – розповів керівник історичного клубу "Вільна Франція" Владислав Садовий.

Батальйон імені Шевченка провів у безперервних боях зі своїми колишніми союзниками – німцями – кілька місяців. Треба визнати, що Костянтин Смовський встиг зробити з нього вельми боєздатну частину. Батальйон влаштовував засідки і розладнував роботу ворожого тилу, а з наближенням фронту – брав участь у визволенні міст Безансон і Понторлі разом із регулярними військами Вільної Франції.

У жовтні 1944 шевченківці потрапили в оточення під містом Бельфор, і командування вже майже списало їх у безповоротні втрати. Але несподівано і для ворогів, і для друзів бійці Смовського відчайдушно контратакували – і вийшли з мішка самі та вивели з собою ще й роту макі. Українці отримали французькі нагороди – і постали перед новим нелегким вибором.

У розташуванні частини з'явилися радянські емісари, які почали переконувати вояків добровільно повернутись "на родіну" обіцяючи їм "прощення всіх гріхів" і "райдужне майбутнє", та паралельно вимагаючи від французького уряду їх репатріації. Фактично кожен п'ятий – повірив.

"Їх морем перевезли з Марселя до Кавказького чорноморського узбережжя радянського союзу, там їх прийняв відділ "смерш" кавказького військового округу і їх всіх, сто з гаком чоловік.. все хороше забулося, всі обіцянки і вони всі отримували по 54-й статті (зрада Батьківщині). Вони всі отримували від 10 до 25 років таборів", – сказав історик Іван Дерейко.

Іван Дерейко
Іван Дерейкоскріншот

Нова французька влада повелася не так, як діяли в аналогічних ситуаціях Британія і США, котрі силою видали сталіну росіян і казаків з армії власова.

Українцям натомість запропонували продовжити військову службу – в Іноземному легіоні.

Туди подались навіть колишні комуністи і офіцери червоної армії. Усі вони продовжили воювати – аж до повної капітуляції Німеччини. А у вересні 1945 більшість з них разом з усім Легіоном поїхали на свою другу (а дехто і на третю) війну – у В'єтнам.

Як склалась доля Івана Зарічанського та більшості інших українців у Іноземному легіоні – ми наразі не знаємо. Чи дізнаємось колись?

Про Лева Глобу

Все можливо! Наприклад, 2012 року у Канаді помер фотограф однієї з місцевих газет, Лев Глоба. Коли донька і внучка відкрили його архів – то виявили там вищі військові нагороди від французького уряду та листи з подякою за співпрацю від американських спецслужб. Померлий виявився керівником іще одного антинацистського повстання серед українських добровольців – і ветераном Іноземного Легіону.

Лев Глоба
Лев Глобаскріншот

Лев Глоба народився у місті Кременець на Тернопільщині 1924 року. Тоді це була територія Волинського воєводства Польщі. Початок війни перетворив юнака на затятого антикомуніста. Більшовики 1939 року розстріляли його батька, Федора, а 1941-го – брата Юрія з дружиною.

Коли на Тернопільщину прийшли німці, 17-річний Лев одразу ж зголосився добровольцем до їхнього війська, і потрапив до 102-го охоронного батальйону.

Однак нацисти виявились нічим не кращими за комуністів. За час окупації двоє родичів Лева Глоби загинули у спаленому за підтримку повстанців селі, а ще двоє потрапили до табору смерті Аушвіц. А батальйон, у якому він служив, нацисти уже у 1942 перекинули з батьківщини до білорусі, а згодом і до Франції.

Глоба пройшов той же шлях, що і Кость Смовський. Якщо на початку війни він був готовий воювати на чийому завгодно боці, лиш би помститись більшовикам, то вбивати французьких повстанців не мав анінайменшого бажання.

Улітку 1944 20-річний Лев став командиром свого ж батальйону у 30-й дивізії військ СС.

Лев Глоба.

Одразу ж по прибутті до Франції він налагодив контакт із місцевими підпільниками. Вранці 27 серпня стало відомо про повстання батальйону Смовського, тож Глобу з його частиною нацисти спішно відправили в тил, з тим, щоб роззброїти і відправити в концтабори.

Тож Лев дав наказ до бою прямо на марші, о 10 годині ранку, на дорозі біля містечка Конфракур.

"Перший український батальйон йшов колоною разом з німцями. І за наказом одягнути шоломи, вони одягнули шоломи і почали вбивати німців. По спогадах не зміг врятуватися жоден німець, бо українці зробили це несподівано. В цьому бою вони захопили якраз велику кількість військового майна, зброї, їжі, амуніції. І в такому складі вирушили в ліс", – розповів керівник історичного клубу "Вільна Франція" Владислав Садовий.

Батальйон Глоби був перейменований в 1-й український імені Івана Богуна, а сам Лев переобраний командиром.

Американська армія тут же вхопилась за чудовий шанс розвалити німецьку оборону Бургундської брами силами українців, і десантувала в розміщення богунців розвідувальну групу на чолі з підполковником Уоллером Бутом і лейтенантом Волтером Кузьмуком.

Останній був нащадком українських емігрантів і парашутистом 101-ї повітрянодесантної дивізії США. Він разом із своїм з'єднанням десантувався і воював у Нормандії. Але його, як рядового Райана, терміново викликали з фронту для важливішої місії – американці дізнались, що повсталий батальйон з російської дивізії СС одягнув синьо-жовті пов'язки.

"Також був приклад синьо-жовтої пов'язки, яку носив Перший український батальйон імені Богуна. Це синьо-жовта пов'язка з написом FFI – Внутрішні війська Франції. Для чого вони були використані? Щоб не переплутати своїх. Тому що український батальйон був повністю в німецькій формі. І французи по максимуму намагалися дати хоча б берети. Але пов'язка була найпершим чинником, який казав, що ти свій", – розповів керівник історичного клубу "Вільна Франція" Владислав Садовий.

Владислав Садовий
Владислав Садовийскріншот

Завдяки десантнику Кузьмуку українці з американцями порозумілись просто блискуче! І німців було розгромлено!

До бійців Глоби також прибули радянські емісари – але їх теж захистили французи і весь батальйон імені Богуна влили до французького Іноземного Легіону. Це єдиний в історії Легіону приклад існування національного формування.

"Українці у більшій своїй частині вступили у Французькій іноземний легіон у 13-ту бригаду, де з них була створена рота, навіть більше ніж рота. І вони продовжували свою війну до закінчення війни до остаточної капітуляції. Після ІІ світової війни почали воювати за свою колонію в Індокитаї. Це Лаос, В'єтнам і Камбоджа. Так само українці поїхали у складі Французького іноземного легіону 13-тої бригади воювати і пройшли весь бойовий шлях", – зазначив керівник історичного клубу "Вільна Франція" Владислав Садовий.

Їхню долю можна простежити на прикладі самого Лева Глоби. Він відслужив 5-річний контракт у Легіоні, демобілізувався й 1951 року емігрував до Канади.

Кількість українців, які залишились у Легіоні – невідома

Кількість українців, які залишились у Легіоні – невідома. Але коли 1954 року бійці 13-ї напівбригади потрапили в полон до в'єтнамців у битві під Дьєн-Б'єн-Фу, серед них спеціально вишукували українців та інших громадян СРСР – вочевидь, на замовлення кдб.

Доля Костя Смовського

Доля інших героїв нашого фільму склалась по різному. Костя Смовського під кінець війни нацисти звільнили з концтабору і кинули на підсилення потріпаної дивізії "Галичина". Повоювати він уже не встиг, зате взяв участь у переговорах з англійськими та американськими командувачами про складання зброї.

Після капітуляції він учетверте в житті потрапив до табору – цього разу американського, де провів 10 місяців. Як він писав згодом, "вийшов з табору зовсім спаралізований" – четверта в житті війна не минула безслідно. Проте до кінця життя цей кубанський козак був активним діячем української еміграції і головою Союзу українських ветеранів.

Така от заплутана, але цікава історія українців у французькому іноземному легіоні. Може, час йому знову стати українським? Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Читайте також: мирний договір із росією невартий паперу, на якому написаний – "Машина часу".

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Попередній матеріал
Це ГУР! Чому арештували заступника Шойгу? Шольц проти Taurus. Хроніка 791-го дня Великої війни
Наступний матеріал
"Суспільне" хочуть викинути із вечірніх слотів телемарафону – голова наглядової ради мовника
Loading...