Боєць шкандибаючи заходить у стабілізаційний пункт, де його миттєво роздягають, вкладають на ліжко, оглядають. Як з'ясовується в розмові – Артем – бойовий медик, який сьогодні виїхав на передову за пораненими бійцями.

– Під час евакуації на мене дрон скинув два ВОГи.

Лікарка 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Леона:

Бойові медики, санінструктори, стрільці-санітари, які надають першу домедичну допомогу, які саме перебувають на полі бою або ті, які виїжджають на броні туди ближче до "нуля", до передньої лінії – ми їх втрачаємо. Необов'язково вони гинуть, але вони більше не можуть працювати, тому нам їх не вистачає. Нас було спочатку набагато більше, а з кожним днем нас усе менше і менше. Ми спілкуємося, серед своїх, серед інших підрозділів. Все ж таки ми довго один з одним пліч-о-пліч, може, здобуваємо не просто братерські відносини, а дружньо-сімейні. І потім ми одне одного втрачаємо – це найважче.

На одній зі стан "стабіка" – меморіальна табличка. У пам’ять про медиків, які загинули, виконуючи свою роботу – рятуючи поранених бійців.  

– Звання – молодший сержант.

– Коли поранення?

– Сьогодні, без двадцяти п’ята ранку.

Медики оглядають пораненого

Лікарі обережно зрізають просочену кров’ю штанину військової форми. Артем детально розповідає їм, що, як і де трапилося. Він сам неодноразово так розпитував своїх бійців – як бойовий медик. А тепер потрапив на лікарняне ліжко сам. 

Анестезіолог 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ "Осьмак":

– Іванівське, Часів Яр, Кліщіївка, тобто…

– Все довкола Часового ?

– Так, з усього того напрямку до нас везуть, до нас везуть з Іванівського, там де працює вже наша бригада. Крім нашої там ще 4-5 бригад, які до нас можуть звертатись, привозити своїх людей.

– Добрий день. Що з ним?

– Травма в коліні, вдарився, як ховалися від скидів, і в вусі дзвеніло.

– Це контузія, я так розумію?

– Акубаротравма невеличка може бути.

У стабпункті з'являються нові бійці – ще один бойовий медик. Уже не поранений. Він привіз на огляд одного зі своїх бійців.

– У зв'язку з тим, що зараз основна небезпека на фронті це навіть не артилерія, а FPV-дрони, якось характер поранень змінився? – запитую анестезіолога, хто працює у стабпункті з перших днів. 

Анестезіолог 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ "Осьмак":

– Так, дуже велика кількість дрібних уламкових уражень, на які ти не завжди зразу можеш звернути увагу і їх не завжди помітно одразу, які можуть призвести до досить несподіваних наслідків.

–  Сідай сюди посередині, голову туди, ноги туди.

Лікарі про небезпеку від уламкових поранень

В імпровізованій лікарні нові пацієнти. Старший боєць з пораненою ногою, замотаною бинтом. Та слідами крові на голові. Доки медики оглядають військового, я розпитую, що ж насправді трапилося.  

– Вибух був.

– FPV прилетіла?

– Так, FPV-шка.

– Полювала за вами? Як узагалі це відбулося?

– Побачив, в очах "блик" і все.

Анестезіолог 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ "Осьмак":

"Зовнішньо здається, що просто поранило тобі шкіру, а насправді пробило легеню або пошкодило аорту або серце. Є протоколи FAST, тобто це протоколи УЗІ-обстеження, у нас є один УЗІ апарат, більш стаціонарного плану – ось, є другий УЗІ апарат, такий мобільний взагалі. Зараз він заряджається, ми ним працюємо найчастіше, досить зручний, можеш бігати, по суті, від одного ліжка до… FPV небезпечні тим, що їх багато, вони легкі в використанні і цим активно користуються, вони вже навчилися цій роботі, тому через це відсоток поранених зростає, але я не скажу, що набагато тяжчі стали поранені – нема такого".

"Тут здебільшого поранень 80% від FPV, якщо на піхоту, то вони здебільшого уламки використовують. А якщо у бліндажі – то кумулятиви різні, боєприпаси", – зауважив лікар медичної роти 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Андрій.

– Термобари?

– Так, опіки, опіки і глушить їх сильно – розриви барабанних перепонок.

– Не чують нічого?

– Залежно з якої сторони, якщо прилітає з лівої сторони і він повернутий лівою стороною, то здебільшого страждає одне вухо, а якщо попадається так, то буває що розриви на двох вухах.

 Андрій якраз займається цим самим старшим бійцем, біля якого впав снаряд, скинутий із дрона:

"Поранення в ногу легке, а в голову – то вже тяжче. Зашили, можливо, струс мозку у нього, там уже будуть в госпіталі дивитися, зроблять йому більш детальний огляд, буде зрозуміло".

Як працюють медики

Після того, як бійця стабілізували, його проводять до медичного авто та везуть у найближчу стаціонарну лікарню. Сьогодні оглянутих та стабілізованих поранених везе Леона.

"Робота полягає в тому, що ми евакуйовуємо з точки А в точку Б або навіть в Б, а потім в С поранених. Є точки перехоплення, які розташовані в полях, скажімо так, і ми можемо виїжджати туди і везти їх звідти – надавати першу медичну або домедичну допомогу – залежно від того, які там поранення – привозити на стабілізаційний пункт і потім везти далі", – поділилася лікарка медичної роти.

– Ця робота, коли чекаєш поранених у полях, вона ж геть інша, ніж робота в стабілізаційному пункті? 

– Так, вона більш небезпечніша, більш брудна, більш нервова – тому що в тебе немає під рукою людини, яка може допомогти. Є я і водій, більш нікого. Якщо там декілька поранених, то все лягає на нас двох, немає ще одного побратима з лікарським або медичним фахом, який би міг допомогти в цьому питанні. Страшно, коли щось відбувається незрозуміле і ти це не можеш контролювати.

– Що ви маєте на увазі?

– Якийсь відбувається обстріл, ти не знаєш чим, не розумієш звідки і як довго він буде – чи це щось окреме прилетіло, чи, може, касета. Коли ти не контролюєш ситуацію – це викликає страх. Або чекаєш на евак і орієнтуєшся, що він ось-ось буде, десь протягом години, а його немає годину, півтори, дві і виникає такий дискомфорт усередині, який тебе не відпускає – щось не так іде, значить, робота буде не така, яка запланована.

Саме Леона проводжає бійців до медичного авто і розсаджує їх, щоб була змога завезти до лікарні одразу трьох поранених. Її рухи чіткі, команди – зрозумілі. Видно, що вона займається цією роботою не перший день: 

– Проходиш туди трохи далі, сідай. Мішечок твій я кладу ось сюди.

Історія бойового медика з російського полону

Доки чекаємо нових поранених, "Осьмак" – анестезіолог – одна з найпопулярніших серед фронтових медиків спеціалізацій – розповідає про себе. І про свої два "приходи" в армію і на війну. 

– Я був лікарем-анестезіологом дитячим.

– Коли ви на війну прийшли?

– Перший раз – в 2014 році.

– Теж як медик?

– Так, більше як бойовий. Потім після полону мене дембельнули.

– Були в полоні?

– Так, потрапив.

– Як? 

– Домовленість була між нашим командуванням і командуванням "сепарів" про те, що до них попали двоє наших хлопців, яким вони не хотіли надавати допомогу, кажуть – або ми їх розстріляємо, або ви їх приїдете забирати. Ми приїхали за домовленістю до них під білим прапором, це було на напрямку Дебальцевого, Нікішино селище, з одного боку наші бійці стояли, з іншого вже "сепари". І, відповідно, ми приїхали прямо на їхню позицію за домовленістю, щоб забрати двох наших поранених бійців. Як виявилося, бійців не було, оскільки вони полювали за нашим екіпажем досить довго, на той момент ми були єдиним лікарським екіпажем, який працював там на 30-ти кілометровому напрямку, моталися. Вони по нас намагалися попасти, таким чином вони нас просто взяли в полон. Нас московська пропаганда обізвала "елітний медичний спецназ", що ми спецпризначенці, тому перший час нас досить добре пиз***ли.

–  Били, м'яко кажучи.

– Так, потім, коли вони вже отримали підтвердження з нашої сторони про те, що ми справді медики.

– А вони думали, що ви не медики?

– Вони так і думали, що ми реально спецназ. Один мені там на допиті розказував – ти точно вчився в Польщі, я тебе знаю. Кажу – я в Польщу в житті ні разу не виїжджав. Точно вчився – я ж тебе вчив. Там був один майор фсб, вони не парилися абсолютно, представлялися відкрито – майор фсб, підполковник фсб, той-той-той.

– Що вони хотіли?

– Інформації. Ти ж як медик можеш володіти багато якою інформацією, просто що ми нею не володіли, тому з нас нічого неможливо було отримати.

– Тому вас били?

– Так, тому що вони думали, що ми її просто приховуємо.

– Які у вас наслідки після полону по здоров’ю?

– Перші два роки було важко, були напади у зв'язку ще з контузіями, і з усіма ударами по голові. Були с**ні напади, підвищення тиску, гіпертензія, тобто мені в 2020 році дали другу групу у зв'язку з тим, що в мене гіпертонічні кризи були просто колосальні. До 190 я не відчував тиск, плюс-мінус 200-210 я почав відчувати головні болі, а взагалі прикольно, ти можеш іти-іти, потім впав. Доводилося лікуватися, але після терапії нормально. Синкопальних у мене не було взагалі, кризував я може разів 5-6 за весь час.

– Що таке кризував?

– Гіпертонічний криз. В принципі, сам собі надати допомогу – скинув тиск – які проблеми?

– Ви добровільно прийшли чи вас мобілізували?

– Коли вони там, о 4-й ранку почали обстріли? О 5-й годині ми вже формували територіальний батальйон.

– Це де?

– В Броварах, під Києвом. Я вже був зарахований як начальник медслужби батальйону територіальної оборони, а потім, коли вже формувався 5-й полк, то мене вже запросили сюди.

Про жінок-медиків у стабілізаційному пункті

Серед медиків стабілізаційного пункту – багато жінок. Одна з них – тендітна, невисокого зросту Христина. Як з'ясовується в розмові, дівчина у перший день Великої війни прийшла добровільно – приєднатися як медик до лав тероборони. 

Старша медсестра медичної роти 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Христина: 

– Я служу з перших днів війни, з 24 лютого 2022 року, в медичному пункті, тепер у медроті, і хотілось просто працювати в тій службі, яка намагається допомогти. Там хлопці роблять надважливу роботу, а ми їм допомагаємо її робити. Щоб вони були впевнені, що все буде гаразд, щоб не трапилося, бо ми тут є. 

"Я прийшла одразу в тероборону, я жила під Броварами, живу під Броварами і коли в нас підходили окупація до Броварського району, у нас всі, хто міг – всі допомагали, і з цього почався шлях військовий, до цього я себе в армії не бачила", – додала вона.

Анестезіолог 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ "Осьмак":

– Ця маленька дівчинка 24 лютого прийшла одна з перших формувати батальйон територіальної оборони так само в Броварах, а потім так її захопило, що годин через 5 вона ще й чоловіка змусила прийти мобілізуватися.

"Чоловік хотів піти служити, але там черга велика була для чоловіків, зрозуміло, тут у нас окупація, усі стоять уже з сумками. А я прийшла, оголошення було, що там парамедиків будуть вчити. Я думаю – піду, щось повчу. А тут медпункт, якого фактично немає, два медики тільки, а потім це так усе закрутилося – Сергій, Катя медсестра і все, медсестер немає, ми почали медпункт якось облаштовувати. Мені чоловік увечері приходить і каже, сказали поки додому іти, наберуть, а я вже на чергуванні", – поділилася Христина.

Тяжко чи легше, коли на війні пара?

З чоловіком у перші дні Великої війни в армію прийшла і Леона: 

– Я тут з чоловіком, не медик.

– Військовий?

– Так.

– Разом пішли?

– Так.

– Це тяжко чи легше, коли на війні пара?

– Легше. Він знає, якби він був один, а я б сиділа там, дома, а він пішов би десь на якесь завдання, на свою роботу, і не виходив на зв'язок добу, по-різному, я знаю, до кого звернутися, я знаю, що відбувається. Якщо я не можу до нього достукатись або він до мене достукатись, то знає, до кого звернутися і там відкажуть, що все нормально.

Старша медсестра медичної роти Христина:

– Воно десь і легше, і важче. Легше – тому що є спілкування, важче – тому що добре, коли щось є, і все там добре удома. Батькам, мабуть, важче. Але загалом, добре розуміти одне одного. У цивільному житті працювала в приватному секторі, в нас сімейний педіатричний кабінет.

– Ви дітками займалися?

– Я адмініструвала, дітками займався педіатр, медсестра, а я адмініструвала педіатричний кабінет, його роботу, графіки, його повне функціонування, оснащення. В принципі, я цим і тут займаюся як старша медсестра.

– Допомагаєте?

– Людей мало, медперсоналу мало, потрібні медсестри, потрібні лікарі, анестезіологи критично потрібні, середній медичний персонал потрібен. Тому тим, хто міг би займатися якоюсь організаційною роботою, доводиться працювати і практично.

"Хотілося допомогти, я дуже хотіла працювати на стабпункті, працювати з пораненими, це була мета – іти, служити, хотілось безпосередньо відчувати, що ти якось намагаєшся мінімізувати втрати, мінімізувати шкоду завдану, допомогти якось зберегти працездатність, максимально допомогти – знеболити, зарадити, можливо, навіть, побалакати, бо ми спілкуємося, заспокоїти", – зауважила вона.

– Насправді, армія, при тому, що це дуже серйозна структура, це є дуже тепла структура, особливо, якщо колективи такі – медики, наприклад, у нас тут мало кадрових, ми тут з цивільного життя – медсестри, лікарі, тому ми дуже тут дружимо. У нас сім'я, ми дуже багато часу разом проводимо, і це все переживаємо разом, ось це радощі. Ясна річ, що хочеться радощів і цивільних, які трапляються у відпустках, які бувають рідко, але загалом так, ось це радощі в спілкуванні і в тому, що є команда, є сім'я. Так, буває складно, деякі реалії десь і жахають. Всі завжди від медиків хочуть почути, що ми там в повному жаху від того, що ми бачимо, але це не так. Ми до цього готові, це сприймаєш – в момент, коли ти це бачиш, це сприймаєш як предмет роботи, тобі головне з холодним розумом підійти до того, щоб зарадити максимально. Потім ти вже можеш аналізувати.

Також Христина зазначила: "Завжди люблю казати, що до війни любила усілякі фільми – "Marvel", так от, після початку війни дивитися їх неможливо, тому що ти працюєш із справжніми героями. Ти бачиш, що там це кіно, а тут реальність, бачиш, як хлопці на завдання виїжджають – спокійні, зібрані, цілеспрямовані, ось це герої – справжні, їх не треба шукати в кіно. Їх зараз бачимо щодня тут. Що найважче? Розуміти, що дещо в руках, що називається, тільки в Божих, ми тільки руки. Безпосередньо, щось є вище, де ми не вправі вирішувати. Хотілося б, щоб усе було тільки на нашу користь. Це найважче – що ми не завжди можемо все, хоча дуже хочемо".

Читайте також: цілодобово привозять українських воїнів: медики показали роботу на Бахмутському напрямку.

Читайте також: "Війна їм дала нову професію": як столярі і зварювальники у мирному житті працюють нині бойовими медиками на фронті. Зазначається, що за день буває 12-13 виїздів на допомогу пораненим.

Дивіться також:

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

• Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.