Трансплантація в Україні: що каже закон та як рік пандемії змінив життя тих, хто потребує пересадки

Трансплантація 5 канал / Час. Підсумки тижня
Попри епідемію коронавірусу, українська трансплантологія цього року розвивалася семимильними кроками. До великих центрів доєдналися лікарні в менших містах

Щороку в Україні на трансплантацію органів чекають 5000 українців. Із них 3400 помирають, так і не дочекавшись порятунку. Страшна статистика. Наші громадяни і досі їздять до інших країн на пересадки. До Індії, Туреччини, сусідньої Білорусі. Але нині, коли через коронавірус закриті кордони, українцям складно виїхати на операцію. А трансплантація – це те, що не завжди зачекає.

Українські дипломати намагаються полегшити бюрократію на кордонах, а лікарі продовжують вірити у те, що пересаджувати органи, як то кажуть "під ключ", таки будуть вдома. Бо лікарі-генії у нас є! І коли ми готували наступний матеріал, то з'ясували, що перша у світі пересадка нирки від людини до людини була зроблена саме рукам хірурга-українця Юрія Вороного. Це сталося у Харкові у 1933 році. То чому Україна зі своїми видатними хірургами так загальмувала у трансплантології. Не дивуйтеся, причина – банальна. Ірина Саєвич далі.

Рік українці живуть по суті боротьбою з коронавірусом. Та в країні і далі залишаються тисячі людей, які теж потребують допомоги. Як рік пандемії змінив життя тих, хто потребує пересадки органів?

За право жити щороку в Україні бореться 5 тисяч людей, які потребують пересадки. Але при такій потребі за роки незалежності провели лише 2,5 тисячі трансплантацій. Через коронавірус ситуація ще більше ускладнилася.

Олег Самчук, керівник Львівської міської клінічної лікарні швидкої допомоги, каже: "Якби не пандемія COVID-19, у місті Львові вже були б пересаджені і печінка, і легені. Ми мусили лікарню перепрофілювати на прийом великої кількості "ковідних" пацієнтів. А ми могли ті сили, які ми зараз витрачаємо на боротьбу з епідемією, витратити на розвиток медицини, трансплантології".

Трансплантація
Трансплантація5 канал / Час. Підсумки тижня

Ба більше, У середині березня і зовсім заборонили планові операції, зокрема і пересадки та в травні знову поновили. Однак вже восени виникла нова проблема. Відео записали пацієнти, які потребують пересадки органів у Білорусі.

Пацієнт, який чекає на пересадку органу
Пацієнт, який чекає на пересадку органу5 канал / Час. Підсумки тижня

1 листопада країна закрила свої кордони для іноземців нібито через поширення коронавірусу. Зо пів тисячі українців стали заручниками ситуації. Більшість роками стоїть у листах очікувань, держава вже оплатила їхні трансплантації, тож у будь-який момент їм могли зателефонувати і викликати на операцію, але дістатися до неї було неможливо.

Серед тих, хто просив дозволити в'їзд у Білорусь, була і Руслана. У неї хронічна ниркова недостатність останнього, п'ятого ступеня. Два роки дівчина очікує на новий орган у Білорусі, та щоб залишатися в черзі, має щотри місяці їздити у клініку й здавати кров.

Руслана Брянська каже: "Поки в нас кров не поновлена, нас немає в їхньому листі очікування, тобто нам не шукають донора".

Руслані таки вдалося потрапити у Білорусь. Наприкінці листопада українцям, які мають документи від білоруських медзакладів, дозволили в'їзд і для операцій, і для обстежень. Але зробити це досі важче ніж раніше.

"Проходження кордону дуже специфічне. Не перевіряють, а трусять", – повідомила Тетяна Якубець, мати пацієнта, який потребує пересадки.

Кордон із Білорусю
Кордон із Білорусю5 канал / Час. Підсумки тижня

Тим часом, попри пандемію, вітчизняна трансплантологія цього року розвивалась семимильними кроками. До великих центрів доєдналися лікарні у менших містах. Уперше родинну пересадку провели у Черкасах. Мати віддала свою нирку синові. До цього він був змушений тричі на тиждень їздити зі свого села у райцентр на гемодіаліз, бо його нирки самі не могли очищати кров.

Та є і ті, кому органи рідних не підходять, тож доводиться чекати порятунку від інших людей. Коли родичі загиблих, проявляють милосердя й віддають органи найрідніших тим, хто цього потребує. Так, торік у Ковелі, що на Волині, пересадили серце від чоловіка, який загинув. Це була перша за 15 років трансплантація серця в Україні.

"Тобто маємо цього року факт, коли районна лікарня зуміла констатувати смерть мозку, а інша районна лікарня зуміла провести трансплантацію", – каже Ігор Іващенко, заступник міністра охорони здоров'я з питань європейської інтеграції.

Чи не найбільше трансплантацій наразі проводять у Львові. Цієї осені відбулась унікальна операція. Органи одного донора пересадили трьом пацієнтам. Нове серце забилося у тілі Василя Фасюка.

Цю пересадку провели у Львівській лікарні швидкої допомоги. Медзаклад – один із 24, який долучився до пілотного проєкту МОЗ й отримав від держави кошти.

Олег Самчук, керівник Львівської міської клінічної лікарні швидкої допомоги, розповідає: "Він повністю оплачує операцію, затрати на даний вид операції повністю лікарні і пацієнту це безоплатно. Раніше пацієнти платили гроші за це, купували медикаменти і так далі".

Полегшив роботу і закон про трансплантологію, каже медик. Його ухвалили два роки тому. Що він передбачає?

Людина може потенційно стати донором, лише коли лікарі констатують "смерть мозку".

Оксана Дмитрієва, народна депутатка від "Слуги народу", розповідає: "У цій постановці діагнозу бере участь не один лікар, як раніше, а цілий консиліум лікарів. Судмедексперти підключаються. Ми в законі прописали все можливе, щоб люди повірили, що вони захищені від якоїсь там "чорної трансплантації", а лікарі були переконані, що вони захищені від того, що на якогось одного лікаря будуть говорити, що ось ти не маєш рації".

Але є проблема, в організації "Рух за трансплантацію" заявляють: у лікарнях бракує обладнання для констатації смерті мозку.

"Це перший етап. Без констатації смерті мозку неможливо далі рухатись у трансплантації. Крім того, 80% лікарень не мають того чи іншого обладнання для констатації смерті мозку", – говорить Юрій Андрєєв, засновник громадської організації "Рух за трансплантацію".

Про проблему знають, говорять у МОЗ. Та кажуть: коли лікарні з пілотного проєкту отримують кошти на трансплантації, у тариф включені кошти і на обладнання.

Ігор Іващенко, заступник міністра охорони здоров'я з питань європейської інтеграції, говорить: "Також у нас внесені зміни в наказ щодо порядку діагностики смерті мозку, який дозволяє бригадам використовувати газоаналізатори, доплери з інших закладів охорони здоров'я".

Ще одна з ключових змін – впровадження поняття "пожиттєвої згоди". Що це означає? Кожен повнолітній українець може написати заяву про те, що згоден стати донором органів після смерті. Або ж навпаки, не згоден. Своє рішення впродовж життя можна змінити. За бажання ці дані можна буде внести в паспорт чи права. Якщо ж людина не писала жодної заяви, то після її смерті лікарям доведеться просити дозволу на використання органів померлого для донорства, у його рідних.

Дані про те, що ви згодні чи не згодні, мали б потрапити в Єдину державну інформаційну систему. Це по суті комп'ютерна програма, яка об'єднує дані про те, хто потребує пересадки органів і хто готовий стати донором.

Інформація про потенційних донорів
Інформація про потенційних донорів5 канал / Час. Підсумки тижня

Максим Овечко, керівник Центру трансплантології Львівської міської клінічної лікарні швидкої допомоги, розповідає: "Буде одна всеукраїнська велика база, коли буде з'являтися орган, ми будемо мати вибірку, кому найкраще цей орган підходить. Це би дуже полегшило. І для пацієнта так само. Пацієнт не їздив би в Київ, у Львів, у Ковель ставати на лист очікування. Він би міг один раз поїхати в заклад, його би вже зареєстрували і він би вже стояв у листі очікування всеукраїнському".

Вносити інформацію у цю систему мають трансплант-координатори. У жовтні стартувало їхнє навчання.

Упродовж 2 тижнів студентам викладає 25 лекторів із України, США, Німеччини і Білорусі. Через карантин навчання проводять онлайн. Дисципліни різні від вивчення законодавчих тонкощів до психології, адже саме трансплант-координатори матимуть спілкуватися з родичами померлих.

Михайло Загрійчук, керівник Центру трансплантації органів, хірургії печінки та підшлункової залози Київської обласної клінічної лікарні, розповідає: "Як встановити покази до трансплантації, як поставити діагноз смерті мозку важкому хворому, як спілкуватися з родичами на предмет донорського забору, які бувають види трансплантацій і так далі. В ідеалі трансплант-координатори мають бути у кожній лікарні, де є реанімації. Як мінімум по 2-3 людини в лікарню наша задача підготувати і ми з нею впораємось".

Курси вже пройшло 70 слухачів. Усі вони лікарі із вищою медичною освітою, які самі захотіли освоїти цю нову професію. Спеціалізація і стаж не важливі. Серед студентів – як керівники лікарень, так і медики-початківці. Кажуть: попереду складна робота, але якщо вдасться врятувати хоч одне життя, то вона того вартує.

Слухачка курсів Галина говорить: "Цей момент він вартує того. Це повністю перекриває всі переживання".

Та наразі трансплант-координаторам ні з чим працювати, єдина система мала почати діяти ще у 2018 році, але її досі не запустили.

"Були виділені гроші – 26 мільйонів гривень, але по факту зараз немає ні грошей, ні реєстрів. За два роки гроші взагалі розчинилися в повітрі. Нова влада вже приходить і каже: "Да, ми зробимо, з наступного року будуть працювати от ці реєстри". Чи буде воно працювати, ми дізнаємось у наступному році", – розповідає Юрій Андрєєв, засновник громадської організації "Рух за трансплантацію".

А Ігор Іващенко, заступник міністра охорони здоров'я з питань європейської інтеграції, каже: "Протягом цього року заклади мали вести списки пацієнтів, які потребують трансплантації у паперовому форматі, але маємо надію, що з 1 січня система уже запрацює".

Пацієнти ж, які потребують трансплантації, кажуть: важливо розвивати культуру донорства. Добре, коли є рідні, які можуть віддати свій орган. Як до прикладу Анатолій. Чоловік врятував сина, в якого три роки тому відмовила єдина нирка. Це інтерв'ю ми записуємо одразу ж після операції.

Анатолій Яковенко, донор нирки, говорить: "Є така заповідь, що чоловік повинен посадити дерево, побудувати хату і виростити сина. Ну так, як син у мене дорослий – 21 рік, але здоров'я в нього не було, тому я вирішив повністю виконати свою батьківську місію".

Та є ті, кому не підходять органи рідних, й чужий орган та людська небайдужість можуть врятувати їхнє життя.

Руслана Брянська
Руслана Брянська5 канал / Час. Підсумки тижня

Руслана Брянська, яка потребує трансплантації, каже: "Я ніколи не думала, що буду в тій ситуації, що мені потрібен орган. Можливо, ще 10 років тому я б теж думала, ой навіщо це комусь треба, померла людина та й померла. Хай похоронять. А зараз я б теж, якби в мене були здорові органи, я б обов'язково підписала згоду на донорство".

Ірина Саєвич, Олексій Тищенко, Іван Довганик, "Підсумки тижня"

Попередній матеріал
Шлях від лісу до вашої оселі: скільки коштує новорічна ялинка та як перевірити її легальність
Наступний матеріал
Катакомби, приморські смаколики та гірськолижний курорт: як провести новорічні свята в Одесі
Loading...