Евакуювати з лінії фронту та надавати екстрену медичну допомогу пораненим побратимам – завдання військових медиків. Щодня евакуаційні бригади виїжджають на передову, щоб рятувати життя українських захисників. Окрім цього, медикам доводиться надавати ще й психологічну допомогу. Працювати з бійцями, які втратили побратимів на війні, або з тими, хто має посттравматичні розлади. Із медиками 141-ї окремої піхотної бригади спілкувався наш Денис Розенков.
Військова медикиня 141-ї окремої піхотної бригади пані Оксана показує евакуаційну машину швидкої допомоги. Каже, пристосовуватися працювати на війні було важко. Згадує першого пораненого, якому довелося надавати допомогу.
"Він був тяжкий, він зараз не бачить на одне око – ампутація, багато уламкового в нього було. І він був спочатку без тями. Коли вже в швидкій прийшов до тями, почув мій голос і каже: "Михайлівно, це ти?" Я кажу – я з тобою, поруч. Він запитав, де він. Кажу – ми в швидкий, їдемо на лікарню, а він каже, якщо Михайлівна мене забрала, значить жити буду", – зазначила військова медикиня 141 ОПБр ЗСУ "Відьма".
Своїй Михайлівні бійці бригади дали позивний "Відьма". Кажуть, вона може передбачати майбутнє. А ще – не втомлюється, коли треба надати допомогу побратимам та бігти окопами із чималим медичним наплічником.
"Тут у мене є все. Все, що потрібно. Я з таким рюкзаком йшла сім кілометрів. Чесно, я не відчуваю, мені подобається, ну кілограмів двадцять точно. Коли ти бачиш, що твоєму побратиму погано, ти не відчуваєш, що воно тяжке. Ти з цим рюкзаком біжиш до нього й швиденько надаєш йому допомогу", – поділилася жінка.
Пані Оксана з Івано-Франківська. За освітою – щелепно-лицьова хірургиня. Після початку повномасштабного вторгнення пішла доброволицею на фронт. Закінчила курси тактичної медицини та навчалася у Франції. Нині, окрім роботи на "еваці", надає й психологічну допомогу бійцям.
"Коли його побратим гине в нього на очах, у нього це відкладається. Вони ночами не сплять, вони їм сняться, і вони зі мною спілкуються, й я їх виводжу з цього стану", – розповіла жінка.
Робота евакуаційної групи – це передусім злагоджений колектив. У колишнього фермера, а зараз водія Ореста відповідальність не менша за медиків. Треба швидко дістатися місця, забрати поранених та доставити їх до стабілізаційного пункту. Чоловік каже, вчитися доводилося швидко. Особливо в ситуаціях, коли на тебе полює артилерія та ворожі ФПВ-дрони.
"Потрошки, з часом, як би мовити, звикаєш до того. На початках, звичайно, важко, не без того. У повітрі постійно дрони літають, треба на це звертати увагу, ну й стежити за дорогою. Бо на дорозі всякі перепони можуть бути", – зауважив військовослужбовець 141 ОПБр ЗСУ Орест.
Стабілізаційний пункт 141-ї окремої піхотної бригади розташований за лічені кілометри від лінії фронту. Все, щоб мати змогу швидко надати допомогу пораненим військовослужбовцям. Та доправити тяжких пацієнтів до військових шпиталів. До постійних звуків вибухів поряд із пунктом, кажуть медики, звикли. На це вже навіть не звертають уваги.
"Зрозуміло, що обстріли, зрозуміло, що бомби, КАБи і тому подібне. Але ми тримаємо руку на пульсі. І за необхідності спускаємося у підвальне приміщення, щоб перечекати якісь обстріли. Але мені особливо все одно – чи бути тут, чи за сто кілометрів, немає значення. Я не боюся, скажімо так, й мої хлопці та дівчата також", – розповів начальник медичної служби 141 ОПБр ЗСУ Олексій Недоступ.
Але бувають і гарні дні. Так медики кажуть, коли до стабпункту приходять із застудами та легкими захворюваннями. Адже якщо немає викликів на евакуацію, – це означає, що ніхто з наших захисників не зазнав поранення.
Денис Розенков, Дмитро Дубіна, Запорізька область, "5 канал"
Читайте також: Диво-операція, бо з таким діагнозом не виживають: у Дніпрі медики врятували військового – сюжет.
Дивіться також:
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.