білоруський псевдопрезидент тоді цілком солідаризувався з кремлівським фюрером. Ми пам'ятаємо оце його вірнопіддане "МИ" і плутані виправдання.
Але є й інші сябри. білоруські борці з рашизмом зібралися у добровольчий полк "Погоня" і батальйон "Кастуся Калиновського" та б'ють окупантів разом з нами.
То ж ми й вирішили розібратись, що там за історія з Погонею, Калиновським і взагалі білоруссю – вона нам друг чи ворог?
Почнемо з найголовнішого. А що у нас головне?
Найскладніше – з вірою. Вона у нас начебто одна – християнство, навіть найбільша конфесія однакова – православна, але по суті – різна. Україна непросто, але все більш незворотньо виборсується з тенет рпц-фсб, а білорусь у них – по самі вуха. Панівна церква навіть офіційно називається "білоруським екзархатом рпц", і не має навіть тієї тіні автономії, яку мала колишня УПЦ МП. Є ще католики та греко-католики, але їм за нинішнього режиму вкрай несолодко.
А от з мовою – веселіше. Бо білоруська з українською – найбільш споріднені мови у світі, вони взаємнозрозумілі й мають найбільший відсоток слів, спільний за формою і за значенням.
Що у нас залишилось? Армія? Тут все зараз складно. Але було – дуже просто. Бо з білорусами ми найдовше за будь-кого у світі пожили в одній державі. Більше під чужими окупаціями, на жаль. Різними – польською, австрійською, російською.
Але і разом проти спільних ворогів боролись. Спочатку – у складі Київської Русі, чи то пак – Давньоруської держави. Бо вона, як казали за часів СРСР, була "колискою трьох братніх народів". Виколихала б і четвертого – якби москва Новгородську республіку не загарбала і геноцид там не влаштувала.
Потім шляхи розійшлись – із московією. Бо вона стала улусом Золотої Орди, її сатрапом і митарем, та слухняним знаряддям для поневолення інших народів. Тому й царем у ній після вимирання Рюриковичів зміг стати чингізид – тобто нащадок Чингісхана Борис Годунов. І тому цілі покоління дослідників Московії кажуть про росіян таке: "Поскреби росіянина – виявиш татарина". Авторство цього вислову приписують російському класику Миколі Карамзіну. Він сам – теж із таких, у предках мав ординця Кара-Мурзу.
білоруси ж навпаки – разом із нашими предками і балтійськими ятвягами та жемайтами створили князівство литовське. 90% території нового утворення – це були саме землі нинішніх України та білорусі. Повна назва – Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. На піку своєї могутності ця держава включала Латвію, Естонію, Молдову і частину Польщі, та була здатна відбиватись від усіх сусідів водночас. Литвинство – це досі один із варіантів самоідентифікації білорусів. Перший білорус, загиблий за Україну у нинішній війні, – невипадково мав позивний "Литвин".
Так і наші предки разом з литвинами перемагали ординців на Синіх Водах у 1362-му та хрестоносців під Грюнвальдом 1410-го. Разом виступали під стягом Погоні і так званою колюмною Гедиміна. Перше – Погоня, тобто лицар на коні – на нинішньому гербі як Литви, так і білоруської опозиції. І саме так називається білоруський добровольчий полк у нинішній війні.
Другий герб – колюмна Гедиміна – схожий на варіацію більш давнього тризуба Володимира, творчо перероблений північними сусідами. А ми – навпаки, переймали їхню Погоню, як ось на гербі князів Острозьких. З ними разом 1514-го під орудою Костянтина Острозького перемагали московитів у битві під Оршею, і гинули в боях за білоруський Смоленськ. Про ці та інші втрати несподівано нагадав лукашенко 2014-го, після запитання, чи не тривожить його загарбання росією Криму.
Це так диктатори жартують. Бо і ми, і білоруси у 17 ст. втратили на користь росії не тільки якісь землі, але геть усе. Проте тоді був один епізод, така собі історична розвилка, коли все могло піти не так.
У 1654-му, вже після Переяслава, Богдан Хмельницький направив 20-тисячний козацький корпус на чолі з наказним гетьманом Іваном Золотаренком у білорусь, на допомогу союзникам-московитам. Ті вчергове штурмували Смоленськ – і там вкотре загрузли. Золотаренко відправив їм у поміч незначний загін, а сам взявся займати сусідні до України землі – і напрочуд успішно! Вже за кілька місяців під владою козаків опинились великі території нинішніх Гомельської та Могильовської областей.
Все, що було здобуто, – Богдан тут же приєднав до України! Там швидко покозачили місцеве населення – і створили нову адміністративну одиницю за зразком Гетьманщини – білоруський полк, із двадцять одної сотні.
Полковником білоруським, Гомельським і Чауським став зять Хмеля, шляхтич з Вінниччини Іван Нечай. Його портрета не збереглося – тільки родовий герб. А от московський цар Алєксєй Міхалич від такої спритності раптом очманів – бо хотів усю білорусь і Литву собі. Його посланці вибухнули погрозами: віддайте землі – а то введем війська!
Тут вже здивувався Богдан: як це так, лицарську здобич відбирати? Кажуть, саме через цю суперечку Хмель щось запідозрив і заходився шукати інших союзників. Уже навіть почав переписку із противниками і Москви, і Варшави – шведами. Але не встиг. Помер.
Гетьманщина потому враз ослабла, і московити виконали свою погрозу – ввели війська під орудою царського стольника Козловського і воєводи Змієва. І що б ви думали? Цій жабогадюці під містечком Чауси на сході білорусі, козаки дали бій – незаслужено забутий, як і вся ця війна – і розбили окупантів вщент!
Полк, не отримуючи ніякої допомоги з України, протримався у безперервних боях цілих два роки. У якийсь момент Нечай за підтримки повсталої місцевої шляхти контролював усю східну білорусь – але зрештою був змушений відступати. Останньою у грудні 1659-го впала полкова столиця – фортеця Старий Бихів – і то, після героїчної оборони тривалістю пів року.
Єдине, що тут тішить – полковник білоруський Іван Нечай вижив. Після семилітнього ув'язнення в Тобольську він здобув волю завдяки обміну полоненими, і за заслуги отримав маєток – у тій же білорусі.
А загалом – все було погано. Свободу ми усі втратили, і залишались тільки покора – або відчайдушні повстання. Про свої ми знаємо, а от білоруським героєм – став КастУсь Калиновський. Під час січневого повстання 1860-х рр. він очолив перший в історії національний уряд і не без успіху намагався розгорнути селянську війну в рідній білорусі. Зазнав поразки, був повішений окупантами. Його заповіт – так званий "лист з-під московської шибениці" – досі гостро актуальний.
Тому перший білоруський підрозділ, створений в розпал боїв з москалями під Києвом – логічно отримав ім'я саме Кастуся Калиновського.
У 20 ст. були ще білоруська Народна Республіка 1918-го, і Слуцьке повстання 1920-го, і рейди Станіслава Булак-Балаховича. Були – замовчані й оббріхані борці за незалежність часів Другої світової – національні партизани та Визвольний Фронт Міхала Вітушки.
І найважливіше для нас: загони УПА на півдні білорусі успішно діяли – самі чи з підтримкою місцевих повстанців – до 1953 року. Поки вусатого не поховали.
За наступні десятиліття про білорусів сформувалась думка як про народ до краю терплячий і покірний. Пам'ятаєте анекдот? росіянину, українцю і білорусу з Кремля оголошують: приходьте завтра, будемо вас вішати. росіянин – да! Українець – ні! білорус: а шнурок дадуть, чи свій приносити?
Однак у 2020-му білоруси довели, що вони – не такі, і здатні на загальнонаціональний спротив окупаційному режиму лукашенка. Тримались стійко – от тільки відповісти ударом на удар тоді не спромоглися – тому програли.
Наступний етап нашої спільної історії розгортається у нас на очах. Єдиний союзник путіна – лукашенко – після довоєнної бравади зараз голосно заскавучав про мир і згоду. А як гавкав, пам'ятаєте?
Знову піднімається прапор із Погонею – вже не в руках беззбройних протестувальників, а воїнів. Ми знову на одному боці – і вкотре – на історичній розвилці. Куди повернемо? Хтозна. Але хотілося б туди, де – Живе Беларусь!
Читайте також: Терор і військова ганьба: ким був "вєлікій гєнєралісімус" Суворов, якого так любить путін
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.