24 серпня 1991-го, Київ. На позачерговому засіданні Верховна Рада тоді ще УРСР ухвалює Акт проголошення незалежності України. Незалежність приходить до України безкровно і майже буденно. Утім за цієї раптовістю сотні років боротьби й тисячі життів, відданих за свободу.
Рік 1654-й. Гетьман Богдан Хмельницький підписує союзницьку угоду з Московським царем Олексієм. За цим договором козацька держава зберігає повну автономію. Однак уже через рік після перших спільних перемог над Польщею Московія порушує умови договору, уклавши з Річчю Посполитою сепаратний мир. Хмельницький вважає союз із Москвою недійсним. У 1657 році гетьман раптово помирає. Новим керівником держави козаки обирають Івана Виговського. Москва вирішила одразу перевірити гетьмана на лояльність.
У 1658 році московський посол Кікін заявив Іванові Виговському, що мала Росія, себто Україна є "отторженой ветвью от великой России и присовокуплена к оной самим Богом". Цікаво, що на пафосну промову посла Кікіна Виговський спокійно і з гідністю відповів у дусі "хай собі Велика Росія буде Великою, а Україна – Україною".
Зрозумівши, що з новим гетьманом каші не звариш, Москва за його спиною починає активно підтримувати опозицію, яку очолили авантюристи – Яків Барабаш, Іван Безпалий та полтавський полковник Мартин Пушкар. Врешті-решт підбурювані московитами вони взялися до зброї. Виговський змушений застосувати силу. Щойно повстання захлинулося, московський цар, уже не граючись у громадянський конфлікт, вводить в Україну війська. Починається російсько-українська війна. Попри чисельну перевагу московитів під Конотопом, козацьке військо здобуває над ними блискучу перемогу.
Виговський підписує так звану Гадяцьку унію – новий союзний договір із Річчю Посполитою, де Україна фігурує уже як рівноправний учасник федерації з Польщею та Литвою. Москва переконує рядових козаків, що це зрада.
11 вересня 1659-го, містечко Германівка неподалік Києва. Гетьман Іван Виговський збирає козаків на так звану Чорну раду. Накручені промосковськими попами козаки й слухати нічого не хотіли. Схопилися за шаблі. Полковників Верещаку та Сулиму порубали просто на горі. Виговський під охороною найближчого почту скочив на коня й накивав п'ятами. Уже незабаром після переговорів зі старшиною він ухвалить рішення про відставку й здасть булаву та бунчук на козацькій раді у Фастові, а Україна на довгі роки опинилася під ще більшою владою Московії, поволі втрачаючи незалежність.
Історію українського гетьмана Івана Мазепи описували у своїх творах Байрон, Гюго, Пушкін та Ліст. Кожен по-різному, але всі із захопленням. Шляхтич із Київщини, він навчався в Києво-Могилянській академії, а досвід здобував при дворі польського короля Яна Казимира. Не тільки дипломатичний, а й досвід героя-коханця. Унаслідок скандалу на цьому ґрунті був висланий із королівського двору (за легендою, голим, прив'язаним до дикого коня). Після цього став активним діячем козаччини, спочатку на Правобережжі, а згодом – уже на підмосковській території, де й зумів здобути булаву.
За короткий період Мазепі вдалося перетворити Гетьманщину на економічно та культурно успішний регіон Європи. Утім розквіт козацької держави Мазепи протривав недовго. Року 1707-го Петро Перший оголосив про початок своєї адміністративної реформи. Нею передбачався поділ уже велетенської території на губернії з чіткою вертикаллю влади. Планувалося, що губернії створять і в Україні. Цим фактично знищувалася автономія гетьманщини. Мазепа ухвалив рішення шукати нових союзників і обрав шведів. Під Полтавою об'єднане українсько-шведське військо зазнало поразки від росіян і втекло до Молдови. Там Мазепа й помер. Петро Перший у помсту наказав знищити козацьку столицю Батурин і Запорізьку Січ. Козацька держава переноситься на південь – територію сучасної Херсонщини, на землі татарського хана, через що зветься Ханською Україною. Після смерті кошового Гордієнка козаки вчергове повірили Росії й повернулися під її протекторат, щоб допомогти Катерині окупувати Крим. Наслідок – остаточне знищення Січі, повна втрата незалежності та численні заборони використання української мови.
Рік 1845-й. У Києві на Подолі вечорами збирається молодь та інтелігенція поговорити про минуле та майбутнє України. Священик і викладач університету отець Феофан розповідає студентам про роботу давніх братств. Історик Микола Костомаров пропонує за традицією назвати зібрання братством Кирила і Мефодія. До товариства приєднується молодий письменник і художник Тарас Шевченко. Ідеї товариства записані Костомаровим у книзі буття українського народу. Жодного царя й поміщиків, ідеальна держава козацького типу демократії та федерація слов'ян, але не під егідою Москви, а з центром у Києві.
Основні дискусії точилися між Костомаровим і Шевченком. Ідеологія останнього зводилася до "Геть від Москви". Починаються арешти. Замість весілля Костомаров опиняється у відділку поміж київських злочинців. За кілька днів на причалі жандарми арештували й Тараса Шевченка. Шевченка обшукують. Із його портфеля дістають картини, збірку віршів, зокрема поему "Сон" і аж три пістолети. Розрив шаблонного уявлення про "плаксивого" поета, чи не так? Затримано також Куліша, Білозерського й Гулака. Усіх етапом відряджено до Петербурга, слідство буде вестися під особистим контролем імператора.
Прикметно, що того ж дня на Олександрівській, нині Володимирському узвозі, у Києві хтось вивісив прокламацію такого змісту: "До вірних синів України! Настає великий час, час, коли вам трапляється нагода змити сором, заподіяний кісткам батьків наших, нашій Україні рідній. У кого з вас не підійметься рука на велику справу?! Довіку вірні сини України, вороги кацапів". З усіх ув'язнених найбільш гідно поводилися Микола Гулак та Тарас Шевченко.
Куліш і Костомаров відбулися засланнями. Гулак отримав 3 роки ув'язнення. Найдужче перепало Шевченкові. Вирок Третього відділу – заслання в солдати – цар власною рукою доповнив забороною писати й малювати. Після заслання Шевченко відновив дружбу з Кирило-Мефодіївцями. Особливо часто Тарас проводив час з істориком Костомаровим.
Переказують такий кумедний епізод. Костомаров винайняв помешкання над рестораном, де вечорами грала жива музика, яка заважала йому працювати. Через це постійно не мав часу на розмови з друзями. Якось ображений Шевченко спустився в ресторан і сам замовив музику. Після цього, щоправда, вибачився й приходив у гості лише на запрошення. Ще за життя Шевченка почали сприймати як пророка поневоленої нації. Мине пів століття й в України з'явиться шанс на відродження.
Рік 1917-й. Після лютневої революції в Росії Україна наче отямлюється від летаргічного сну. У Києві з'являється подоба парламенту – Центральна Рада, а також український уряд – Генеральний секретаріат. Військовим міністром стає Симон Петлюра. З 1918-го й практично до кінця другої світової війни ім'я Симона Петлюри стало в Росії уособленням боротьби за українську незалежність. Петлюрівцями називали не лише тих, хто зі зброєю в руках відстоював УНР від російської агресії, а й будь-кого, хто вважав, що Україна – не Росія. Бути петлюрівцем означало підписати собі смертний вирок. Не випадково одним із перших СРСР убив самого Петлюру.
Уже за рік Петлюра – керівник Директорії Української народної республіки, її військовий та політичний керівник. Аж до 1921 року він веде відчайдушну боротьбу за незалежність України проти Червоної та Білої Росії. Проте все закінчується військовою, а згодом і дипломатичною поразкою. Петлюра опиняється на еміграції в Парижі.
Вулиця Ра Расін, перехрестя з бульваром Сен-Мішель. Тут проходив звичний шлях Петлюри від улюбленої кав'ярні додому. У 1926 році на цьому місці була книгарня, й того фатального дня Петлюра спинився тут, щоб подивитися на книжкові новинки. У цей момент його гукнули. "Симон Петлюра?", – питає незнайомець і, навіть не дочекавшись відповіді, дістає револьвер. Колишній отаман Директорії Української Народної Республіки пробує ціпком вибити в нападника зброю, проте перший постріл у плече збиває його з ніг. Друга куля потрапляє в підборіддя, ще дві – в живіт. "Це тобі за вбивства! Це тобі за погроми!", – кричить чоловік із револьвером. Нарешті п'яте поранення в груди виявляється смертельним – уже за 20 хвилин Симона Петлюри не стане.
Рік 1939-й. Третій Рейх Гітлера та СРСР Сталіна як союзники починають Другу світову війну спільним нападом на Польщу. Розчленувавши Річ Посполиту, вчорашні друзі починають готуватися до війни один з одним. Німеччина використовує як тимчасових союзників українських націоналістів – створює з їх числа батальйони "Роланд" і "Нахтігаль". Утім співпраця нацистів з українцям виявилася недовгою. 30 червня 1941 року у Львові представники ОУН проголосили акт відновлення Української державності. Після цього лідерів українського руху, зокрема Степана Бандеру, ув'язнили в концтаборах, а українсько-німецькі підрозділи були розформовані. Українці створили потужний рух опору з власною лісовою армією – УПА. Керівником підпілля став Роман Шухевич.
Шухевич був гуру конспірації. Майже два роки за ним безуспішно полювало гестапо, а потім ще 5 років – органи держбезпеки СРСР, хоча лідер українського опору ховався просто у них під носом. Утім на початку 1950-го МДБ таки вистежило Шухевича. У бою він загинув.
Українське підпілля ще 10 років чинило опір радянській окупації. Між тим виросло уже нове покоління борців – дисиденти. Першим став Левко Лук'яненко. А в 1964-му із завершенням короткої хрущовської відлиги новий рух опору став масовим.
Дисидентів кидали за ґрати, їх позбавляли роботи й навіть вбивали. Їх були одиниці, але вони все ж перемогли. У 1991 році імперія впала. Війна ж за українську незалежність триває донині.