УНР_Камінський
УНР_Камінський 5 канал / Машина часу

Доля, сповнена героїзму: як СРСР покарала полковника УНР за любов до України

Військовий міністр Карпатської України Епіфаній Камінський – одна з багатьох героїчних і поламаних тоталітаризмом постатей українського двадцятого століття

Рік 1920, квітень. Голова директорії Української народної республіки Симон Петлюра підписує з начальником Польської держави Юзефом Пілсудським угоду і спільне українсько-польське військо уже у травні звільняє від російських окупантів Київ. Проте успіхи на фронті були нетривалими. Уже в серпні від більшовиків доводиться боронити Варшаву. Короткий контрнаступ захлинається на Житомирщині. Восени Польща виходить з війни. У листопаді 1920 року армія УНР переходить кордон, який тоді пролягав по річці Збруч, і роззброюється учорашніми союзниками поляками. Більшість 30 тисячного війська тоді покинула батьківщину назавжди. Там же, у Польщі незаслужено забуті захисники України знайшли свій останній прихисток.

Епіфаній Камінський теж був в армії УНР. І його доля, сповнена героїзму та страждань – типова для двадцятого століття драма українського патріота.

У відкритих джерелах мало інформації про Епіфанія Камінського. Чи не єдина згадка – у Літописі Української революції, виданому в 1923 році. Там згадується про свято Покрови у Кам'янці-Подільському 14 жовтня 1919 року. Для підняття бойового духу армії отаман армії УНР Симон Петлюра влаштував урочисту присягу на вірність українській республіці.

Головний Отаман звернув увагу на раненого старшину з повстанського загону отамана Юрія Тютюнника – Єпіфана Камінського з села Кошаро-Олександрівки Балтського повіту, який перед повстанням повернувся з полону. На запитання Головного Отамана, де поранено Камінського, він відповів, що під Сквирою обидві ноги, а прийшов сюди за допомогою сестри жалібниці, щоб дати присягу, після якої надіється ще вірно послужити Україні, як тільки вилікує рани. По розмові з цим повстанцем Головний Отаман цілує його в чоло і відходить.

Він був тяжко поранений і в Новоград-Волинському йому мали робити операцію. Йому треба було ампутувати дві ноги. І лікар подивившись, що він такий молодий, юний хлопець, каже, що було б добре, якби тебе відправили кудись за кордон. Його мали відправити в Австрію, але потім щось змінилося і він опинився у Празі. І йому врятували ноги.

УНР_Камінський
УНР_Камінський5 канал / Машина часу

У чеській столиці досі живе донька Епіфанія Камінського Наталія. З певних причин жінка багато років не згадувала про батька і своє минуле. З раннього дитинства пані Наталія жила удвох з батьком – мати від неї відмовилася. Батько небагато розповідав доньці про свою службу в українській армії. Проте часто бачився з представниками української еміграції. Жили у злагоді.

У 1938 році при потуранні міжнародного співтовариства Гітлер анексував чехословацькі Судети – область, заселену переважно етнічними німцями. У березні 1939 року Німеччина без жодних заперечень окупувала решту Чехії.

Епіфанія Камінського постійно викликали до гестапо. Він навіть якийсь час відсидів у тюрмі. Маленька Наталія тоді ще не знала, що її тато у 1939 році був військовим міністром Карпатської України на Закарпатті.

Прага 1939
Прага 19395 канал / Машина часу

У травні 1945 року у Празі розпочалося антинацистське повстання, ініційоване Радянським Союзом. До нього навіть приєдналися частини Російської визвольної армії генерала Власова, які протягом усієї війни діяли на боці Третього Рейху. Врешті, німецькі частини почали залишати Прагу. І до чеської столиці увійшла Червона армія. Слідом за передовими частинами війська місто заполонили агенти контррозвідки СМЕРШ, що розшифровувалось як "смерть шпіонам". Однак, шукали вони зовсім не шпигунів.

Іноді, як це було у випадку з Камінським СМЕРШ приходив навіть раніше ніж Червона Армія. У радянських розвідників був цілий список, кого арештовувати. Переважно це були українці, які брали активну участь в діяльності Української народної республіки. Дивом вдалося врятуватися відомому українському письменнику Євгену Маланюку. Йому друзі сказали, що за кілька годин по нього прийдуть і він залишив дружину, дитину і втік, спочатку в Німеччину, потім у США.

Однак, так пощастило далеко не всім. Сотні українців були схоплені і вивезені до Києва та Москви, де проти них фабрикувалися справи. Багато загинули, навіть сліду не залишилося. На Празьких цвинтарях є кілька могил ін меморіам, тобто суто символічних.

Забрали у тому числі і полковника армії УНР Епіфанія Камінського. Він нікуди не ховався, він нікуди не біг. Тому що, мабуть, був впевнений, що любов до своєї Батьківщини – це не зрада. Але його арештували, забрали, не сказавши ні доньці, ні сестрі нічого. Вони надалі про нього не знали нічого.

Тринадцятирічна Наталія Камінська опинилася абсолютно самотньою у чужій країні. Без родичів чи дорослих друзів. Для неї це були дуже страшні часи. Що сталося з її батьком Наталії не повідомляли. Дівчина лише здогадувалася – нічого доброго. Про подробиці його подальшого життя вона не знатиме аж 2018 року.

УНР_Камінський
УНР_Камінський5 канал / Машина часу

Але українська родина Епіфанія Камінського почула про нього на початку 1960-х років – під час так званої хрущовської відлиги. Сестра Епіфанія відвідала брата у Цюрупинську, нині – Олешках. Виявилося, він відбував там заслання після радянських концтаборів. За кілька років, у 1966 році Камінського не стало. Але залишилася пам’ять про загадкового чоловіка, писаря Симона Петлюри.

Сьогодні архіви СБУ відкриті для всіх. Тож маємо змогу більше дізнатися про Епіфанія Камінського. Знаходимо кримінальну справу Камінського Епіфанія. Полковник армії Української народної республіки, а потім військовий міністр Карпатської України розумів, що пощади від Радянської влади не буде. Проте сподівався хоч якось допомогти своїй самотній доньці.

Двотомна справа Епіфанія Камінського містить протоколи допитів, за скупими рядками яких можна вгадати катування, а також фотографії. Жалюгідні рештки понівеченого людського життя.

Міститься в архівах і паспорт, який він отримав. Тоді він не думав, що потім буде по іншому жити. Є також і закордонний паспорт. І видала його Українська Народна Республіка.

УНР_Камінський
УНР_Камінський5 канал / Машина часу

Полковник армії УНР, військовий міністр Карпатської України Епіфаній Камінський помер у 1966 році в Олешках. У 1990-х роках посмертно був реабілітований. Одна з багатьох героїчних і поламаних тоталітаризмом постатей українського двадцятого століття.

Попередній матеріал
Луценко – на запитання Соколової, хто вбив Катерину Гандзюк: "Я це прізвище вже знаю"
Наступний матеріал
Ситуація в зоні ООС: про що звітують у Міноборони – завершено

Економічний фронт: як союзники допомагали СРСР автомобільною технікою

"Мені було 15, забрали просто зі школи": історія жінки, що сім років провела в таборах через зв'язок з УПА

Майстер фортифікацій і пасток: як Іван Богун вирішував долі битв

#Кендзьор: В'ячеслав Чорновіл як символ українського шістдесятництва – відео

Латвія опублікує імена колишніх агентів КДБ з радянських архівів

Перше видання легендарного "Щедрика" показали на виставці особистих речей композитора Леонтовича: що ще можна побачити в музеї