Молодіжна рада Луганщини відкрила в Дніпрі прихисток для переселенців. Гроші на його облаштування виграли за рахунок міжнародного гранту. Вимушено переміщені особи там можуть оселитися на декілька діб, поки вирішують, куди рухатися далі. Крім того, у шелтері можна смачно попоїсти, скупатися, випрати речі та отримати психологічну допомогу. Як гуртуються луганці в Дніпрі, дізнавалася журналістка "5 каналу".
Лисичанка Ніна знайомить нових гостей з умовами прихистку. У комфортному помешканні є правила, яких відвідувачі дотримуються неухильно. Головні: не вживати алкоголь, бути взаємоввічливими і не галасувати. Притулок облаштували активісти з Луганщини. Ганна переїхали до Дніпра ще на початку повномасштабного вторгнення і одразу розпочала розробляти проєкти для підтримки переселенців. На це разом з однодумцями виграли міжнародний грант.
"Коли ми сюди переїхали, то ми зіткнулися з проблемою, коли друзі, знайомі їхали сюди і не було де зупинитися. Ми прийшли до висновку, що треба облаштувати місце, де можна декілька ночей переночувати, щоб знайти місце і визначитися, чи їхати далі, чи знаходити квартиру", – каже директорка Луганського обласного центру підтримки молодіних ініціатив та соціальних досліджень Ганна Рясна.
Нині сюди приїздять люди з різних куточків сходу країни, які за останні понад 100 днів добряче натерпілися страхів. Ця жінка щойно евакуювалася з Лисичанська. Олена у прихистку вже п'ятий день. З Сєвєродонецька виїхала в одному з останніх евакуаційних автобусів. На збори мала лише 10 хвилин, проте нині не шкодує.
"Гуманітарку по будинках розносили. Ні світла не було, ні газу, нічого. Ми на багатті готували їсти під обстрілами. Сиділи до останнього, все сподівалися, що все налагодиться, але не дочекалися", – додає переселенка Олена.
Зараз Олена вже збирає речі, щоб їхати до західних регіонів країни, де з родиною оселився син. Натомість 7-річна переселенка Кіра, разом із мамою-волонтеркою, живе у прихистку від початку заснування. З Лисичанська вони виїхали місяць тому. Попри те, що неабияк злякалася обстрілів, сумує за домом.
"Та я звикла вдома відпочивати. Там добре було, але коли війна почалася вночі, я завжди під ковдру лягала тому що боялася лягати просто так. Але зранку мама приходила і купувала мені всі іграшки. Все купувала, але потім ми виїхали", – розповіла переселенка Кіра.
Доглядає за Кірою – Лоліта. Вона переселенка вже вдвічі. 2016 з Алчевська перебралася до Лисичанська. Тепер із Лисичанська до Дніпра. Не втрачає оптимізму попри пережиті страхіття війни і втрачене майно.
"Я уже спала. Хлопець мій дивиться у окно, говорит – зарево. Бере мене за шкибарки, кидає у коридор і "бабах" Як дало. Спочатку нічого, ми нічого не боялися, а потім ми зрозуміли, що не все так весело", – наголосила переселенка Лоліта.
Переселенка Ганна стверджує: "Що можна відчувати зараз, якщо ти прожив там все своє життя: навчався, працював, ходив, їздив поміж всіх будівель і тепер їх немає. Немає твого дому, немає друзів, знайомих, немає могил твоїх близьких, на які ти можеш тепер піти. Що можна відчувати?
За декілька тижнів роботи цей прихисток у Дніпрі прийняв понад 3 сотні людей зі сходу. Усі волонтери прагнуть створити комфортні умови для своїх земляків, бо розуміють: через постійні обстріли Луганщини багатьом із них повертатися вже нікуди.
"Мрію, щоб війна закінчилась і мій чоловік був вдома. Мрію про те, що повернемось, але реально розумію, що, може, й ні", – підсумувала директорка Луганського обласного центру підтримки молодіжний ініціатив та соціальних досліджень Анна Рясна.
Вікторія Ковальова, Олександр Пронський, Дніпро, "5 канал"
Читайте також: "Шити одяг для ЗСУ – це гордість": як переселенки з Донеччини евакуювали швейний бізнес до Львова – сюжет
