Коли напливають спогади, він сідає в трактор і їде до нацгвардійців. Пенсіонер Віктор Скубко з Євсуга, що на Луганщині, втратив на війні єдиного сина. Занепав духом, а потім узявся допомагати армії. Волонтерську допомогу від селянина отримує вже 27 ротація нацгвардійців, які тримають оборону поблизу його села. Як пережити біль втрати і знайти в собі сили жити далі, дізнавалася кореспондентка "5 каналу" Вікторія Ковальова.
На позиціях нацгвардійців Віктора Скубка зустрічають як вдома. До бійців пенсіонер їде власним трактором і завжди везе гостинці.
"Що є, те й возимо. Хліб. Бабуля пиріжки пече, корівка – молочко дає, поросята – сало. Закривачку. Що є, те й веземо", – каже Віктор Скубко, волонтер.
Дружина Віктора, Валентина, згадує, все це замовляв син, коли в березні 2015-го збирався з фронту у відпустку.
"Я питаю: "Гу, шо синок, як діла? Здорово страшно?" Страшно, каже! Ми чекали, сподівалися, що він приїде хлопців пригощати. Після того ми стали пригощати побратимів", – говорить Валентина Скубко, волонтерка.
На фронт Віталій Скубко пішов добровольцем у 2014-му. Був патріотом і знав, що треба захищати рідний дім. Надто близько підступилися бойові дії до рідного Євсуга.
"Стояла канонада. Ми визначали по звуку, що десь упало. Чи снаряд не великий, чи пушки стріляли. Земля двигтіла в нас", – розповідає Валентина Скубко, волонтерка.
"Не кожного дня зустрінеш хлопця з Луганщини. Хлопців тих, які зі східної України пішли захищати країну. Це має бути подвигом. Як кажуть, на західній Україні бути героєм це одне. А на східній Україні бути героєм-патріотом – це зовсім інша ситуація", – каже Денис Фаник, демобілізований військовослужбовець 24-ої механізованої бригади ЗСУ.
У березні 2015-го на фронті було непереливки, згадує побратим Віталія Денис Фаник. Ворог накривав артилерією чи не щодня. Доля берегла від скалок, та не захистила від ворожої кулі. 19 березня 2015-го року Віталій Скубко загинув.
"Був обстріл. Ми замітили машину, яка стояла від наших позицій на відстані 500-600 метрів. З тої сторони по нас відкрили вогонь. Ми відкрили вогонь у відповідь. Він переходив з копаніра в копанір і потрапила шалена куля. Оскільки пряме попадання не могло бути", – каже Денис Фаник, демобілізований військовослужбовець 24-ої механізованої бригади ЗСУ.
Віталій був єдиною дитиною Віктора. Коли син загинув, земля в батька пішла з-під ніг. Бійці допомогли віднайти сенс життя. Підтримали словом і ділом.
"Березень, квітень, травень. Отак усього колотить. А тоді на онука кажу, сідай у трактор! Поїхали дядьків шукати в степу. Ну, ми ото і знайшли хлопців. Отак тепер і їздимо. Нас уже вся Україна знає", – каже Віктор Скубко, волонтер.
Скубки нарахували, це вже 27-ма ротація нацгвардійців, яким допомагають. Кажуть, усе, що пережили, недарма. Війну вдалося відтіснити від Євсуга.
"Зараз після 6 років вже є розуміння. Ти знаєш, що ти на своїй землі. Сюди, ну, це хіба, щось таке неймовірне, що сюди прийдуть. Але таки б хотілося, щоб наші туди пішли. От так", – каже Валентина Скубко, волонтерка.
Тепер батьки живуть мріями сина повернути кордони та вигнати ворога з рідної землі. Відстежують бойовий шлях 24-ки, в якій служив Віталій. Вірять в армію, чекають перемоги.
Вікторія Ковальова, Олександр Лахтін, Сергій Могилевич. Луганська область, "5 канал"
