Звуки бензопили нетипові для цієї ділянки фронту на околицях Донецька. Більш звичні тут свист кулеметно-автоматних черг, розриви ворожих гранат, а іноді – й мін. Причому саме у світлу пору доби – на ОБСЄ російські найманці уже давно не зважають.

У день народження вождя світового пролетаріату ворог активізовується від самого ранку. Працює за накатаною схемою, яку армійці умовно називають – "на живця". Спершу відкриває вогонь з автоматів, потім із кулеметів, далі закидає гранатами. Мета лише одна – витягнути військових на контакт – і вогонь у відповідь.

"Стріляють, виманюють нас на поверхню і снайпер стріляє по нас, в нашу сторону. Вони заїжджають щогодини, часто, відпрацьовують як от ті фігурки, мішені в тирі", – каже Ігор, військовослужбовець ЗСУ.

"Кожен день з чогось стріляють – або з автомата, або з кулемета, або з РПГ", – розповідає Сергій.

"Вони вранці добре починають, ввечері темніє і вони починають. Міномет, РПГ, ВОГі, сильно великим вони не працюють поки", – каже боєць "Старий".

Про небезпеку снайперського вогню на кожному кроці в окопах попереджають пам'ятки. І недарма. Від окремих українських позицій до окопів ворога – кількасот метрів. Від противника до людських осель – трохи далі, але і сюди час від часу прилітають ворожі привіти. У ніч з вівторка на середу граната приземлилася в акурат на одному з нещодавно оброблених городів.

"Це блага справа, що ніч була, що нікого не було, що ніхто не ходить, ніхто не виходив на город, нікуди", – каже Сергій, військовослужбовець ЗСУ.

За кілька будинків від оселі, де розірвалася граната, мешкає 84-річна Раїса Юхимівна. Попри життя, по суті, на лінії вогню, за шість років війни вона жодного разу не покидала будинок. А нині вранці, коли навколо свистіли кулі та міни, жінка поралася біля хати.

"От тут замітала, як стріляли, прибирали, виносила сміття, все. А що робить? Як уб'є, так де хочеш уб'є", – каже жінка.

Доки офіційний Київ будує плани з подальшого відведення сил, миру чи бодай ілюзії перемир'я, на лінії фронту їх не видно і не чути. Принаймні, поблизу Донецька. Кілька днів тому підрозділ, який тримає тут оборону, втратив 28-річного Андрія Шинкарука. Захищати батьківщину він пішов у далекому 2014-му. Уже на фронті вирішив пов'язати з армією подальше життя – закінчив військову академію.

"Близько 16:30 противник відкрив обстріл по наших позиціях зі станкового протитанкого гранатомету, і від отримання множинних осколкових поранень він загинув практично на місці", – розповідає Аліна Демченко, пресофіцерка підрозділу ЗСУ.

Але ця новина – про загибель молодого лейтенанта на фронті – майже загубилася в інформаційному потоці країни, присвяченому переважно коронавірусу. Хоча інший вірус – "руського міра" – за шість років війни нікуди з України не дівся. Його боїться й Раїса Юхимівна. Особливо на тлі чуток про розведення сил. Жінка розповідає, що тоді не буде захисту.

"Звичайно, як закінчиться те все, тоді не страшно, а так", – каже вона.

Ольга Калиновська, "5 канал"