У жовтні 1918-го імператор Австро-Угорщини Карл I оголосив про перетворення монархії на федерацію народів. Національні рухи отримали можливість створити незалежні держави. Користуючись цим, поляки намагалися встановити контроль над Галичиною. 28 жовтня у Кракові створили Польську ліквідаційну комісію, яка мала організувати у Львові в ніч із 2 на 3 листопада збройний виступ для встановлення польської влади. Приїзд комісії був запланований на 1 листопада.
Австрійський намісник Галичини Карл фон Гуйн спочатку підтримав поляків. Звісно, українці мали чинити опір, тож почали підготовку збройного повстання на чолі з сотником УСС Дмитром Вітовським.
1 листопада 1918 р. о 4:00 українські війська захопили львівську ратушу, намісництво – сучасну будівлю обласної ради, радіо, телеграф і вокзали.
19-річний вістун Степан Паньківський підняв на ратушу синьо-жовтий прапор. А вже за три години Дмитро Вітовський рапортував майбутньому голові Державного секретаріату ЗУНР Костю Левицькому про зайняття Львова без жодних людських втрат.
Цього ж дня підрозділи січових стрільців зайняли Станіслав – сучасний Івано-Франківськ, Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав та інші міста Галичини. У Галичині оголосили Українську державу. Генерала Гуйна та чиновників австрійської адміністрації потягом відправили до Відня.
"Мені старому здається, що справа не піде так легко, як почалася. Ваші противники – завзяті люди", – сказав Гуйн українцям. І його слова виявилися пророчими...
1918-го полякам вдалося захопити Львів – столицю ЗУНР. Визволити місто українські військові не змогли. Тоді командування взялося за реорганізацію і посилення частин та розробку плану наступу. Спочатку планували захопити залізницю Львів – Перемишль, а потім оточити ці міста та заволодіти ними.
У січні 1919 р. Галицька армія мала понад 43 тис. вояків. На території залізничного сполучення Львів – Перемишль стояло 10 тис.
16 лютого 1919 р. Українська галицька армія розпочала Вовчухівську наступальну операцію проти польських військ із метою визволення Львова.
Операцію почали 2 ударні групи УГА. Одна наступала на с. Вовчухи, де була головна польська залога, а також на с. Долиняни та хут. Коців. Друга – на села Бар і Судова-Вишня. Українці за допомогою гармат вибили поляків із Вовчухів та інших населених пунктів, зайняли панівні висоти.
18 лютого вони узяли значну ділянку залізниці Львів-Перемишль та почали наступ на Львів.
Розуміючи загрозу, поляки посилили свій львівський гарнізон та відправили ще 5 тис. солдатів у район боїв з УГА. Вони відбили Вовчухи та Бар, але зупинилися перед вдалим контрнаступом українців. У полон потрапили 350 польських вояків.
Ситуація складалась не на користь Польщі. Тож у протистояння втрутилась Антанта. До Львова вислали місію на чолі з французьким генералом Жозефом Бартелемі, яка мала розпочати перемовини. Від УГА вимагали пропустити місію до Львова залізницею. За наказом президента ЗУНР Євгена Петрушевича потяги пропустили без перевірки. Та у вагонах виявилося 14 тис. гвинтівок з амуніцією для поляків...
Перемовини відбулися 22 лютого у Ходорові. Від УГА вимагали припинити наступ, на що командування погодилось. 23 лютого Вовчухівська операція завершилась. Від політиків ЗУНР вимагали передати Польщі Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн, а за дві доби встановили т. зв. "лінію Бартелемі", що мала стати західним кордоном ЗУНР – ці умови українські політики відкинули. Адже згідно з цим планом, Польщі припадало 40% території Східної Галичини.
Бартелемі почав лякати українців великою армією, що формувалася у Франції.
Штаб УГА готувався до другого етапу Вовчухівської операції. Але польська армія отримала допомогу Антанти – і 2 березня 1919 р. військові дії відновилися, але змінити хід цієї війни українці не змогли. 18 березня 1919 р. УГА зазнала поразки, оскільки польська армія отримала підкріплення і почала контрнаступ.
Вовчухівська операція завершилась перемогою Польщі через несприятливі зовнішньополітичні обставини й прорахунки командування. Після того УГА готуватиметься до нової наступальної операції.
Вовчухівська наступальна операція – важлива сторінка української військової історії, каже керівник меморіально-пошукового центру "Доля", історик Святослав Шеремета.
"Вовчухівська офензива (наступ – ред.) мала велике значення в польсько-українській війні 1918-1919 рр. ... Ми маємо документи, інструкцію перемовників, яку підписав командувач УГА, генерал-полковник Омелянович-Павленко, де він чітко стверджує, що внаслідок бойових дій Львів узятий в облогу і питання здачі Львова характеризується наявністю у місті харчових запасів. А їх було мало, тому Львів мали взяти. Але втрутилась місія Антанти. І, знову ж, є дискусії, наскільки місія мала повноваження, але вона приїхала, привезла харчі, набої, зброю ... Діди і прадіди виборювали незалежність своєї держави, це робили героїчно, жертвували своїм життям, щоб побудувати соборну державу", – каже пан Шеремета.
Ця наступальна операція Галицької армії практично не досліджена, кажуть історики, хоча завдяки архівним документам можна відтворити події кожного дня наступальної операції.
У с. Вовчухи на старому цвинтарі спочиває 42 вояки, які полягли у боях 103 роки тому. Численні могили українських бійців можна знайти у довколишніх селах. Багато місць спочинку українців знищила радянська влада у 1950-60-х рр.
Пам'ятник українським воякам встановлений неподалік траси Львів – Перемишль. Його відкрили у лютому 2020 року. Меморіал має вигляд українського герба – тризуба. Всередині – двоє військових УГА. І надпис: "Героям Вовчухівської офензиви. Від вдячних нащадків".
Він засвідчує, що сто років тому українці, як і сьогодні, відстоювали, так і відстоюють свою незалежну Українську державу.
Читайте також: Забута історія України: як в СРСР пропагандисти перебрехали "Літопис" Самійла Величка – історик