А причин для її руйнування було мільйон – соціальних, економічних, національних, побутових. Взяти хоча б дефіцит – радянським людям не вистачало найголовнішого!
А ще одним гвіздком у труну червоного монстра стало те, що кремлівські верховоди робили те саме, що зараз Путін – трималися за трон до останнього, доки не доживали до повного маразму. Зі страхітливих тиранів кремлівські вожді перетворювались на посміховисько – і об'єкт анекдотів. Пам'ятаєте такий з 1980-х:
"Який улюблений спорт у політбюро? Перегони на лафетах по Червоній площі!"
Якщо не пам'ятаєте такого анекдоту і такого спорту – то слухайте!
Всю історію СРСР Кремль був банкою з павуками, у якій ішла невтомна і кривава гризня за владу. Спочатку – Ленін і Троцький проти колег-революціонерів – меншовиків та есерів. Потім Сталін з Зінов'євим і Каменєвим проти Троцького. Потім – Сталін із Бухаріним проти Зінов'єва – Каменєва. Потім – вже сам Сталін проти Бухаріна і решти старих ленінців. Своїх власних посіпак – т. зв. "сталінських висуванців" – вусатий тиран теж різав цілими поколіннями.
По смерті тирана – нові змови й контрзмови: Хрущов із Маленковим і Молотовим проти Берії, потім Хрущов із Брежнєвим проти "антипартійної групи" Маленкова-Молотова. Зрештою, Брежнєв і Андропов скидають Хрущова, а потім – позбавляються своїх кагебістських подільників, Шелєпіна і Семичастного – і все раптом затихає.
Брежнєв запроваджує прийнятні для всіх у Кремлі принципи: колективного керівництва – і незмінності кадрів. І після постсталінського калейдоскопа вождів майже на 20 років на червоному олімпі панує "дорогий Леонід Ілліч".
Його оточення теж майже не змінюється. Юрій Андропов 15 років очолює КДБ. А Олексій Косигін – 16 років керує урядом.
Це найдовше прем'єрство за всю історію Московії – імперської, червоної чи нинішньої федерастської… Чи федеральської? Бо точно не федеративної – справжньою демократичною федерацією там уже давно не пахне.
От всюди це х...о вилазить! Але менше з ним. Брежнєв заспокоїв не тільки поплічників – але й підвладні народи. Завдяки реформам Косигіна, а насправді – різкому стрибку цін на пальне у світі – союзна скарбниця різко наповнилась дзвінкими нафтодоларами. І загнобленим радянським людям раптом дали поїсти та відпочити.
З'явилась та сама ковбаса по 2,20, субота стала вихідним днем, у продажу з'явились особисті автомобілі, холодильники та телевізори. У них люди нарешті зблизька побачили своїх нових вождів. Брежнєв став першим московським правителем, який вітав підданих з новим роком.
Але бачили люди не тільки це – але й те, як їхні незмінні правителі рік за роком і десятиліття за десятиліттям перетворюються на стадо маразматиків, що втрачають зв'язок із реальністю.
Брежнєвське благоденство ніяким благоденством насправді не було – особливо з точки зору ворогів-капіталістів. Радянські ексцеси – наприклад довжелезні черги за усім на світі – купу разів висміював президент США Рональд Рейган.
"Двоє друзів у Радянському Союзі прогулюються вулицею. Один з них каже: "А ми вже збудували комунізм? Це вже він, повний комунізм?" Другий відповідає: "Та ні фіга подібного! Все стане ще гірше!"
Але після всіх воєн, повстань, голодоморів та репресій брежнєвський застій став для радянських людей справді епохою полегшення та достатку. При цьому червона імперія залишалась імперією, вона вдиралася до Чехословаччини і душила дисидентів, але повний холодильник і заспокійливе бурмотіння Брежнєва з телевізора дозволяли цього не помічати.
А от коли проти СРСР ввели санкції за вторгнення до Афганістану і достаток різко закінчився – народ відреагував хвилею злого гумору.
Продовольчий магазин. До прилавка м'ясного відділу підходить покупець: "У вас риби нема?" – "Громадянин, у нас м'яса нема, а риби нема он у тому рибному відділі!"
Найгірше для Кремля, що кепкувати почали не тільки над недоліками – але й над вождями. Ні, анекдоти в СРСР були останнім засобом опору завжди, однак раніше вони прирівнювались до антирадянської агітації, тобто ст. 54 Карного кодексу УРСР, і попахували ГУЛАГом.
Наприклад, автор безлічі антирадянських жартів, член ЦК і Комінтерну Карл Радек розказував таке. Одного разу він похвалився Сталіну: "Йосипе, у мене нове хобі – я збираю анекдоти про тебе, вже три десятки записав". Сталін у відповідь: "Я теж такі анекдоти збираю – уже три табори наповнив".
Тому більшість анекдотів про Леніна, Сталіна і Хрущова – продукт пізніших часів, оригінальних же ходило дуже мало, бо їхні автори гинули, як той таки Радек. Детальніше про незвичайну долю цього львів'янина дивіться в одному з наших попередніх випусків, а ми повернемось до Брежнєва.
Виступає Брежнєв на пленумі ЦК: "Наша економіка іде на га*но… На га*но… Хмм… Нога в ногу з часом!
Нечувано – але генеральний секретар раптом отримав купу образливих прізвиськ. Наприклад, за густі брови і все очевиднішу неадекватність його називали "Бровеносець в потьомках" – співзвучно з пропагандистським фільмом "Броненосець Потьомкін". А коли Леонід Ілліч на своє 75-ліття отримав п'яту зірку героя – його почали називати "Бормотуха 5 зірочок", по аналогії з п'ятирічним коньяком.
Традиція давати образливі клички продовжилась і з наступниками Брежнєва. Так, Андропова позаочі називали "ювеліром" – за непролетарське походження матері. Та була із родини власників магазину "Ювелірні речі" в дореволюційній Москві, на Великій Луб'янці.
Ще одного наступника – Костянтина Устиновича Черненка – називали за ініціалами – "кучером". Усю свою кар'єру він носив за Брежнєвим теки і портфелі, як Путін за Собчаком, а в глибокій старості раптом став вождем. І якщо Андропов у свої 69 публічно виступав вкрай рідко, то 73-річний Черненко любив з'являтися в телевізорі часто, хоча вже ледве говорив через задишку.
Цей сонм старих маразматиків при владі – вкупі з холодильником, що порожніє, – викликав усе більше роздратування радянських людей.
Жартували: при царизмі влада передавалась від батька до сина, а при соціалізмі – від діда до діда.
Кепкували і жорсткіше – наприклад, над смертю партійного ідеолога Михайла Суслова:
Монолог Брежнєва на засіданні Політбюро: Товариші, я хочу відзначити, що багато з нас починають страждати старечим маразмом. Вчора, на похоронах товариша Суслова – до речі, щось я його сьогодні не бачу – коли заграла повільна музика, тільки я здогадався запросити свою жінку на танець
Коли почали помирати самі генсеки – це породило цілу хвилю зловтіхи. У кінці 1982-го не стало "дорогого Леоніда Ілліча". Його ховали як полководця – на гарматному лафеті, і оголосили по всій імперії траур на цілих 4 дні.
Наступником став голова КДБ Андропов – і народ завмер в очікуванні нових репресій. Вони почались – у форматі посадок партійних чиновників і масштабних облав на простих людей, які прогулюють роботу.
Тож із початком 1983-го вітали одне одного так: "З новим роком, товариші! З ще одним 1937 роком!!"
Але Андропов пробув при владі лише трохи більше як рік, та й цей час здебільшого провів у кремлівській лікарні. Коли помер – всі зітхнули з полегшенням, а коли його теж повезли Красною площею на гарматному лафеті – радісно назвали це повторюване дійство "перегонами на лафетах".
Наступного генсека – Черненка – одразу зустріли цвинтарними жартами.
Наприклад: Брежнєв і Андропов зустрічаються на тому світі. Один каже: "Давай вип'ємо?". Другий: Та ні, давай третього діждемося!"
Нагадаємо, тоді випивали здебільшого на трьох – бо скинувшись по рублю отримували пляшку горілки за 2,87 і плавлений сирок "Дружба" на закуску.
Або ще таке: на честь померлих вождів тут же називали міста.
Чоловік в касі не може згадати, куди йому треба. Йому підказують: "Може в Брежнєв?", – "Ні", – "То, може, в Андропов?", – Ні. А, згадав – мені в Черненко!", – "Тю, так вам до каси попереднього продажу!"
І Черненко не зрадив очікувань – та теж помер. Спочатку Андропов-Ювелір і і Черненко-Кучер понесли дорогого Бровеносця. Потім – Кучер несе Ювеліра. А потім – Горбачов несе Кучера.
Народ зловтішно називав ці перегони лозунгом в радянському стилі – "Пятілєтку за трі гроба". Або й жорсткіше – з прихованим побажанням і самому Горбачову: "Виникла така версія: у нас є гасло – п'ятирічку у чотири генсеки!"
Чого ж так зловтішно – спитаєте ви? Все ж смерть людини – завжди трагедія. А тому що дістали, сказали б вам радянські люди! По-перше, народ почав пов'язувати власну бідність із вадами всієї радянської системи, яка безнадійно загнивала, але продовжувала брехати про комунізм і карати інодумців. А по друге – три мертвих генсеки – це тільки верхівка айсберга!
Померло три генсеки, а також значна кількість членів політбюро ЦК КПРС. Серед них Михайло Суслов, Дмитро Устинов, Арвід Пельше, голова партійного контролю.
Почав ці безконечні перегони брежнєвський прем'єр-рекордсмен Косигін – ще 1980-го. Його теж ховали з дикою пишнотою на Червоній площі, везли на лафеті, а зображати сум на площу примусово зганяли партійців, солдатів і простий люд.
Проходило трохи часу – і все повторювалось.
Жартували: це не Політбюро – а якесь Похоронбюро.
Складалось враження, що коли телевізор не ввімкнеш – а там знову когось ховають. Передражнювали диктора: Товариші! Ви будете сміятись, але ми знову зазнали непоправної втрати!
Тож усе-таки: висміювати похорон – це нормально? В нормальній країні – ні. А от в суспільстві, де єдина надія на краще – це смерть тирана, все... гммм... не так однозначно.
Читайте також: Таємний указ "Про шлюби малоросів": як українців змушували "своячитися" з росіянами