Як нащадок шведських аристократів рятував Україну від більшовиків – історія генерала Сінклера

Володимир Сінклер відкриті джерела
Він був нащадком саме героїв, які пліч-о-пліч із Пилипом Орликом билися проти московського царя. Володимир Сінклер, як і його предки, склав голову в боротьбі проти щупалець Росії – але до кінця залишився вірним присязі і власним переконанням

Володимир Сінклер народився 24 (за іншими даними – 21) січня 1879 року в Новому Маргелані (нині Фергана, Узбекистан).

Предки його походили з шотландського аристократичного роду, а в XVII ст. перебралися до Швеції. Один із пращурів, майор Малькольм Сінклер, служив у війську шведського короля Карла XII, брав участь у поході в Україну та Полтавській битві 1709 року, потім був зв'язковим офіцером при гетьманові Війська Запорозького Пилипові Орлику. В 1739 році, коли Малькольм Сінклер перевозив важливі документи з Константинополя (Стамбула) до Стокгольма, його перехопили й жорстоко вбили росіяни за наказом посла у Швеції Михайла Бестужева-Рюміна. Це стало однією з передумов початку російсько-шведської війни 1741-1743 років.

Сам Володимир Сінклер все життя, навіть за царських часів, вважав себе українцем, адже українкою була його мати. Сінклер закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище й Миколаївську академію Генштабу в Санкт-Петербурзі – з відзнакою. Брав участь у російсько-японській та Першій світовій війнах. На початку революції в 1917-му служив начальником штабу 2-го гвардійського корпусу, отримав чин генерал-майора. За заслуги під час Першої світової був удостоєний ордена Святого Володимира IV і III ступенів, отримав чин генерал-майора – але вже за три тижні більшовики вчинили переворот.

Наприкінці 1917 р. Володимир Сінклер вступив до лав Армії Української Народної Республіки. Служив у Генеральному штабі, брав участь у розробці планів бойових операцій. Під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського перейшов на бік Директорії УНР і в грудні 1918 року був підвищений до рангу генерал-поручника (відповідає сучасному званню генерал-лейтенанта).

Під керівництвом Володимира Сінклера розроблявся план бойових операцій влітку 1919 року. Унаслідок більшовицьким військам не вдалося до підходу Галицької армії розгромити Армію УНР. Наступним етапом операції став похід на Київ і Одесу у серпні 1919-го, який увінчався визволенням столиці від більшовицьких військ. Наприкінці того ж року Сінклер виконував обов'язки начальника штабу Армії УНР.

Навесні 1920 р. Володимир Сінклер як головний військовий експерт від імені УНР входив у переговорну групу з Польщею про надання військової підтримки у війні проти більшовиків. Процес завершився підписанням у квітні 1920-го польсько-української військової конвенції про спільні дії проти більшовицької Росії – Варшавського договору, у рамках якого Польща, зокрема, визнала УНР.

24 квітня у Варшаві він поставив підпис під українсько-польською військовою конвенцією. За її умовами Польща мала допомогти звільнити територію УНР від "червоних" та постачати українські війська зброєю, амуніцією, спорядженням й одягом у кількості, необхідній для трьох дивізій. У розпал більшовицько-польсько-української війни, 3 липня 1920 року, Сінклер став начальником Генерального штабу УНР.

Володимир Сінклер
Володимир Сінклервідкриті джерела

"Сухуватий, невисокого росту, типу скорше кіннотника, маломовний, хоч завжди привітний, генерал Сінклер зразково точно виконував свої складні і нелегкі обов'язки 1-го генерал-квартирмайстра – незадовго – Начальника Штабу Армії. Виконував до кінця. А коли той кінець прийшов (в грудні року 1919), генерал опинився в Польщі. Але знаю напевне, що коли з кінцем року 1920-го наша Армія була в Польщі інтернована, генерал одразу ж дістав дуже поважні пропозиції від польських військових кіл. Справа йшла про високе становище в Міністерстві військових справ. І от що мені пізніш у Варшаві оповідали добре поінформовані люди: на всі польські пропозиції генерал Сінклер мав одну відповідь: "Бачте, я нічого не мав би проти, але ж я дав покійному Тютюнникові (імовірно, мовиться про генерал-хорунжого Армії УНР Юрія Тютюнника – ред.) слово чести. Ні, не можу", – згадував про генерала поет Євген Маланюк, який також служив в Армії УНР.

Після поразки Української революції, відмовивши на всі пропозиції поляків, Володимир Сінклер полишив військову службу. У Польщі, щоб прогодувати себе та родину, кілька разів змінював і місце проживання, і професію.

Працював маркером на вугільній копальні, кондуктором на залізниці. Але зв'язки з українською політичною еміграцією не припиняв – був учасником емігрантських гуртків та організацій, виступав із лекціями з військової педагогіки. Неодноразово відмовлявся від пропозицій вступити на службу до польської армії, оскільки вважав себе українським патріотом.

З 1939 року через серцеву хворобу Володимир Сінклер більше не зміг заробляти на життя. Він пережив Другу світову війну – але це вже була зовсім інша людина, тяжко хворий 66-річний чоловік.

І коли радянські війська прийшли на зміну нацистським окупантам на території Польщі, 13 березня 1945 року в місті Катовіце Сінклера заарештували бійці СМЕРШу 1-го Українського фронту.

Взагалі офіційно задачею СМЕРШу під час війни було викриття іноземних шпигунів у СРСР. Однак за фактом ця репресивна організація працювала на знищення "антирадянських елементів", тобто будь-кого, хто виражав найменший сумнів у правильності радянської системи. Жертвами СМЕРШу часто ставали навіть ті ж таки червоноармійці, запідозрені у страху перед ворогом або втечі з поля бою.

Більшовики вбачали в немічному чоловікові небезпечного ворога, представника "українських закордонних націоналістичних кіл". І вже 4 квітня його вивезли до Лук'янівської в'язниці Києва у розпорядження НКВС.

Володимир Сінклер
Володимир Сінклервідкриті джерела

Після нетривалого слідства було підготовлено звинувачувальний висновок, у якому для Сінклера вимагали вищої міри покарання. Військова ж прокуратура Київського військового округу запропонувала засудити його до 10 років виправно-трудових таборів "за антирадянську діяльність". Це однаково стало би смертним вироком, адже прокурори розуміли, що з таким станом здоров'я живим колишній генерал із таборів не вийде.

Але вердикту суддів Володимир Сінклер не дочекався – в кінці 1945-го, а за іншими даними 16 березня 1946 року, він помер у лазареті Лук'янівської в'язниці від інфаркту.

Кубанець Василь Прохода, підполковник Армії УНР, який був засуджений до 11 років ув'язнення, згадував:

"У генерала Сінклера було хворе серце. Мені довелося лежати на підлозі поряд із ним. Він часто скаржився на біль у серці, сумно висловлюючи свої думки: "Не витримаю я на старості літ цих тюремних тортур. Не знаю, що сталося з моєю дружиною. Може й її ці "великодушні переможці" посадили також до в'язниці. Мабуть, скоро помру. А так не хочеться здохнути, як пес, у цій проклятій тюрмі". Одного вечора він дістав сердечний припадок і помер майже на руках у мене, коли я допомагав йому вигідніше положити голову".

Український генерал Володимир Сінклер пішов із життя в Лук'янівській тюрмі Києва, але покласти квіти на його могилу неможливо – точне місце поховання невідоме, як і безлічі інших жертв комуністичного режиму.

Читайте також: "Давили танками "швидкі" і стріляли в дітей": як Москва помстилася Баку за бажання вийти з СРСР

Попередній матеріал
"Давили танками "швидкі" і стріляли в дітей": як Москва помстилася Баку за бажання вийти з СРСР
Наступний матеріал
"Схопили відому людину і не знають, що робити": спортсмена Олега Шевандіна 6-й рік тримають у полоні бойовики "ДНР"
Loading...