Спаплюжена реліквія: навіщо більшовики полювали на корону Данила Галицького і де вона тепер

Коронація Данила Галицького УІНП
Він увійшов в історію як правитель Галицько-Волинського князівства, реформатор, далекоглядний політик і дипломат. Данило першим серед давньоруських князів спробував покінчити із залежністю від монголо-татарських завойовників. Він заклав основи давньоукраїнської держави, яка проіснувала півтора століття

Майбутній правитель Галицько-Волинської держави народився 1201 р. в родині київського князя Романа Мстиславовича – саме батько Данила в 1199 р. заснував Галицько-Волинське князівство, об'єднавши землі Волині та Галича. До єдності спонукала необхідність спільної боротьби проти зазіхань Польщі та Угорщини. Князь Роман став правителем величезної держави, до якої приєднав українські землі від Карпат до Дніпра.

Однак йому не вдалося об'єднати всю Русь. 1205 р. Роман Мстиславович загинув у битві з польським князем Лешеком Білим. Галицькі бояри позбавили його малолітніх синів – Данила і Василька – княжого престолу. Відтоді боротьба за престол тривала понад 40 років. Галицько-Волинська держава втратила єдність і стала ареною війн і нападів сусідів.

.
.uatv.ua

"Після того, як Данилу Галицькому виповнилося 18 років, він заручився підтримкою міського патриціату, а також великого боярства. Він став правителем, князем Волині", – розповідає історик Михайло Жолоб.

Данило та його молодший брат Василько мусили боротися з руськими князями, галицьким боярством, а потім із поляками та угорцями. 1223 р. він боровся на річці Калці проти монголів, був поранений у груди й відступив із поля битви. А 15 років потому Данило розгромив тевтонських рицарів під містом Дорогочин, який нині перебуває у складі Польщі. У радянську епоху про це навмисне не згадували, акцентуючи на важливішому для імперської історії факті – вторгненні монголів в 1237-1238 рр.

Ця навала стала для Данила випробуванням на міцність.

"Хроністи відзначають унікальну якість князя – вміння домовлятися з людьми. І ще у свою політику вводив таку величину (дуже непопулярну тоді і зараз) як моральність. Данило зміг помиритися з ворогами свого покійного батька", – розповідає історик Михайло Журба.

Коли монголи почали вимагати собі місто Галич, Данило поїхав до хана Батия. Поклявшись йому на вірність, Данило не збирався довго дотримуватися цієї присяги. Але вона захищала його від територіальних претензій з боку князів-суперників та агресивних західних і північних сусідів. Правитель і скористався цим.

Князь переніс свою столицю в засноване ним місто Холм (нині – на території Польщі), зміцнював старі міста та засновував нові – наприклад, Львів, майбутню столицю регіону. Місто було названо на честь Лева, сина Данила. Почав відновлювати нормальні відносини із західними сусідами і укладати союзи, щоб мати підтримку в разі зіткнення з монголо-татарами.

"Князь намагався дотримуватися європейського вектора. Для нього неприпустимим було йти шляхом азіатсько-візантійського розвитку. Звичайно, в цій ситуації доводилося діяти відповідно до обставин. Тут виникає проблема вибору свого шляху, пошуку союзників", – каже Михайло Журба.

Папа Римський Інокентій ІV виношував ідею антитатарського хрестового походу, до якого прагнув долучити ряд європейських країн, пише Український інститут нацпам'яті. Відтак звернув увагу на Галицько-Волинську державу, територія якої була однією з найбільших у Європі.

Посланець Інокентія ІV абат Опізо 1253-го привіз до Дорогочина (тодішня західна околиця Галицько-Волинського князівства) королівські клейноди: корону, скіпетр і державу.

Вважається, що і Данило Галицький, перш ніж прийняти корону, двічі від неї відмовлявся. Але стояла необхідність боротьби з татарами. Не менше його цікавила й боротьба за австрійську спадщину (після смерті австрійсько-штірійського герцога Фрідріха ІІ) та землі литовців, прусів, ятвягів на півночі.

.
.uatv.ua

Надання Галицько-Волинському князівству статусу королівства підвищило авторитет держави в Європі. За тодішньою традицією, королівський титул міг надати лише Папа Римський. Король не міг бути нічиїм васалом, а в разі нападу на його державу інші королі мали надати йому допомогу. Данило Романович отримав титул "короля Русі", а папська булла закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Прусії до походу на татар під керівництвом Данила Галицького.

1253 року, розраховуючи на підтримку Центральної Європи, Данило розпочав боротьбу з монголами, відбив частину територій Поділля та Волині. Ворогові знадобилося 5 років, щоби повернутися в Галичину та Волинь з новим військом і знову взяти під контроль ці землі.

Але західна підтримка не прийшла. Ніхто не відгукнувся на відозви папи Інокентія ІV про хрестовий похід. Відносини з Римом ставали ще більш прохолодними.

Безрезультатно завершилася боротьба за австрійську спадщину: син Данила Роман не став австрійським герцогом.

Данило розірвав унію і власними силами боровся з монголо-татарами. Але шансів у нього було небагато. Монголо-татарський воєначальник Бурундай, який прибув у Галицько-Волинське князівство на чолі великої армії, зажадав від Данила знищити міські укріплення. Тільки Холм не скорився і залишив свої фортифікації.

Наступник Інокентія ІV папа Олександр ІV вороже ставився до Русі: погрожував Данилу Галицькому церковним прокляттям за відмову служити апостольському престолу, підбивав литовського короля Міндовга до нападу і дарував відпущення гріхів тевтонцям, які виступали проти русичів.

Син Данила Галицького Лев, який (після смерті батька) правив з 1264 до 1301 р., відвоював в Угорщини Закарпаття з містом Мукачево, а у Польщі – Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю її історію.

1264 року король Данило пішов з життя. Поховали правителя в Холмі, в соборі Різдва Богородиці, який звели ще за його життя. По смерті короля Данила Галицько-Волинською державою ще майже століття правили нащадки його і князя Василька. А що сталося з короною? Кілька століть вона зберігалася в Перемишлі.

.
.uatv.ua

За цей час ця історія обросла міфами не менше, ніж справа із золотом гетьмана Полуботка у банках Великобританії чи з шапкою Володимира Мономаха. Найпоширенішою версією є те, що у XVIII ст. корону переробили на митру Перемишльських єпископів греко-католицької церкви і зникла під час Другої світової війни. За роки досліджень цієї проблеми пошуковці жодного разу не звернулися до матеріалів кримінальної справи останнього власника корони-митри – єпископа Йосафата Коциловського, каже історик Володимир Бірчак.

Перша згадка про корону стосується міста Дорогочина, де 1253 р. представник папи Римського Інокентія IV коронував Данила. Наступна згадка знаходиться 1340 р., коли польський король Казимир ІІІ захопив місто Львів і як трофеї вивіз княжу скарбницю, зокрема корону Данила. Відтоді будь-які відомості про монарший вінець зникають – і з'являються аж у XVIII ст., коли йдеться про дуже схожу на вигляд митру Перемишльських єпископів.

Дехто з дослідників корони Данила вважає, що її переробили на митру єпископа Юрія Винницького десь 1700-1713 рр. Митра зберігалась із великою пошаною і використовувалась лише на визначні свята – 1-2 рази в рік.

Перемишльський єпископ кінця ХІХ ст. Іван Ступницький дуже цікавився нумізматикою та історією мистецтва. Він і залишив дуже цінний опис цієї корони-митри: "Виготовлений з міді головний убір інкрустований 972 маленькими рубінами та 300 маленькими перлинами в переділах. Коштовні камені погано відшліфовані. Рубіновий хрестик на митрі походить з XVII століття. Основною цінністю митри є дві великі перлини".

І тут виникають сумніви: чи була митра справді перероблена з корони? Малоймовірно, що папа посилав би Данилу мідну корону, а не золоту. Неправдоподібним називають і використання в короні рубінів. У часи Данила частина Русі була захоплена монголо-татарами, які рубінами оздоблювали збрую своїх коней. Тому таке каміння на короні могло би принизити й образити Данила, чого папа, очевидно, не хотів.

Чергова згадка про корону стосується часів Першої світової війни. Під час відступу з Перемишля 1915 р. російські війська викрали єпископську митру, а російський історик Євген Шмурло відвіз її до Москви. Після війни через засідання Ліги Націй українське духовенство змусило СРСР повернути реліквію. Реліквія повернулась у Перемишль – але обкрадена й пошкоджена: з неї вирвали діамант, зняли хрестик та обдерли золоту парчу. Перемишльський єпископ Йосафат Коциловський 1926 р. відправив її на реставрацію до Чехословаччини.

1928 р. більшовики теж намагалися викрасти корону-митру під час Богослужіння з нагди коронації чудотворної ікони Матері Божої в Самборі на Львівщині. Однак цю операцію зірвали українські патріоти, пише історик С. Чапуга.

1939 р., з нападом Німеччини й СРСР на Польщу, місто Перемишль, було поділене на зони окупації: місто по один берег Сяну дісталося нацистам, а по інший – "совєтам". Владика Коциловський разом із митрою опинився під радянською окупацією. Боячись, аби реліквію знову не викрали, єпископ вирішив розібрати її та відправити у німецьку зону окупації. Працівник Перемишльської єпархії, отець Микола Деньо згадував, що 1939 р. Коциловський наказав йому сховати митру. Той нібито замаскував її в підвалах єпископських палат, накресливши детальний план схованки.

Заарештований "совєтами" 1946 р. владика Йосафат Коциловський спочатку на допиті підтвердив, що корону Данила Галицького переробили на митру: "Корона зроблена із жовтого металу та є циліндром, на якому є чотири великі і чотири малі зубці, прикрашені орнаментом та дорогоцінним камінням. Спереду і ззаду на короні розміщено великі овальні перлини. До корони був дороблений верх і вона, таким чином, була перероблена на митру ... Окрім цього, до корони були дороблені два промені, що перехрещувались і на них встановлено хрест ... Саму основу я передав у Перемишльську капітулу (колегія духовенства вищого рангу – авт.), і вона зараз зберігається в бібліотеці або захристії церкви. Дорогоцінне каміння я зняв з корони і передав одному монаху-василіанину, який 1940 року переїздив із радянської сторони на територію, окуповану німцями. Це я зробив, щоб дорогоцінне каміння переправити за кордон і зберігати в Перемишльському монастирі василіан".

Єпископ не назвав прізвище монаха, через якого передавав цінності. Лише зазначив, що із ним було ще двоє монахів. Але за цими свідченнями, які зберігаються в Галузевому держархіві СБУ, основа корони-митри 1946 р. ще знаходилась у єпархіальній церкві. Тому о. Деньо не міг її ховати 1939 року.

Долю двох перлин, що могли походити з монаршого вінця Данила, історики знайшли в протоколах допитів о. Коциловського: "Коли Україна була окупована німцями, я мав зустріч із настоятилем-ігуменом Перемишльського монастиря василіан – о. Барабашем і запитував у нього, чи він отримував дорогоцінності, що були передані мною на зберігання. Отець Барабаш відповів, що він тоді ще не був ігуменом монастиря, але знає, що цінності таки були привезені до нього. Окрім цього, о. Барабаш зазначив, що ці коштовності скоріш за все були відправлені в Берлін до Папського нунція Орсеніго".

На одному із допитів о. Лакота розповів історію корони-митри: "Ця митра була перероблена із інших митр ... Зроблена наприкінці XVII – на початку XVIII ст. по вказівці єпископа Вінницького. Він же ж прикрасив цю митру дорогоцінним камінням. У зв'язку із наявністю таких даних в архіві я прийшов до висновку, що ця митра була перероблена із інших митр і не була короною Данила Галицького ... Металічна оправа цієї митри не була ні срібною, ні золотою. Корона не могла бути зробленою із простого металу".

На цьому допити єпископів щодо корони завершились. Будь-що інше співробітникам МДБ з'ясувати не вдалося.

Отець М. Деньо 1946 р. зміг уникнути арешту і залишитись у Польщі. Він заховав основу і парчу з Перемишльської митри в підвалі єпископських палат та накреслив схему схованки й передав її настоятилю-ігумену монастиря василіан Павлу Пушкарському.

1953 року їх обох заарештувала комуністична спецслужба і випитувала про сховану митру. Невідомо, чи "гебісти" її відшукали. У цій справі до Перемишля виїжджала слідча група, та результат поїздки невідомий.

Митра Перемишльських єпископів не була короною Данила – вона перероблена із інших митр і виготовлена з некоштовного металу. А ось коштовності, зокрема дві перлини, справді могли походити із монаршого вінця і нині їх слід шукати у Ватикані.

Історик С. Чапуга схиляється до думки, що справжня корона Данила Галицького зберігається в Польщі. І посилається на польського професора Є. Місила, який в архівних документах нібито знайшов цьому не одне підтвердження.

"Є всі підстави для офіційного звернення Міністерства культури України до польської влади з проханням повернути корону Данила в Україну", – писав дослідник.

Реконструкція корони Данила Галицького / митра Перемишльської єпархії
Реконструкція корони Данила Галицького / митра Перемишльської єпархіїколаж 5.ua

2021 року науковий співробітник Інституту історії України О. Алфьоров та архітектор В. Міщенко презентували 3D-макет корони Данила Галицького, який нині вважається одним із найбільш точних її зображень.

Тож автори проєкту використали пломби, якими в давнину опломбовували товари на митниці. Їхній розмір – 12 мм, на одній стороні зображався монарх зі скіпетром, а на іншій – корона. Тривалий час історики не могли пояснити, що це за знахідки, якого вони часу, кому належали. Тож вони вважалися не нашими, а західноєвропейськими.

"Було атрибутовано цю низку пломб. Вони належать до ІІ пол. ХІІІ ст. і походять із території Королівства Русі", – пояснив О. Алфьоров.

І хоча складно зрозуміти, хто зображений на них – Данило Галицький чи Лев Данилович, проте фахівець упевнений: корона – саме та, надана Папою Римським, адже вона передавалась у спадок. Зображення з цих пломб і стало основою для реконструкції.

"Ця корона була з трьох ярусів. У центрі верхнього ярусу був, найімовірніше, великий камінь арочної форми. У нижньому ярусі – більш дрібне каміння. Яруси були відділені смужками декору – перлинами чи зерню. Увінчана ця корона була трилисниками або геральдичними ліліями. По центру велика перлина. Окантовка нижнього ярусу була з менших перлин. Перлини великого розміру були надзвичайно коштовні. Оскільки тоді ще не було імпорту перлин з Карибського басейну, ці перлини, як і дорогоцінне каміння, найімовірніше, привозили з країн Південної й Центральної Азії. Виготовлення такої корони навряд чи було на території Русі, тільки в Європі був доступ до матеріалів і майстрів такого рівня", – пояснив архітектор В. Міщенко.

"Можна брати приклад з наших сусідів: того, що копія корони святого Вацлава у Чехії експонується, або того, як ставляться угорці до корони святого Стефана", – додає архітектор. Можливо, колись і в Україні короною Данила Галицького можна буде помилуватися не лише у 3D.

Читайте також: Сагайдачний майже без битви переміг московське військо: похід українських козаків, що ледь не змінив обличчя Європи

Попередній матеріал
Сагайдачний майже без битви переміг московське військо: похід українських козаків, що ледь не змінив обличчя Європи
Наступний матеріал
"Слава Україні! Героям слава!": українські чоловіки й жінки вже століття разом боронять рідну землю
Теги:
Loading...