У кожного з нас, хто має смартфон і користується соціальними мережами, кілька разів на день у стрічках вилазить реклама того чи іншого кандидата. І до 25 жовтня ми будемо бачити її дедалі частіше, адже кандидати вже витратили на неї більш ніж мільйон доларів і зупинятися не мають наміру. Але зауважте, наскільки поменшало вуличної політичної реклами – наметів із політичною символікою, з яких нам пропонують виборчі програми кандидатів. "Підсумки тижня" вирушили на інспекцію, щоб перевірити, що ж приготували своїм виборцям кандидати та хто сумує за Ляшком, а хто молиться за Садового.
Серце України – Київ. Мало не біля кожної станції метро агітатори чинного мера. На тлі інших партій їх чи не найбільше. Від традиційних наметів "ударівці" відмовилися, роздають газети біля партійної символіки. Десятки наметів у партії "За майбутнє". Та журналістам там не раді.
Здебільшого працювати у передвиборних наметах набирають студентів. Ось такі повідомлення поширювали в одній зі студентських груп у соцмережах у Сумах: "Старости, передайте своїм групам, є невеликий підробіток… Суть роботи: стояти, роздавати газетки 2-3 години. Отримати за це 150-300 гривень". У Києві розцінки вищі, однак відкрито про це не говорять агітатори жодної з партій.
Бути агітаторами насправді складно й небезпечно, кажуть Анатолій та Марія. Розповідають історію, яка трапилася з їхніми друзями: "Завалився натовп і почав там псувати банер, призму, ламати все, трощити. Навіть одна людина дістала ніж і почала погрожувати".
Напади на намети, однак уже інших партій, траплялися також на Донеччині й у Запоріжжі. Псування майна партій – не нова тенденція, кажуть у комітеті виборців України. Цього разу особливість в іншому: політсили пішли в інтернет і, так би мовити, діджиталізувалися. Як ніколи активно знімають ролики й публікують у соціальних мережах. У мережі ОПОРА підрахували: на рекламу в соцмережах кандидати витратили 1 млн 150 тис. доларів.
Тож наметів багатьох партій ми просто не знайшли. Зокрема, не натрапили на агітаторів "Голосу", "Слуги народу" та партії Пальчевського. В області агітаційних наметів ще менше. Центральна площа Ірпеня, розпал робочого дня. Своїх кандидатів рекламують лише у двох точках. Щоб не замерзнути, гріються чаєм, і кажуть, що пити його не встигають, бо агітують. У Вишгороді під Києвом на все місто взагалі лише один намет.
Небагато наметів і в регіонах, зокрема, у Львові. Зате в кожному переконані, що перемогти має саме їхній кандидат.
"Садового дуже всі підтримують, я б сказала, 80% за нього. Жіночки йдуть до церкви,
моляться на нього", – розповіла агітаторка Марія Марич.
Не моляться, але хвилюються за здоров'я лідерки "Батьківщини" її виборці у Львові, переконують агітаторки політсили.
"Ну, деякі підходять, такі, що погані слова говорять, то я того повторювати не буду, але мені найбільше імпонує, що підходять не за газетою, а підходять і питаються, як там Юля", – зазначила агітаторка Галина Козак.
Заодне можуть і своє здоров'я перевірити. У наметі охочим міряють тиск. Медицина – основне, чим цьогоріч кандидати заманюють виборців. Наприклад, обстеження, яке пропонують кандидати. На межі закону не лише подарунки, а й обіцянки. У Дніпрі партія ОПЗЖ пропонувала провести референдум.
Не лише пропозиції псевдореферендумів фіксують у Комітеті виборців. Досі виборцям пропонують ностальгійно-радянські обіцянки.
Здебільшого кампанії до місцевих виборів – перегони кольорів, красивих гасел і відеороликів, а не обіцянок. І це найгірше.
"Не дають політики вимірюваних обіцянок, які виборці можуть перевірити через рік, два, три. Ну, грубо кажучи, от є борд "Перемога Пальчевського". Ну, окей, перемога дасть йому перемогу, а нам що з тої перемоги? Скільки буде дитсадків, шкіл, як ми це відчуємо, на що буде спрямований бюджет міста?" – зазначила головна редакторка сайту руху ЧЕСНО Ірина Федорів.
"Київ – це ти", "За майбутнє господарників і професіоналів", "З незалежністю не жартують" чи "Я тут живу" – це лише гасла. Завдання виборця – запитувати, зокрема, й у людей з агітаційних наметів, що саме є у програмі кандидата й наскільки ці пропозиції в його повноваженнях. В іншому разі потім і поскаржитися нікому буде, бо ми самі будемо винні в тому, що не захотіли розібратися, хто гідний нашого голосу.
Ірина Саєвич, Марта Шикула, Віктор Сніжко, Євген Родіон, "Час. Підсумки тижня"