Львівський театр імені Марії Заньковецької не просто працює – він здобуває визнання. Вистави "Доця" та "Вороги" стали лавреатами престижної театральної премії "ГРА". Ці постановки допомагають українцям осмислити власні переживання та знайти сили рухатися далі. Як театр стає терапією, дивіться в сюжеті журналістки "5 каналу" Анастасії Ярмоловської у випуску новин.
Повоєнний Нью-Йорк, 1949 рік. Герман Бродер, єврейський емігрант, намагається зібрати уламки свого життя після жахів Другої світової. Він шукає безпеки й кохання, але війна всередині нього не закінчилася.
Його історія – це збірний образ чоловіка, який пережив війну, втратив дітей і тепер шукає відповіді, як жити далі. У центрі вистави – драма кохання. Але сенс набагато глибший – історія про наслідки війни.
"Вона дуже перегукується із сьогоденням. Там теж історія відбувається після війни – зламані долі, втрачені люди. Як ми це все будемо переживати, коли наша війна закінчиться? Як ми зможемо повернутись до нормального життя? Скільки історій таких буде траплятися з нами? Скільки людей буде воскресати, про яких вже думали, що їх давно нема? А скількох уже не знайдемо ніколи", – зауважив заслужений артист України, виконавець ролі Германа у виставі "Вороги. Історія любові" Юрій Хвостенко.
"Вороги" – одна з двох вистав Львівського театру, що цього року здобули нагороди національної премії "ГРА". Вона стала найкращою драматичною постановкою року. Інша вистава "Доця" перемогла в номінації "Рефлексія на події українсько-російської війни". Постановка за романом Тамари Горіха Зерня показує війну очима волонтерки на Донбасі, яка намагається зберегти людяність у хаосі.
"Те, що моя героїня переживає в 2014 році, ми всі яскраво відчули у 2022-му. Глядачі дуже відверто реагують. Декілька разів на виставах було таке, що люди зі слізьми на очах після вистави підходили, дякували", – розповіла заслужена артистка України, виконавиця ролі Доці у виставі "Доця" Олександра Люта.
Вистави "Вороги" та "Доця" перегукуються із тим, що зараз переживає кожен українець. Вони не лише про біль, а й про силу боротися й знаходити надію. Театрали помічають, що кількість глядачів під час війни зросла. Вони шукають у мистецтві підтримки, розради й осмислення.
"Донести актуальність і зробити це не в лоб, щоб це було метафорично, щоб не чіпляти струни, які вібрують боляче. Або чіпляти їх дуже лагідно. За рахунок того, що у нас є комендантська година, люди не ходять на дискотеки, не тусуються ночами. З’явилася якась потреба ходити кудись ще. І люди пішли до театру. Плюс за рахунок вторгнення і контенту, який зараз у театрах, люди починають ходити більше і занурюватися в історію", – пояснив головний балетмейстер театру ім. Марії Заньковецької Олексій Бузько.
Театр імені Заньковецької ставить і класику, і сучасні вистави, які відображають важливі теми сьогодення. У репертуарі майже три десятки творів.
"Кожна людина, кожен українець зараз залишається сам на сам із болем, який він переживає – болем утрати, моментом страху. Якщо індивідуальну травму можна вилікувати терапією чи медициною, то колективну травму може зцілити тільки мистецтво", – наголосив керівник відділу театральних та міжнародних проєктів Національного театру ім. Марії Заньковецької Олександр Фоменко.
Для театру Заньковецької ця перемога – не лише нагорода, а й мотивація творити ще більше вистав, які вражатимуть Україну та світ.
Анастасія Ярмоловська, Віталій Довгополий, Львів, "5 канал".
Також дивіться відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.
