Казка має жити навіть попри війну. У це вірять не лише маленькі українці. Працівники культури та майстри народного мистецтва, які сьогодні відзначають свій день, продовжують творити магію для дітей і не тільки. Актори театру ляльок після вторгнення зі столичного пагорбу спустилися у метро. І там під час повітряних тривог розважають найменших українців. Не у повному складі, частина працівників театру пішла на фронт. Дехто вже й не повернеться на сцену. Як навіть у часи війни не втратити віру у казку, дивіться в сюжеті журналісти "5 каналу" Мар’яни Микитенко у випуску новин.
Читайте також: Реформував український театр, а радянська влада хотіла викреслити його ім'я: у Києві представили фільм про Леся Курбаса.
Академічний театр ляльок, більш відомий як "Замок на горі", запрацював майже 100 років тому. Щось за цей період змінилося, а щось залишилося казково незмінним. Своє життя вони проживають на сцені. Володимир Малинський в руках із лялькою вже 65 років. Про пенсію навіть чути не хоче.
"Колись мама казала, що ти народився із лялькою в руках. У мене є така єдина фотографія, де мені 6 років і я стою на стільці. В одній руці у мене букварик, а в другій лялька. Коли я писав репертуарний план у мене виявилося 250 ролей", – поділився актор та режисер Академічного театру ляльок Володимир Малинський.
А ще тут унікальний музей, прямісінько в театрі, де є ляльки, яким понад 40 років. Ці експонати відіграли свої ролі багато років тому. Саме в музеї можна зрозуміти, як з часом змінювалися ляльки і сценографія.
"Ляльки, які ви тут бачите, – це ляльки з вистави "Принцеси і відлуння". Вистава, яку грали два актори. У кожного актора по 4-5 ляльок треба було трансформуватися з одного образу на другий", – розповів Малинський.
Лялька, як справжня людина, має свій характер, не завжди легкий, але завжди унікальний. Життя ляльці вселяють їхні автори.
"Це залежить від того, що художник бачить. Спочатку він її виношує, робить ескіз, малює. Потім по цих ескізах він ліпить скульптуру з глини або з пластиліну і потім ці голови доходить до нас у майстерню. І ми в залежності від того наскільки вона складна і велика. Наприклад, ось ця голова, дуже важко її відлити і зробити в гіпсі. Дуже багато гіпсу, дуже багато проблем. Якщо до нас потрапляють такі невеличкі діти, то скульптура розрізається навпіл, потім заливається гіпсом. Якби я робила її на продаж, то колись була така ставка як $100 середня", – показала художниця-оформлювачка Леся Невинська.
Війна дісталася і до дитячих казок. Після повномасштабного вторгнення актори театру вирішили: хоч сцена й зачинена, але маленькі українці не мають забувати про магію вистав. І ляльки пішли в люди.
"Перші поїхали давати вистави на станціях метро. Здається, 2 квітня 22-го року ми поїхали на станцію метро Героїв Дніпра і там давали вистави для тих людей, які там переховувалися від обстрілів. Потім їздили по лікарнях. Це нас єднало і не давало просісти емоційно", – пригадав директор-художній керівник Академічного театру ляльок Ігор Гулий.
Нині театр знову працює повноцінно. Навіть під час повітряної тривоги, казка продовжується в укритті театру.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Нині четверо акторів театру замість ляльок тримають у руках зброю. П'ятий лялькар Євген Невинський до театру не повернеться вже ніколи. Загинув торік на фронті, захищаючи країну. У перші дні повномасштабки боронив Київ від окупантів. Далі поїхав у Запорізьку область. У боях поблизу Роботиного загинув.
"Його розбили, як казали побратими, двічі чи тричі його викидало з машини. Попадали в машину і він просто вилітав звідти двічі чи тричі будучи контуженим, але живий. Їм вдалося знайти якійсь бункер чи бліндаж і вони намагалися сховатися, бо вогонь був з усіх сторін. Вони там заховалися, їм вдалося перев'язати рани, щось зробити. Але у той бліндаж прилетіло пряме попадання", – поділилася дружина загиблого лялькаря Леся Невинська.
Євген вперше до рук взяв ляльку у другому класі. Й далі з казковим світом не розлучався. Він не лише оживляв своїх персонажів на сцені, а й майстрував їх. Майже всі механізми в усіх театрах Києва були роботами Євгена Невинського.
"Дуже багато якихось моментів розумів тільки він. Коли лялька приходить, я починаю її крутити і розумію, що тут щось не так. Щось не так було, якась дрібниця, але вона не така", – сказала Леся Невинська.
На сцені для лялькарів дрібниць не буває. Важливий кожен рух і кожен звук. Бо казка має жити. Навіть якщо за вікнами театру гримить і вибухає.
"Коли на очах у глядача оживає неживий предмет. Це вже щось таке містичне, космічне і має більш глибинний зміст", – зауважив актор Академічного театру ляльок Вадим Доценко .
Мар’яна Микитенко, Ігор Костюк, "5 канал".
Дивіться також:
