Автор українського варіанту "Лоліти" та рятівник цілого народу: ким насправді був письменник Віктор Домонтович

Віктор Петров/Домонтович 5 канал / Машина часу
Віктор Петров написав свій роман "Дівчинка з ведмедиком" на 30 років раніше, ніж Набоков знаменитий роман "Лоліта" . Сюжети у книг схожі

Наш сьогоднішній герой – постать таємнича. У нього навіть імен багато – Петров, Домонтович, Бер, Веріґо. Найімовірніше, він був подвійним, а можливо, навіть потрійним агентом різних спецслужб. Збирався ліквідувати Гітлера! Врятував від знищення цілий народ! Подробиці дивіться у програмі "Машина часу".

Одного квітневого дня 1949 року професор Віктор Петров вийшов зі свого помешкання у Мюнхені на Файльлічштрасе, привітно помахав сусідам капелюхом і рушив у напрямку вокзалу. Уже наступного ранку він мав бути в українському еміграційному таборі у Міттенвальді, але так туди і не потрапив. Знайомі забили на сполох. За кілька днів у газетах з’явилося оголошення про розшук професора. На ноги поставили американську окупаційну адміністрацію. Однак більшість українського середовища, яке втекло до Баварії від більшовиків, були впевнені – Петрова вбили.

"У 1949 році він щезає з Мюнхенської квартири. Всі думали, що він помер, багато писали, що хтось чув, як його катували і так далі, багато ходило різних версій", – розповідає письменник Степан Процюк, автор роману про 50-ті роки "Пальці поміж піском".

Якраз напередодні професор Петров написав велике дослідження – "Українська інтеліґенція – жертва большевицького терору. Тож помста українському науковцю і письменнику з боку Радянського Союзу виглядала природною".

Процюк каже: "І він перестарався так само, коли залишив книжку, що українські письменники, українська культура – жертви більшовицького терору в 1949 році, яка в 1956 вийшла. Так написати – то не конче було так писати. Щось таке є в його біографії, яке, мені здається, дозволяє говорити про переваги то однієї, то іншої особистості всередині нього". 

Але за деякий час у справі зникнення професора Петрова з’явився новий факт. Дехто Яровий – колишній член Служби безпеки Організації українських націоналістів, який на еміграції раптом переметнувся до "нєдєлімих", тобто росіян з Білого руху, раптом написав, що Петрова вбили саме українські націоналісти. Причому описав це в деталях, наче сам був свідком події.

Таємниця зникнення чи то пак вбивства Петрова обростала все новими і новими чутками. Аж раптом один з емігрантів-задротів, вивчаючи радянську книжку про археологію, серед сотень імен авторів побачив – Віктора Петрова! Виявилося, що він не просто живий і здоровий, а якимось чином опинився в ненависному Радянському Союзі! Із жертви Петров одразу перетворився на зрадника. Агента Кремля.

Віктор Петров/Домонтович
Віктор Петров/Домонтович5 канал / Машина часу

Сьогоднішня "Машина часу" про одного із найзагадковіших персонажів української історії – письменника, філософа, археолога, етнографа, а ще подвійного, а можливо навіть потрійного агента Віктора Петрова-Домонтовича.

Як Бер і Веріго він був талановитим філософом. Задовго до популярного сьогодні Френсіса Фукуями передбачив кінець історії.

"Він мав талант літературний, був добрим археологом, він був етнографом, він був прекрасним мислителем. Він ще писав під псевдонімом Віктор Бер, такі історіософські есе. І деякі стверджують, і історикознавці і філософи, що в деяких своїх есе він випередив Мішеля Фуко та його думку про так звану циклічність історії", – розповідає письменник Процюк. 

Як Домонтович він був прекрасним письменником. Задовго до Набокова написав українську "Лоліту".

Російський письменник Набоков написав свій скандальній роман "Лоліта" про кохання чоловіка середніх років і неповнолітньої дівчини-німфетки у 1955 році і одразу здобув світову популярність. Його двічі екранізували, зокрема відомі режисери Едріан Лейн та Стенлі Кубрик.

Кадр із фільму "Лоліта"
Кадр із фільму "Лоліта"5 канал / Машина часу

Віктор Петров написав свій роман "Дівчинка з ведмедиком" на 30 років раніше – у 1928 році. Майже про те ж, але глибше і цікавіше. Проте навіть в Україні він маловідомий.

"Я вже не кажу про його роман "Дівчинка з ведмедиком", "Доктор Серафікус" чи "Без грунту", які в якійсь мірі засвідчили предтечу українського постмодернізму. Йдеться цікаво про кохання, а українська література класична стосовно кохання, тут ще було багато неозоре поле, бо вона була така стримана стосовно цього", – розповідає письменник Степан Процюк.

Дівчина з ведмедиком
Дівчина з ведмедиком5 канал / Машина часу

Петров-Домонтович просто опинився не в тому місці і не в той час. Що ж, можливо, його романи ще чекають екранізації новітніми Кубриками? Але в будь-якому разі він перетворив на роман з карколомним сюжетом все своє життя. Це сюжет як мінімум для Netflix.

Процюк про Домонтовича розповідає: "Він був талановитий. Він народився в Катеринославі 1894 року, хоч завжди наголошував, що він "київський". Це теж цікава деталь. Він народився в сім'ї священника, який висвятився на єпископа. Здається, у 1920 році. Платон. У 1922 році помер його батько. І з таким бекграундом, щоб бути сином єпископа в радянський час і вижити – це було практично дуже важко". 

Народився Віктор Петров у нинішньому Дніпрі, жив в Одесі і Холмі і аж потім переїхав до Києва. Його навчання в Київському університеті припало на час української революції. І він свідомо переходить на українську мову.

"Домонтович був спочатку російськомовним, принаймні двомовним. Він познайомився з Миколою Зеровим. Це був парадоксальний час розквіту певного українства. Українська починала ставати модною до якоїсь міри. Українська культурна домінанта. І такі люди, як Віктор Петров, люди розумні, з тонким нюхом, чутливі. І він був не один. Таких було багато, що переходили на українську мову. Вони би могли бути і російськими письменниками, в принципі. Микола Хвильовий, Микола Куліш, Євген Плужник. Я не хочу всіх перелічувати, але це все були російськомовні люди, я нагадую", – каже Процюк.

Із 1918 року Петров – аспірант Київського університету. Але після окупації України більшовиками університет закривають. На запрошення свого найкращого друга Миколи Зерова Петров переїздить вчителювати до села Баришівка під Києвом. Чоловіча дружба раптом перетворюється на любовний трикутник.

Молоді Віктор Петров (Домонтович) і Микола Зеров
Молоді Віктор Петров (Домонтович) і Микола Зеров5 канал / Машина часу

У той час, коли вони познайомились і подружились, Петров був закоханий також у Софію Лободу, яка пізніше стала Софією Зеровою. І не міняла прізвище навіть після того, як у 1957 році повернувся Віктор Петров, хворий і немолодий чоловік, якому було дозволено повернутися до Києва. Петров із нею одружився, вона залишалась Софія Зерова. А Віктор Петров видав твори Зерова із своїми примітками.

Зеров довго упадав за дочкою професора Софією Лободою. У голодному 1919 вона потрапила до лікарні з тифом. Зеров купував Софії котлети, які тоді були неймовірною розкішшю, ще й коштували всі гроші світу. Софія одужала, але переживала, де зможе знайти гроші, щоб повернути Миколі. Зеров потім жартував, що Софія вирішила ліквідувати борг, вийшовши за нього заміж. Одружувалися нещасливого за прикметами 13 лютого 20 року. Один зі свідків пробував відговорити Зерова від одруження: "Що ви, Миколо Костьовичу? Вона така розбещена, що кине вас за рік". Марно.

Микола Зеров і Софія Зерова
Микола Зеров і Софія Зерова5 канал / Машина часу

І буквально одразу в житті подружжя з'являється третій – найкращий друг Зерова – Віктор Петров.

"У житті не буває чорного і білого кольору – Зеров постійно стояв між ними. Микола Зеров, навіть мертвий. Після смерті в 1969 році Віктора Петрова, Софія Зерова тримала в себе вдома, – вона померла в 95 років, портрет молодого Миколи Зерова і немолодого Віктора Петрова. Два чоловіки, портрети яких вона тримала в себе вдома. В кімнаті, де вона самотньою доживала", – розповідає письменник Степан Процюк. 

Одні описували Софію як "красиву, цікаву жінку", в якої не було "ніякої трафаретності, ніякої сірості", інші казали, що це була "немолода, негарна пані, дуже чорнява, з дуже підфарбованими щоками". Так чи інакше, чоловіки сходили від неї з розуму – принаймні двоє – Петров і Зеров.

Зеров чудово знав про стосунки Віктора і Софії. Коли від скарлатини помре їхній із Софією єдиний син Костик, Микола російською напише такі рядки: "Втратою сина страшно заплатила доля невірній і моїй дружині". 

Врешті, і сам Зеров не був взірцем вірності. У нього постійно закохувалися студентки. Іноді він їм відповідав. Як знати, чи не взаємини Зерова зі студентками стали основою, на якій Петров створив свій перший літературний шедевр – повість "Дівчинка з ведмедиком", український варіант Лоліти.

Це був 1928 рік – коротка відлига в СРСР закінчувалася. Хвильовому вже виписали партійну догану за його "Геть від Москви!" і "Дайош Європу!". НКВС уже фабрикує справу Спілки визволення України – от-от почнуться перші масові арешти і розстріли.

У 1935 затримали Миколу Зерова. Звинуватили в тому, що він очолював терористичну націоналістичну організацію. Після побоїв Зеров зізнався: один раз закликав до терору – прочитав вірш Куліша. Його засудили до 10 років таборів, але в листопаді 37-го розстріляли в урочищі Сандармох.

Процюк розповідає: "Петров після смерті (Зерова – ред.), він тихенько працював. Коли йшов процес над спілкою СВУ, його там у чомусь звинувачували, але його випустили через два тижні. Через два тижні в 1936 чи 1937 році. Про що це може свідчити? Що він уже співпрацював як агент".

Знайомі підозрюють Петрова в тому, що це саме він написав донос на свого друга Зерова – через Софію.

"Життя Віктора Петрова, його кохання, не можна сказати, коли заглиблюєшся, що там є якась фальш. Дуже складні психологічні перипетії. І звичайно, можна говорити, що він приклався до арешту свого друга Миколи, можна говорити і протилежне: нема ж ніяких фактів", – говорить письменник Степан Процюк.

Факти таки є. Самого Петрова репресії оминули. У 1937 його таки затримали, але через два тижні раптово відпустили. Не знайшли доказів – неймовірна як на той час історія.

Віктор Петров/Домонтович
Віктор Петров/Домонтович5 канал / Машина часу

Процюк говорить: "Через два тижні в 1936 чи 1937 році. Про що це може свідчити? Що він уже співпрацював як агент. На його похороні в Києві в 1969 році, як писали, було більше полковників Комітету державної безпеки, ніж письменників. Навіть Іван Драч називав Віктора Петрова "слизьким чоловіком".

Петров залягає на дно, працює у відділі етнографії Академії наук, паралельно займається археологією.

"Виникає образ чоловіка з надзвичайно поламаною долею, поламаним характером, який хотів вижити, який любив життя, який був дуже психологічно обдарований, який мав всередині кілька розвинених і продуктивних "я", якими вмів маніпулювати. Домонтович з литовської – це "той, хто каламутить воду", – каже Процюк.

Але незабаром Петров-Домонтович оживе. 22 червня 1941 року. Колишній союзник Сталіна Адольф Гітлер починає війну проти СРСР. Петрова призначають керівником інституту фольклору Академії наук і наказують евакуюватися до Уфи. Але він… зникає. З’являється у 1942 в Харкові – в німецькій уніформі лейтенанта.

Що робив Петров у німецькому мундирі, швидше за все, назавжди залишиться таємницею. Ходили різні чутки – аж до неймовірних. За однією, наприклад – він мав очолити маріонетковий український уряд!

За іншою – Петров врятував від знищення цілий народ. Німецька окупаційна адміністрація вагалася, що робити з караїмами – це такий малочисельний семітський народ, який мешкав переважно у Криму. Професор Петров довів німцям, що караїми – не євреї, і саме це врятувало десятки тисяч життів.

У 1944-му Петрова бачать у тій самій німецький формі вже у Берліні. Тут він начебто має, ні більше ні менше, убити Гітлера. 

В останні дні війни Петров спокійнісінько знімає німецьку форму і переїжджає до Мюнхена – американської зони окупації. Тут активно включається в українське емігрантське життя. Щоб за кілька років знову зникнути. І знову виринути в СРСР. Після 6 років небуття Петров з’являється в Києві.

Перше, що робить Віктор Петров у Києві – пише записку жінці свого життя – вдові свого друга Софії Зеровій. Йому було 62, їй – 66. Вони одружилися.

Решту життя Петров присвятив Софії і науці, а от письменник Домонтович помер. І після 1949 року він ніколи не повертається до свого літературного псевдоніма. Він вбив у собі письменника, розстріляв у собі письменника прижиттєво.

Дивовижна історія з безліччю і досі нез’ясованих деталей. На кого насправді працював Віктор Петров-Домонтович? Де було його справжнє обличчя, а де тільки маска?
Навряд чи ми про це колись дізнаємося! Незнання історія не звільняє від відповідальності!

Попередній матеріал
"Вакцинуємо всіх до 2287 року": 10 ТОПів "Вечірнього преЗЕдента", які підігріли березень
Наступний матеріал
Реальна загроза чи кремлівський блеф: для чого Росія нарощує присутність біля кордонів України
Loading...