5.ua

Ліквідатор аварії на ЧАЕС: Керівники почали свої сім'ї вивозити ще до 1 травня через Бориспіль – і тоді "чиряк" прорвав

Ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС Станіслав Горпинич, який понад 30 років працював у "Річфлоті" і з 1986-го по 1991 рік ходив у рейси в зону відчуження, в ексклюзивному інтерв'ю 5.ua розповів, як дізнався про аварію на ЧАЕС, коли вперше пішов у рейс у Чорнобильську зону, що туди завозили і що вивозили, які відчуття в тілі викликала радіація, а також чи пройшли українці перевірку Чорнобилем

ВСЯ ЄВРОПА ГУЛА, ЩО В НАС КАТАСТРОФА, А НАШІ МОВЧАЛИ

– Як ви дізналися про вибух на ЧАЕС?

Тоді, 26 квітня 1986 року, ми були в Запоріжжі. Якраз мали везти руду на Чорнобиль. Я стояв "собаку". Це вахта з 12 ночі до 4 ранку. "Собача вахта" називалась. І тут викликають капітана в диспетчерську. А він дуже тяжкий на підйом був. Я його раз буджу, кажу, Васильович, ідіть, вас диспетчер гукає. Чого? Терміново, кажу, ідіть, я не знаю. Сказав, що будуть відвантажувати чомусь. Нас тоді завантажили вже наполовину. Я його за п'ятим чи за шостим разом підняв, і він поплівся. Він дуже повільний такий був, але спеціаліст хороший.

Приходить: "Відвантажувати будуть".  "Чого",  говорю. "Я пішов спати, все". Йому-то сказали чому, просто він мені не сказав. Отже капітан пішов спати, я ж на вахті, включив "Голос Америки", думаю, щось тут не так. Просто інтуїтивно ввімкнув радіо. Раніше ж його не давали слухати, при радянській владі. Крадькома там слухали. А я радіостанцією завідував, бо я ж електриком робив і 3-м помічником капітана і механіка. За електрика доплачували трохи.

І от я слухаю  сотні жертв, Чорнобильська катастрофа, вибух в Україні фіксує Голландія, Польща, ФРН, Франція. Вся Європа гула, що в нас катастрофа, а наші мовчали. Ну і так вони мовчали до 9 травня. А після 9 травня почали вже говорити. І 1 та 9 травня люди ще вийшли на демонстрації.

– А людей з Прип'яті ще не вивозили?

Ніхто їх не вивозив. Там вони й сиділи до 9 травня. Після самого вибуху звідти почали тільки партійні "шишки" виїжджати.

Ну а ми в Чорнобильську зону потрапили в серпні 1986-го.

Тоді у квітні нас вивантажили з рудою. Ми пішли в кар'єр, але нас не послали на Чорнобиль, ми кілька рейсів зробили тут  Запоріжжя-Херсон-Дніпропетровськ. На Трипілля ходили, вугілля на ТЕЦ возили. А потім нас кинули в Чорнобиль. 11 серпня ми безпосередньо там були.

Сам Чорнобиль – це було таке містечко невеличке, смт. А ЧАЕС була в місті Прип'ять, це трохи вище по річці, ніж містечко Чорнобиль. А річка підходить не до самого міста Прип'ять, а до ЧАЕС. На ЧАЕС реактори охолоджувались водою. І там цілий басейн, штучне озеро, відстійник біля атомної станції. Вода влітку парує. Коли реактори охолоджуються, вода спускається в це озеро. А потім я не знаю, скидали вони ту воду в Прип'ять чи ні. Скидали, мабуть. Все одно у Прип'ять вода потрапляла, як не крути.

А вже у 1986 році там поставили так звану "пастку"  Прип'ять перегородили якраз, де стояв Чорнобильський судноремонтний завод. База там була. ЧРЕБф називалась  Чорнобильська ремонтно-експлуатаційна база флоту. І ми відвантажувалися в затоні цієї бази, а вже звідти на машинах вантаж доправляли до самої ЧАЕС.

Біля ЧРЕБф і пароплави полишались, човни з вудками, з усім. Людей коли вивозили, вони все там покидали, їм не давали нічого вивезти.

– Територіально ця ремонтна база далеко знаходилась від самої атомної станції?

Напряму десь 8 км від цієї греблі ЧРЕБф. ЧАЕС у бінокль видно було. Ми ж туди не заходили під саму атомну. Перші пароходи, які туди потрапили, ті навіть вивантажувались на атомній станції.

– А що, по річці Прип’ять туди можна було зайти?

– Так. У Чорнобиль до вибуху на саму атомну станцію вантажі йшли. Возили щебінь, пісок – будували будинки в Прип'яті.

А тоді 11 серпня 1986-го туди 10 суден зайшло, в тому числі й наше, і вивантажували щебінь. Ну пісок туди не возили. Пісок з Чорнобиля везли на південь України, на Запоріжжя.

– Чорнобильський пісок після катастрофи?

Так, щоб не вхолосту йти. Але це перші рази, потім його заборонили вивозити.

– А на що цей чорнобильський пісок йшов?

На будівництво, очевидно, йшов. Дороги, будинки будували. 3-4 дні ми там стояли. Так нас дурили там весь час. Підвищений тариф платили тільки за 8 годин вахти. А в інший час де я був? Не в зоні? В зоні. Нас же нікуди більше не вивозили з корабля.

– Ви, коли йшли в зону, знали, що там будуть по-особливому оплачувати?

Нам платили надбавку зразу, в Чорнобильській зоні був подвійний тариф, а в самому Чорнобилі потрійний, по-моєму. У мене в 1986 році була 250 рублів ставка, а там нам набігало десь 500 рублів у місяць з авральними й нічними. Це на той час була дуже велика зарплата. Тоді ніхто так не отримував.

І отак в Чорнобильську зону я ходив з 1986-го і по 1991-й, кожну навігацію. Починав на теплоході "Ковель" у 1986 році, потім перейшов другим штурманом на "Мелітополь", а в 1991-му я закінчив старпомом  старшим помічником капітана і першим помічником механіка. А з 1993 року і до 2010-го на Дунаї працював.

В основному ці чотири роки весь час були рейси в ту зону. Рідко коли попадався рейс, що не на Чорнобиль був. Ходили тоді по 10-12 составів, це не судно одне, а баржа плюс судно, 175 метрів завдовжки. Ці 10 суден на добу вивантажували 6 тис. тонн щебеню. Коли атомний реактор вибухнув, перші судна і бетон робили. На наших відкритих платформах для вантажу з брезенту робили для бетону накриття, але поки довозили, він загустав. Тому від цього відмовились і вже почали робити бетон на місці. Ну а щебінь треба був весь час. Саркофаг робили. Його ж не рік зводили.

– А можна було відмовитися і не йти в Чорнобиль, чи ніхто не відмовлявся?

Відмовлялись, дехто не ходив туди. А в основному всі ходили. Залишали коків-жінок на березі, а йшли капітан і старпом, або капітан-дублер і механік. І ще, наприклад, два моториста. Загалом ходили по четверо людей на судні. Були скорочені екіпажі, але неофіційно. Це робилося, щоб менше людей опромінювалось. Самі варили їсти собі.

Пам'ятаю, вперше коли в зону заходили, дуже дерло в горлі, в усій глотці.

– А крім того, що дерло в горлі, на здоров'я відчувався вплив радіації?

Відчувався. Коли ми вже підходили до Запоріжжя після першого рейсу, сильно у всіх голови боліли. Я вже перед Запоріжжям не міг закрити вентиль баластний. Треба було нагинатись, а голова розвалювалась. Я у хлопців питаю, у вас порошку немає? А вони говорять, у тебе тільки зараз голова заболіла перед Запоріжжям? Говорять, ми вже все повипивали. У них зразу боліло все.

У ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ ЗОНІ ДУЖЕ СИЛЬНО ПОЧАЛИ РОСТИ БУР'ЯН І ДЕРЕВА – ВОСЕНИ 1986-ГО ВЖЕ НЕ ВИДНО БУЛО ХАТ

– У самій Чорнобильській зоні вас перевіряли на дозиметрі?

Перевіряли. На виході із зони пост був з міліціонерами і дозиметристами. Пост нижче по річці від міста Чорнобиль знаходився, десь в районі Опачичів, здається. І коли ми туди заходили  перевіряли, і коли назад виходили  перевіряли.

– А дозиметр що показував?

Що? Радіацію показував. Отже, нас перевіряли, щоб лодок не вивозили, хоча наші хлопці якось були взяли човен, щоб кататись. У нас двигун був. Я їм казав, що не катайтесь. А вони наїздились, потім похилили голови: багато нахапались радіації.

Першими в зону для евакуації людей посилали теплоходи "Восход". Потім перевіряли місця, де люди сідали, там фонило, світились ці сидіння. Їх повикидали, ці "Восходи". Посписували, бо на них не можна було вже потім людей возити. Отак.

– Ви в зоні на берег могли сходити чи весь час на кораблі були?

Особливо там не тинялись, бо всі розуміли, що таке Чорнобиль. Знали, що небезпечно, через те й не ходили. Нам давали респіратори і робу  захисту, коротше, ніякого не було.

– А була якась техніка безпеки, як ви їжу готували собі?

– Ну яка техніка безпеки? Двері зачинені, змивали водою все кожен день чи кілька разів на день. Їжу готували як зазвичай. Де ж ти будеш її готувати?

– А по природі видно було…?

Так. Зразу там була дуже красива природа.

А після 9 травня людей вже почали евакуювати. Всі покидали хати і дуже сильно почали рости бур'ян і дерева. У 1986-му пізньої осені вже не видно було хат  так позаростало. У нас отакі очі були. А з роками воно ще гірше заросло. І пусто було, дико дивитись. Там і собаки здичавілі бігали, собак же ніхто не забирав з собою. А до вибуху там людно було. І медучилище, і ЧРЕБф з 20-30 суднами.

Пам'ятаю, в Чорнобиль до вибуху ми руду возили – із Запоріжжя в Чорнобиль і назад дорога десь півтора-два тижні займала,  а руду потім перевозили до Німеччини. З нас перевантажували на білорусів, а білоруси вже через місто Прип’ять і по каналах – на Брест і через Польщу на Німеччину.

На Славутич ходили. Це було місто для енергетиків, що обслуговували станцію. Так перед містом  дорога. Славутич же будували всі республіки тоді. Були вулиці кожної республіки з відповідним національним стилем. І справа заражений ліс до Славутича, і зліва заражений ліс, а дорога, говорять, чиста була. І сам Славутич на плямах побудований.

– Що означає на плямах побудований? Тобто коли його будували, там уже була якась радіація, ще до 1986-го?

Так. Ну вітер же радіацію розносить. І в той день, 26 квітня, на всі чотири сторони вітер дув. Циклон був, коротше. І там, і скрізь, по всій Україні. Було дуже вітряно в той день. Ну і порозносило радіацію скрізь. Воно рвонуло і кудись мало подітись. Там таблиця Менделеєва вилетіла. І цезій, і стронцій, що ти хочеш, а в кістках людських, оце, що ми були там, так воно, якщо знайдуть колись наші кості, буде фонити, доки кості наші не перетрухлявіють. До 300 років напіврозпад.

– А коли у 1986-му ви тоді повернулися з того квітневого рейсу?

У Київ я з того рейсу повернувся десь після 9 травня. Я женився 8 березня 1986-го, а у квітні вже рвонуло. Жінка вдома у батьків була в Житомирській області. Туди радіація не потрапила – перевіряли. Було тільки на дорозі трішки. Машини їздили, ото й навозили.

– В Києві відчувалось, що тут є радіація?

– В Києві не відчувалось. Там  так. Навіть у зону заходиш, там не дуже відчувалось, а от вже чим ближче до Чорнобиля, дуже дерло в горлі і потім боліла голова. І щитовидна щиміла.

– А коли саме в 1991-му був ваш останній рейс у Чорнобиль?

1991-го весною в травні я зробив рейс і більш уже не ходив. Інші ще бували, ще возили щебінь туди. Але наш теплохід "Мелітополь", я тоді на ньому працював, не ходив більше.

– А як довго туди ще ходили теплоходи?

1991-й точно ходили ще всі, але не так масово. А наступні роки  точно не знаю.

ІЗ ТИХ, З КИМ Я ТОДІ В ЗОНУ ХОДИВ НА ТЕПЛОХОДІ, ПОМЕР СТАРПОМ І СТАРШИЙ МЕХАНІК

– Треба було після повернення із зони проходити медкомісії, щоб перевірити, наскільки ви опромінились?

– Ні, ми тільки щорічні комісії проходили. А хто з річковиків опромінився, то люди вмирали зразу.

– Так це вам пощастило, що в перших туди не потрапили.

– Може, й пощастило, не знаю. Не всі вмирали, звісно. Хтось виживав. Ну половина повмирала, ті, що в перші дні були. Прямо в перший рік їх не стало. Рак головного мозку. Один штурман, мій знайомий, вже після відрядження в зону, заходив у шлюз і раптом осліп. Дзвонить капітану, підніміться на місток, бо я не бачу нічого. Ну через рік він помер. Йому трепанацію черепа робили, пухлину видаляли, але воно нічого не дало. Помер.

– А із ваших знайомих багато річковиків не стало?

– Ну із тих, з ким я тоді в зону ходив на теплоході "Ковель", помер старпом і старший механік. Померли вже років по 10 тому.

– Так ви думаєте, це від Чорнобиля?

Ну а від чого? У стармеха лейкемія була, а старпом уві сні помер від сердечного нападу.

– А у людей уявлення про радіацію було, що це небезпека, що ти можеш від того вмерти, чи це сприймалось, як щось невидиме, а отже й не переймались?

– Ну всі ж служили в армії. Всі мали якесь уявлення. Але капітан наш, Василь Васильович казав: "Та що той реактор? Ми його зернятами заплюєм". Я говорю, та не заплюєте ви його зернятами. Це на багато років. Я ж в армії служив у хімрозвідці Прикарпатського військового округу. Мене життя наче готувало до Чорнобиля. Я в цьому ділі підкований був. Сильно не висовувавсь у Чорнобиль, але все одно прихопило потім. У 1991 році я ледь вижив. Дружина не знала, що зі мною робити. В мене жовч почала загустати. Болі такі страшні були.

– Так це від радіації, думаєте, сталося?

– Та не думаю, а знаю. Я ж взагалі здоровий як бик був. Я не знав, що таке болі. А потім такий страшний біль отут справа був. У 1991 році останній раз в зоні був. І в тому ж 1991 році так схопило, що я думав – все, кінець. Потім пішов у поліклініку для чорнобильців на Львівській площі в Києві. Нас всіх, хто був в Чорнобилі, поставили туди на облік. Кому треба було проходили комісію, лікувались. А потім серце. А коли один раз пішов збій, значить – все.

– А загалом вашому організму радіація шкоду завдала?

– Ну аякже. Люди вмирали. Я вважаю, що я ще найменше постраждав. А люди он інвалідами поробилися зовсім, ходити не можуть. Он я коли лежав у лікарні, в неврології там жах. У мене теж суглоби болять. До цих пір і спина болить, і ноги болять. І зуби почали вилітати після Чорнобиля. Нарив – вирвали, нарив – вирвали. Колись у Дніпропетровську через зубний біль зійшов, бо вже не можна було – падав.

ДО ВИБУХУ В ЧОРНОБИЛЬ ПРИЇЖДЖАЛО НАЧАЛЬСТВО ЮШКУ ЇСТИ

– Для мого покоління Чорнобиль стійко асоціюється з катастрофою, з негативом, а до того, як відбувся вибух, що для українців був Чорнобиль? Чи і до 1986-го у людей до цієї місцевості було нехороше ставлення?

– До вибуху Чорнобиль був зоною відпочинку. Там ловили рибу, там ловили раків, туди виїжджали на природу, там стояли вагончики, в яких кожне підприємство тримало сторожа, який ловив рибу, і приїжджало начальство уху їсти. Хто хотів приїжджав, там же зони не було. Там ягоди, гриби. Знали, звичайно, що там небезпека, бо атомна станція, але ж люди там і працювали.

– Періодично по телебаченню виходять програми, в яких розповідають, що насправді радіація, якщо вона не у великих дозах, навпаки, добре впливає на здоров'я людини…

– То лікарі брешуть. Справа в тім, що я ще коли служив в армії, нас навчали, що є прихований період дії радіації. Радіація – це не так, що сьогодні ти її одержав, а післязавтра вона з тебе вийшла. Вона накопичується весь час. Скільки б ти її не одержував – малу дозу, велику дозу. Накладається, накладається і накладається. І нічим вона не виводиться. Це все міфи. Казали червоне вино пити, тільки хто його бачив, те вино. Не давали, спорожнів Подол. Ми приходили, припустимо, вина не знайдеш днем з вогнем.

А стан здоров'я ж залежав від того, скільки ти там знаходився в зоні. І прихований період – 15-20 років. Оце зараз якраз "чорнобильці" й вмирають. Поголовно.

Радіація така зараза, що вона оце де болячка, зразу по тій болячці і б'є. А людина що, хіба ж вона витримає? Там правду не казали, скільки ти одержав радіації. Були нагрудні дозиметри, тільки вони брехали теж. Неточні були.

– Знову-таки озвучуються версії, що є залежність між тим, що у 1986-му сталася аварія на ЧАЕС, а у 1987-1989 якийсь просто бейбі-бум стався, багато народжувалось дітей.

– Не дозволяли народжувати з 1986-го по 1987-й жінкам. Але негласно. Переривалось це все.

– Примусово?

Так, особливо у тих людей, які Прип'ять пройшли, Чорнобиль, не давали. Ну цих, що далі були від вибуху, попереджали, що можуть бути погані наслідки.

– А як ви ставитесь до того, що в Чорнобильській зоні хочуть зробити заповідник?

– Ну не знаю. Ти ж бачиш, люди там полишались і живуть. Але це звичка просто. Але ж скільки їх повмирало. Ніхто ж не каже.

– Чорнобильська зона – вона все-таки умовно відгороджена. І можливо, по Україні в цілому не менше радіації, ніж в Чорнобильській зоні.

– Ну хтось же її побудував не даремно. В Біблії написано, що "згіркне вода". От вона гірка йде весь час. Там є саркофаг, але вони ж не можуть наглухо і герметично його запакувати. Атомник розповідав, що всередині паливо залишилось. Персонал робить. А новий саркофаг ще тільки будують.

КЕРІВНИКИ ПОЧАЛИ СВОЇ СІМ'Ї ВИВОЗИТИ ЩЕ ДО 1 ТРАВНЯ ЧЕРЕЗ БОРИСПІЛЬ – І ТОДІ "ЧИРЯК" ПРОРВАВ

– Як ви оцінюєте дії, які робила влада тоді? Все зробили, що можна було, в тій ситуації? Допомогли, переселили

– Ну що ж вони робили? Нічого не робили, приховували все. Вони почали свої сім'ї вивозити ще до 1 травня. І в Борисполі обслуговуючий персонал почав їх не пускати вилітати. І тоді "чиряк" прорвав, що радіація. Але вони забивали баки, що все нормально. Мовляв, хвилюватись нема чого, в Києві радіації нема. А потім виявилось, що є, і підвищена. Розповіли аж після 9 травня. Відсвяткували всі свята з людьми на парадах, тоді паради обов'язкові були. І почали вивозити людей масово автобусами. Я ж кажу, "Восходи" погнали туди, пооблучали, їх почали мити, а не відмивається нічим радіація, і їх посписували, повикидали. Ну і ці теплоходи наші, що ходили в перші дні, то теж їх поставили на прикол, бо екіпажам там вже не можна було знаходитися. Вони до того світилися, що в переплавку їх повідтягували. Не знаю, де діли.

– Тобто держава могла більш ефективно діяти в тій ситуації?

– Ну якби була інформація, людей би стільки не загинуло. Тільки рвонуло, вони б їх зразу евакуйовували. А вони ж не евакуйовували. Там люди у Прип'яті жили і ходили на паради теж. Ну я не буду брехати. Я знаю, що ми робили, а що вони робили – не знаю.

– А от переселенців і ліквідаторів, зокрема вас, влаштувало, як держава компенсувала людям те, що вони мали стосунок до Чорнобильської зони?

– Тоді по всій країні для переселенців будували житло. Їх переселяли в села, хтось у Київ потрапляв, у міста. Куди людину завезли, там її і кинули. Були прямо "чорнобильські" вулиці в селах.

– А грошова допомога?

– Допомагали. І навіть Німеччина. Вона "чорнобильцям" добре допомагала. І одежа, і ліки. І машини вони позаробляли на німцях.

– Але ж ще був Радянський Союз. І він приймав допомогу від сусідніх держав?

– Приймав, а чого ж не приймав. Гуманітарку до нас возили.

– А які взагалі пільги надали ліквідаторам?

– Видали посвідчення. Зразу ввели безплатний проїзд в метро, в міському і приміському транспорті. Пам'ятаю, взимку 1987-го ми стояли на ремонті, і вже в метро безплатно їздили. Безплатне лікування, безплатне санаторне лікування, пільги "чорнобильців" розповсюджувалися і на їхніх дітей.

І на пенсію можна було раніше йти на 5 років. У нас на флоті механіки йшли на пенсію в 55 років (штурмани в 60), а хто на ліквідації був, могли в 50 років піти. А пенсія нараховувалась відповідно до зарплати і до годин, які ти був у Чорнобилі.

А ось зараз відміняють безплатний проїзд. Я сьогодні їхав – вже нема безплатного проїзду, принаймні по Житомирській області. Наскільки я знаю, є програма, що Кабмін закладає в бюджет кошти саме на "чорнобильців", і вони можуть безплатно користуватися приміським транспортом.

А тут приїхав начальник "Сав-транс", що займається перевезеннями по Житомирській області, зокрема, рейсовими автобусами, Савицький Аркадій Альфредович, і сказав, що оплати немає на "чорнобильців" – і "чорнобильців" перестали возити. Туди їхав, ще безплатно було. А назад, 22 квітня, – кричать вже, що не можна їхати. Водій сказав, що керівник заявив їм, що, мовляв, будете безплатно возити, я вас повиганяю з роботи.

Оце така подяка, що рятували в Чорнобилі, подяка за те, що не вмер.

Коли був Азаров, два рази поламали загороду біля Верховної Ради, і він пільги зберіг. А зараз повідміняли.

– То це конкретно по Житомирській області?

– Я не знаю, як в інших областях, а от по Житомирській області так. Повідміняли на честь 30-ліття пільги "чорнобильцям".

Вони не уявляють, що таке перша категорія, а що друга. Я сьогодні шоферу автобуса розказую, що перша категорія – це всі інваліди, а друга категорія – ліквідатори аварії, але не інваліди. А перша категорія створювалася, щоб відділити неінвалідів від інвалідів. Перша категорія – це всі інваліди 1-ї, 2-ї та 3-ї групи. Другій категорії років три як відмінили безплатний проїзд. Раніше всі ліквідатори користувались безплатним проїздом і безплатним лікуванням. А зараз і ми з першою категорією заходимо в лікарню – вже треба платити. Ну ще є таке, що можеш користуватися безплатно ліками, але є й такі, що треба платити за них.

– А ви як чорнобилець, як вважаєте, держава думає сьогодні про людей?

– Забула. Якщо пільги познімала, це що, вона думає? Якщо в лікарню лягти, це треба до тисячі гривень викинути за курс лікування. Це що, думка про ліквідаторів? Відпрацьований матеріал.

– А це точно, що чорнобильці зараз не можуть безплатно лікуватися?

– Ну як, безплатно воно вважається, дають ліки, але не всі. Треба й платити. А якщо будеш лягати в лікарню не раз на рік, припече, то ти, вважай, розорюєшся.

НЕ ВСІ УКРАЇНЦІ ПРОЙШЛИ ПЕРЕВІРКУ ЧОРНОБИЛЕМ

– А що для вас у вашій свідомості "Чорнобиль"?

– Катастрофа. Тоді горе було. Я приїжджав додому у відгули, тут пусто було в будинку. Тут нікого не було. Всі повиїжджали. Під’їзд відкритий був. Квартири пусткою були, закриті, правда. Я оце відкрив свою квартиру – тут пил, бо я місяць же робив. Нікого не було. І в Києві нікого не було.

Тільки їздили пожежні і постійно ліквідаторів возили швидкі через Подол – "ву-ву" – швидка повезла. В Жовтневу лікарню возили.

– Як ви вважаєте, можна було цю катастрофу попередити?

– Не знаю, як попередити… В Біблії написано, що "зірка полин впаде на землю". А полин – це чорнобиль. В Чорнобильській зоні різновид полину так і називали – чорнобиль.

– А як Чорнобильська катастрофа на свідомість українців вплинула, як думаєте?

– Кожна катастрофа ж не дарма дається. У людей свідомість перевертає. Одних об'єднує, других – гнилих – комуністи були кидали партбілети, щоб не йти в Чорнобиль… Люди перевіряються тільки в біді, а не в радості. Хто є хто. Не всі українці пройшли перевірку. От зараз війна іде, більшість українців гуляє по пляжах і кафе, а інші гниють там в окопах. І їх згадають через кілька років? Їх і зараз не хочуть знати. Обіцяли по 2 га землі – нікому не дають. Хто брав за глотку начальство, то десь подавали на "отшибі". Бо всі ж землі заняті. Засухи всілякі позаймали.

А взагалі, щоб розказати про Чорнобиль, це мало книжки написати навіть. Це треба багатотомник писати. Навіть про те, що вода з радіацією по річці Прип'ять виносилася в Київське море. Воно ж мілке. До 3 метрів гарантовано судовий хід. А два кроки вліво вправо – там вже по коліна води.

А Чорнобиль – урок добрий для людства, не тільки українці постраждали, весь світ постраждав від нього. І вірмени, і грузинів призивали, та з усіх республік Радянського Союзу. Брали як партизанів на перепідготовку і везли в Чорнобиль, щоб рятували.

А про основне ти мене так і не спитала. Все про другорядне говорили.

– Про що основне?

– Про що, про що. Про людей найголовніше. Що люди спасли прості. Люди врятували весь світ – і тепер їх забули. Що там розказувати довго.

Людмила Горпинич, 5.ua

Читайте підбірку матеріалів на сайті 5.ua "Чорнобиль: 30 років радіації".

Попередній матеріал
Біля Костянтинівки бойовики атакували бійців АТО з безпілотника
Наступний матеріал
У Джанкої на заправці стався вибух

Чорнобиль – 30 років потому: дивіться цикл документальних фільмів на "5 каналі"

У Києві відкрили пам'ятну стелу ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС

Чорнобиль: 30-кілометрову зону відчуження хочуть скоротити втричі

Берлін дасть Україні ще 19 млн євро на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи

Німеччина внесла 90 млн євро для зведення саркофагу на Чорнобильській АЕС

"Чорнобиль - 360": на виставці у Києві пропонують перенестися у зону відчуження