НА БАНКОВІЙ 1 ГРУДНЯ БУЛИ І ПРОФЕСІЙНІ ПРОВОКАТОРИ, АЛЕ БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ – ЦЕ ПРОСТО ЗАПАЛЬНІ МОЛОДІ ЛЮДИ, З РЕВОЛЮЦІЙНИМ БАЧЕННЯМ ПЕРЕТВОРЕНЬ У КРАЇНІ, З БАЖАННЯМ ЗДІЙСНЮВАТИ ЦІ ПЕРЕТВОРЕННЯ
– Ага, не сподівався ти такого початку?
– Не сподівався.
– Ось так, Сашко Положинський…
– Стільки всього після того відбулося.
– От власне, тому я хотів перегорнути ніби з попереднього життя: так Сашко Положинський кликав друзів на мільйонний Майдан. Рокер, який точно, може, єдиний в Україні має право грати на фестивалі "Рок проти алкоголізму"...
– Ні, не єдиний.
– Що є ще такі тверезі, як ти?
– Є ще, ще є такі.
– Я хотів тебе привітати, бо сьогодні – день вегетаріанства.
– Сьогодні?
– Сьогодні.
– Дякую.
– Давай повернемося до цих речей: відкрутити три роки назад у житті Сашка Положинського. У житті Сашка Положинського був цікавий момент – це…
– Один-єдиний цікавий момент.
– Ні... Давай, може, нам все таки його покажуть?
– Давай.
– Пам’ятаєш цей бульдозер, який мав атакувати на Банковій Адміністрацію Президента України Януковича? Послухай себе.
– Та я знаю, що говорив.
– А рукописи не горять.
– Ну і що? І що я тут сказав таке, за що мені має бути соромно?
– Ні.
– Навпаки, чувак он на бульдозері – пророк. Єдине, що ви трошки змонтували некоректно. Петро Олексійович був на тому бульдозері десь через годину після мене, а ви так змонтували, що нібито…
– Ні, то різні кусочки показали. Просто на цьому бульдозері було двоє тільки…
– Ні, було більше людей.
– Ні, багато людей, але такого, щоб от такого, що ввійдуть у кадри, це теперішні.
– Ну те, що ви зняли і показали – тільки двоє, всіх інших повирізали, а, може, не знімали.
– Я зараз не за це. Бачите, я навіть чуже відео найшов. Просто так, як кажуть, "рукописи не горять", а те, що ти сказав, ну от зокрема воно так сталося чи ні?
– А що ні?
– Я в тебе запитую.
– Так, сталося. Сталося гірше, ніж я тоді собі це міг уявити, але, у принципі, так.
– І що, якби ситуація повторилася сьогодні, то ти би вже такого не казав, і не зупиняв би бульдозер?
– Навпаки, я ж їм сказав, як воно буде, вони мене не послухали, зробили по-своєму, і воно сталося так, як я сказав. От якби я їм сказав, як воно буде, вони мене послухали і не зробили, тоді би можна мені якісь претензії пред’являти.
– Слухай…
– В даному випадку це відео підтверджує, наскільки я крутий чувак, ну вибач.
– Я не заперечую. Але якщо внуки…
– Але недостатньо крутий, щоби мене могли почути і зрозуміти.
– А якщо внуки будуть дивитися цей фрагмент і читати в підручнику, то що там має бути написано: один з моментів української революції. І там написано: Сашко Положинський – і далі що буде в підручнику? Зупинив що? Революцію? Чи зупинив провокацію?
– Я не зміг, на жаль, зупинити, і всі ті люди, які тоді мене слухали, але не чули, вони ще й досі не визнають, що тоді вони були неправі. Я спілкувався з багатьма з них. Ну це ж тільки фрагмент того, що я говорив.
– Так провокатори чи ні? Хто це був?
– Ні, там були і провокатори, професійні провокатори, але більшість людей – це просто запальні молоді люди, з революційним баченням перетворень у країні, з бажанням здійснювати ці перетворення. Частини тих молодих людей вже немає в живих. Хто загинув там, на Майдані, або зник безвісти, хто загинув у війні, яка зараз триває в Україні. Але прикро, що ці люди, маючи гарні цілі, не готові слухати тих людей, які говорять не зовсім те, що вони хотіли би чути. Оце прикро, оце наша найбільша біда, мені здається.
– Оцей момент, я зрозумів, що ти ніколи в житті не проміняв би, незалежно від того, як розвивалися б події в подальші роки, правильно? А є моменти…
– Ну як "не проміняв"? Якби був шанс це все повторити, я би спробував ще наполегливіше довести це діло до кінця тоді, переконати людей, залучити більше людей на свій бік.
ТОДІ БУВ ШАНС ПІТИ ІНШИМ ШЛЯХОМ, ТОДІ БУВ ШАНС ПЕРЕХОПИТИ ІНІЦІАТИВУ В ПОЛІТИКІВ І СКЕРУВАТИ ЙОГО В РУСЛО ОРГАНІЗАЦІЇ ШИРОКОМАСШТАБНОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО РУХУ
– Ти кликав людей на іншу революцію – от так воно звучить.
– Ні, те відео, яке ви показали на початку – це було через тиждень, це було до першого штурму Майдану, це було через тиждень після першого числа. І тоді ще був шанс, тому що оті події 1 грудня показали молодим людям, що не все так легко і просто, як їм здавалося на початку. І що, можливо, варто стримати свої революційні пориви і спрямувати їх в інше русло. І вони ще тоді готові були слухати, можливо, вони не все чули, але тоді був шанс піти іншим шляхом, тоді був шанс перехопити ініціативу в політиків і скерувати його в русло організації широкомасштабного громадянського руху. Тоді був шанс навчитися уникати провокацій.
– Так, але я знайшов один момент, який точно ти би хотів би переграти. Нагадати тобі цей момент? Це телевізійний момент.
– Я ж не знаю, про який момент ти говориш.
– Давай. Ти і "кровосіся" – пам’ятаєш вашу зустріч?
– Хто в нас "кровосіся"?
– Нагадаю тобі. Пам’ятаєш?
– Пам’ятаю.
– Я маю на увазі, що ти сказав, що "я цей брєд більше слухати не буду" і пішов. Там сидів оцей злочинець на прямому зв’язку – Кобзон, як бачиш по кадру, "кровосіся", який сидить зараз – Азаров – у Москві. Якщо ти захочеш, то ще можеш почитати його Фейсбук-сторінку – це розрив мозку, сходу, термоядерний.
– Що ви мені інкримінуєте? Я не можу зрозуміти.
– Я не інкриміную, що ж ти так…
– Що я би це хотів переграти?
ВОНИ ВСІ ОДНА ВЕЛИКА СИТА БАНДА. І ТУТ ЗАХОДЯТЬ У СТУДІЮ, ВМИКАЄТЬСЯ СВІТЛО, І РАПТОМ ПОМІНЯЛИСЯ – ВОНИ ВЖЕ НЕПРИМИРЕННІ ВОРОГИ, ВОНИ ВЖЕ ОДИН ОДНОМУ ЩОСЬ ТАМ ВИСЛОВЛЮЮТЬ
– Чи ти би хотів переграти, чи ти би по-інакше, знаючи все, що трапиться, чи ти би по-інакшому щось сказав тому самому Азарову?
– Насправді в тому моменті особисто мене не задовольняє лише моя занадто емоційність. Я трошки занадто емоційно сказав ті речі, які можна було сказати більш стримано, можливо, повніше по змісту. По змісту що я сказав? Реально ситуація: чим взагалі ця ситуація спричинилася? З тим, що спочатку я як гість програми потрапляю в гримерку. Гримерка – це одне велике приміщення, десь як ваша студія, і там тусують всі. Там тусують артисти, такі як я, там тусують політики, там тусують прості гості, запрошені були родичі заручників на "Фаїні" – всі ці люди знаходяться в одному приміщенні. Але на "плебс", такий як ми артисти, і такий, як оці прості люди, небожителі не звертають уваги. Натомість між собою обіймаються, цілуються, рішають... Ну вони такі всі дружбани.
– Незалежно від фракцій і партій?
– Звичайно, вони всі одна велика сита банда, розумієш? І тут заходять в студію, вмикається світло, і раптом помінялися – вони вже непримиренні вороги, вони вже один одному щось там висловлюють. Я за цим спостерігаю, мені спочатку це цікаво, а потім я бачу, як міняється тема розмови, а ролі розписані, продовжують гратися за тим самим сценарієм. Поговорили про одну проблему в одному ключі: "Це ви винні" – "Ні, це ви винні". Поговорили по другому: "Це ви винні". Я розумію, що проблему насправді ніхто обговорювати не збирається, всі збираються грати в свої політичні ігри. Я якого милого тут? Я взагалі не хотів іти на ту програму, я прийшов на неї тільки тому, що вболівав за долю "Артеку", і власне на цю тему мали говорити. І мої друзі з "Артеку" попросили – якщо ти можеш, скажи це, це, і це. Ну до "Артеку" я вже не витерпів. І просто там, коли почався цей маразм, мої нерви... А я ще ж сиджу біля Поплавського, і Поплавський весь час там щось: тд-тд-ди, щось коментує, і мене ці коментарі так напрягають, типу Михайло Михайлович не при ділах. Ну Михайло Михайлович, ти ж з цієї самої тусовки, то що, тобі не дають грати першу скрипку? Це інша справа, але він такий: "Чого я сюди прийшов?" Ми то знаємо, чого ти сюди прийшов Михайло Михайлович. Це, знаєш, з одного боку, одне, а з другого боку, друге – і воно накручує, накручує, а я ще ж хлопець емоційний.
МЕНІ ПРИКРО, АЛЕ Я ЛЮБЛЮ ЦЮ КРАЇНУ, Я ЛЮБЛЮ ЦИХ ЛЮДЕЙ, Я ПРОДОВЖУЮ ВБОЛІВАТИ І ЩОСЬ ПРОБУВАТИ ЗМІНЮВАТИ. КРІМ ТОГО, Я ВЗАГАЛІ ДУЖЕ ПОГАНО СТАВЛЮСЯ ДО БІЛЬШОСТІ ПОЛІТИКІВ
– Сашко, я тебе з минулого в сьогодення перекину. А я такими стрибками: навмисне пропускаю, що було. Ми були очевидцями власне історії, вона точно історія України, знову ж таки, трагічна, кривава, так? І вона ще не закінчилася. Але я маю на увазі, що ми маємо те, що маємо станом на сьогодні. Ти знаєш, що зараз сьогодні найбільш обговорюване – це так зване електронне декларування за 2015 рік, прибутків, здобутків і так далі. Втрат там, в основному, немає. Я два моменти хотів для тебе продемонструвати. Перший – це депутат Лозовий. Є такий депутат, який задекларував святі мощі – це з партії радикалів Ляшка.
– Я знаю, я з ним знайомий особисто. Він майже земляк мій.
– Так от в нього є трошки якихось 50 тисяч доларів, 150 тисяч євро, 800 тисяч гривень, 72 ікони, трохи картин і трохи зброї. І дядько пояснює тобі, в 2016 році, людині, яка на броньовики лазила і так далі, пояснює тобі звідки ті гроші взялися, і то все решта, от послухай.
– Хата в селі коштує так дорого, чи ялинки такі дорогі?
– Я думаю, що Андрієві ще треба трошки повчитися.
– Що? Ялинки продавати?
– Ні, контролювати себе. Я колись дивився серіал, який називається "Теорія брехні" чи щось таке. І там розповідали, як по обличчю, чи по рухах, по жестах можна вирахувати, коли людина бреше. І там він…
– Так правду каже?
– ...невчасно подивився вбік і невчасно схопився за обличчя, коли говорив якісь речі – це його видало, мені здається. Хоча, може, я наговорюю, може, бути…
– Може бути ялинки такі дорогі просто?
– Слухай, ну я скептично ставлюся, по-перше, до всієї партії Ляшка, і до нього особисто.
– А люди не скептично, ти знаєш, в нього рейтинг який?
– Я знаю, мені шкода, що я живу в середовищі таких людей, які ще досі ведуться на все це. Ну мені прикро, але я люблю цю країну, я люблю цих людей, я продовжую вболівати і щось пробувати змінювати. Крім того, я взагалі дуже погано ставлюся до більшості політиків, ну от в мене таке несприйняття.
– Якщо в тебе в хаті…
– Тому, можливо, я просто упереджений.
– Дивися, а якщо в тебе хаті, наприклад, лежить півтора мільйона гривень, 41 тисяча доларів, в твоєї жінки лежить ще десь мільйон триста тисяч гривень…
– Мені важко уявити це.
– Послухай, в банку 70 тисяч доларів, 2 мільйони гривень і 312 тисяч ще до них, а ще ти комусь позичив 3 мільйони 350 тисяч гривень, і потім ти береш…
– Ти засипаєш мене цифрами, моя голова так швидко не сприймає це.
– Потім ти в тій декларації вписуєш, що в тебе ще є своя приватна церква. І звати тебе народний депутат Анатолій Матвієнко, так?
– А, я чув це.
– Так дивися, тепер він, власник цієї церкви Анатолій Матвієнко, передає її з умовою, що там буде тільки Московський патріархат.
– Ну так і що дивуватися? Чому ми дивуємося?
БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ВОЮЮТЬ ЗА УКРА/НУ, ПРОЙШЛИ ТАКІ ЖИТТЄВІ ВИПРОБУВАННЯ, ЩО ДЛЯ НИХ ТАКІ РЕЧІ, ЯК ЧЕСТЬ, СОВІСТЬ, ГОРДІСТЬ, СУМЛІННЯ, НЕ СТОЯТЬ ДЕСЬ ТАМ НА 25 МІСЦІ
– Дивуватися – 2016 рік, ти їздив на фронт?
– Ні, не їздив на фронт.
– Їздив.
– Нас, артистів, на фронт не пускають.
– Ми покажемо потім, як не пускають. Але я маю на увазі, от... На третій рік російської агресії, коли представник народом обраної влади каже: "Церкву віддамо Московському ордена Леніна патріархату", який є частиною гібридної війни. Ти йому що хочеш сказати?
– Сказати? Я йому сказати нічого не хочу. Що мені йому казати? У нас з людиною різний світогляд, як він може зрозуміти те, що я йому скажу?
– Не знаю, спробуй.
– Сказати йому я нічого не хочу.
– А заспівати можеш?
– Ні, заспівати не хочу.
– Так ти ж заспівав йому і іншим. Знаєш, що ти заспівав? Нагадати тобі?
– Ні, чекай. Я просто кажу – я знаю, кому можна сказати правильні слова з приводу цього чоловіка і таких, як він.
– Ага, але ти заспівав таки таким людям. Заспівав ще декілька років тому, це твій текст, давай згадаємо.
– Я слухаю і не можу зрозуміти, чого я співаю голосом Івана Леньо?
– Тому що ти їм віддав ту пісню. Написав ти?
– Написав я, так.
– Скажи, реально... Коли ти це?
– Там пісня не тільки про депутатів.
– Я знаю, там і про міністрів, і про президента. Але це співалося в часи розвиненого донецького "бикоко", Янукович ще був при владі.
– Так, Янукович ще був президентом.
– Пісня ще актуальна?
– Ну як тобі сказати? У нас через певні історичні події, саме згадування про снайперів може неадекватно сприйматися. Але якщо говорити про мене, то я з того часу познайомився з багатьма дуже крутими снайперами, і я розумію, що сенс у сказаному є певний. Тому що ті снайпери – це люди, які, крім того, що вміють вирішувати поставлені завдання, вони ще й набагато гостріше все бачать, ніж звичайні люди.
– І що ти уявляєш собі, що в Україні реально могла би бути партія снайперів? Це щось нагадує Ірландську республіканську армію.
– Ні, якщо ми там говоримо про це не в ключі там хуліганізму і приколів, а якщо ми говоримо серйозно, то фактично снайперами зараз, у хорошому сенсі цього слова, можна називати людей, які воюють за Батьківщину, воюють за Україну. І насправді більшість цих людей пройшли такі життєві випробування, що для них такі речі, як честь, совість, гордість, сумління, не стоять десь там на 25 місці, прикриті там золотими шарами, будинками, автомобілями і іншими матеріальними вигодами. Для цих людей ці поняття щось таки значать. І от такі люди могли би принаймні виступати як зразок для наслідування от у плані власне дотримання таких от певних чеснот.
– Я вам обіцяв, що я вам покажу ці кадри. Даремно ти кажеш, що "я не був там, на фронті". Ми багато там найшли відео, коли ти виступаєш на передовій, деколи в таких умовах абсолютно обстріляних.
– Та ні, це не передова, давай не вводити людей в оману.
НАСПРАВДІ ІЗ НАШИХ ВОЇНІВ ЗАРАЗ ПОМІТНО ФОРМУЄТЬСЯ ТАКА СВОЄРІДНА КАСТА ЛИЦАРСЬКА В ХОРОШОМУ СЕНСІ ЦЬОГО СЛОВА
– Це на фронті, звичайно, що це не є там "сіра зона", не фронт. Це у військових частинах, ти хочеш сказати, так чи що?
– У місцях дислокації українських військовослужбовців.
– Які в тому числі воюють. Бо інакше ти би не спілкувався?
– Зараз більшість військовослужбовців воюють.
– Ти цим хлопцям навіть зі своїми хлопцями присвятив пісню, яку фактично накрили кадрами документальними, які вже є історією України. Навіть фрагмент хочу нагадати.
Ти з цими людьми спілкувався? Ти сам же сказав про снайперів, а тепер, напевно, з іншими спілкуєшся. Скажи мені – оці люди, крім того, що вони герої, які захищають нас від російського ворога, а вони готові, на твою думку, взяти владу, через ту ж саму... Я не називаю там "партія снайперів", але готові вони би керувати країною? Чи країною, все таки, мають керувати професійні політики-бюрократи? А ці люди, захисники, не можуть йти в політику?
– Я не люблю узагальнень, я впевнений, що серед цих людей, які пройшли війну, які ще зараз знаходяться на війні, є багато людей, які могли б зайняти керівні посади в державі, і гідно виконувати свої обов’язки на цих посадах.
– А ти бачив, коли комбати зайшли в парламент?
– Але разом з тим, для нас зараз набагато важливіше, щоб ці люди мали змогу змінювати, в першу чергу, Збройні сили України, реформували наше військо, робили його більш сучасним, мобільним, високотехнологічним і так далі. І важливо щоби ці люди мали можливість прийняття ключових рішень у цьому напрямку, от зараз це важливіше.
– А я тебе запитую в тому ключі: в Туреччині військо – це політичний клас.
– З точки зору змін у державі, я повторю те, що сказав – що насправді із наших воїнів зараз помітно формується така своєрідна каста лицарська в хорошому сенсі цього слова.
– Так, як ти співав – "Лицарський хрест".
– Так, і от лицарство, як відображення різноманітних людських чеснот, але чеснот дійсно, могло би стати власне от цією рушійною силою для змін у суспільстві. От мені здається, що це було би значно важливіше, якби не люди, які мають можливість силовими методами впливати на суспільство, його змінювали. А, навпаки, щоб суспільство змінювалось, намагаючись наслідувати кращих своїх представників.
МИ НЕ МОЖЕМО ТАК ОТ РАЗ – І ВСЕ ЗМІНИТИ НА КРАЩЕ. МИ ВЖЕ КІЛЬКА РАЗІВ ТАК СПРОБУВАЛИ, І ПЕРЕКОНАЛИСЯ – НЕ ПРАЦЮЄ. НАШІ БАЖАННЯ І ФАНТАЗІЇ, НА ЖАЛЬ, НЕ ЗАВЖДИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬСЯ НАШИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ
– Ти вже не один раз говориш: "Суспільство має змінюватись на краще". Я подивився свіжу соціологію. Ну ми вже з тобою одну соціологію згадали, коли ти коментував партію Ляшка, так? Твоє враження…
– Що ми стільки говоримо про них?
– Я зараз про соціологію загалом, про суспільство. Ти кажеш, що хотів, щоб суспільство змінювалося, щось хотіло. Коли я подивився свіжу соціологію, то нічого кращого, запитання тобі, ніж зробити подарунок з країни-агресора... Ну в Росії, там теж є такі дивні телеканали приватні, інтернетівські, я там найшов дивну річ, вона називалася "Это моя страна". Зараз цей фрагмент я тобі покажу, і в цьому фрагменті зашите до тебе питання є, з соціології.
– Давай, мені поки важко в’їхати, що ти маєш на увазі, давай подивимося.
– За вступ до Євросоюзу – 51% опитаних, за Митний союз з Росією, Білоруссю – 19%, кожен п’ятий. Проти вступу до НАТО майже 30%. Це третій рік війни з Росією, а цей кліп на "Александр ТВ" називається "Вот такая мы страна".
– До речі, соціологія не така вже погана, мене вона не лякає насправді.
– 20%, так... 46% відсотків добре ставляться або нейтрально до Росії, це теж звідти. Ти для себе можеш найти відповідь: як так?
– Я тобі багато можу знайти, але, я думаю, нам програми не вистачить, щоб обговорити відповідь на одне малесеньке, здається, питання. Тому що тут стільки всього зав’язано на цьому всьому. Починаючи від культури, музики, літератури і інших її складових частин, закінчуючи історією, і такими питаннями, як генетика і все інше.
– Добре, але дивися, “русский мир” сам над собою "стібеться", каже "мы от такие", такі кліпи робить. Що ще треба 20% українців, я не знаю, що? Ядерний вибух над Києвом, щоб до них дійшло.
– Слухай, ми, здається, з тобою на початку цієї програми говорили про якісь там е-декларації, так? І ці е-декларації складали люди, які нібито є, умовно кажучи, але елітою нашого суспільства.
– Їх обрав народ.
– Народ, так. Що дивуватися? Нема чого дивуватися, але, на щастя, є і інші, значно кращі приклади. Є люди в тій самій Верховній Раді, яким не соромно показати свою декларацію, в якій кожне слово правда, яким нема за що дорікнути. І так само, на щастя, є люди, які, можливо, навіть були дуже схожими на тих, яких ми щойно подивилися в цьому "прекрасному" відео. І вони щось вже в житті зрозуміли, і вони почали змінюватись. Я думаю, що ми не можемо так от раз – і все змінити на краще.
– Чому? Люди так і хочуть.
– Люди так хочуть, але так не буває. Ми вже кілька разів так спробували, і переконалися – не працює. Наші бажання і фантазії, на жаль, не завжди підтверджуються нашими можливостями. Те, про що ми мріємо, воно досяжне, і, можливо, досяжне навіть за нашого життя, ну не в повному, можливо, обсязі, але в значному обсязі. Але не ось так – раз і зробили, а потрошечки, крок за кроком, маленькими перемогами і боротьбою з маленькими зрадами, як зараз модно говорити.
ТОЙ ФАКТ, ЩО МИ НЕ ДУЖЕ ЦІКАВИМОСЯ ІСТОРІЄЮ, ЩОБ ПРИНАЙМНІ УНИКНУТИ ПОМИЛОК МИНУЛОГО, ЛИШЕ СПРИЯЄ ТОМУ, ЩО МИ ВЕСЬ ЧАС НАСТУПАЄМО НА ТІ САМІ ГРАБЛІ
– Хочу скористатися тим, що ти живеш на два міста, так? На Київ і Луцьк, в Києві "Тартак", а в Луцьку "Був’є".
– Живу на трошки більше міст, але переважно, так.
– Я хочу на твою рідну Волинь тебе повернути. Ти один із небагатьох, разом з Підлужним з "Нічлави", з небагатьох, хто взагалі осучаснив розуміння, що таке – наші хлопці боронять державу в період Української повстанської армії, яке лягло на сьогодення. Я фрагментик хочу, щоб ми просто згадали, і тоді аж буде запитання про Волинь. Ти розумієш, що ці слова – це фактично можуть бути слова про сьогоднішнє?
– Можуть, але це не моя провина в цьому, це така наша історія, вона розвивається, на жаль, циклічно. І той факт, що ми не дуже цікавимося історією, що ми не дуже її вчимо, не дуже хочемо дізнаватися про нові, невідомі сторінки цієї історії для того, щоб принаймні уникнути помилок минулого, вони лише сприяють тому, що ми весь час наступаємо на ті самі граблі. І не лише ця пісня є підтвердженням тому. Так, тут є певний болісний для мене містичний збіг. Віктор Гурняк, який грає роль повстанця в цьому кліпі, загиблого у кліпі повстанця, той, який із забандаженою головою, він два роки тому загинув на Сході України власне в бою за Україну.
– Це тільки підтверджує цей символізм.
– В його житті те, що роль зіграна в нашому кліпі, повторилася, на жаль, у реалії. Але стосовно циклічності нашої історії – слухай, ну на це я дуже гостро вперше звернув увагу, я дуже багато цікавився історією, але ніколи не звертав увагу на цю повторюваність, поки не прочитав лист В’ячеслава Липинського, якого я дуже люблю і насправді мрію з яким познайомитися значно ближче, ніж я знайомий. Бо я малувато читав його праць, але, тим не менш, він є одним із моїх найбільших кумирів в історії України, принаймні минулого століття, крім того, він є моїм земляком. Так от, я читав лист В’ячеслава Липинського до керівництва України, коли він дізнався про розстріл полковника Болбочана. Власне, коли я читав цей лист, а це сталося якраз десь там пару років після Помаранчевої революції. І от Ющенко пару років Президентом, ще була надія, що він щось може змінити, але вже всі бачили всі ті проблеми, які почали вже яскраво проявлятися, і так далі. І я читаю цей лист і розумію, що таке враження, як я читаю про те, що зараз відбувається в Україні. І з того часу я став значно більше звертати увагу на такі речі. І так, дійсно повторюється. А тепер вибач, що я не дав тобі поставити питання.
У НАС Є ВЕЛИКА НАДІЯ НА ТЕ, ЩО ІСТОРІЯ, ЯКУ МИ ВЖЕ ПЕРЕЖИЛИ НЕ ОДИН РАЗ, МОЖЕ НЕ ПОВТОРИТИСЯ ЗАВДЯКИ ЗДОРОВОМУ ГЛУЗДУ
– От власне тепер аж до запитання. А тепер 7 листопада почалася нова сторінка в історії. Тільки власне ти казав про "біда на Сході, біда на Захід" Кусочок із фільму тізера, тобто тізер до фільму "Волинь".
– І цієї теми не уникнути.
– Так, не уникнути, подивися. Ага, сусіди і так далі. То ти розумієш, що можуть зараз 100 істориків розказати, наскільки там автор запустив брехні і дурниць, але... Я чому кажу, бо це Волинь. Чи маєш ти, як волинянин, рецепт, як нам уникнути нового ідіотизму, породженого маргінальними силами абсолютно в Польщі – кресов’яками і такими от штучками?
– Я думаю, що не треба списувати це все тільки на маргінал. Є і значно потужніші сили, ніж просто якісь там маргінальні рухи, які сприяють розкачуванню цієї сили, цієї теми, я в цьому впевнений. Так само я можу сказати про те, що для мене ця проблема виникла трошки раніше, у 2012 році, і групі "Тартак" було скасовано концерт у Польщі, давно вже запланований концерт.
– А потім "OtVinta!" вже пішло.
– Ну це вже потім. У 2012-му власне починалося все от якби з цієї теми, і з того часу у нас фактично відбувся тільки один концерт у Польщі. І от у цьому році нас знову хотіли запросити, і знову ж таки, через цю тему все закінчилося.
– У нас хвилина залишається – рецепт, одна хвилина.
– Рецепт дуже простий.
– Що робити з поляками? З друзями-поляками.
– З поляками знаходити спільну мову.
– Після цього фільму, як?
– Є щось, що нас єднає, є у нас спільні проблеми, є спільні вороги, є дуже багато можливостей для співпраці. У нас є велика надія на те, що історія, яку ми вже пережили не один раз, може не повторитися завдяки здоровому глузду. І от здоровий глузд – це наша єдина надія у вирішенні цієї проблеми. Ми не можемо докопатися до суті цієї історії, поки є закриті архіви, ми знаємо, де вони знаходяться, і ми знаємо, що найбільша імовірність того, що оця безпосередня проблема виникла між нами і державами, власне ховається там само, де багато інших величезних бід цього століття і століття попереднього.
– Скажу одну штуку, що в країні, в якій рокери читають кучу книжок, цікавляться історією – ця країна непереможна. Я з тобою цокнуся символічно.
– Слава Богу, що мені було в яких рокерів повчитися свого часу.
Роман Чайка, "5 канал"
