Але окрім виступів сенаторів, лекцій древніх мислителів і заїздів на колісницях були звичайні будні мешканців полісів. І деякі з особливостей їхнього життя можуть здивувати і навіть шокувати сучасну людину, пише "Дивогляд".
Прання одягу та відбілювання зубів сечею
Старе римське прислів’я Pecunia non olet ("Гроші не пахнуть") популярне навіть сьогодні. Але мало хто знає, звідки воно взялося. У першому столітті імператор Веспасіан обклав податком громадські вбиральні. І не дарма, адже у той час туалети були доволі прибутковим бізнесом, а сечу вважали справжнім рідким золотом.
За допомогою урини розм’якшували шкури та обробляли шерсть тварин, удобрювали гранатові дерева. А ще сечу активно використовували в пральнях для відбілювання білих тканин та підсилення кольорів кольорових.
Але цим використання "рідкого золота" не обмежувалося. За свідченнями римського поета Катулла, деякі вельможі використовували урину для очищення та відбілювання зубів. Після такого ополіскування ранковий подих точно набував іншого запаху.
Платні пожежники
У період найвищого розвитку населення античного Риму складало мільйон людей. Для тих часів це було не просто велике, а велетенське місто. Не дивно, що з такою густиною населення там часто траплялися пожежі. За часів Римської Республіки у місті з’явилися triumviri nocturni – "нічні чоловіки" – патрулі, які ходили вулицями з просоченими оцтом ганчірками і вміли гасити вогонь. Але особливість їхньої роботи полягала у тому, що вони нічого не робили, поки їм не заплатять. Ніяких "розрахуємося потім", гроші вперед.
За часів Гая Юлія Цезаря прославилася пожежна бригада, яка належала Марку Ліцинію Крассу. Його пожежники не просто гасили вогонь, а перед цим швиденько скуповували майно погорільців, щоб потім перепродати за вигідною ціною. У постраждалих вибір невеликий – отримати хоч якісь гроші, або просто чекати, поки все згорить вщент.
У липні 64 року н.е. у Римі спалахнула пожежа, яку не могли приборкати 6 днів. Тоді вогонь знищив дві третини міста.
Косметика і ліки з крові та поту гладіаторів
Перед поєдинками тіла гладіаторів змащували оліями, а після боїв спеціально навчені співробітники особливими скрібками – стригілами, зішкрібали цю олію, яка змішувалася з потом бійця. Потім з цієї суміші робили креми для жінок. Вважалося, що феромони і афродизіаки, які там містяться, зроблять римлянку особливо чарівною і бажаною.
Знаходилося застосування і для крові поранених гладіаторів (попри поширену думку, помирали вони не так часто). Вважалося, що засоби із таким інгредієнтом чудово допомагають від головного болю і навіть від нападів епілепсії.
Вишукані делікатеси античної кухні
Древні римські вельможі були ще тими гурманами. До нас дійшла кулінарна книга De Re Coquinaria, у якій можна знайти багато цікавих рецептів. Наприклад, неощипаний дрізд, фарширований свинячим вименем. Але справжні багачі для начинки використовували… язики солов’їв.
Дуже полюбляли римляни запечених сонь (це такі невеликі гризуни, схожі на вивірку). Їх засували у глиняні глечики так, що зверху залишалася лише голова, і відгодовували. Зараз у італійської мафії, до речі, соні теж вважаються делікатесом.
Дуже цінувався у ті часи свинячий мозок. До чого його тільки не додавали: у ковбаси, печені, оладки, фаршировані тушковані огірки. І навіть пироги з пелюстками троянд.
А козині кізяки використовувалися для приготування енергетиків. За словами Плінія, навіть імператор Нерон пив такий напій. Не відомо тільки, кому першому прийшло в голову випробувати на собі дію цього засобу.
Але найцікавіша древньоримська страва, яка зараз бентежить уми кулінарів всього світу – соус гарум із ферментованої риби. Для його приготування рибу треба було витримувати у бочках з водою на сонці по 2-3 місяці. Потім туди додавали оцет, сіль і оливкову олію, перець або вино. Через запах готувати такий соус дозволялося лише у провінціях, а у міста його привозили у герметично запакованих глечиках.
У римській кухарській книзі Апіція I століття н. е. гарум входив до складу більшості рецептів. Його додавали як до солоних, так і до солодких страв.
Гарум також вважався лікарським засобом — його застосовували при укусах собак, наривах, проносі. Соус слугував римлянам важливим джерелом різних солей і мінералів, а також лікував від кишкових паразитів.
Виробництвом гаруму були зайняті й античні міста-держави на території України (Ольвія, Херсонес, Пантікапей). Цьому сприяли щедрий осінній вилов макрелі (скумбрії) у Чорному морі, а також невичерпні поклади якісної кухонної солі на півночі Кримського півострова.
Сьогодні схожий рецепт приготування рибного соусу застосовується в Таїланді і В'єтнамі, де заправку нон-ман вважають одним із найцінніших продуктів після рису.
Колективний туалетний папір
Ніякого таулетного паперу у Древньому Римі, звичайно ж, не було. Зате були спеціальні туалетні щітки, які називалися ксилоспонгій – морська губка, прикріплена до дерев’яної палички. Засоби ці були колективними і багаторазовими. Після використання їх мили у відрі з розчином солі, оцту та соди. Звичайно ж, такий гігієнічний прилад важко назвати стерильним, тому ксилоспонгії сприяли поширенню кишкових хвороб і паразитів.
У середині 1-го століття Сенека писав про германського гладіатора, який наклав на себе руки за допомогою ксилоспонгія. Щоб уникнути бою з дикими звірами, гладіатор сховався в туалеті амфітеатру, проштовхнув дерев'яну палицю в глотку і задихнувся.
Дивні способи контрацепції
Як ми вже згадували, у Римі жило дуже багато людей. Але багатодітність там була справжньою рідкістю, тож тодішня медицина пропонувала багато методів контрацепції.
Чоловікам перед статевим актом пропонували натирати своє "багатство" соком ялівцю. А жінкам треба було взяти "волохатого павука з двома смужками на спині", загорнути його у шматочок оленячої шкури і використовувати як прокладку перед побаченням.
У Древньому Римі були також поширені бронзові пессарії – маткові кільця, які мали блокувати шийку матки і перешкоджати потраплянню туди сперматозоїдів.
Але найбільш цінним засобом від небажаної вагітності вважався лазер або сильфій – рослина роду ферула сімейства окружкових, яка росла на півночі Африки.
У Римі за стебла сильфію, який міг провокувати викидні, віддавали срібло рівної ваги. Є свідчення, що Юлій Цезар зберігав у себе приблизно 680 кг сильфію, яким лівійці виплатили данину Риму.
Сільфій вважався не менш надійним вкладенням, ніж золото, бо попит на нього ніколи не падав. Коли видобуток сильфію досяг максимального розмаху, його збирали на території до 200 км завдовжки та 50 км завширшкив області Кіренаїка. Там рослину навіть почали зображати на золотих монетах.
На жаль, за межами цієї місцевості вирощувати сильфій нікому не вдавалося. Зрештою надмірний попит призвів до виснаження ґрунту і вже через століття ця рослина повністю зникла.
Якщо ж всі вищеперелічені заходи не допомагали, залишався найрадикальніший метод – вбити немовля одразу після народження. На територіях, підвладних Римській імперії, знайшли багато поховань новонароджених. Є свідчення, що поки немовля не отримало імені або у нього не прорізалися перші зуби, воно не вважалося живою істотою. Вірогідно, до таких кроків найчастіше вдавалися повії, яким важко було контролювати небажані вагітності.
Якщо ви втомилися від серйозних новин і хочеться трохи розслабитися, підписуйтеся на наш канал у Telegram. Дивогляд 5.UA – тут може бути страшно, але весело!
