Як допомогти батькам, які втратили дитину

У світі щороку жовтень вважають місяцем обізнаності про перинатальні втрати. А 15 жовтня - день пам’яті про дітей, що померли надто рано.

Щодня в Україні понад 10 дітей народжуються мертвими або помирають у перші дні свого життя (після 22-го тижня вагітності).

20% усіх вагітностей закінчуються втратами на ранніх термінах. А це десятки тисяч сімей в Україні, які переживають викидень або завмерлу вагітність щороку.

Ця тема досі табуйована та незручна в суспільстві, але торкнулася дуже багато сімей, більшість яких переживають свою втрату фактично наодинці без належної підтримки та допомоги. Як пережити таку втрату та як підтримати людину, яка втратила дитину? Поради психологів публікує лікарка, колишня очільниця МОЗ Уляна Супрун.

Перинатальна смерть — це внутрішньоутробна смерть після 22 тижня вагітності, мертвонародження чи рання дитяча смерть у перший тиждень життя. Аборт також належить до цього переліку. Смерть дитини у перший місяць життя, до 28 дня після пологів, відносять до неонатальної.

Неонатальний період є найбільш вразливим для новонародженого. В цей період найбільший ризик для дитини померти, особливо якщо немає доступу до належної медичної допомоги. Середній показник по світу за 2019 рік — 17 смертей на 1 тисячу. В перші дні чи тижні життя померли 2,4 млн дітей: це приблизно 6 700 щодня. 75% з них сталася у перший день після народження і близько 1 млн дітей — у перший тиждень життя.

Скорбота
Скорбота
Фото: Shutterstock

Як з цим в Україні? За даними Держстату, у 2018 році зафіксовано 2917 перинатальних смертей, 1503 неонатальних. Тридцять років тому ці цифри були вищими — 9199 та майже 5 тисяч відповідно. У всьому світі разом з кращим доступом до якісної меддопомоги, просвітництвом та доступом до контрацепції ситуація стала набагато кращою.

Чому це відбувається? Передусім, через передчасні пологи, ускладнення, пов'язані з ними (наприклад, асфіксія при народженні або відсутність дихання), велику частину спричиняють інфекції та вроджені вади у дитини. 

За цими сухими цифрами та фактами стоять реальні люди — матері, батьки чи партнери, близькі та рідні кожної сім’ї, яка втратила дитину. Їм потрібна підтримка та допомога для усвідомлення втрати та її прийняття без загрозливих наслідків для ментального здоров’я — вони дуже ризикують мати посттравматичний синдром чи депресію. 

Підтримка
Підтримка
Фото: Shutterstock

Будь-яка втрата є складною, утім, втрата дитини до її народження чи одразу після має свої особливості.

  • Вона часто спричиняє відчуття неповноцінності та вини за смерть дитини через свої проблеми зі здоров’ям, втрату віри у майбутнє, спустошення через відсутність будь-якого контакту з дитиною. Часто її супроводжують шок, глибокий смуток, пригнічений настрій, гнів, дратівливість, стурбованість, занепокоєння та брак сну чи неповноцінне харчування. Багатьом батькам дуже складно повернутися до нормального життя після, що може навіть тривати роками.
  • І це стосується не лише мам. Їхні партнери та чоловіки можуть переживати втрату фактично так само, розвиваючи посттравматичний розлад.
  • Відносини у парі можуть або руйнуватися, або навпаки зміцнюватися. Це частково залежить від того, наскільки кожен із партнерів підтримує іншого протягом усього періоду горя.
  • Вагітності, що слідують за перинатальною втратою, часто є складними, у жінок може спостерігатись підвищений рівень занепокоєння, страх рецидивів або симптоми посттравматичного стресу. Побоювання можуть стати більш вираженими приблизно на тому терміні вагітності, коли померла попередня дитина.

Підтримка
Підтримка
Фото: Shutterstock

Ці всі фактори дуже ускладнюють висловлення підтримки. Як ви можете підтримати батьків, які втратили дитину:

  • Приберіть із лексикону слово "принаймні". Не кажіть: "Принаймні у тебе є інші діти", "Принаймні ти знаєш, що можеш народити" або "Принаймні це сталося рано".
  • Не пропонуйте парі завагітніти знову, аби повторити спробу. Не прискорюйте події та не чекайте швидкої реабілітації. Втрата дитини рівноцінна втраті дорослого родича або близького, а тому не варто применшувати горе батьків.
  • Скажіть: "Мені шкода, що так сталося", "Я знаю, ви дуже чекали на цю дитину" або "Я буду поруч стільки часу, скільки тобі потрібно".
  • "Запропонуйте батькам допомогу фахівця з психічного здоров’я або пари, яка має подібний досвід. Запросіть їх долучитися до спільнот батьків, які втратили дитину, або громадських організацій, які займаються перинатальними втратами. Також допомагають групи підтримки.
  • Порадьте звернутися до організацій, які допомагають у цьому батькам. Серед таких є
    "Опіка Ангела" - її створили Наталія Сениця та Тарас Бондаренко після того, як їм довелось пережити втрату свого сина Теодора на четвертий день після його народження. На сторінці спільноти можна знайти багато інформації для батьків, які втратили дитину, для їхніх близьких, які хочуть підтримати, а також для медпрацівників. До речі, для медиків створили спеціальний ґайд з порадами.

На жаль, в Україні з цим досі нормально не працюють. Відсутні перинатальні госпіси чи спеціальні програми підтримки для таких батьків. Крім цього, в медзакладах також немає нормальних умов для мам, які втратили дитину. Найчастіше вони залишаються з іншими породіллями в одному приміщенні, а медичний персонал не має кваліфікації, аби правильно надати підтримку. Але ця частина дуже важлива. Медичний персонал, який вміє це робити, має позитивний вплив на процес горювання батьків, які втратили немовля.

Кожна втрата близької людини є важкою. А пари, які втратили дитину, не перестають бути батьками. Це стосується втрати дитини у дорослому чи дитячому віці, і це так само стосується втрати дитини через кілька днів після народження, під час пологів чи в утробі матері.

Раніше "Дивогляд" публікував поради для батьків передчасно народжених дітей.

ПРОКОМЕНТУЙТЕ

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ

Читайте більше