На горі Кременець, побитій російськими окупантами, навіть рояль відмовляється грати. Хоча насправді у зіпсованій грі видатного литовського піаніста Даріуса Мажинтаса винна погода. В Ізюмі та довкола – густий туман та страшенна сирість. 100-річний інструмент до таких викликів виявився не готовим.
Він приїхав в Ізюм спеціально. Щоби зіграти твори Валентина Сільвестрова – українського композитора, творчість якого відкрив для себе геть недавно. І привернути увагу до України та війни. До того, як інструмент закапризував – творча група записала годинний концерт піаніста на горі в Ізюмі, який розповсюдять світом.
"Мені ця музика цікава, мені ця культура цікава. І зараз усі починають розуміти, що багато людей культури – це не з росії, а родом з України, це українські композитори, художники тощо. І я як музикант – у мене така мета зараз – більше репрезентувати українську музику", – розповідає Даріус Мажинтас.
Це не перший виступ відомого піаніста не в концертній залі. У квітні Даріус підкорював своєю грою щойно визволений Ірпінь. Грав на руїнах місцевого будинку культури. Його нинішні мовчазні сусіди та слухачі – кам'яні половецькі баби – пам'ятки сакрального мистецтва 9-13-го століть. Більшість із них – пошкоджені вибухом російських ракет. Одна – зруйнована повністю.
Глобальна мета цього проєкту – показати світу, яка вона – потужна та цікава культура України. Культура, яку росіяни нещадно нищать. А ще вшанувати загиблих українців та надихнути живих.
"Ми разом з нашими партнерами – канадською фундацією благодійною, яка базується в Торонто, втілюємо цю ідею – привозити музику в несподівані місця, і найголовніша наша інтенція полягає в тому, щоб показувати також і культурні втрати, яких зазнає світова спадщина через агресію росії в Україні. Що б вони не розказували про свою велику культуру, вони приходять нищать і людей, і наші пам'ятки, і стараються знищити наш дух", – наголошує голова правління ГО "Всеукраїнський демократичний форум" Ярина Ясиневич.
Даріус, як і Ярина, в Ізюмі вперше. Литовського піаніста у знищеному місті найбільше вразило навіть не звірство росіян. Бо він таке уже бачив. У тому ж Ірпені. А здатність людей виживати за таких умов. І при цьому не втратити все людське.
"Ми чекали вчора у чоловіка, у якого будинок розбомблений, він у підвалі, він нас прийняв, 15 людей у нього були. Він просто розповідав про кожен день, який відбувається, і коли він розповідав, він ще гладив кота, годував собак бездомних, я дивився, у мене сльози в очах були, як така трагедія і люди залишаються людьми, добрими, ось це унікально. Ось я сам навчаюсь в українців", – каже піаніст.
Породистий кіт на кличку "Мішка бурят", кумедна вухата собака на ім'я "Булка", грайлива Діна, яка народилася під час війни. Це далеко не всі знайди, які живуть в Андрія Юрійовича. Того самого жителя Ізюма, в кого ночували напередодні Даріус та його команда.
Розмістити на ніч творчу групу з 15 людей для Андрія Юрійовича не проблематично. З кінця лютого у цьому просторому підвалі жили, ховаючись від війни, понад 60 ізюмчан. Найменшій дівчинці було 2 місяці, найстаршій бабусі під землею виповнилося 90. Тоді, зізнається, все було не так, як зараз. Ліжок у підвалі не було – спали на підлозі.
Але найголовніше у ті місяці, коли росіяни нещадно знищували місто, було не як, а де спати. Основне питання – безпека.
"Самі бачите – 1840-й рік. Тут, до речі, люди розповіли, що під час Другої світової війни пів міста, мовляв, тут ховалося. Вона не постраждала під час Другої світової війни, я знаю по горищі, зараз там ремонт роблять, бо нам там прилетіло два снаряди", – зауважує Андрій Юрійович.
Під час другої світової не постраждала, натомість у ході російсько-української війни від будівлі мало що залишилося. Хіба підвал, і той потерпав час від часу. Вхідні двері, згадує Андрій, вісім разів виносило ударною хвилею. Бувало, каже, коли на вулицю не виходили по кілька днів – так страшно та потужно росіяни бомбили місто. За місяці спільного життя чужі люди, які доти майже не знали один одного, стали єдиною родиною.
"Був Бодька тут – маленький такий Богдан, він до пуття не розмовляв, але коли ти з вулиці заходиш, ти ж одразу не адаптуєшся, тут тепло ж було, свічки, ти зайшов – грудка у горлі – зараз, ну вибачте, він підбігає, тебе за руку бере і веде – він знає, кого куди відвести треба, щоб ти не настав ні на кого, не спіткнувся, красень такий був", – розповідає житель Ізюма.
Нині всі, хто жив в Андрія Юрійовича – роз'їхалися. Хтось в Європу, хтось – у росію. Дехто залишився в Ізюмі. Але на зв'язку з чоловіком – більшість його великої родини мимоволі. Він досі допомагає людям – роздає гуманітарну допомогу, яка надходить з усього світу. І досі живе у підвалі, приймаючи гостей.
"Гуманітаркою приїжджають, хтось комусь переказав – ті кажуть, а можна? Ось нам той сказав – можна до тебе заїхати або приїжджають пізно. Теж комендантський час. Та не соромтесь – приходьте – тут і мої приходять – світло вимкнули, холодно, переночувати – тут місця у всіх свої залишилися, ну і вже від цієї гуманітарки не відірвешся – все ж таки приїжджають, то бабусі, то прийшло дитячого харчування багато, памперсів, підбираємо щось, допомагаємо", – пояснює чоловік.
Поранений до та під час російської окупації Ізюм приходить до тями. У місті потроху налагоджується життя. Є зв'язок, працюють окремі магазини. Але такі рани, як цей зруйнований російськими авіабомбами будинок, під завалами якого загинуло більше, ніж пів сотні людей, затягнуться не скоро. Якщо взагалі затягнуться.
З Харківщини, Ольга Калиновська, Сергій Клименко, "5 канал"
Читайте також: "Катували та стріляли біля скроні": що розповідають мешканці визволеної Цупівки, що на Харківщині
Дивіться також відео за темою: "МОЙСЯ, ОДЄВАЙСЯ!" *НАПЕВНО РОЗСТРІЛЯЮТЬ* Сповідь жінки, яка вижила в окупації | Невигадані історії
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Подробиці обстрілу Харкова: рашисти випустили по місту 9 снарядів із "Піона" – "прилетіло" навіть у дитсадок
