"Били й катували струмом": що мешканці Ізюма пережили за час російської окупації

Кадри масових поховань в Ізюмі облетіли весь світ.

"У деяких тіл цивільних зв'язані руки, деякі мають мотузку на шиї, хтось має пошкодження органів, які можуть свідчити нам про наявність катувань", – прокоментував ексгумаційні роботи начальник слідчого управління поліції Харківської області Сергій Болвінов.

Місцеві мешканці збиралися навколо місць масових поховань із надією знайти зниклих родичів. Спершу росіяни забороняли ховати загиблих, тому могили для них люди копали по власних подвір'ях. Пізніше росіяни робили перепоховання в лісі, де пронумеровували могили. Слідчим вдалося віднайти причетних до процесу перепоховання і відповідні записи.

Дехто втратив під час окупації сім'ю із семи людей, інші – досі шукають зниклих родичів.

Олександр Дуванський шукав свого сина, зниклого понад місяць тому. Син знайшов десь камуфляжну форму у стилі української армії. У ній мав звичку їздити на дачу щодватижні. Одного разу так і не повернувся, а згодом до родини прийшли з обшуком.

російські окупанти катували українців.

Михайло Шевченко, колишній співробітник Ізюмського РУП, приєднався до Тероборони з перших днів російського вторгнення, та невдовзі був затриманий окупантами. Його помістили до місцевої катівні разом з учасниками АТО, співробітниками поліції та пересічними людьми з проукраїнськими поглядами. Їх били та катували струмом. Кожного запитували про щось різне – залежно від природи доносу на людину.

"Крики було чути аж на вулицю. Коли напругу збільшували, ти не можеш фізично мовчати. Щоб було тихіше, надягали протигаз, затискали, щоб не було доступу повітря, і в протигазі було не так чути крик. Також пристібали до батареї й подавали напругу. Я в останні дні вже не міг (стояти – ред.), в мене були розірвані руки, я вже на підлозі (лежав – ред.). Вони ставали гумовою підошвою на руки, на ноги та підключали струм", – розповідає Михайло.

Михайло пробув у катівні 14 днів, однак багато його знайомих були довше. Зморений катуваннями, він переконав окупантів, що готовий до співпраці, однак три дні, які йому дали на роздуми, він використав для втечі з міста. Спочатку в росію, звідти – до Балтії. Зараз чоловік повернувся до рідного Ізюма і чекає на відновлення на колишній посаді.

Відео швидкої втечі росіян з Ізюма стали не менш відомими, ніж факти масових поховань. У поспіхах росіяни кидали багато техніки та викрадали приватні автомобілі місцевих жителів.

В Ізюмі працювало багато колаборантів. Багато закатованих людей були заарештовані за доносами, інші – за списками, які надали співробітники-колабораціоністи в правоохоронних органах.

Однак супротив у міста також був – обережний і постійний.

окупанти тричі пропонували співпрацю редактору місцевої газети "Обрій Ізюмщини" Миколі Калюжному, однак він відмовився. Натомість він із другом Віталієм Хомичем переховували поранених українських солдатів та одними з перших вивісили прапор України за декілька днів до визволення Ізюма.

Люди невимовно раділи визволенню міста. Однак в Ізюмі тривають слідчі дії й продовжується робота по виявленню колаборантів.