Лише чверть українських громадських екологічних організацій справжні: борються та відстоюють реальні проблеми довкілля і можуть називатися екологами. Для трьох інших частин, а це приблизно 75%, більше підходить – "екотерористи". Тобто ті, хто за глобальними вимогами приховують головне бажання – нажитися. Такі не лише шкодять українському бізнесу, каже правник Валентин Лучковський, а й примножують в Україні корупцію.

"Перший удар, який завдається, це по репутації, другий – це витрата часу. А в бізнесі час – це гроші. Тому багато підприємств, навіть маючи все ідеально, і вони відстоюють свою позицію, вони розуміють, що якщо вони залізуть у суди – вони розуміють, що будуть судитися пів року, рік, то вони розуміють, що за цей час втратять значно більше коштів, ніж відкупившись від цих активістів", – вважає провідний партнер адвокатського об'єднання Валентин Лучковський.

Відтак кількість кейсів, де так звані "екологи" пішли із суду з нічим, уже досить велика. Та й самі судові інстанції вже менше беруть до розгляду подібні справи. Практика показує, такі слухання – або штучно зривають галасом, або зовсім не мають доказів. Тому спершу псевдоекологи намагаються "домовитися" з об'єктом терору.

"Якщо до власників підприємства і до менеджменту ставляться протиправні вимоги, що з тебе там 10% в статутному капіталі чи з тебе там певна сума коштів – 10-20 тис. доларів – це вже йде… вимагання. І це вже.. перша ознака екорейдерства чи вимагання під приводом екологічних тем", – каже партнер адвокатського об'єднання Іван Проданик.