"У нас є батьки та діти, москаль їх виріже!"
Маніфест мав гучну назву "Об истреблении Запорожской Сечи" та починався так: "Мы восхотели через сие объявить во всей Нашей Империи к общему известию, что Сечь Запорожская в конец уже разрушена, со истреблением на будущее время и самого названия Запорожских Козаков, не меньше как оскорбление Нашего Императорского Величества".
Українство і дух козацький радо винищували вогнем і мечем.
При цьому в маніфесті не було ні слова про заслуги запорожців у війнах Росії проти турків, про пролиту ними кров. Січ оголосили поза законом, а запорожців назвали "бандою п'яниць і розбійників".
Імператриця за три місяці до видання маніфесту "Об истреблении Запорожской Сечи", 14 травня, принесла в Україну іншу біду – кріпацтво, яке суперечило самому духу козацтва.
Так цариця "віддячила" козакам за те, що в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Січ виставила 7500 кінних та 5800 піших козаків, спорядила флотилію чайок. Козаки мали великий досвід у війнах із турками, билися під Очаковом, штурмували Перекоп, захопили Кафу, ходили в похід на Ізмаїл, важливу роль відіграли у битвах при Ларзі й Кагулі.
Козаки після війни повернулися в рідну Запорізьку Січ, однак більшість із них роз'їхалася до родичів, друзів, сімей, щоб перезимувати й відпочити від війни. На самій Січі залишилося всього декілька тисяч війська.
Скориставшись нагодою, у травні 1775-го вона направила до оплоту козацької вольності корпус генерала Петра Текелі – налічував 10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів.
Тимчасом на Січі козаки зібрали раду на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським. Воїни, побоюючись кривавої помсти росіян своїм сім'ям у разі опору, вирішили скласти зброю. Українці добре пам'ятали 1709 рік – каральну експедицію Петра I і Батуринську різанину. Велика частина козаків, попри те, що неминуче загинули б у бою, не бажали здаватися Катерині. Але інші вирішили: "У нас є батьки та діти, москаль їх виріже!".
Активну участь у знищенні Січі взяли донські козаки. Хоча і вони, попри всю відданість цариці, отримали "подяку" на початку 1790-х. Накликали гнів Петербургу, втратили частину раніше подарованих земель і були переселені у віддалені райони імперії.
Козацька республіка – виклик імперії
Українські козаки забирали свої сім'ї і залишати свої землі. Тому південно-західні кордони ненажерливої Російської імперії виявилися незахищеними. Потьомкін у 1776 році доповідав цариці про катастрофічну ситуацію на кордонах. Та, зрозумівши, що треба якось виправляти ситуацію, видала у 1779 та 1780 роках маніфести: пропонувала козакам повертатися в Україну, обіцяла землю і службу за російськими чинами. Та цим "папірцям" козаки не повірили. Охочих одягнути російські мундири не було.
Самого кошового отамана – 85-річного Петра Калнишевського – відправили в каземати Соловецького монастиря. Він був закутий у ланцюги. Його ніс і вуха в сирій камері обгризали в'язничні щурі. Останнього кошового Запорізької Січі випускали на свіже повітря лише тричі на рік. Пізніше, 1801 року, імператор Олександр I помилує 110-річного козака, який на той час фактично осліпне: немічний, він добровільно залишиться в тому ж монастирі, де і помре 1803 року.
У 1775-му російська цариця розуміла, що існування козачої республіки у складі імперії – виклик центральній владі. Україну мали поділити на губернії, а Січ у цьому була серйозною перешкодою.
Інша причина знищення Січі – страх цариці перед народними повстаннями. Граф Микита Панін, який здійснював слідство у справі Пугачова, доповів, що ватажок повстанців мав намір із заволжських степів рухатись у Січ, підняти козаків та отримати підтримку в боротьбі з Петербургом.
"Дабы особливого наречия в оных не было…" і досі актуальне
До речі, попередник Катерини II, цар Петро I, теж постійно й невтомно боровся з українцями. У 1708 році за наказом царя зруйновано гетьманську столицю Батурин. Із особливою жорстокістю замордовано всіх мешканців – 6 тисяч чоловіків, жінок і дітей. Місто було перетворене в попіл.
1709-го своїм указом російський цар запровадив цензуру для друку українських книжок у Москві. З 1720 року було заборонено друк нових книжок українською мовою у Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книги перед друкуванням вимагалося виправити у відповідність до імперських, "дабы особливого наречия в оных не было".
У 1721 році за наказом Петра I знищено Чернігівську друкарню.
Катерина II не просто закріпачила селян. За указом синоду в населення почали вилучати українські букварі та українські тексти з церковних книг.
Відтоді й донині імперія бореться з державою, мовою та волелюбністю українського народу. Власні подвиги і помилки наші пращури скропили кров'ю задля того, аби ми не піддаватися ні погрозам, ні лестощам від східного сусіда.
Читайте також: Онука Крушельницького розповіла про розстріл діда НКВСниками – страшні картини "Розстріляного Відродження"