За що стратили Сократа: хроніки найгучнішого суду, який тривав лише один день

"Смерть Сократа", Т. Г. Шевченко Вікіпедія
Нехтування демократичними інститутами і політикою, у якій би втілювались демократичні цінності, навіть тимчасове, чи пусте декларування неминуче веде до спотворення самої демократії, трагічно позначається на долях цілих поколінь, окремих людей. Історія повна такого роду прикладами

Процес Сократа розглядався в афінському Народному суді (геліеї) 399 р. до н. е. 70-річний філософ був засуджений до смертної кари.

Мине трохи часу і вирок мислителю буде переглянуто, його обвинувачі самі постануть перед судом. Процес реабілітації Сократа, суперечки щодо причин його засудження демократичними Афінами тривають досі. Завдяки спогадам сучасників і учнів Сократа – Ксенофонта і Платона – відомо зміст обвинувачення афінського мудреця, його промов на суді.

Судді хто?

Останніми роками V – на поч. ІV ст. до н. е. афінська демократія переживала затяжну кризу. Ще порівняно недавно, у "золотий час Перікла" (454/453-430 рр. до н. е.), розквіту демократії такі страти за заперечення богів чи тим більше за інакомислення були неможливі. Але виснажлива Пелопоннеська війна 431-404 рр. до н. е., величезні людські і матеріальні втрати, втрати союзників, спалах чуми 430 р. до н. е., розорені господарства, припинення морської торгівлі – це призвело до розорення квітучих Афін. А ще – пережитий голод під час облоги Спартою Афін, капітуляція, встановлення олігархічної влади "Тридцяти тиранів", які до кінця 404 р. стратили 1500 афінян і близько 5000 відправили у вигнання. Відновлення афінської демократії спартанським царем Павсанієм 403 р. не відновило колишніх цінностей та ідеалів.

За 27 років війни виросло покоління афінян, яке втратило ці ідеали, мусило виживати, зневірилося, чекало благодіянь від "нових демократів". Для більшості афінян проблема хліба стала незрівнянно важливішою за високі матерії духовної свободи, творчих пошуків і моральних повчань Сократа.

Зубожіла демократія стала нетерпимою до самостійності думки, духовної автономії, набула рис тоталітарної. Сократ висловлювався про важливість моральної організації полісного життя і тому критикував недоліки афінської демократії. Сократівська критика була об'єктивною. В умовах же відродженої афінської демократії судді, просякнуті тоталітарним духом, не побачили різниці між дружньою і ворожою її критикою.

Сократ у школі Афін
Сократ у школі АфінShutterstock

Криза афінської демократії виявилась у падінні рівня суспільної правосвідомості і моралі, у відродженні патріархальних уявлень про суворі обов'язки громадян перед державою, у впливі демагогів на прийняття рішень Народними зборами.

Воєнна і суспільна катастрофа розколола фундамент релігійних і моральних основ життя. Війна і голод призвели до знецінення людського життя, гідності громадянина, зростання корупції, нерозбірливості у засобах виживання чи збагачення.

"Все моє життя було підготовкою до захисту"

Обвинувачення на адресу Сократа описує Діоген Лаертський: "Це звинувачення написав і клятвенно засвідчив Мелет, син Мелета, піфієць, проти Сократа, сина Софроніска з дему Алопеки. Сократ звинувачується в тому, що не визнає богів, яких визнає місто, і вводить інших, нових богів. Звинувачується і в розбещенні молоді. Покарання, яке вимагається, – смерть".

Обвинувачення підтримали ватажок "нових демократів", багач Аніт (головний ініціатор позову) і ритор Лікон. Аніт був ображений на Сократа за порівняння його з ремісником у політиці, Лікон – за відгуки філософа про платних риторів (складачів текстів промов) і поганих ораторів (в Афінах такий вважався поганим політиком), Мелет – за поетів-невдах, учасників переслідувань за часів "Тридцяти тиранів".

За тодішньої процедури звинувачений міг до суду покинути Афіни, не сподіваючись на виправдальний вирок. На це сподівався Аніт, бажаючи позбавитись свого критика. Та в колі друзів Сократа це навіть не обговорювали. Ба більше, коли друг Сократа Гермоген запропонував філософу подумати над захисною промовою, Сократ відповів: "А хіба, по-твоєму, все моє життя не було підготовкою до захисту? Я за все життя не зробив нічого несправедливого, це я вважаю кращою підготовкою до захисту".

Друзі й учні Сократа без його згоди замовили захисну промову в досвідченого логографа Лісія, та й від неї філософ відмовився. Соратники мудреця хвилювалися недаремно: за правилами суду, звинувачений мав сам перед присяжними захищатися. І на розгляд справи будь-якої складності виділяли один день – таким був порядок розгляду злочинів проти богів і поліса.

Біографи Сократа вважають, що він даремно відмовився від допомоги. Адже не мав досвіду публічних виступів, не знав тонкощів судового процесу, та й до судової відповідальності був притягнутий уперше.

День Х

У день суду зранку в геліеї зібралися майже 500 присяжних, обраних за жеребкуванням. Зовні спокійний Сократ із друзями й учнями, серед яких і відомий нам Платон, зайняли свої місця. Головуючий першому надав слово обвинувачувачу – Мелету, який зачитав позов, засвідчивши його клятвою. Свої попередні звинувачення він значно розширив:

  • наче б то Сократ вчив слухачів зневажати закони, засуджував обрання посадових осіб жеребкуванням. Адже, мовляв, ніхто не хоче так обирати стернового на кораблі, тесляра чи флейтиста, помилки яких менше шкодять, ніж помилки у державній діяльності;
  • підбурював молодь зневажати встановлений державний лад і вдаватися до насильницьких дій;
  • наче б то двоє колишніх друзів Сократа, аристократи Крітій і Алківіад, багато зла заподіяли вітчизні;
  • стверджував, що філософ учив молодь презирливо поводитись із батьками, що він робить дітей розумнішими за батьків, навіює їм злочинні думки і потяг до тиранії;
  • вірші Гомера і Гесіода наче б то тлумачив у тому сенсі, що поети схвалювали побиття простолюдинів і бідняків…

Мелет розраховував на те, що більшість присяжних – ремісників і селян – погано обізнані з ученням філософа.

Слово надали Сократу. З іронією той сказав: "Як подіяли мої обвинувачі на вас, афіняни, я не знаю, а я з-за них ледве сам себе не забув, так переконливо вони говорили. Утім правильного вони... нічого не сказали".

Не вдаючись до красномовства, про небезпеку якого Мелет попереджав суддів, філософ звертався до них, як до звичних афінян, рівень моралі більшості яких добре знав. Сократ назвав звинувачення його в невизнанні богів поліса безпідставним. Адже багато свідків бачили його на загальних святах і принесенні жертв богам на народних вівтарях. Що ж до "нових божеств", то "як можна виводити це з моїх слів, що мені буває голос бога, який підказує, що слід робити?". Якщо люди вірять у пророцтва, наприклад, жриці у храмі Аполлона, то "я називаю це божественним голосом – вираз більш близький до істини і більш благочестивий".

Сократ почав говорити, що твердження про "невизнання богів" і "введення нових богів" взаємовиключні. Заперечувати одних богів і визнавати інших – не означає бути безбожником. Тож він – не безбожник. Цей пункт обвинувачення могли спростувати і свідки. Сократівські аргументи викривали протиріччя у звинуваченнях Мелета, і серед присяжних почалися активні суперечки.

Сократ викликав до трибуни Мелета і спитав, чи той назве хоч одну людину, "яку б я зробив з благочестивої нечестивою, зі скромної – наглою, з економної – марнотратною, з помірно п'ющої – п'яницею, з трудолюбивої – ніженкою чи рабом іншої низької пристрасті?" Мелет запевнив, що знає тих, кого Сократ умовив слухатися його більше, ніж батьків. Але фактів розбещення молоді Сократом не наводить, натомість граючи на батьківських почуттях присяжних. Сократ запропонував вислухати своїх давніх знайомих як свідків, "і Мелету потрібніше було б послатись на кого-небудь з них як на свідка; якщо тоді він забув це зробити, – хай зробить тепер, хай скаже, якщо йому є що сказати з цього приводу. Але ви переконаєтесь, афіняни, що всі вони будуть готові допомогти мені, розбещенцю, який спричинює зло їхнім домашнім, як стверджують Мелет і Аніт". Ні обвинувачі, ні судді до цього не дослухались, а молодому Платону не дозволили захищати вчителя.

Сократа турбувала можливість пояснити присяжним своє вчення. Він розповів про свою участь у війні, громадській і просвітницькій діяльності, спротив тиранії. Філософ розумів, що його пояснення для багатьох присяжних буде докором у їхній непатріотичній або аморальній поведінці під час війни, голоду в Афінах, у прийнятті помилкових рішень Народними зборами. Ще більше судді були роздратовані, коли він навів свідчення відомого присяжним Херефонта: дельфійський оракул у храмі Аполлона назвав Сократа наймудрішим серед людей, що тоді здивувало і самого філософа.

За визнання оракулом Сократа "найвищим за всіх своєю мудрістю" йому заздрили, тим більше, він часто викривав у нерозумі тих, хто багато думав про себе. Так обійшовся і з Анітом, а той, не стерпівши глуму, умовив Мелета подати на Сократа до суду за нечестя і розбещення молоді. Тепер уже більшість присяжних обурювалась "зухвалістю" мудреця, зарозумілого, як вони вважали, "софіста".

За правилами суду, після заслуховування обох сторін у справі відбувалася перша подача голосів присяжних. Сократа визнали винним 280 голосами проти 221-го.

В'язниця Сократа
В'язниця СократаShutterstock

Присяжні і всі присутні сподівалися, що покарання літньому мудрецю буде м'яким, а то й символічним, враховуючи його вік і бідність – аби у повчання іншим. За тогочасною традицією, першим запропонувати собі покарання мав обвинувачений.

Призначити собі покарання мав сам обвинувачений

Та Сократ не призначив жодного штрафу, адже це означало б визнати себе винним. Тому Сократ не вдався до "угоди з правосуддям". Він сказав, що його дивує невелика перевага в кількості голосів, поданих проти нього. Ще б 30 камінців, якими голосували присяжні, – і він був би вільний. Сократ каже, що все життя "йшов туди, де приватним чином міг подати всякому найбільше... благодіяння... стати якомога кращим і розумнішим і більше, ніж про себе самого, піклуватися про державні справи". "Отже, якщо я повинен по справедливості оцінити мої заслуги, то ось до чого я присуджую себе – до (безкоштовного) обіду в Пританеї".

Сплатити штраф чи піти у вигнання він відмовився: "Заради чого сидіти в тюрмі, поки не буде сплачено штраф? Або піти у вигнання на схилі життя". Таке нечуване "зухвальство і святотатство" остаточно розгнівало присяжних: замість визнання провини і призначення собі покарання підсудний просить... винагороди за заслуги перед полісом. Наслідком іронічної пропозиції Сократа було збільшення голосів проти нього. За вимогу обвинувачів – смертну кару – проголосував 361 присяжний.

В останньому слові Сократ сказав: "Не доведена моя винуватість у жодному пункті. Проте навіть і несправедливий вирок не примусить мене почуватись приниженим, він ганьбить не мене, а тих, хто постановив його... Майбутнє підтвердить, як свідчить і минуле, що я ніколи нікого не скривджував, нікого не зіпсував, а навпаки, приносив користь людям... навчаючи їх безкоштовно якому міг добру".

Доказового права 2500 років тому ще не існувало, а відведений час – один день – позбавляв суддів можливості вивчити справу та, схоже, вони до цього й не прагнули.

Не зважаючи на недоведеність та явні протиріччя обвинувачення, порушення принципу презумпції невинуватості, вимогу Сократа вирішувати його справу з позиції об'єктивної істини, залучення свідків і розгляду доказів – на рішення присяжних це невплинуло.

Дослідники вважають, що якби він не знехтував звичними методами захисту і зробив деякі поступки вимогам суддів, безсумнівно, був би виправданий.

Більшість присяжних у процесі над Сократом раділи 3 оболам (дрібні монети) за свою участь у суді, своїм рішенням намагалися догодити новим керівникам демократії, таким як Аніт. Нова влада не терпіла, щоб до неї підходили з моральними мірками і відверто критикували. Вирок Сократа некомпетентній владі, за формою – народній, призвів до смертного вироку йому.

Вирок Сократу був уроком для противників і критиків відновленої демократії. Це була очевидна помста за критику філософа щодо недоліків деградуючої демократії, принципу жеребкування при доборі складу Народних зборів, суду, некомпетентності керівників, адже він повчав: правити повинні найкращі, розум – джерело моральності.

Сократ раз у житті, у своєму далекому минулому, головував у Народних зборах – і тоді відмовився ставити на голосування питання про страту стратегів та притягнення до суду незгодних, і заявив, що буде діяти лише за законами. Він вважав, що істинна сила держави – у духовній єдності громадян, у верховенстві рівного для всіх закону. Цьому вчив інших.

Він говорив на суді: "Я тільки те й роблю, що ходжу і переконую кожного піклуватись передусім і сильніше за все не про тіло і не про гроші, а про душу, щоб вона була як можна кращою".

Смерть Сократа
Смерть Сократавідкриті джерела

У бесідах учив шукати істину, та влада істини поступилася неуцтву, некомпетентності, мстиловості, несправедливості. Так, Сократ програв свою кримінальну справу, яка перетворилась у політичний процес, але виграв справу всього свого життя. Не послухав він і своїх друзів, які підготували його втечу з в'язниці. Повторював: нема нічого вище справедливості, законів і Вітчизни, волю закону треба терпіти так само, як волю батьків. І – спокійно випив чашу з цикутою з рук ката. Випита отрута зробила його безсмертним…

Докори сумління в порушенні справедливості, у неуцтві не завадили нерозбірливим, але запопадливим перед владою суддям винести смертний вирок мудрецю.

Незабаром після страти Сократа афіняни, розкаявшись, засудили до страти Мелета, до вигнання – інших обвинувачів (за свідченнями Плутарха, вони повісились, не переживши презирства) і встановили на агорі бронзове погруддя Сократа в пам'ять про нього.

За дослідженням доктора історичних наук Г. Демиденка

Читайте також: Як син Габсбургів, ОУН і французька розвідка боролися з нацистами і "совєтами" – життя як спецоперація

Попередній матеріал
Як син Габсбургів, ОУН і французька розвідка боролися з нацистами і "совєтами" – життя як спецоперація
Наступний матеріал
Непроста історія українського Тризуба: у СРСР – "злочинний", для Ватикану – священний
Loading...