Виснажені діти, втомлені дорослі, заклопотані волонтери і зосереджені працівники офіційних структур, які допомагають біженцям з України. Саме такий вигляд мають нині прикордонні з Україною території, куди прибуває дедалі більше людей. Після перетину кордону – в кожного далі своя дорога. Так у столиці Чехії люди стоять у черзі в Празькому конгрес-центрі. Там дізнаються про доступні можливості, чекають допомоги у розташуванні чи подальшій мандрівці Європою. До російського вторгнення в Україну – тут проводили міжнародні конференції чи масштабні концерти. Тепер – допомагають біженцям отримати необхідні документи, роботу, психологічну та медичну допомогу. Працюють цілодобово.
"Мій друг із Праги вчиться в Амстердамі. Я поки житиму в його найкращих друзів. Думаю, що вчитимуся тут і розширю коло своїх інтересів. Я навчалася програмуванню, але зараз, можливо, піду в художній інститут", – каже вимушена переселенка із Запоріжжя Альона Кубанскіх.
Сотні біженців з України чекають поромної переправи до Румунії, через Дунай. На тому боці втомлених утікачів від війни зустрічають волонтери. Гарячий чай, їжа, допомога батькам із наймолодшими дітками. Все – безоплатно.
"Ми їдемо до Болгарії. У нас там є друзі та родина. Але наша сім'я – розділена. Адже я мусила залишити своїх друзів і чоловіка. Сподіваюся, коли це все закінчиться, а я думаю скоро, в нас іще залишиться дім і нам буде куди повертатися. Коли я виїжджала – ситуація була дуже тривожна. Ми чули постріли, щоночі або і щогодини були сирени і ми мали бігти в укриття. А хтось ховався просто на парковках. Я ніколи не думала, що це станеться. Ніхто в Україні не думав, що це станеться. Ми думали про свої справи і тут раптом таке – напад на нас", – розповідає вимушена переселенка з Одеси.
Чи не найбільше біженців з України прибувають до Польщі. Переважно це жінки і діти, адже чоловіки від 18 до 60 років не можуть перетинати кордон. Їхній обов'язок – залишатися вдома і захищати країну від загарбника. Тож майже кожна жінка, яка виїжджає з України, каже про те, як сумує і боїться за чоловіка, сина, батька чи брата.
"Моя подорож була дуже довгою, 25 годин. І дуже важкою. І рішення поїхати було дуже важким для мене, бо мій чоловік лишився в Україні. І ми маємо знати, що наші діти в безпеці – ось чому я тут. Зараз я відчуваю цю безпеку, але я і в глибокій депресії. Мою родину війна розділила на дві частини. Моє серце залишилося в Україні", – наголошує вимушена переселенка з Кременчука Світлана Зінчук.
Хто не має ані друзів, ані родичів – може лишитися у волонтерів або ж у спеціальних центрах для біженців. Їх облаштовують у спортивних залах, церковних приміщеннях і готелях. Тих, що припинили роботу і нормальне функціонування задля допомоги Україні.
Нонна Стефанова, "5 канал"
Як повідомляв 5.UA, вранці 24 лютого росія розпочала повномасштабну війну проти України. По кількох військових об'єктах у Києві, Харкові та Дніпрі були завдані ракетні удари, а війська рф перейшли кордон під Харковом. Про це на своїй сторінці у мережі Facebook написав радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко. Атаковані прикордонні підрозділи, деградувала ситуація на Донбасі.
ЗСУ, всі спеціальні та силові служби держави підняті за тривогою. Ворог почав інтенсивні обстріли підрозділів ЗСУ на сході – українська армія дає відсіч російським військам. В екстреному режимі працює Рада національної безпеки і оборони. Запроваджено воєнний стан. Україна офіційно направила позов проти російської федерації до Міжнародного суду ООН у Гаазі.
