Взимку 92-го обстріли і бойові дії для місцевих тут були нормою. Ходжали було практично блоковане вірменською стороною. У місцевих не було ні світла, ні телефонного зв'язку, ні опалення. Частина жителів залишила блоковане місто, однак повної евакуації не було. І у ніч із 25-го на 26 лютого життя ходжалинців змінилося назавжди. Вірмени атакували селище.

"У нас у родині троє дітей і чоловік мій був військовий. Тієї ночі він стояв на посту, тому я була вимушена сама рятувати дітей. Бігли через річку босі в паніці, бігли у тому, в чому вискочили з дому серед ночі. З труднощами перебиралися через скелі. Позаду селище палало у вогні. І було чути крик людей, які шукали у тому хаосі своїх рідних", – каже учасник трагедії Мелахет Алієва. 

Мелахет пригадує, як у суцільній темряві намагалися зрозуміти, куди ж бігти і де найближче безпечне місце. Навпомацки рухались у якийсь бік, а коли бачили, що наближаються до вірменського посту, тікали назад. Каже, коли вже не було за чим сховатися, довелося повзти. В якийсь момент вона накрила восьмирічну доньку своїм тілом від обстрілу, але відчула, що дитина вже мертва.

"Спочатку довго стояла на колінах і дивилася на свою дитину. Мене наче заціпило. Потім я намагалася нести свою мертву Назакет на руках, але зрозуміла, що й сама поранена в руку. Нас знайшов чоловік, але він теж був поранений у живіт. Він наказав тікати і рятувати дітей без нього. У ту ніч, за годину, я втратила і чоловіка, і доньку. Після цього з двома дітьми я втікала на ногах, уже не повзла, бо перестала боятися смерті", –  згадує Мелахет Алієва.

Командир одного з відділень азербайджанської армії, які тоді рятували біженців, показує місце, де зустрів перших утікачів.

"Через два дні змогли домовитись і забрати 58 жіночих тіл. Коли ми піднялися на гору, ми просто впали на коліна від того, що побачили. Десятки тіл жінок і дітей. Після таких дій людина не може вже називатися людиною", – розповідає командир роти з евакуації біженців Загір Гараєв. 

Під час штурму селища хтось загинув, хтось потрапив у полон. Серед заручників був і місцевий лікар. Розповідає, його добре знали ті, хто атакував Ходжали.

"У групі, куди я потрапив, нас було близько 150-ти людей. Там були і жінки, і діти, і старі. Мені, як лікарю, дуже важко дивитися на те, як люди від болю втрачали свідомість або помирали", –  пригадує лікар Мамед Нагієв. 

Під час Ходжалинської трагедії загинуло понад шість сотень азербайджанців. Більше тисячі потрапили у полон і пережили звірства та катування. Ходжали й досі залишається під контролем невизнаної республіки Нагірний Карабах, але місто Агдам, куди втікали люди у пошуках порятунку, Азербайджан повернув під свій контроль у результаті 44х-денної війни. У роковини трагедії люди вперше за 29 років змогли повернутися на рідну землю і вшанувати пам’ять загиблих.

Європейський суд з прав людини визнав, що події в Ходжали рівносильні військовим злочинам або злочинам проти людяності.

Євгенія Китаїва, Анна Кудрявцева, Азербайджан, "5 канал"