"Знайти збитий екіпаж було справою честі": генерал Кривонос про найгучніші рятувальні операції в історії АТО

Facebook / Прес-центр АТО
Влітку 2014 р. бойовики знищили близько 20 літальних апаратів ЗСУ. Це були і штурмовики, і транспортна авіація. Загинули або отримали поранення близько сотні українських військовослужбовців...

Дуже часто українські летальні апарати падали на ворожу територію – і за кожним таким фактом стояла евакуаційна місія – люди, які намагалися витягти живих і мертвих із місця трагедії. Почасти наші літаки падали на окуповану територію. І здавалося б, така задача ставала неможливою, однак не для української армії.

Воєнний експерт Олександр Сурков розповів, завдяки чому і навіщо бойовики активізували зусилля, аби збивати авіацію ЗСУ.

У середині липня 2014-го, після звільнення Слов'янська і розгрому угруповання Гіркіна, сили АТО за 10 днів досягли великих успіхів.

Біла лінія – лінія зіткнення станом на 7 липня, бірюзова – на 17 липня – день, коли російським "Буком" було збито малайзійський боїнг, що вплинуло на оперативну обстановку.

Мапа
Мапа5 канал

У секторі "А" українські військові пробивали сухопутний коридор на ЛАП, тіснили угруповання Дрьомова, готуючись до звільнення Лисичанська. У секторі "С" закінчили зачистку населених пунктів і готувалися до кидка на Дебальцеве, яке було звільнене 23 липня. У секторі "Б" вели фронтальне просування, охоплюючи Донецьк та Авдіївку. У секторі "Д" прикордонне угруповання продовжувало спроби повністю блокувати кордон у районі Ізвариного, а ворог своєю чергою намагався перерізати нашу лінію комунікацій у районі Савур-Могили.

У цей час уже активно використовувалась військова авіація – штурмова і транспортна. Але перекидання повітрям наших військ було припинено ще 14 червня, після того, як був збитий Іл під Луганським аеропортом. Також підсилювалася протидія супротивника, який використовував не тільки ПЗРК, а й серйозніші системи, такі як "Бук", і навіть авіацію, що наносила удари з території РФ.

Генерал-майор Сергій Кривонос знає, як це розшукувати збитих льотчиків на ворожій території, знає, як це утримувати об'єкти стратегічного значення і знає, як це повертати своїх додому. Про це він розповів у студії спецпроєкту "Таємниці війни" на "5 каналі".

Перші втрати у російсько-українській війні армійська авіація зазнала трохи більше, ніж за 2 тижні після офіційного оголошення АТО на сході України.

2 травня два гелікоптери Мі-24 зі складу 16-ї окремої бригади армійської авіації, якими керували майор Р. Плоходько та майор С. Руденко, супроводжували колону військової техніки, що рухалася в напрямку Слов'янська. Вони йшли на максимально низькій висоті, і в районі села Карпівка були атаковані російськими найманцями – з переносного зенітно-ракетного комплексу. Ракети влучили у вертольоти, пятеро членів екіпажу із шести загинули.

За кілька днів, 5 травня, терористи підбили ще один Мі-24 – з крупнокаліберного кулемета. Машина впала в річку, льотчики залишилися живими. Оперативна бригада Антитерористичного центру евакуювала їх.

.
.5 канал

29 травня 2014 р. гелікоптер Мі-8МТ Нацгвардії України повертався з блокпосту № 5 після розвантаження продуктів та ротації особового складу. У машині знаходилися 12 бійців, 6 нацгвардійців, серед яких генерал Сергій Кульчицький – людина, яка тренувала добровольців із Майдану, а потім із ними ж поїхала на війну, та 6 спецпризначенців МВС.

Мі-8 обстріляв ворог, у гелікоптер влучила ракета з переносного зенітно-ракетного комплексу. Весь екіпаж загинув.

.
.5 канал

За тиждень – 6 червня – неподалік Слов'янська ворог збив літак-фоторозвідник Ан-30, який здійснював спостережний політ, фотографуючи окуповану місцевість. Літак підбила ракета, випущена російськими найманцями з ПЗРК. Влучили у правий двигун, почалася пожежа, машина різко втратила висоту і почала падати на житлові квартали Слов'янська. Командир екіпажу Костянтин Могилко віддав наказ екіпажу залишити літак. А сам ціною власного життя скерував машину за межі міста і врятував слов'янців. Тіло командира знайшли у кабіні літака. Він до останнього залишався за штурвалом.

14 червня неподалік Луганська при заході на посадку у Луганському аеропорту, який контролювала українська армія, ворог влучив ракетою у військово-транспортний літак Іл-76. На його борту перебували 9 членів екіпажу і 40 десантників 25-ї повітряно-десантної бригади – усі загинули. Це стало найбільшою авіаційною втратою за час цієї війни. Після трагедії використання військово-транспортної авіації у зоні проведення АТО було заборонено.

Але до вересня 2014-го на сході країни активно працювала штурмова авіація – Су-25 та Міг-29, яка наносила точні та болючі авіаудари по ворогу. Утім близькість бойових дій до російського кордону давала росіянам можливість безкарно збивати цю авіацію зі своєї території.

Щоправда, на відміну від військово-транспортних машин та армійської авіації, зі штурмової майже в усіх випадках пілоти встигали катапультуватися, якщо в літак влучала ворожа ракета. І в більшості випадків були врятовані евакуаційними групами або самі виходили до місць розташування українських військ.

.
.5.ua

– Чому саме вам випала така місія – повертати українських льотчиків із ворожої території?

– Мабуть, в числі перших я дізнався про збитий літак, і що частина пілотів десантувалася, використовуючи парашути. Ми відразу запропонували свої спроможності, тому що військовослужбовці 8-го полку спецпризначення вже мали непоганий досвід. Також одна з функцій частин спецпризначення – це пошук і порятунок збитих льотчиків. Це не тільки в нашій армії, а взагалі у спецпідрозділах всього світу. Тому ми і теоретично, і практично свого часу це відпрацьовували ще до війни.

Якраз завдяки тому, що моментально почали працювати, це дало нам спроможності врятувати льотчиків. Потім, у серпні – вересні, коли такі випадки траплялися, була створена група, яка відповідала за це, і ми вже у взаємодії з керівництвом Повітряних сил здійснювали пошук і порятунок збитих пілотів.

.
.5 канал

– За шкалою від 1 до 10 яку б оцінку складності Ви поставили такій операції?

– Це дуже складно. Питання в тому, що всі, хто бере участь у таких операціях, повинні бути навчені. І в першу чергу – пілот, якого збили. Основні проблеми: коли ми шукали та рятували цих пілотів, була невисока підготовленість щодо спроможності орієнтуватися на місцевості та діяти в екстремальних умовах. Були пілоти, яким я ставив оцінку "відмінно", бо вони впевнено і чітко працювали, а були такі, що доставляли багато проблем на окупованій території. Це перше.

.
.5 канал

По-друге, в мирний час це питання мало опрацьовуватися значно потужніше. На жаль, із власного досвіду знаю, яким чином це було до війни – у багатьох випадках галочка або лише теорія. А якщо ти ногами не пройшов, не вмієш орієнтуватися на місцевості, не вмієш відриватися від переслідування, тим більш із собаками, плутати свої сліди, то дуже важко цьому навчитися по ходу місії.

У людини адреналін зашкалює, вона не знає, як діяти. Здебільшого інструктаж був по ходу переслідування, ти розповідав, що кому і як робити.

.
.5.ua

– Тобто коли збитий літак падає, це вже певний стрес для екіпажу. Можливо, люди просто були розгублені, поранені, які не могли відійти від місця. Це ж якось враховувалося?

– Звичайно. Оцінку твоїм спроможностям ставить не твоє бажання, а твоя спроможність діяти на війні. Якраз на війні чітко виставляється твоя оцінка. Ти можеш бути теоретично підготовлений суперово, але бойова ситуація розставляє всі крапки. Навіть якщо ти це в мирній ситуації робив "на відмінно", а тут стрес – і ти впав у ступор – це неможливо зробити на відмінно. Тому психологічна підготовка пілотів – це також дуже важливо.

.
.5 канал

– Чи пам'ятаєте перший "дзвінок" – випадок, коли ви включилися в цей процес?

– Найперший – трагічний приклад. Першим ми шукали збитий гелікоптер із військовослужбовцями Нацгвардії і генералом Кульчицьким. Він був збитий між Слов'янськом і Краматорськом. Я тоді ставив завдання групам 3-го і 8-го полку, які знаходилися зі мною в оточенні на аеродромі, щодо пошуку.
Саме група 8-го полку спецпризначення знайшла цей гелікоптер, що впав. Він горів, і біля нього крутилися сепаратисти. Наші хлопці відігнали їх вогневим контактом, намагалися врятувати те, що залишилося від людей. Це було досить проблематично – пожежа була велика. Частково фрагменти та цілі тіла змогли дістати, половину не змогли. Вночі пішов дощ, який погасив пожежу, і вже до ранку ми зібрали ці останки, передали десантникам, які потім безпосередньо доправили їх на "велику землю".

Боєць ЗСУ
Боєць ЗСУ5 канал

– Тобто завданням такої місії було рятувати не тільки живих, а й тіла загиблих?

– Одним із великих було сказано, що війна закінчиться тоді, коли буде поховано останнього солдата. На жаль, на цій війні це не перший приклад, коли наші військовослужбовці ССО шукали і доставляли тіла загиблих на нашу землю.

.
.5.ua

Один із прикладів, коли цим процесом керував я – влітку 2017 р., коли група 8-го полку спецпризначення знайшла тіло загиблого полковника Нацгвардії Бойка, якого, хай це буде жорстко, кинули власні військовослужбовці. Олександр Бойко свого часу служив у нашому полку – і це (знайти його – ред.) була справа честі. Пошуки тривали 2 місяці. Зібрали останки в евакуаційні мішки і винесли на свою територію.

.
.5.ua

– Розкажіть про одну з найяскравіших операцій. Коли був і професіоналізм, і, можливо, допомога місцевих мешканців.

– Чесно скажу, що без допомоги місцевих ми не змогли б урятувати таку кількість людей.

– Скільки було врятовано?

– Групою, якою я керував, було врятовано 8 пілотів. Це з середини липня до першої декади вересня 2014 р.

Наша група була невеличка. Але з урахуванням того, що військовослужбовці у складі групи мали чудовий досвід, один із керівників наших "організмів" узагалі був місцевим, уродженцем Донбасу. Інші також мали достатню інформаційну мережу, яка допомагала нам. Бо якраз патріотично налаштовані люди на окупованій території дали, мабуть 80% успіху наших дій.

.
.5.ua

Нашою задачею було координування: знайти людей, проінструктувати, визначити, яким чином усе здійснювати, забезпечити виведення.

Був випадок, коли пілота проводили більш ніж через 10 ворожих блокпостів. Я вдячний і військовослужбовцям, які допомагали на нашій території. Особливо це стосується ракетних військ і артилерії, які, коли йшло переслідування, забезпечували вогневе прикриття.

– Наскільки ви були впевнені у цивільних, із якими співпрацювали?

– У нас була достатньо добра інформаційна мережа. Люди, які допомагали, були перевірені до того, вони вже працювали з нами. Ми не брали сторонніх людей, а спиралися саме на цих.

У певних випадках була ситуація, коли ми вже думали, що пілот потрапив у лабети ворогів і ті ведуть із нами радіогру. Але завдяки співпраці з СБУ ми визначили, що це не так. У тилу ворога працювали наші агенти-патріоти, які знали місцевість, упевнено пересувалися. Ми забезпечували їх документами, транспортом. Воні діяли відповідно до наших інструкцій. Але щодо пошуку і порятунку певних пілотів діяли самостійно – на місці їм було видніше.

.
.5.ua

Я пам'ятаю анекдотичний випадок. Знайшли ми пілота. Вивели на наших людей аж на 5-й день. У пілота мандраж. Його вимили, бо коли він тікав від переслідування, обмазався коров'ячим лайном, щоб собаки не взяли слід. Його переодягнули в чисте, дали документи, проінструктували. Я кажу, мовляв, дайте йому пів склянки горілки, щоб він заспокоївся, бо ви розумієте, це ж стрес більший, ніж тоді, коли його збили. Дзвонять через пів години, кажуть: "Командире, проблеми! Він не пів склянки випив горілки, і навіть не дві... Втім ми змогли його евакуювати". Знов таки, не все було гладко, особливо с цим пілотом. Коли вже під самою лінією фронту група, що його очікувала для евакуації, зав'язала бій із сепаратистами, я вручну давав команди командиру групи розвідників механізованої бригади і цим пілотам, щоб вони під час бою не потрапили під власний вогонь.

.
.5.ua

– Що вам говорили хлопці, коли ви їх повертали додому? Перші зустрічі, емоції...

– Коли ти зустрічався очі в очі з людиною, яку завдяки роботі нашої групи врятували, ці люди такого не забудуть. Кожен пілот, як кажуть у США, "золотий хлопчик", на його навчання витрачаються величезні кошти – не один мільйон гривень, а мабуть, і доларів.

.
.5.ua

Були нюанси, коли люди втрачали надію, починали істерику. Казали: "Нам казали, що не треба нікуди йти, по нас прийдуть!". Я казав: "По тебе прийдуть тільки росіяни, бо ти 80 км в тилу ворога".

Була ситуація, кажуть: "Ми хочемо пити" (а навіть карт не було, ми, використовуючи планшет та Google, розповідали, куди і як іти), я кажу: "Вода за 2 км". – "Нас там можуть убити". – "Тоді визначайся, чого ти більше хочеш, жити чи пити".

.
.5.ua

Була ситуація, коли в них почалася буза, і одна група відмовилась іти, мовляв, будуть здаватись у полон. Я кажу: "Дайте слухавку тому, хто хоче йти". Бере слухавку. Я кажу: "Сину мій, ти звідки?" – "З Хмельницького". – "А я там жив і служив останні роки – співпадіння! А з якої школи?" – "Дев'ята". – "А це мікрорайон, де в той час я жив. Якщо будеш мене слухатися, через 2 тижні будеш у Хмельницькому". – і називаю одне кафе, їх там не так багато. Він розуміє, каже: "Ви – хмельничанин. Я буду робити все, що кажете!" Через 4 дні ми їх вивели. Це був 2014 рік. Цих хлопців я зустрів узимку 2018-го, вони служать у Хмельницькому шпиталі, де я тоді лікувався.

– Яка це була зустріч? Тепла?

– Мабуть, більше ніж тепла...

.
.5.ua

Воєнний експерт Одександр Сурков розповів одну з найуспішніших операцій порятунку наших пілотів зі збитого АН-26.

14 липня, вдень, коли тривала операція з пробивання сухопутного коридору на Луганський аеропорт, військово-транспортний літак АН-26 з вісьмома військовослужбовцями на борту (семеро – екіпаж, один супроводжувач) прямував у район ЛАП для парашутування вантажів.

У середині липня противник вважав нашу військово-транспортну та штурмову авіацію великою небезпекою і робив надзвичайні зусилля для її нейтралізації. Почали використовуватися російські протиповітряні комплекси, уздовж українського кордону постійно баражували російські винищувачі, що базуються на аеродромі Міллерово за 70 км від Луганська.

Мапа
Мапа5 канал

Зв'язок із літаком був втрачений близько 12:30 дня, коли він виконував розворот під самим кордоном на висоті близько 6500 метрів, тобто поза досяжністю ПЗРК.

За даними Генштабу, літак був збитий із російської території ракетою, випущеною винищувачем, проте низка експертів стверджують, що це був "Бук". Літак було збито в районі Суходільська, пілоти протягнули близько 10 км, не давши літаку впасти на житлові будинки. Решта екіпажу викинулася на парашутах. Тіла загиблих льотчиків були доставлені до Вінниці і поховані на Алеї героїв. Вцілілий екіпаж було доставлено на контрольовану територію унаслідок рятувальної операції, яку здійснювала група 8-го полку спецпризначення.

.
.5.ua

– Щодо ваших людей: як їх підбирали, як планувалися операції?

– Влітку 2014 р. був страшенний людський голод, навіть у наших частинах. Тому іноді прямувалися просто ті, хто є, бо час грав проти нас. Тому сказати, що хтось сидів та чекав і займався безпосередньо цим – ні. На той момент полки спецпризначення були швидкою допомогою, яка вирішувала будь-які питання.

– Яку роль відігравав час?

– Завдання стояло не на години – на хвилини. Зрозуміти, де знаходиться пілот, зорієнтувати його. Бо в певних моментах для наших пілотів це були проблеми. Карта вилетіла при десантуванні або її не було... Не було GPS, важко було їм зорієнтуватись. Доводилося питати, щоб зорієнтувати, де сонце, що бачить ліворуч-праворуч. Так визначалися і потім починали керувати. Головне завдання було – якомога швидше відійти від місця падіння літака або приземлення на парашуті, заплутати сліди, відірватися від переслідування.

.
.5.ua

Ворог активно шукав пілотів, задіював великі сили та засоби для пошуку. Для них полонені пілоти були інформаційним приводом. "Ось вони бомблять, знищують...".

Завдання наше було – не допустити, щоб ці пілоти потрапили в лапи ворога.

– Що було факторами успішної операції?

– Професіоналізм людей, які беруть участь в операції. Від тих, хто шукає, – до тих, кого шукають. Це і по-друге, і по-третє. Перемога посміхається підготовленим. А в певних моментах, як кажуть, Божий захист, вдача на війні дуже часто відіграють велику роль.

.
.5.ua

– Поясніть цивільному глядачу, що спонукало спецпризначенців іти на ту сторону, ризикувати життям та свободою?

– В перу чергу, сьогодні врятуєш ти – завтра врятують тебе. Кожен військовослужбовець, кожен громадянин України повинен бути чітко впевнений, що держава його не покине. Подивіться на армії Ізраїлю, США – для них завдання № 1 – урятувати всіх своїх громадян і всіх своїх військовослужбовців.

На жаль, у нас ще є багато прикладів, коли людей покидали. Погане не забувається, бо на цьому маніпулюють. А ось успішні приклади не доводяться. Наші хлопці, які брали участь у таких операціях, були підготовлені, мотивовані, були справжніми патріотами. Отакий мікс цих рис характеру і давав результат.

– Ми своїх не кидаємо?

– Щодо тих підрозділів, де я служив і якими я командував, – ми своїх не кидаємо.

.
.5.ua

Героїзм українських воїнів не залежав від того, у яких військах вони служили. Однаково важливі усі.

Довідка. Сергій Григорович Кривонос, 50 років. Народився у місті Кременчук. Закінчив Кременчуцьке ПТУ № 19, деякий час працював на місцевому нафтопереробному заводі. Призваний до війська, служив у розвідбатальйоні.

У серпні 1990-го вступив до Київського вищого загальновійськового командного училища. Згодом закінчив Національний університет оборони України ім. І. Черняхівського.

У 2000-х рр. командував 8-м Хмельницьким полком спецпризначення – двічі виводив полк у кращі частини ЗСУ за підсумками року.

У 2009-2010 рр. – начальник факультету аеромобільних військ та розвідки Академії Сухопутних військ.

На початку російської агресії проти України був начальником штабу – першим заступником командувача високомобільних десантних військ. 2014-го року командував обороною Краматорського аеропорту, де ворог, атакуючи оборонців, зазнав значних втрат. Після звільнення Слов'янська та Краматорська очолював групи спецпризначення з евакуації пілотів збитих літаків та гелікоптерів, медиків, бійців Збройних сил з окупованих територій Донеччини і Луганщини.

.
.5.ua

7 жовтня 2014 р. призначений начальником Управління спецоперацій Генштабу. У співпраці з представниками НАТО та власною командою розробив стратегію побудови українських ССО.

У січні 2016-го, відповідно до наказу Міноборони України, призначений першим заступником командувача ССО.

У березні 2019-го указом президента України призначений заступником секретаря РНБО. У травні того ж року отримав звання генерал-майора.

Читайте також: Метод "тухлого оселедця": як окупанти на Донбасі змушували людей повірити в "рускій мір"

Попередній матеріал
Шокуюча правда про антибіотики при COVID-19 – чому краще не займатися самолікуванням
Наступний матеріал
Пандемія COVID-19: як Європа проведе святкові дні в умовах карантину
Loading...