33 дні окупації: десятки знищених будівель, сотні зруйнованих життів. Такими є наслідки приходу "русского міра" до Бучі на Київщині. російські військові на важкій техніці заїхали туди зранку 27 лютого. А вже 31 березня з міста втекли. Від наслідків господарювання "визволителів" жахнувся увесь світ. Біля церкви Андрія Первозванного виявили братську могилу з тілами кількох сотень місцевих жителів. Тіла вбитих цивільних лежали по всьому місту. Минув рік. На перший погляд, місто вже частково відновилося, втім таким, як було до приходу рашистів, воно вже ніколи не буде.

Перші години окупації Бучі пригадує подружжя Матвієнків. У 2016 році вони переїхали сюди з Маріуполя. Тоді втікали від прифронтового життя. І навіть уявити не могли, що рука кремля дістане їх і тут. Тим паче з однорічним онуком.

"А він повзає, він весь у сажі. Ну ви уявляєте, маленька дитина, рік, він повзає по підлозі, холодно. Просто жили одним днем. Ми думали так: ну потрапить і дай Боже, щоб одразу нас ось це ось, щоб не було нічого", – каже пані Олена.

"Вогонь, дим, повна розруха, страшні будинки і зламані людські долі", – згадує Людмила Пєша.

Одразу після визволення міста вздовж так званої "варшавки" – шосе, що веде до столиці, майже не було вцілілих споруд. Від будівельного магазину лишився лише невеликий вуличний павільйон. Потрощили окупанти тут два ринки й один із найбільших місцевих супермаркетів. Усередині після себе лишили калюжі крові. Нині його вже повністю відбудували і тут знову вирує життя.

Однією з найбільш понищених у місті була вулиця Вокзальна. Ворожі танки та БТРи заїхали сюди вранці 27 лютого торік. Жителі цієї вулиці були свідками жорстоких боїв, у результаті яких українська армія знищила колону російської техніки ущент.

Це відео з Вокзальної облетіло весь світ. Зняв його тутешній житель Валентин Дідковський, який ані на день не полишив своєї домівки. Ба більше, чоловік допомагав військовим зупинити наступ росіян. Зі свого подвір'я, він із гранатомета поцілив у бензовоз окупантів.

"Він поперек дороги став і зламався. Інша техніка, яка була позаду не змогла пройти", – розповідає житель Бучі Валентин Дідковський.

Та з цієї техніки окупанти змогли розтрощити оселі місцевих. Нині ж над відновленням Вокзальної щодня працюють понад дві сотні робітників. Вони замінюють покрівлі та вікна, ремонтують фасади.

"Як дивишся, як усе це відбудовується, то розумієш, ми будемо жити… і будуть жити наші діти", – тішиться Людмила.

А от ті будівлі, які вже не підлягають ремонту – зносять. На їхньому місці зводять ось такі новобудови за однаковим проєктом.

"Орієнтовно 200 мільйонів гривень буде витрачено на саме вулицю Вокзальну. Ми вже відремонтували дорожнє полотно, будуть відновлюватися узбіччя, зелені насадження, електроопори, лінії електропередач і частково комунікації", – зазначив заступник міського голови Бучі Дмитро Чейчук.

І таких вулиць у Бучі чимало. Швидким повернення до попереднього стану міста точно не буде, визнають у міськраді.

"Держава допомагає багато по відновленню, у першу чергу це вікна, двері. Це такі ремонти поточні. Ми говоримо про більше, ніж 5 тисяч зруйнованих об'єктів. Це і квартири і будинки. Тільки на ремонти поточні, ми не говоримо про капітальні, треба було б орієнтовно більше 5 мільярдів гривень", – зауважив керуючий справами Бучанської міської ради Дмитро Гапченко.

Місцевий бюджет покрити такі витрати не в змозі. Тому нині активно шукають спонсорів. Звертаються зокрема й до міст-побратимів. Уже вдалося відновити лікарні й заклади освіти. Та досі незрозуміло, що робити з будинками, які не підлягають відновленню. Бо й донині велика частина бучанців не мають куди повертатися. З близько 50 тисяч місцевих жителів, в окупації залишилися лише близько 5 тисяч. І у міськраді про те, в яких умовах довелося виживати цим людям, знають не з чуток.

"Цей забор, де 15 березня його виламали повністю окупанти. Зайшли сюди на територію. Їх було близько 20. Зав'язали нам руки, зав'язали нам очі, поставили на коліна. Протримали деякий час нас тут і привели в інше місце, де ми просиділи до вечора, очікуючи допита. Вранці частина військових вийшла з території цього будинку і ми таким чином завдяки арочці, яка була у тому будинку, втекли", – розповів Дмитро Гапченко.

Від тих моторошних подій минув рік. Весну 2023 року Буча зустріла вільною від рашистів та все ж не такою, як була до окупації. Чимало ран, які лишили за собою росіяни, не загоїться ніколи.

Після себе москолотські виродки залишили сотні замордованих і вбитих мирних жителів. Вулиці зруйнованого міста були всипані тілами. У декого руки зав’язані за спиною, людей катували. Могили були просто таки у дворах біля будинків. А поряд розводили багаття, аби нагріти їжу та воду. Тіла бучанців також звозили до церкви Андрія Первозванного, де їх ховали у братській могилі.

"10 березня тут відбулося перше поховання. Із 419 людей, які зараз відомі, що загинули у Бучі, 116 – були поховані тут. Серед них 30 жінок було і 2 діток", – каже протоієрей, настоятель храму Святого Апостола Андрія Первозаванного Андрій Галавин.

Після деокупації у квітні тіла ексгумували. А світ жахнувся від масової страти цивільних. На місці братської могили згодом планують створити меморіал. А от на місцевому цвинтарі десятки безіменних могил людей, яких донині не упізнали. Буча стала синонімом воєнних злочинів путінських убивць. І символом геноциду.

"Жах, вони кажуть – це все фейки. Нехай приїдуть і подивляться. Посидять хоч добу чи дві в тих фейках, в яких ми були. Ми три тижні взагалі не могли з підвалів вийти, і місяць і десять днів без хліба", – обурюється бучанка.

"Я вчора сина поминала. Рік як його немає", – каже жителька Бучі Олена Єрмолаєва.

Син пані Олени був учасником АТО. Пізніше його перевели у запас. І коли до його рідного міста зайшли окупанти, без роздумів вступив до місцевої тероборони.

"Кажу йому: "Сину, може не підеш? Я так хворію, з больниць не вилажу". А він каже: "Мамо, я не піду?", і мені оті слова, так вони мене вбили, "Мені честь загинути за Україну", – згадує жінка.

40-річного Юрія Єрмолаєва окупанти вбили 20 березня пострілом у скроню у приміщенні дитячого садка. Там під росіяни допитували й катували людей. Ще одним символом "бучанської різанини" стала вулиця Яблунська. Тут була база комплектації, яку загарбники використовували як свій штаб. Саме тут російські десантники розстріляли дев'ятьох тероборонівців. Тіла залишалися тут майже місяць до кінця окупації. Рідні не знали про долю чоловіків до квітня. Так роком пізніше виглядають сліди куль. Нині тут меморіал. Докази воєнних злочинів для Міжнародного кримінального суду донині збирають сотні правоохоронців з усього світу.

"Ці злочини потрібно засудити. У першу чергу, не тому що ми такі хочемо помститися, а для нас дуже важливо, щоби зло було назване злом і ті, хто вчиняв ці злочини, вони не називалися солдатами, а ми правду би сказали, що це є гвалтівники, що це є вбивці, що це мародери", – наголошує протоієрей, настоятель храму Святого Апостола Андрія Первозаванного Андрій Галавин.

Юрій Пугач, Микола Довгий, Марта Шикула та Ганка Кудрявцева, "5 канал"

Нагадаємо, раніше глава держави розповів, на якому майданчику планується створення спецтрибуналу проти росії.

Дивіться також відео: ТРИБУНАЛ для мОСКОВІЇ: 472 депутати Європарламенту ЗА

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

• Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.