"Заб'ю осинового кілка на кордоні і повішу в'язку часнику": Бійці з найгарячіших ділянок фронту

Обличчя героя 5.UA / Євгенія Китаїва
День, який привніс зміни у традиційний календар українських святкувань став для українців святом вшанування героїзму захисників територіальної цілісності незалежної України

Сторінки української історії донесли до наших днів традицію вшанування війська у релігійне свято - День Покрови Пресвятої Богородиці. Саме цей день був одним із найголовніших свят українського козацтва.

Разом із тим 14 жовтня також вважається днем заснування Української повстанської армії. З плином часу, історії та обставин цей день набув для українців символічного значення після зазіхання російських окупаційних військ на територіальну цілісність України.

У День захисника України редакція 5. UA, підготувала історії мужніх, сильних та відважних українців, які не дивлячись ні на що вірять у сильну незалежну, територіально-цілісну українську державу та покладають усі свої вміння, сили та терпіння, аби захистити її від нахабних ворожих зазіхать.

Обличчя героя
Обличчя героя5.UA / Євгенія Китаїва

Військовослужбовець "Пожар"

"Взагалі на війні 8 місяців. Був удома в відпустці, на сьомий день вже хотів сюди, не стільки на війну, скільки до хлопців, назад. На "гражданці" не так як тут. Тут – чорне та біле, є ворог і є друг. Тут чистіше, немає недомовок, немає пліток, підлості. Це вже, як друга сім'я.

Зрозуміло, що в обличчя нічого не кажуть. Гордяться. У мене дружина вчителька, тітка вчителька. Приїжджаю у відпустку, до дітей ходжу у школу. Але ж діти ставлять питання, а я незнаю, що відповісти, стою перед класом. Питають "А як там?". От як дитині можна пояснити як тут.

Кожен день по телефону говорю з дружиною. Заспокоюю одним словом – живий.

Буває таке, що коли зідзвонюємося з дружиною, починається стрілянина, у нас просто зв’язок тут не тягне, для того, щоб зателефонувати треба йти на двір. Зранку більш-менш тихо, а ввечері… то вона інколи чує.

Війна мене навчила цінувати життя, кожній хвилині радіти. 

За професією я пожежник. Тут свої вороги, а там кожного разу інша ситуація. Горіла тут позиція, гасили. Якщо чесно, як тут діяти не знав, тому що на "гражданці" снаряди не гасив".

 

Обличчя героя
Обличчя героя5.UA / Євгенія Китаїва

Військовослужбовець "Ярон"

"Вони прикриваються людьми. Вони ж не так, щоб відкрито вийти. Як ви бачите, ми стоїмо в полі, на околиці, за нами он у трьох кілометрах Авдіївка. Але вони не "цураються", "шмалять" по шахті, перелітає, в Авдіївку падає. Вони ж ніби-то за своїх донецьких, але "лягають" же ж там мирні. Вони прикриваються населенням.

Хлопці розуміють, що ми вибрали свою дорогу і йдем. Всі сюди ідуть свідомо, всі все розуміють. Скільки ми тут стоїмо і сказати, що хтось "слюні пустив", то такого не було. Всі розуміють.

Чекаємо, звичайно, виводу сил, вже хочуть своїх рідних побачити, близьких це все зрозуміло, але ж справа!

Тут найважче під час перемир'я. Як ідуть якісь зіткнення, коли розумієш їхню поведінку, коли вони себе показують, то спокійніше. Очікуєш чогось. А коли тиша, то зрозуміло, що це психологічно розслабляє, розумієш, що треба себе тримати, але ж… Підленько, підленько все йде…"

 

Обличчя героя
Обличчя героя5.UA / Євгенія Китаїва

Військовослужбовець "Кавказ"

Є така професія Батьківщину захищати.

"Я сам азербайджанець, а протягом 27 років живу у Кривому Розі. Був одружений, дитина росте. Це моя країна теж. Я прийшов добровольцем.

У мене раніше була одна велика батьківщина, а зараз дві – Азербайджан та Україна. Я що за однією піду, що за другою.

Ніколи не думав, навіть у найгіршому сні, що Росія може піти на Україну. Мені і в голову прийти не могло, що таке буде.

В Азербайджані воює син старший, він кадровий офіцер. Я за професією бухгалтер-економіст. Це, мабуть, у крові, у мене прадіди воювали, всі воювали, брати молодші воювали, у нас так виходить.

Коли я по телевізору побачив, що четверту хвилю мобілізації показували, що все у нас є, зброя є, а людей не вистачає, от тоді я вирішив. Уночі подзвонив, зранку пішов – через два дні уже я був в армії".

14 жовтня ми віддаємо певну данину, вшановуємо наших Героїв. День захисника України – не день чоловіків. Не день радянської чи навіть якоїсь іншої армії. Не день, коли дарують пінку та шкарпетки. Не день бравурних промов чи гучних обіцянок. Цього дня ми вшановуємо людей, – дідусів та бабусь, чоловіків та жінок, хлопчаків та дівчаток, які грудьми стоять на захисті Батьківщини чи допомагають Армії. У день захисника України ми згадуємо й тих, хто пішов та не повернувся, щоб наші діти жили у мирі навіть у найстрашніші дні війни. Всіх, хто живе чи навіки спочив з Україною в серці.

Євгенія Китаїва, Людмила Каращук, 5.UA

Попередній матеріал
"Треба бути трохи хитрим": Всесвітньовідома українка, "архітектор десертів" Дінара Касько поділилася своїм рецептом успіху
Наступний матеріал
Що таке депутатська недоторканність та як вона працює в країнах Європи