"Заб'ю осинового кілка на кордоні і повішу в'язку часнику": Бійці з найгарячіших ділянок фронту

День, який привніс зміни у традиційний календар українських святкувань став для українців святом вшанування героїзму захисників територіальної цілісності незалежної України

Сторінки української історії донесли до наших днів традицію вшанування війська у релігійне свято - День Покрови Пресвятої Богородиці. Саме цей день був одним із найголовніших свят українського козацтва.

Разом із тим 14 жовтня також вважається днем заснування Української повстанської армії. З плином часу, історії та обставин цей день набув для українців символічного значення після зазіхання російських окупаційних військ на територіальну цілісність України.

У День захисника України редакція 5. UA, підготувала історії мужніх, сильних та відважних українців, які не дивлячись ні на що вірять у сильну незалежну, територіально-цілісну українську державу та покладають усі свої вміння, сили та терпіння, аби захистити її від нахабних ворожих зазіхать.

Обличчя героя

Військовослужбовець "Пожар"

"Взагалі на війні 8 місяців. Був удома в відпустці, на сьомий день вже хотів сюди, не стільки на війну, скільки до хлопців, назад. На "гражданці" не так як тут. Тут – чорне та біле, є ворог і є друг. Тут чистіше, немає недомовок, немає пліток, підлості. Це вже, як друга сім'я.

Зрозуміло, що в обличчя нічого не кажуть. Гордяться. У мене дружина вчителька, тітка вчителька. Приїжджаю у відпустку, до дітей ходжу у школу. Але ж діти ставлять питання, а я незнаю, що відповісти, стою перед класом. Питають "А як там?". От як дитині можна пояснити як тут.

Кожен день по телефону говорю з дружиною. Заспокоюю одним словом – живий.

Буває таке, що коли зідзвонюємося з дружиною, починається стрілянина, у нас просто зв’язок тут не тягне, для того, щоб зателефонувати треба йти на двір. Зранку більш-менш тихо, а ввечері… то вона інколи чує.

Війна мене навчила цінувати життя, кожній хвилині радіти. 

За професією я пожежник. Тут свої вороги, а там кожного разу інша ситуація. Горіла тут позиція, гасили. Якщо чесно, як тут діяти не знав, тому що на "гражданці" снаряди не гасив".

 Обличчя героя

Військовослужбовець "Ярон"

"Вони прикриваються людьми. Вони ж не так, щоб відкрито вийти. Як ви бачите, ми стоїмо в полі, на околиці, за нами он у трьох кілометрах Авдіївка. Але вони не "цураються", "шмалять" по шахті, перелітає, в Авдіївку падає. Вони ж ніби-то за своїх донецьких, але "лягають" же ж там мирні. Вони прикриваються населенням.

Хлопці розуміють, що ми вибрали свою дорогу і йдем. Всі сюди ідуть свідомо, всі все розуміють. Скільки ми тут стоїмо і сказати, що хтось "слюні пустив", то такого не було. Всі розуміють.

Чекаємо, звичайно, виводу сил, вже хочуть своїх рідних побачити, близьких це все зрозуміло, але ж справа!

Тут найважче під час перемир'я. Як ідуть якісь зіткнення, коли розумієш їхню поведінку, коли вони себе показують, то спокійніше. Очікуєш чогось. А коли тиша, то зрозуміло, що це психологічно розслабляє, розумієш, що треба себе тримати, але ж… Підленько, підленько все йде…"

 Обличчя героя

Військовослужбовець "Кавказ"

Є така професія Батьківщину захищати.

"Я сам азербайджанець, а протягом 27 років живу у Кривому Розі. Був одружений, дитина росте. Це моя країна теж. Я прийшов добровольцем.

У мене раніше була одна велика батьківщина, а зараз дві – Азербайджан та Україна. Я що за однією піду, що за другою.

Ніколи не думав, навіть у найгіршому сні, що Росія може піти на Україну. Мені і в голову прийти не могло, що таке буде.

В Азербайджані воює син старший, він кадровий офіцер. Я за професією бухгалтер-економіст. Це, мабуть, у крові, у мене прадіди воювали, всі воювали, брати молодші воювали, у нас так виходить.

Коли я по телевізору побачив, що четверту хвилю мобілізації показували, що все у нас є, зброя є, а людей не вистачає, от тоді я вирішив. Уночі подзвонив, зранку пішов – через два дні уже я був в армії".

14 жовтня ми віддаємо певну данину, вшановуємо наших Героїв. День захисника України – не день чоловіків. Не день радянської чи навіть якоїсь іншої армії. Не день, коли дарують пінку та шкарпетки. Не день бравурних промов чи гучних обіцянок. Цього дня ми вшановуємо людей, – дідусів та бабусь, чоловіків та жінок, хлопчаків та дівчаток, які грудьми стоять на захисті Батьківщини чи допомагають Армії. У день захисника України ми згадуємо й тих, хто пішов та не повернувся, щоб наші діти жили у мирі навіть у найстрашніші дні війни. Всіх, хто живе чи навіки спочив з Україною в серці.

Євгенія Китаїва, Людмила Каращук, 5.UA

Попередній матеріал
"Треба бути трохи хитрим": Всесвітньовідома українка, "архітектор десертів" Дінара Касько поділилася своїм рецептом успіху
Наступний матеріал
Що таке депутатська недоторканність та як вона працює в країнах Європи