"Сказати батькам, що ти "на нулі", страшніше, ніж іти в бій": бійці Нацгвардії пригадали перші роки російсько-української війни Читайте по-русски

Шеврон НГУ novynarnia.com
Після відновлення незалежності України у 1991 р. Нацгвардія була утворена законом "Про Національну гвардію України" на базі ВВ УРСР, але 2000 р. її розформували. Закон про відновлення НГУ на базі ВВ МВС було ухвалено у березні 2014 р. – після звернення до Верховної Ради О. Турчинова, тодішнього т. в. о. президента України. Адже почала наступ ворожа російська орда... До Дня Національної гвардії України – історії чоловіків, які просять не називати їх героями

"Це що, все? Ось який ти, кінець…"

Микола Анацький не вчився воювати, не вчився ходити строєм, натомість – вивчав турецьку і мріяв працювати за кордоном інженером, стати успішним і створити родину.

Але у 2014-му у майбутнє молодика ввірвалися обстріли його рідного Бахмута. За декілька днів стрілянина захожих окупантів змусила заповнити анкету добровольця батальйону "Донбас" та купити квиток у тодішній Дніпропетровськ без повернення. Стати геть іншою людиною, аби попри все лишатися українцем.

Його історія почалася у грудні 2014 року.

Він сам купив собі амуніцію. Сів на потяг. І вже за кілька тижнів став попліч із добровольцями, взявши позивний "Мастер". До того як стати інженером з планування на виробництві – рік працював майстром цеху, тому аби якось згадувати, ким був до війни – позивний став йому оберегом.

"У 2014-му мене примкнули до штурмовиків. Батьки досі думають, що я був інструктором безпілотних пристроїв. Так говорили всі, бо сказати батькам, що ти "на нулі", було страшніше, ніж іти в бій", – згадує нацгвардієць.

У 2016-му Микола був старшим бліндажа на Широкинській позиції.

Спостереження
Спостереженняreadymag.com

"Коли сепарська міна залетіла в окоп – оглушений, я впав на землю, запорошені очі не могли бачити небо, і перше, про що подумав: "Це що і все? Ось який ти, кінець…", – розповідає він.

У хлопця стало духу і сил перевірити руки, ноги. Коли зрозумів, що відчуває їх – почув крик снайпера, якого теж відкинуло підривною хвилею. Розчистив очі від землі та підняв пораненого товариша.

"До укриття я біг останнім та штовхав у спину дезорієнтованого снайпера, який завдяки вчасній допомозі таки залишився живим. Забігли на сусідній блокпост, впали і стали реготати. Там же сиділи іноземні журналісти з побитими камерами та переляканими очима, – дивляться на нас і самі починають сміятися", – продовжив Анацький.

Коли сформувалася Національна гвардія, батальйон "Донбас" став її повноцінним бойовим підрозділом. І Микола став гвардійцем. Адаптувувався до професійного військового колективу, дістав звання молодшого лейтенанта і в 2017 році продовжив службу в батальйоні Кульчицького.

"Мої сни не такі, як були раніше. Але я знаю, що багато людей ті сни тепер, принаймні, бачать", – говорить хлопець.

"...І лише один раз збрехав, що все буде добре"

Медики дають пігулки хворим, обробляють рани, витягують ворожі кулі – краще за багатьох інших знають ціну врятованого життя і необхідність миру.

Ігор Хоміцький – лікар, у якого дві клятви, дві посади, два обов’язки і жодного шансу на помилку. Спадковий хірург, капітан Національної гвардії України – із Золочева, що на Львівщині. З 2010 року "…одягнув військову форму і почав служити в тодішніх Внутрішніх військах. Ніхто й не уявляв, що прийдеться оперувати тяжкопоранених на війні своєї ж країни".

Він не хоче, щоб його називали героєм, бо певен, що герой має зробити ще більше, ніж зробив він. Ігор ніколи не рахував врятованих, ніколи не вчився оперувати на них, хоча війна – "це хороша практика для хірурга. Обмеженість у часі, обмеженість у ресурсах, постійний стрес, а країна в огні…".

На фронті у складі медичної групи Ігор Хоміцький працював з 2015 року. Перші свої ротації був черговим блокпосту, і не надто охоче згадує про це, бо розуміє, що кваліфікований хірург мав би оперувати тяжкохворих, яких у перші роки було найбільше.

Йому 35, він жодну ротацію не хотів туди їхати, бо не був упевненим, що цього разу не побачить скалічених двадцятирічних хлопців. З 2014 по 2018 рік, рівно 12 місяців чоловік повертав на поле бою сотні бійців.

Він піднімається зі стільця і підходить до вікна шпитальної бібліотеки. На подвір’ї в лікарняних сорочках ходять військовослужбовці, що "загриміли" в приміщення білих стін через недуги. Для цих хлопців час і життя не стоять на одному рубежі, як для тих, хто на фронті.

"Я бачу українця в майбутньому самодостатнім та здоровим, який відродився з військового попелу. Я хочу, щоб мої діти не бачили наслідків війни на його тілі",– вітається з сержантом і, прощаючись – просить знову не називати героєм, бо "…героями є ті, що день і ніч ризикують життям, яке мені іноді доводиться повертати".

За матеріалами проєкту "Як відстоювали Незалежність"

"Стало зрозуміло, що ми потрапили під перехресний вогонь"

За спиною 25-річного старшини, нацгвардійця Богдана Файчука – запеклі бої 2014-2015 років на сході. Свій перший бій він запам’ятав на все життя.

Розповідь Богдана повертає до Маріуполя 9 травня 2014 року, коли близько 60 терористів, озброєних автоматами, атакували Маріупольський міський відділ внутрішніх справ. В цей час у будівлі зібралися представники Антитерористичного центру на нараду з питань забезпечення громадського порядку та стабілізації ситуації в місті.

Того дня зранку військово-оперативний резерв військової частини №4114 тільки прибув з Донецька. Одразу більша його частина вирушила на блокпости навколо Маріуполя й приступила до несення служби.

news.liga.net

"Хлопці навіть не встигли розміститися. Моя рота залишилась в резерві та організовувала місця для відпочинку своїх товаришів, які вирушили на блокпости. Приблизно о 9-й годині нам надійшла команда екіпіруватися та сідати в автобуси. За кілька хвилин ми вже прибули в район виконання завдання. Автобус зупинився на початку вулиці Георгієвської, звідки ми, розділившись на дві групи, почали рухатись до захопленого райвідділу", – згадує нацгвардієць.

Вже на підході до райвідділу військові попали під щільний перехресний вогонь терористів.

"Коли почалась перестрілка, стало зрозуміло, що ми потрапили під перехресний вогонь: по моїй групі стріляли з парку, а по іншій вели вогонь з самого захопленого райвідділу. Одразу зазнали втрат. Спершу було поранено солдатів Богдана Шлемкевича та Романа Сапілу, згодом підполковника Степана Логуша та майора Дмитра Афанасьєва. Поранення Богдана Шлемкевича, на жаль, виявились несумісними з життям. Тут ми вперше втратили свого побратима", – згадує Богдан.

Щільний вогонь бойовиків заставив підрозділ змінити позиції та перегрупуватись.

"Невдовзі ми почули ляскання гусениць та гуркіт БМП, то прибуло підкріплення від Збройних сил та батальйону "Азов". Разом, прикриваючись бронею, ми почали рухатись до райвідділу. Далі – штурм та зачистка будівлі", – розповідає боєць.

Маріуполь, 9 травня 2014 року
Маріуполь, 9 травня 2014 рокуВікіпедія

Згодом поблизу з'явилось багато агресивно налаштованих громадян. Провокатори з натовпу постійно його підбурювали.

"Вони обзивали нас "правосєками", "бандерами" і різними поганими словами, кричали, що ми "розстрілюємо їхніх міліціонерів". Почувши це, я дуже здивувався, адже ми якраз і звільняли працівників райвідділу від захоплення терористами. Потім я зрозумів, що це і є одним із методів гібридної війни. Місцеві мешканці під впливом відвертої брехні та пропаганди стали інструментом у досягненні терористами своїх цілей", – каже нацгвардієць.

За кілька годин підрозділ вирушив до місця тимчасової дислокації.

"Натовп обходили по сторонах. Зброю не застосовували, адже знали, що людей обдурили, як могли заспокоювали їх. Вертались тим шляхом, що і прийшли. Вже своїм ходом дістались до військової частини", – ділиться спогадами старшина Богдан Файчук.

Мужність, рішучість, бойова виучка українських військових не просто принесла їм перемогу. Успіх сил АТО не дав терористам змоги захопити увесь Маріуполь, що означало б для сепаратистів отримати контроль над усім Донбасом.

Національна гвардія
Національна гвардіяFacebook / МВС України

Насамкінець – кілька цікавих фактів

  • Емблема Нацгвардії – козацький хрест, що символізує пролиту кров у визвольній боротьбі. У центрі – малий державний герб. Разом із хрестом він означає захист державності.
  • В Нацгвардії дозволені капелани всіх релігій і конфесій, окрім Російської церкви – через її антидержавницьку та колаборантську діяльність.
  • Національна Гвардія України має офіційних партнерів – Національну жандармерію Франції, Національну поліцію Франції, Представництво ЄС в Україні та Жандармерію Румунії.

Попередній матеріал
Як росіяни привласнили пам'ять про Івана Козловського: оперна пісня українця – в обмін на життя
Наступний матеріал
Реалії української медицини: як влада виявилася не готовою до COVID-19
Loading...