Українцям підтвердили можливість вступу до НАТО, і ми не проти стати членом Альянсу. З цими позиціями Київ завершив минулий рік. Останні соціологічні опитування виявили, що переважна більшість українців (59,2%) у разі проведення референдуму підтримала б вступ до НАТО. Нині ми маємо статус члена Програми розширених можливостей Альянсу й торік Україна отримала оновлений пакет Цілей партнерства. Їх там майже 50, і стосуються вони переважно оборонної сфери. Тобто намір є, домашнє завдання є, однак єдності в питанні надання Україні якогось чіткого плану з боку Альянсу немає.
Усередині НАТО є чимало наших прихильників, які підтримують прискорення вступу, але так само є і країни-скептики. У вітчизняному МЗС говорять щонайменше про позиції трьох країн-членів, які блокують це рішення. Найімовірніше, ідеться про Німеччину, Францію та Італію. І бояться вони одного – роздратувати Росію, яка має ультиматум: Україна не має бути в НАТО. Та й узагалі у Кремлі вигадали, що Альянс не має розширюватися за рахунок не лише України, а й інших держав. Це чергова позиція агресора, яка балансує на межі здорового глузду. Світ ці забаганки, на щастя, не сприймає. Ну, а Україні, як то кажуть, своє робити. Піднімати свою армію до НАТОвських стандартів і переймати їхній досвід, щоб стати сильнішими. Що ми, власне, весь минулий рік і робили. Як ми рухалися до Альянсу – у сюжеті "Підсумків року".
За столом у Будапешті – Леонід Кучма, Білл Клінтон, Джон Мейджор та Борис Єльцин. Це 5 грудня 1994-го. Лідери Великої Британії, США та Росії зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет та кордони України. А Україна, зі свого боку, відмовилася від ядерної зброї, арсенал якої посідав третє місце у світі. У підписаному документі чорним по білому: надавати Україні допомогу, якщо вона стане жертвою акту агресії. Кучма тисне руку Єльцину. Клінтон переконує у правильності цього рішення.
Рівно через 20 років ситуація докорінно змінюється. Україна стає жертвою російської агресії – країни, яка сама й підписувала документ. Експерти Будапештську угоду називають короткостроковою доцільністю з довгостроковими наслідками. Бо відбивати російську атаку 2014-го стає розграбована українська армія. До початку війни, за роки незалежності, Збройні сили не переозброювалися і не реформувалися. Військо творилося в бою.
Україна швидко визначилася з військово-політичним курсом, і ще на початку 90-х приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру". А наприкінці того ж десятиліття була створена комісія Україна – НАТО. І вже під час війни з Росією партнерські стосунки з Альянсом почали розвиватися набагато інтенсивніше.
"Така от платформа НАТО, вона є дуже корисною з точки зору нарощування, наприклад, військової допомоги Україні. Бо саме тут, на майданчику в Брюсселі, якраз можна знайти ті точки дотику, як краще допомогти Україні оборонятися", – зазначила голова місії України при НАТО Наталія Галібаренко.
Тепер Україна співпрацює з Альянсом у багатьох напрямках. Однак мета України – стати рівноправним членом НАТО. Ситуація почала змінюватися з 2008-го. Росія обурена тим, що НАТО планує розширюватися на схід. І цього хочуть держави, які Кремль не бажає відпускати із зони свого впливу. Це Україна та Грузія. У квітні 2008-го Альянс обіцяє Києву та Тбілісі перспективу членства. Тоді ж на закритому засіданні комісії Росія – НАТО Путін говорить Джорджу Бушу, що "Україна – це навіть не держава", а в разі її вступу до Альянсу росіяни заберуть Крим і схід України. Так і сталося 2014-го.
Тим часом у відносинах НАТО з Україною поступ повільний. 2020 року Україна стала партнером Альянсу з розширеними можливостями. А вже 2021-го покладала великі сподівання на отримання від НАТО – Плану дій щодо членства, але так його і не отримала. На червневий саміт Україну як партнерку не запросили.
"Цього разу переговори з партнерами не передбачені. Ми продовжуємо роботу з країнами-кандидатками, такими як Грузія та Україна. Наша порада в тому, що слід сфокусуватися на реформах, на посиленні збройних сил і служб безпеки", – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.
"Ми отримали найбільше, що ми могли отримати. Я вважаю, що Україна заслуговує на більше. Ми заслуговуємо на те, щоби бути одними з рівних в Альянсі потужних країн. Ми не повинні проситися. Ми обрали політику бажаного гостя", – наголосив президент України Володимир Зеленський.
Президент сподівався почути конкретику. Натомість заяви опублікували стримані й укотре підтвердили: Україна буде в НАТО. Але колись.
"Україні не надали план дій, але не позбавили можливості його отримати", – уточнив директор Інституту світової політики Євген Магда.
"ПДЧ і отримання членства – це політичне рішення. Воно ніяк не зав'язано на стандарти формально. Хоча ми маємо демонструвати нашим партнерам те, що ми на них переходимо. Що ми дійсно прагнемо стати членом НАТО не на словах, а на ділі", – зазначив колишній міністр оборони України Андрій Загороднюк.
І хоча членство в Альянсі – рішення політичне, все ж українські Збройні сили переходять на стандарти НАТО. Торік улітку вперше за роки партнерства відбулися штабні перемови між командувачами Сухопутних військ України та НАТО.
"Уже понад рік у Збройних силах України впроваджена нова система управління відповідно до стандартів, прийнятих у державах-членах НАТО. Органи військового управління переведені на нову організаційну структуру з метою досягнення кращої сумісності зі збройними силами країн НАТО", – розповів командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський.
Під час зустрічі командувачі домовилися про програму стажування українських офіцерів у штабах НАТО та спільні військові навчання.
"Це двосторонні взаємовідносини. І в них не лише НАТО намагається запропонувати Україні допомогу, а й Україні є що запропонувати нам. І найперше – це досвід. Я спілкувався з військовими, які повернулися після бойових завдань на фронті, і їхня думка та перспектива мене дуже вразили", – зазначив командувач Сухопутних військ НАТО Роджер Клотіє.
Українські армійці, які брали участь у навчаннях з країнами-членами Альянсу, теж зазначають, що не лише Україна навчається під час міжнародних злагоджень.
2021-го відбулися зміни і у високих військових кабінетах. Українська армія отримала нового головнокомандувача Збройних сил, міністра оборони та командувача Операції Об'єднаних сил. Головнокомандувачем став бойовий генерал Валерій Залужний, а 17-м уже міністром оборони призначили правника Олексія Резнікова. І вже нові командувачі наприкінці 2021-го віддавали наказ на бойове застосування безпілотників "Байрактар" на лінії фронту.
"Це зовсім інше сприйняття театру воєнних дій. Це зовсім інше сприйняття характеру сучасного бою. Інше сприйняття можливості розвідки, вогневого ураження. Це зовсім у мене змінило уяву про те, як сучасний світ повинен воювати і як воює", – наголосив командир 93-ї окремої механізованої бригади Дмитро Брижинський.
Та не "Байрактарами" єдиними. Аби протистояти Росії, українському війську потрібне сучасне високоточне озброєння. Військові експерти свідчать про прогалини.
"Маємо боєздатну техніку радянську і починаємо заповнювати ті пробіли, які в нас узагалі відсутні. В України зараз відсутня протиракетна оборона. У нас є протиповітряна оборона з елементами протиракетної оборони, але вона все одно радянська. І я сумніваюся в ефективності її протидії сучасним ракетам, які є в Росії", – пояснив заступник директора Центру досліджень армії Михайло Самусь.
У межах державного оборонного замовлення 2021-го до війська передали понад 3 тис. одиниць різної техніки. У цьому списку – бронетехніка, ракети та засоби радіоелектронної боротьби.
Цього року військо отримувало допомогу і від закордонних партнерів. Від США українська армія отримала – броньовані автомобілі, човни для військово-морських сил, високоточне озброєння, серед якого і протитанкові ракетні комплекси "Джавелін", боєприпаси різних калібрів та різного призначення. Від партнерів з НАТО отримали англійські протимінні трали "Спарк". Латвія передала санітарні броньовані "Ленд Ровери", а Литва – бронежилети та балістичні ремені.
Однак цього точно буде замало в разі широкомасштабного наступу Росії, про який уже кілька місяців поспіль заявляють різні розвідки світу. І хоч Північноатлантичний альянс обрав чітку лінію – зберігати єдність перед російською загрозою і допомагати Україні, все ж, оголошених додаткових економічних санкцій проти федерації так і не ухвалили.
Євгенія Китаїва, Анна Кудрявцева, "Підсумки року"