"Не даси хабаря – лишишся кріпаком": як в СРСР працювала (без)паспортна система

Колгоспники в СРСР не мали паспортів до 1974 р. колаж 5.ua
У 1930-х в СРСР повернулася кріпаччина – було ухвалено закон, що позбавив селян свободи пересування. Мається на увазі паспортна система, яка не розповсюджувалася на селян. Паспорти запроваджувалися лише для мешканців міст, робочих поселень, новобудов та радгоспів

Із початком колективізації дрібних сільськогосподарських виробників було проголошено поза законом. Заповідана Леніним боротьба з "дрібнобуржуазною стихією" досягла апогею на початку 30-х. Якщо у 20-ті роки ще можна було виїхати з країни, то після проголошення курсу СРСР на індустріалізацію кордон закрили, щоб не допустити масової втечі з радянського "раю".

З 1928 р. почала діяти система трудових таборів, де в'язні заробляли собі право на життя виснажливою безоплатною працею. На Північ потяглися ешелони з мільйонами бранців.

Селяни почали масово втікати до міст або взагалі подалі від рідних країв. Наприклад, порівняно з 1926 р. населення Донеччини у 1939 р. зросло аж у чотири рази (1926 рік – 923 тис. жителів, 1939 р. – 3 млн 629 тис. 673 жителі). І це не стільки через зростання промисловості, скільки через масову втечу до міста селян із Приазов'я й інших місць України і Росії.

Щоб проконтролювати міграцію, постановою Раднаркому СРСР були запроваджені трудові книжки – трудовий паспорт кожного працюючого громадянина СРСР, до якого вносили дані про робітника, його трудовий стаж і підприємства, на яких він працював (1930 р.). Наступний крок: 27 грудня 1932 р. постановою Раднаркому СРСР "Про встановлення єдиної паспортної системи по СРСР і обов'язкової прописки паспортів" були встановлені внутрішні паспорти. Паспорти видавали органи НКВС на окремий термін на підставі трудової книжки або метрики (свідоцтва про народження) – і тільки містянам, працівникам держустанов та робітникам радгоспів у селах.

Паспорт СРСР
Паспорт СРСРУІНП

Єдиним посвідченням особи громадянина СРСР став паспорт, інші документи з фото й особистими даними (навіть членські квитки ВЛКСМ або ВКП(б), військові квитки) до уваги не бралися. Крім того, було встановлено прописку, тобто право громадян проживати на конкретній житловій площі. З 1937 р. у паспорти почали вклеювати фото.

Навколо Москви й Ленінграда встановили 50-кілометрову зону, у межах якої заборонялося проживати "соціально-небезпечним елементам" – політичним засланцям, колишнім в'язням. Якщо людина не могла довести свою особу міліції (треба було показати паспорт), її затримували. Якщо паспорт так і не знайшовся, людину висилали за межі зони.

Таку ж зону (але 30-кілометрову) було встановлено навколо Харкова – тодішньої столиці УСРР. У 1934 р., коли столицю перенесли до Києва, зону теж перенесли.

17 березня 1937 р. в СРСР було ухвалено ще один закон, що позбавляв селян свободи пересування. До числа тих, хто мав право на отримання паспорта, почали входити мешканці міст, робочих поселень, новобудов та радгоспів. Селян – "забули"...

Колгоспники в СРСР
Колгоспники в СРСРpoglyad.tv

У Великій Радянській Енциклопедії 1939 р. зазначено, що паспортна система є "порядком адміністративного обліку, контролю та регулювання пересування населення шляхом введення для останнього паспортів…".

Закон діяв до середини 70-х років минулого століття.

До 1953 р. в Радянському Союзі режимними було визнано 340 міст, місцевостей та залізничних вузлів. Кому видавати паспорти і прописувати у режимних зонах, вирішували відповідні органи влади. Так само і кого зараховувати до неблагонадійних категорій, які після цього ставали безправними. Селяни, як і за часів кріпацтва, виявилися намертво прив'язаними до рідних домівок. Вони мали наповнювати засіки Батьківщини за трудодні або зовсім безкоштовно, оскільки іншого вибору їм просто не залишили. У колгосп добровільно-примусово записували з 16 років усіх, хто жив на його території.

Починаючи із 1940-х і протягом 10 років радянська влада видала безліч постанов і директив, які розвивали й "удосконалювали" інститут прописки. Цим самим усе більше обмежуючи право громадян на свободу пересування, вільний вибір місця роботи і місця проживання.

Паспорт СРСР
Паспорт СРСРУІНП

״У документах не йшлося про позбавлення селян видачі паспортів, а просто, що село не підлягає паспортизації. І селянин автоматично ставав кріпаком, в повному розумінні цього слова, прикріплений до колгоспу. Без паспорта не можна було виїхати з села, не те що влаштуватися на роботу. Цим користувалися місцеві "князьки". Вигонили колгоспників з роботи, якщо хтось чимось не догодив. Особливо страждали жінки, які були об'єктом домагання бригадирів чи спеціалістів. Не пішла на зустріч в інтимному плані – звільнили. А якщо людина була безробітною впродовж трьох місяців, її називали туніядцем і карали кримінальною відповідальністю. У нашому селі Макіївка було засуджено до виправних робіт близько 150 осіб. Коли я вже вчителював, до мене багато зверталося людей, щоб допоміг їм отримати паспорт. Бо тоді, щоб отримати паспорт, треба було два дозволи – голови колгоспу і сільської ради. Я писав скарги в ״Известие״. Звідти надходила шаблонна відповідь: "Нічого ми не можемо зробити через те, що села не паспортизовані". Мовляв, примусити до цього голову колгоспу і сільської ради ми не вповноважені״ , – розповів 67-річний Валентин Хижняк, історик із села Макіївка Смілянського району на Черкащині.

З жовтня 1952 р. ВКП(б) стала називатися КПРС. Сільські гострослови відразу запропонували свій варіант партійної назви – кріпосне право Радянського Союзу. Цим підкреслювалося становище радянського народу, який став кріпаком ще за 20 років перед цим з'їздом.

Колгоспники в СРСР
Колгоспники в СРСРpoglyad.tv

Жителі сіл були кріпаками аж до І з'їзду колгоспників, що відбувся влітку 1969 р., коли Рада Міністрів СРСР скасувала громіздку бюрократичну процедуру отримання паспорта колгоспниками. Тобто повна паспортизація населення фактично розпочалася аж через 42 роки після запровадження паспортів. Радянський паспорт був у "найдемократичнішій країні світу" привілеєм не для всіх.

Якщо селянин із якихось причин мав поїхати за межі колгоспу, він був зобов'язаний мати довідкою із сільради, що засвідчує його особу, вона діяла не більше 30 днів. Видавали її виключно з дозволу голови колгоспу, щоб довічно записаний до його лав селянин не надумав залишити колективне господарство за власним бажанням.

З села можна було втекти лише вступивши на навчання або піти в армію. Після цього сільські хлопці масово йшли на заводи, будівництво, в міліцію, залишалися на надстрокову службу, тільки б не повертатися в колгосп. Можна було завербуватися на комсомольську будову, лісозаготівлі, розробку торфу, будівництво у віддалених північних районах. Паспорт завербованого видавався суворо на термін дії договору – максимум на рік. Після чого колишній колгоспник усіма правдами і неправдами намагався продовжити угоду, щоб перейти в штат постійних працівників.

Паспорт СРСР
Паспорт СРСРУІНП

За хабар можна було отримати від голови колгоспу і голови сільради довідку, на основі якої райвідділ НКВС видавав потрібну зелену книжечку (до 1974 р. обкладинки паспортів були зеленими). Часто паспортні відділи в районах за грошовий або продуктовий "подарунок" видавали паспорти без довідок. Особливо це було поширено після війни, коли до сіл повернулися хлопці, які на фронті з темних селюків стали офіцерами й кавалерами бойових нагород, а також попривозили з Європи трофеї. Саме за трофейні речі вони купували паспорти й осідали в містах. Факти корупції в органах НКВС переслідували, але її масштаб не зменшувався.

Олефір Мотрона Данилівна 1918 р. н.,  мешканка слободи Солов'янівка Зіньківського р-ну Полтавської області, згадувала:

"Кажуть, що при Сталіні був порядок. Який там порядок! От у нас у селі жив такий собі Гаврило. Під час війни втік з війська, служив при німцях поліцаєм, а потім його взяли до НКВД служити. Так він рознюхував, хто хотів втекти з села і пропонував їм за хабаря паспорт. Казав, що зв'язаний із райвідділом НКВД. Так воно і було. Хтось приносив Гаврилі гроші, хтось – продукти, хто в Німеччині побував, ніс якісь трофеї. Він усе здавав у район і приносив паспорт із Зіньківською пропискою. Потім усе розкрилося, багатьох посадили, зокрема і Гаврила, але він швидко на волю вийшов – витягло вчорашнє начальство. Було це 1946-го року".

А ось що розповідала Шашкіна Віда Федорівна 1926 р. н., вчителька з Шахтарська Донецької області:

"Після війни я закінчувала десятирічку в селі Мало-Янисоль під Маріуполем. Була переростком, бо під час війни перебувала на примусовій роботі в Німеччині. Коли я вчилася в десятому класі (1946-1947 н/р.), директор школи відправив мене викладати в першому класі, бо вчителів не вистачало. У селі мені заздрили, бо отримувала за роботу гроші (а всі, зокрема й мої рідні, працювали за трудодні), мала трудову книжку і навіть паспорт. Тобто живучи в селі, я за всіма законами була городянкою. Після отримання атестата зрілості я без будь-яких перешкод виїхала до Маріуполя, де як сільська вчителька без іспитів вступила до педучилища. Але таких "паспортних" у селі було всього дві – я і моя однокласниця, яка викладала в паралельному класі".

Паспортизація СРСР
Паспортизація СРСРУІНП

Ненормальність ситуації з паспортами на селі відчувала вся верхівка СРСР, проте щось змінювати не наважувалася. Після смерті Сталіна вересневий (1953 року) пленум ЦК КПРС принаймні зменшив численні податки, проте паспортів селяни так не отримали. Пояснення просте: Хрущов убачав у "покріпаченні селян" запоруку існування сільського господарства СРСР. Він побоювався, що в разі запровадження паспортів села стануть пустками.

Без паспорта свобода пересування була обмеженою. Голова колгоспу в селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу в місті. У СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року.

"Я пам'ятаю, коли вже змінилася ситуація з паспортами, був свідком однієї ситуації. Голова колгоспу за щось лаяв шофера. Погрожував працівникові, що відніме у нього машину. А шофер витягнув з кишені ключі і жбурнув йому в обличчя, якщо так, то і візьми. А літні люди сидять і кажуть: "О, в той би час цей Євдоким Минович так ключі не кинув. Навіть якби голова сам сказав покласти ключі на стіл, то Євдоким Минович впав перед ним на коліна і просив би вибачення", – згадав Валентин Хижняк із Черкащини.

Паспорти сільським жителям у СРСР вирішили видавати тільки в 28 серпня 1974 р. Нове Положення про паспортну систему гарантувало отримання паспорта всіма громадянами, які досягли 16-річного віку. Щоправда, селян заборонялося брати на роботу в містах. Процес повної паспортизації завершився лише в 1981-му. За цей період сільському населенню було видано 50 млн паспортів. Тоді ж колгоспникам почали виплачувати пенсію.

Читайте також: "Референдум" під дулом автомата: сім років тому Росія вкрала український Крим ‒ як це відбувалося

Попередній матеріал
"Референдум" під дулом автомата: сім років тому Росія вкрала український Крим ‒ як це відбувалося
Наступний матеріал
Прокляття Ірода, царя Юдейського: за що власні піддані розбили його труну
Loading...